Олег Вістовський. Переклади із Андрія Вознесенського

РОМАНС

Цю мить запам'ятай.
                          Шипшину цю. І ранок.
Я на плечі Твоїм затихну.
                          І засну.
Я – вічний Твій поет.
                          І вічний Твій коханець.
І – тінь від полину.

Цей світ запам”ятай,
                          допоки ясна днина.
А через хмару літ,
                          через віків стіну
Ти скрикнеш, бо Тебе
                          торкнеться знов шипшина.
І – тінь від полину.

 

ДРУГОВІ

Ми рили тунель із кінців двох на злуку.
І я впізнавав руку друга по звуку.

Та хтось взяв уліво, а хтось – управо.
Любов оглушила чи, може, слава.

Над нами двигтять поїзди у горах,
Ледь чути удари в скелястих норах.

Солоні губи від лютого поту:
Ми риєм тунель – але в різні боки…

Нащадки в двох темних знайдуть тупиках
Два білих скелети – по кирці в руках.

 

ОЗЕРО СВІТЯЗЬ

Опали береги осінні.
Не запливайте. Площа зони.
А влітку озеро – спасіння
Тим, хто нудьгує, а чи тоне.

А влітку береги цілющі,
Неначе шини, надуваються
Світінням вільховим із пущі
І тихо береги гойдаються.

І це, напевно, мікроклімат.
Почуєш, скрипне хвіртка тричі,
Або колодязь журавлиний –
Чекаєш, може. Хтось покличе.

Я тут живу, немов під пресом.
І знову серце розривається –
Дубовий лист прилип до плеса,
Нагадує Страдіваріуса.

 

***

Матері сиротіють.
Діти їх полишають.

Ти –
     дитина моя,
          мамо,
               покинута
                    моя
                         дитина.

 

***

Спраглим зором василіска
Бачу: гостро за пеньком
Мордочка мигне лисички,
Ніби вічне те перо!

Вир мій. Роки. Окунь клюне.
Цей ось неможливий сад
Не дано з собою взяти.
Скрізь він, погляд-пильногляд,
Скрізь прощальний…Якщо любиш,
Ліпше поглядом сказати.