Жінка-УКРАЇНКА

Казочка про листочок

Захотів маленький зелений листочок політати. Він народився навесні, коли у синьому  небі розквітла тепла посмішка сонця. Набирався сили, зростав, грався у піжмурки з дощами, у лови – з вітрами. От тільки вітри завжди-завжди ловили його, а листочок жодного з вітрів не міг зловити, бо його не пускала мама-гілочка, тримала його за ніжку міцно-преміцно, тільки погойдувалася злегка від пошаркувань і дотиків вітерця.

Одного разу до листочка завітав несподіваний гість – жовтий метелик. Він був завбільшки як сам листочок, проте його тоненькі крила тріпотіли, ніжно погойдувалися.

-    Привіт! Як справи? – запитав метелик.

-    Чудово!

Аутотренінг

- Переключи на "Інтер"!

- Ні, не переключу.

- А чому?

- Бо мене нема. Я померла.

Так довів. Так, що не могла і не хотіла виконувати навіть такі смішні, елементарні його прохання.

А потім від сказаного слова, що вирвалося несподіваним відкриттям, усвідомила: МИ З ТОБОЮПОМЕРЛИ. Насправді. 

Істерики, сварки, намагання добитися до чогось живого і теплого, що колись поєднало нас, були такими тривалими і такими марними... бо ми померли. Давно уже. Просто не помічали і не розуміли, що з нами відбулося. 

А знаєш що я ще зрозуміла? Класно бути мертвою! Нічого не тривожить, не дратує, болить. І нічого боятися  уже не треба. Я нарешті вільна.