Творчість

Поезія Ірини Слободяник

* * *

Ми з мовою – у змові. Мовчимо.
Слова такі маленькі на папері.
А на вустах? Розкриє вітер двері
й почується з покинутої хати:
щось промовляє, мов співає, мати…
Збирає ніч розгублені слова.
Від них такі солодкі сни ранкові…
Прокинемося… Де росте трава,
давно не ходять, тільки кольорові
метелики в повітрі шлях знаходять
й птахи – над ними, а над ними – Бог…
Ми – мовчимо. Ми з мовою – у змові:
Правічну тишу слухаємо вдвох.

 

ДІЙСНІСТЬ

Справжня Україна: у Києві відбувся третій фестиваль «Віртуози фолку»

Ніна Головченко

17 листопада в центрі містарозкошував третій Київ-етно-мюзік-фест «Віртуози фолку».

Від 10-ї ранку на Хрещатикутривав марафон української пісні.2019 року до участі у фестивалі зголосилося 120 колективів. Після відбіркового етапу (шляхом прослуховування аудіо та відеозаписів) на виступ «наживо» в концертній залі Українського дому в Києві було запрошено 28 учасників. Фахове журі до 15-ї год прослуховувало автентичних виконавців (гурти і солістів), сольне інструментальне виконання, академічне ансамблеве музикування, троїстих музик, етно-джаз, фанк-фолк, фолк-рок та ін.

Після виступу перед експертами конкурсанти, спільно з почесними гостями заходу(Георгій Матвіїв та біт-боксер; «Бовсунівські Бабусі», с. Бовсуни, Житомирська обл.;Фольклорний гурт «Дивина», Донецька обл.; гурт  креативного  фолку «Релікт», Житомирська обл.та ін.), мали змогу подарувати своє мистецтво глядачам у холі Міжнародного конгрес-центру «Український дім». А зібралися цього дня на свято автентики небайдужі до українського народного мистецтва люди: художники, журналісти, науковці, артисти, працівники закладів культурита ін. ―палкі шанувальники українського музичного коду.

Реалії й уява: два в одному

Семеняк В. На скрижалях Часу. Оповідання. – Тернопіль: Джура. 2019. – 304 с.

Дивнюще

Це було дещо несподіваним для мене, насамперед, маю на увазі те, що почав читати цю книгу майже з кінця, а точніше, з оповідання «Мантелепа з пуделком» (гарнющі діалектизми у найменні), яке вже колись бачив, хоч не пам’ятаю де. Вразило те, що авторка вміло передає соковиті деталі сільського буття, з м’яким гумором передає їх.

Та не тільки це причарува. Кинулась у вічі сув’язь реалу та містики. А ще щирість віри авторки в Бога, якою пронизані усі твори . Це чи не найяскравіше бачимо на прикладі таких текстів як «Неприкаяна душа», «Між небом і землею», «На все воля Божа». Саме через цю призму авторка дивиться на непросту історію рідного народу: «Митрофанові дзвони», «Хресна дорога… додому».

Оповідання Лариси Недін

ПЕРШЕ КОХАННЯ

Михасик був пізньою дитиною у Марини і Данила, тож вкладали всю душу і ніжність в нього. І хлопча з того росло незвичним, цікавим. Пішло на п’ятий рочок, а розмовляло гарно і мудро, оченята, як стиглі вишеньки, дивились на світ по-дорослому помірковано, не дарма сусіди говорили, що малий як старий , обов’язково подумає, перш ніж щось скаже. Ото було тато звернеться:

– Ходімо, Михасику, допоможеш по господарству впоратись.

А малий хазяйським оком огляне хату, зазирне в піч, а далі й каже:

– Так, тату, ходімо, а мамка хай на стіл накриває, голодні чоловіки після роботи прийдуть.

Tеатр Франка здобув головні нагороди на фестивалі у Китаї

Днями на VIII Міжнародній Театральній Премії Академії (Акт Авард) у м. Циндао (Китай), на території Центральної Академії Драми, відбулася церемонія нагородження лауреатів премії. Вистава Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка “Коріолан” В. Шекспіра у постановці головного режисера театру Дмитра Богомазова перемогла у номінаціях:

“Краща вистава” – режисера Дмитра Богомазова

“Краща головна роль” – актора Дмитра Рибалевського

“Краща роль другого плану” – актора Олексія Богдановича

“Кращий дебют” – актора Олександра Рудинського.

Театр Франка бере участь в Театральнії Премії Академії вже втретє.

"Сезони днів" Олександра Козинця

Олександр Козинець – поет, прозаїк. Народився в Лубнах на Полтавщині, мешкає в Києві.  Працює в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова. Він учасник та переможець багатьох літературних конкурсів, зокрема «Коронації слова», літературного конурсу імені Григора Тютюнника. Твори письменника публікуються у вітчизняних та зарубіжних антологіях, альманахах, газетах.

Нещодавно  в Києві побачила світ серія поетичних збірок «Сезон днів». Різнобарвне чотирикнижжя втілює задум автора не тільки за змістом, а й за кольором. Філософія кожної пори року має свої відтінки, свій код, і мабуть, того, хто хоче побачити, переосмислити, скласти свої думки, наче пазли, у єдину, але розмаїту феєрію.

Кілька слів про поезію Світлани Короненко

Світлана Короненко. Дебора: поезії. – К.: Ярославів Вал, 2018. – 128 с.

«...вибрала вірші, як долю»
Світлана Короненко

«Тій, завдяки якій сяє сонце...»*

Українці звиклидотого, що долю дитині дає мати, її шукають, вишивають, її можна погубити, а можна знайти, як щастя, чого не скажеш про російську «судьбу», яка сама керує й вирішує, а людина є всього лиш пасивним реципієнтом, як пацієнт під наркозом. Наше життя, події – «від часу і нагоди залежні вони» (Екклезіяста 9:11б) і важкої щоденної праці, для якої народжена людина, щоб любити, вчитися плакати, радіти ділами своїми: «На папері сльоза застигла, як любов у піснях відголоском» (с. 8).

Словник Миколи Ткача - унікальне явище

Не думалося і не гадалося, що доведеться про цей Словник не Миколі Михайловичу вести мову,  над яким він працював не один рік дуже вдумливо і натхненно, а  мені, його братові.  Не хотілося б з цього починати, але людське життя не передбачуване.

Цієї весняної пори  українська культура зазнала тяжкої втрати. На 78 році життя перестало битися серце Миколи Ткача – нашого земляка, члена Чернігівського земляцтва, письменника, талановитого поета, видатного науковця, українознавця, кандидата історичних наук, професора Національного університету культури і мистецтв.

Микола Ткач на теренах культури знакова постать, унікальна творча  особистість. Він писав поезію, оповідання, збирав по селах народні пісні, етнографічні матеріали( видав разом з дружиною Надією Данилевською кілька збірок українського фольклору).  У 1975 році побачила світ його перша поетична книжка „ Риштування”, з якої партійні рецензенти вилучили найбільш вартісні вірші, в яких були ознаки радянської дійсності. Згодом почали з’являтися інші збірки. Зокрема „ Відвідини матері”, „ Древо”, „ Дзвони скляної гори”, „Золоті орелі” – ліричний дует з Надією Данилевською, „Не осквернись, душа моя, у слові” „У світлині неба”, „Непочата вода”, „Вино з тюльпанів”, „Осел у шкурі лева”, „Сонячний зайчик”, „У володіннях  Волоса”, „ Земля і люди”, „Михайлик і Марко” – книга для дітей, „Цвіт полинь” – книга авторських пісень. І остання його лебедина пісня, поетична книга – „Вербове коріння”, яку він встиг ще потримати в руках. У ній виявився філософський і символічний підтекст, адже латинське vergum – то слово. Книги „Вино з тюльпанів” та „Земля і люди” висувалися на премію Тараса Шевченка.

Крізь призму поетично-прозового погляду

Замкова З.С. Маленька крапка знаку запитання. Вибране.-Тернопіль: ТОВ «Терно-граф».2017.-144с.

Зрозуміло, що кожен письменник відображає епоху, в якій живе. Навіть тоді, коли творчою уявою поринає у події давнизни. З цим, мабуть, ніхто сперечатися не буде.Тому й хвилює інше. Чи може літерат донести до читачів почування своєї душі? Якщо колись часто-густо заважала цензура тоталітарних часів, то нині на заваді стають фінансові негаразди. Видання нерідко стає неможливим через мізерні зарплати чи пенсії авторів, а спонсорів знайти не вдається ( бо псьмовець не хоче і не вміє жебрати).  Якщо мати на увазі цей момент, то поява серії книг облорганізаціїСпілки письменників за кошти обласного бюджету заслуговує  похвали. Та, чесно кажучи, переймаюся не тільки цим. Мене цікавить і якість написаного. Тому із задоволенням для себе знаходив цікавинки у друках Лесі Білик, Тетяни Дігай, Ганни Костів-Гуски, Володимира Кравчука, Богдана Мельничука, Наталії Пасічник, Жанни Юзви…

Розповідь про себе, що спонукає

Васильчук В. Б. Мій друг Пончик. Оповідання. - Житомир: ПП «Рута». 2019. – 64 с.

Є два типи письменників. Перші надають перевагу грі фантазії. Але читачі «ковтають» написане так, як оповіді з реального життя, хоча розуміють роль уяви автора. Майстерність письмака? Безумовно. Але (принаймні так мені здається) є вона і тоді, коли думаєш про других (тут маю на увазі і писання тих літераторів, котрі сумлінно змальовують житейські історії). Не можна скидати з рахунку представників цієї течії, що межує з традиційністю реалістичності… Зрештою, на моє переконання, немає істотного значення творчий метод. Сприймача тексту цікавить не це, а якість літеросплетень…

До цих розмислів спонукала нова книга «Мій друг Пончик» письменника і журналіста Віктора Васильчука з Коростеня, що на Житомирщині. Чому? Спробую це пояснити хоча б кількома реченнями. З поліграфічного виробу можна висновковувати, що ловець слів (так іноді іменують письменника) належить до другого типу слово творців. Я сказав би про прихильність автора до мемуарної літератури. Бо є в оповіданні щось від цього. Але водномить не все є таким простим, як може здатися спочатку.

Зоїна пісня

Тетяна Череп-Пероганич

Вчора у Мистецькому салоні Київського національного університету імені Тараса Шевченка, відбувся творчий вечір чудової виконавиці Зої Тимченко. Після робочого дня було приємно зануритися з головою у світ творчості цієї непересічної особистості і просто хорошої людини.

Колись Зоя розповідала, що народилася з піснею. І вона з нею все життя – естрадна, народна, українська пісня. "Пісня – це моє джерело натхнення та сили", – говорить завжди. Шляхжінки довеликої сцени довгийі непростий. Але вона занадто сильна і вперта, щоб здатися й опустити руки.

Поміж нас багато тих, хто за звичкою роками чекає манни небесної. Все їм не так, все погано, все хтось чи щось винен. Зоя і її надійна половинка, помічник та захисник – чоловік Віктор Бутко, з тих, хто самі віддаються світові, людям, роботі, творчості сповна, нічого не чекаючи взамін. І тому, мабуть, так багатолюдно було вчора в залі, де проходило свято Зоїної пісні.

Об'єднати вміст