Жінка-УКРАЇНКА

Олександра Девіль. Королева Таврики (роман)

Знаковою особливістю справжнього історичного роману, як літературного жанру, є відображення «обличчя епохи», тих чи інших знакових подій минувшини в перипетіях долі героїв художнього твору. А вже від майстерності автора залежить те, яку епоху та набір знакових історичних подій взяти за основу й яких конкретних героїв запустити в сюжет. Це вже питання майстерності…

Для роману «Королева Таврики» дніпропетровчанка Олександра Девіль обрала останню чверть XIV століття — 1379-1380 роки (щоправда, події передмови розгортаються у 250 році, але то лише невеличкий штрих на загальному полотні сюжету). Що ж до дзеркал історії, то їх три.

По-перше, поліфонічна історія кримської землі. Нині найпотужнішим є міф про Крим як «исконно русскую землю», при цьому всіляко заперечується «українськість» Криму. Проте якщо зануритися у глибини історії, можна виразно побачити, що «споконвічно» Крим також був кримськотатарським, візантійським, генуезьким, хозарським, гунським, готським, антським, скіфським, кіммерійським. Мабуть, простіше сказати, які народи не жили на цій землі!

Багатонаціональне «начиння» кримського «казана» кипіло багато століть поспіль і продовжує кипіти нині, народжуючи все нові й нові сюжети, надзвичайно цікаві й повчальні. Аби тільки відшукався майстер слова, здатний показати це…

По-друге, непередаване розмаїття культур і життєвих укладів. Нібито є наслідком етнічної строкатості, проте має самостійне значення. Безумовно, знайдуться і шанувальники таких літературних творів. Аби тільки відшукався майстер слова, здатний показати це…

По-третє, цілком самостійне значення має нашарування звичаїв і релігій, що у різні часи панували на цій землі. Історія нерідко надає приклади кривавих зіткнень народів-єдиновірців чи навпаки — союзів несумісного. Аби тільки відшукався майстер слова, здатний показати це…

В романі Олександри Девіль «Королева Таврики» присутні усі три перелічені дзеркала історії. Для початку у 250 році одна з перших християнських общин, рятуючись від гонінь імператора-язичника, винаймає корабель і тікає з Риму. Проте через шторм і кораблетрощу гинуть усі, окрім єпископа Климента і його дочки Аврелії. Нещасних викидає на землю варварської Таврики — тогочасного Криму, й їх рятує рибалка-ант (слов’янин) Світовид, всиновлений старий греком Памфілом.

А ще після катастрофи вціліли скарби християнської общини та освячена копія чаші, в яку після смерті Ісуса Христа збирали його кров й відому у західній традиції як Грааль. Більше тисячі років усе це багатство лишалося прихованим від людських очей (общинні скарби окремо, копія Грааля окремо — до речі, авторка роману так і не дослідила долю цього артефакту у своєму творі… мабуть тому, щоб не переписувати світову історію). І вже наприкінці XIV століття до однієї з таврійських колоній генуезців — Кафи приїжджає далекий нащадок Климента й Аврелії — римлянин Донато Латино. В сімейних архівах він натрапив на запис давньої легенди про втрачені скарби християнської общини й тепер прагне відшукати їх, щоб виправити своє матеріальне становище.

Але у Тавриці Донато не тільки знаходить скарби, але й зустрічає кохання: дівчину на ім’я Марина Сіверська. Тут, власне, приховано певну алюзію. У чернетках роман мав назву «Королева Чорного моря». Так у середньовіччі називали Кафу (сучасну Феодосію). Так само Донато називає й свою кохану Марину — пасербицю купця-вірменина, справжній батько якої походив з роду сіверських князів, які належали до молодшої гілки Рюриковичів.

Саме Марина випадково знайшла у горах таємничу позначку, що вказувала на печеру з давньохристиянськими скарбами, а потім вказала це місце Донато — ну, як же молодим людям після такого було не закохатися й не побратися?! Втім, на їхньому шляху лежали й чималі перешкоди. Це не тільки різниця у віросповіданнях (Донато Латино — католик, Марина Свіерська — православна християнка) й не тільки рішення родини видати Марину заміж спочатку за купця Варадата, а потім за доброго удівця Захарія. Біда в тому, що на батьківщині Донато мав нещастя зв’язатися з підступними братами Одеріко, які підступним шляхом окрутили римлянина з власною сестрою Чечілією. Супроводжувана одним з братів, остання ще дістанеться Таврики й мало не забере життя вагітної Марини… Та все скінчиться добре.

Що ж до тектонічних посувань, які змінюють долі цілих народів, то у «Королеві Таврики» їх одразу два. По-перше, це запекла боротьба за панування на таврійських землях між Генуезькою колонією та князівством Феодоро. Ця боротьба посилюється тією обставиною, що генуезці сповідують католицизм, тоді як феодорити — православ’я. Після того, як Донато врятував Марину з рук лютих розбійників, але був при цьому тяжко поранений, їх підібрав загін феодоритів, які прямували до столиці князівства — Мангупу. Священник-грек Памфіл одразу зрозумів, що між рятівником і врятованою народжується кохання й вирішив використати Донато в якості шпигуна, що через свою майбутню дружину повідомляв би феодоритів про наміри конкурентів. Натомість він був готовий благословити їхній шлюб попри різницю у вірі. Насилу Донато відкараскався від такої «честі»…

Другим тектонічним зсувом історії міжнародного масштабу, вплетеним в сюжет, стала Куликовська битва (8 вересня 1380 року). Марину, майже смертельно підрізану підлою Чечілією, Донато привіз до знахаря Симоне, який мав також репутацію чаклуна й, можливо, єдиний міг врятувати вмираючу. Але водночас сини знахаря найнялися у збірне військо Мамая… Довелось Донато наздоганяти нерозсудливих хлопців, долаючи бурхливе море й безкраї степи, щоб тільки повернути їх додому, в обмін на обіцянку Симоне взятися лікувати (і головне — вилікувати!) Марину.

«Королева Таврики» — роман дуже гармонійний і цілісний з майстерно виписаним сюжетом та сплетінням розгалужених інтриг. В результаті цікавість не полишає читача твору на жодну хвилину.

Про подальші пригоди героїв Олександри Девіль можна дізнатися у не менш захопливому продовженні дилогії — в романі «Корсари Таврики».

Тимур Литовченко

26 березня 2014 р.