Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Сьогодні:
Творчість
Поезія Олесі Сінчук
***
Я шепотіла голосом твоїм,
Переливалася у кожен подих,
Пила з очей глибоких тихий подив,
І сповивала райдугами дім...
Я у тобі росинкою була,
Промінчиком і полум’ям жагучим,
Я підіймалась на високі кручі
І бігла вдаль, мов дівчинка мала.
І свято Сонця ожило в мені -
Творити світ - величний, заповітний!
Творити вітер! І в зимових квітах
Знайти цілунки наші вогняні!
Донечці
Поезія Розалії Тарнавської
ЛИСТОПАДОВИЙ ЧИН
Листопадові дні - дні смутку і журби
Й понині плачуть сірими дощами,
За тими, що за Волю полягли,
За Вами, наші лицарі, за Вами.Листопадовий Чин у нашому житті –
Це вогник той, що зблиснув і не меркне,
Бо у серцях він віру розбудив
У те, за що не шкода і померти.У наших жилах кров Ваша тече,
Сини великої, прекрасної держави.
Герої Листопада, гроно золоте,
Ви і сьогодні в сяйві слави.
Поезія Любови Сердунич
* * *
Втішає душу й серце, зір голубить
Квітуча мати-й-мачуха у лузі.
Це різнотрав’я, різнобарв’я любе –
Найпевніші цілителі і друзі.Таке прослалося! Раї превишні!
Від цього жовтоквіту сизо листю.
Природо, чом’ сюди не кожен пише
Візитний лист із кам’яного міста?Немає часу чи потреби-тяги?
Зло цивілізаційне затягає.
Попри нашестя кризи тут звитяжно
Ще мезозойська мурава буяє.
Любов Сердунич. Осіння казка
У тітоньки Осени було три сини, один одного менший. Помічники і пустуни були вони. Клопотів мала із ними – гай-гай! Крім того, що роботи в неї завше непочатий край, то ще хлопці ото, знай, бешкетують. І сварися, і гукай – не почують.
У гурті, кажуть, множиться сила. Це стосується кожного сина. Бо хоч скільки робіт залагодять, та вони втрьох ніколи не ходять. А чому? Вам цікаво дізнатись? Отож слухайте.
Ось найстарший синок. А треба б вам зізнатись, був він тихим, сумирним. Ото як прийде його пора прокидатись, то ніхто й не помітить: гарно та мирно вставав, матусеньку Осінь вітав. Ягідками вересу любив прикрашати старший синок мами Осени шати. Так Вереснем люди його і назвали. А по вересу стиглому його й впізнавали.
Любов Сердунич: Зайдам – зась! (замальовка, уривок)
…Знюхалися з зайдами, зауважив Зоремир. Здавна загарбники зиркали зизем, замишляючи зле. Злізлися звідусіль зайди з загребущими замашками. Зайшлі зразу замишляли зле. Завидки, зазіхання загарбників заманили, заарканили, забалакали, затуманили зір, забрали завидні, заможні землі. Занедбали, занапастили, заселили зайдами, забіяками, завойовниками, заброхами-завидами. Зайди заборонили, знищили звичних Звениславів, Звонимирів, Зв’яг, Злотанчиків, Злотоданів, Зореглядів, Зоремирів, Зореславів, Зорянчиків, Збиславок, Зоринок, Забав, Звениславок, Звонимир, Зореславок, Зірок, Зорин, Златунь, Зорянок… Заполонили землі заморськими Захаріями, Занями, Зенонами, Зиновіями, Зоями, Зофіями, Зінаїдами. Злагоду, затишок змінили зневірою.
Людмила Шамрай. Пан Козявка
Присвячується моєму синові Богдану та всім, хто любить подорожі.
Дякую моєму чоловікові Олександру за ідею цієї казки.
Галявина пана Козявки
За Сріблястим озером, на Сонячній галявині, біля Старого дуба жив пан Козявка. Носив він солом’яного капелюха, мав довгі руді вуса, добру посмішку та блакитні очі з лукавими вогниками. Замолоду пан Козявка багато подорожував. Його маленький будиночок, що розмістився під вітами Старого дуба, нагадував музей цікавинок. Була у пана Козявки і люлька миру, привезена з далекої Аберики…, перепрошую, Америки. Було у нього і сомбе… сомбре…, такий собі крислатий плетений капелюх великого розміру із закругленими догори краями. Його зазвичай дивні люди носять, забув як називаються… зараз-зараз… ось воно… мек-си-кан-ці, уявіть собі, з Мек-си-ки. От! Було ще безліч химерних речей, хіба все запам’ятаєш…
Людмила Шамрай. Сонячні пригоди
Курчатко, схоже на кульбабку
Сонце ніжилося на м'яких хмарках-подушках. «Ку-ку-рі-ку!» - почуло воно крізь сон далекий голос невідомого птаха. Сонце й хотіло розплющити очі, але Чаклунка-Ніч наче намазала повіки медом.
– Ку-ку-рі-ку! Сонечко, прокидайся.
Сонце нарешті розтулило повіки: треба негайно вмитися. Зібрало краплі роси й заклопотано оглянуло землю.
– Доброго ранку, – привітно вклонилися йому квіти.
– Як справи? – задзвеніли бджоли.
– Ми хочемо поспати, – почали скаржитися барвисті метелики.
Раптом Сонце помітило на галявині безліч жовтих крапочок. Наче хтось розкидав золоті горішки серед зеленої трави.
Людмила Яцура: Два кредо
Два кредо у житті я маю:
Коли свічу я іншим, то сама згораю.
Ця мудра істина стара,
І клятву Гіпократа я колись дала.
А ще, що «треба жити кожним днем,
І не чекать омріяної дати,
Горіть сьогоднішнім вогнем,
Бо «потім» може й не настати».
Вірші Людмили Яцури
В МЕНЕ Є СТОРОНА ОДНА
В мене є сторона одна,
Рушникова, дощами вмита.
Її чиста душа співа,
І назустріч вітрам відкрита.А вона із пшеничних полів,
Із блакиті ще чистого неба,
І лелечу долю-сім’ю,
Із любові, створити їй треба.Вона дихає лісу грудьми,
Київ-місто – її добре серце,
Гори в задумі, як діди,
Море чайкою відгукнеться.Ще Дніпра в ній широкий путь,
І Донбасу обличчя суворе,
Бджоли з соняхів мед несуть,
Ще красиве природи в ній лоно.Ось такій, як легенді-пісні,
З відголосками битв та боїв,
Як весняній дівчині-вишні
Дам вінок із найкращих слів.
Поезія Галини Фесюк
Мої слова тобі, народний батьку!
До 200-ої річниці перевезення
мощей Т.Г.Шевченка в Україну
Ой, гляну я, подивлюся
На той степ, на поле:
Чи дасть Бог милосердний
Хоть на старість волі.
(Т.Г.Шевченко)І дав нам Бог сьогодні волю,
Бо милосердний, бо благали:
«Просіть і дасться вам по вірі вашій" -
Так праотці колись казали.– А воля де? Конає хвора
Під тином жида й москаля.
Покриткою блукає доля
Голодна, боса, без гроша.Та воля - мрія українців -
З колін підняти честь життя,
Як біль кровавий світом бродить
І не знаходить майбуття.
Велична покута Катрі Гриневичевої
(19.11.1875 – 25.12.1947)
У листопаді маємо день народження визначної українки Катрі Гриневичевої, а на грудень припадає річниця її смерті. На жаль, сучасне українське суспільство мало уваги приділяє цим датам, а молоде покоління поголовно нічого не знає про цю непересічну письменницю й патріотку, народну вчительку і видатну діячку загального поступу українства. А доля призначила їй вражаюче незвичну роль в українській історії! Тож звернімо погляди до небуденної її долі, величної і трагічної.
