Творчість

Tеатр Франка здобув головні нагороди на фестивалі у Китаї

Днями на VIII Міжнародній Театральній Премії Академії (Акт Авард) у м. Циндао (Китай), на території Центральної Академії Драми, відбулася церемонія нагородження лауреатів премії. Вистава Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка “Коріолан” В. Шекспіра у постановці головного режисера театру Дмитра Богомазова перемогла у номінаціях:

“Краща вистава” – режисера Дмитра Богомазова

“Краща головна роль” – актора Дмитра Рибалевського

“Краща роль другого плану” – актора Олексія Богдановича

“Кращий дебют” – актора Олександра Рудинського.

Театр Франка бере участь в Театральнії Премії Академії вже втретє.

"Сезони днів" Олександра Козинця

Олександр Козинець – поет, прозаїк. Народився в Лубнах на Полтавщині, мешкає в Києві.  Працює в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова. Він учасник та переможець багатьох літературних конкурсів, зокрема «Коронації слова», літературного конурсу імені Григора Тютюнника. Твори письменника публікуються у вітчизняних та зарубіжних антологіях, альманахах, газетах.

Нещодавно  в Києві побачила світ серія поетичних збірок «Сезон днів». Різнобарвне чотирикнижжя втілює задум автора не тільки за змістом, а й за кольором. Філософія кожної пори року має свої відтінки, свій код, і мабуть, того, хто хоче побачити, переосмислити, скласти свої думки, наче пазли, у єдину, але розмаїту феєрію.

Кілька слів про поезію Світлани Короненко

Світлана Короненко. Дебора: поезії. – К.: Ярославів Вал, 2018. – 128 с.

«...вибрала вірші, як долю»
Світлана Короненко

«Тій, завдяки якій сяє сонце...»*

Українці звиклидотого, що долю дитині дає мати, її шукають, вишивають, її можна погубити, а можна знайти, як щастя, чого не скажеш про російську «судьбу», яка сама керує й вирішує, а людина є всього лиш пасивним реципієнтом, як пацієнт під наркозом. Наше життя, події – «від часу і нагоди залежні вони» (Екклезіяста 9:11б) і важкої щоденної праці, для якої народжена людина, щоб любити, вчитися плакати, радіти ділами своїми: «На папері сльоза застигла, як любов у піснях відголоском» (с. 8).

Словник Миколи Ткача - унікальне явище

Не думалося і не гадалося, що доведеться про цей Словник не Миколі Михайловичу вести мову,  над яким він працював не один рік дуже вдумливо і натхненно, а  мені, його братові.  Не хотілося б з цього починати, але людське життя не передбачуване.

Цієї весняної пори  українська культура зазнала тяжкої втрати. На 78 році життя перестало битися серце Миколи Ткача – нашого земляка, члена Чернігівського земляцтва, письменника, талановитого поета, видатного науковця, українознавця, кандидата історичних наук, професора Національного університету культури і мистецтв.

Микола Ткач на теренах культури знакова постать, унікальна творча  особистість. Він писав поезію, оповідання, збирав по селах народні пісні, етнографічні матеріали( видав разом з дружиною Надією Данилевською кілька збірок українського фольклору).  У 1975 році побачила світ його перша поетична книжка „ Риштування”, з якої партійні рецензенти вилучили найбільш вартісні вірші, в яких були ознаки радянської дійсності. Згодом почали з’являтися інші збірки. Зокрема „ Відвідини матері”, „ Древо”, „ Дзвони скляної гори”, „Золоті орелі” – ліричний дует з Надією Данилевською, „Не осквернись, душа моя, у слові” „У світлині неба”, „Непочата вода”, „Вино з тюльпанів”, „Осел у шкурі лева”, „Сонячний зайчик”, „У володіннях  Волоса”, „ Земля і люди”, „Михайлик і Марко” – книга для дітей, „Цвіт полинь” – книга авторських пісень. І остання його лебедина пісня, поетична книга – „Вербове коріння”, яку він встиг ще потримати в руках. У ній виявився філософський і символічний підтекст, адже латинське vergum – то слово. Книги „Вино з тюльпанів” та „Земля і люди” висувалися на премію Тараса Шевченка.

Крізь призму поетично-прозового погляду

Замкова З.С. Маленька крапка знаку запитання. Вибране.-Тернопіль: ТОВ «Терно-граф».2017.-144с.

Зрозуміло, що кожен письменник відображає епоху, в якій живе. Навіть тоді, коли творчою уявою поринає у події давнизни. З цим, мабуть, ніхто сперечатися не буде.Тому й хвилює інше. Чи може літерат донести до читачів почування своєї душі? Якщо колись часто-густо заважала цензура тоталітарних часів, то нині на заваді стають фінансові негаразди. Видання нерідко стає неможливим через мізерні зарплати чи пенсії авторів, а спонсорів знайти не вдається ( бо псьмовець не хоче і не вміє жебрати).  Якщо мати на увазі цей момент, то поява серії книг облорганізаціїСпілки письменників за кошти обласного бюджету заслуговує  похвали. Та, чесно кажучи, переймаюся не тільки цим. Мене цікавить і якість написаного. Тому із задоволенням для себе знаходив цікавинки у друках Лесі Білик, Тетяни Дігай, Ганни Костів-Гуски, Володимира Кравчука, Богдана Мельничука, Наталії Пасічник, Жанни Юзви…

Розповідь про себе, що спонукає

Васильчук В. Б. Мій друг Пончик. Оповідання. - Житомир: ПП «Рута». 2019. – 64 с.

Є два типи письменників. Перші надають перевагу грі фантазії. Але читачі «ковтають» написане так, як оповіді з реального життя, хоча розуміють роль уяви автора. Майстерність письмака? Безумовно. Але (принаймні так мені здається) є вона і тоді, коли думаєш про других (тут маю на увазі і писання тих літераторів, котрі сумлінно змальовують житейські історії). Не можна скидати з рахунку представників цієї течії, що межує з традиційністю реалістичності… Зрештою, на моє переконання, немає істотного значення творчий метод. Сприймача тексту цікавить не це, а якість літеросплетень…

До цих розмислів спонукала нова книга «Мій друг Пончик» письменника і журналіста Віктора Васильчука з Коростеня, що на Житомирщині. Чому? Спробую це пояснити хоча б кількома реченнями. З поліграфічного виробу можна висновковувати, що ловець слів (так іноді іменують письменника) належить до другого типу слово творців. Я сказав би про прихильність автора до мемуарної літератури. Бо є в оповіданні щось від цього. Але водномить не все є таким простим, як може здатися спочатку.

Зоїна пісня

Тетяна Череп-Пероганич

Вчора у Мистецькому салоні Київського національного університету імені Тараса Шевченка, відбувся творчий вечір чудової виконавиці Зої Тимченко. Після робочого дня було приємно зануритися з головою у світ творчості цієї непересічної особистості і просто хорошої людини.

Колись Зоя розповідала, що народилася з піснею. І вона з нею все життя – естрадна, народна, українська пісня. "Пісня – це моє джерело натхнення та сили", – говорить завжди. Шляхжінки довеликої сцени довгийі непростий. Але вона занадто сильна і вперта, щоб здатися й опустити руки.

Поміж нас багато тих, хто за звичкою роками чекає манни небесної. Все їм не так, все погано, все хтось чи щось винен. Зоя і її надійна половинка, помічник та захисник – чоловік Віктор Бутко, з тих, хто самі віддаються світові, людям, роботі, творчості сповна, нічого не чекаючи взамін. І тому, мабуть, так багатолюдно було вчора в залі, де проходило свято Зоїної пісні.

Ворожінння на каві та дощах

З часів виходу в світ першої поетичної збірки прилучанки Ніни Заболотної (Костюк) «Втаємничені слова» пройшло 6 років. За цей час пані Ніна встигла вийти заміж, народити синочка Ігната, повернутися після тривалої декретної відпустки в свою рідну міську бібліотеку імені Любові Забашти, в якій вона працює бібліотекарем юнацького відділу – готує дивовижні сценарії, віртуозно проводить зустрічі з цікавими людьми, організовує виставки та конференції…

Вона повернулася з відпустки з великим оберемком нових чудових віршів. Вже зовсім інших, ніж ті, які складали канву її першої збірки – більш зрілих та досконалих.

Історик за фахом, бібліотекар за професією, поетка за покликанням…

Людина й сама не підозрює, як багато вона може повідомити світові про нього і людей, беручи до рук олівця. Презентуючи читачеві свої нові вірші, поет презентує пошуки своєї душі.

А справжня поезія, буцімто втрачений рай, – вона повертає нас самих до себе, примушує Галактику крутитися в іншій бік.

“Книжковий дворик” мандрував Європою (ВІДЕО)

Хомчаківці із “Книжкового дворика” повернулися з Європи.

Вперше тижневу літературно-туристичну мандрівку “Від серця до серця” учасники “Книжкового дворика” здійснили по Європі, відвідавши ПРАГУ, ВІДЕНЬ, ФЛОРЕНЦІЮ, РИМ, ВЕНЕЦІЮ, ЛЮБЛЯНУ. Повернувшись в Україну, організаторка і засновновниця ГО “Книжкова толока” пані Люба Хомчак в інтерв’ю з редакторм Інтернет-порталу “Моя Жовківщина” призналася, що їхали в Європу за обміном духовності та досвідом, представленням українського видавця та авторів українських книг, та задля відпочинку і зустрічі з українцями за кордоном.

Інтерв’ю записала редактор Інтернет-порталу “Моя Жовківщина” Галина Фесюк Відеооператор – Юрій Кархут.

Оповідання Оксани Загранюк

Завтра буде!..

Вона йшла вже давно стемнілою вулицею додому. Під ногами від світла вуличних ліхтарів іскриться, переливаючись, як розкидані повсюди діаманти, сніг. Тіні від дерев, що ростуть вздовж тротуару, як живі, рухаються за ходою жінки. Легенький мокрий сніжок приємно шурхотить, долітаючи до сірого балонового пальто. Зимовий теплий вечір. Надворі тихо, спокійно. Навкруги – жодної живої душі. Тільки у вікнах житлових будинків горять вогні – як вісники того, що містечко не безлюдне. Просто час вже такий. Восьма вечора. П’ятниця. Сьогодні святвечір у православних християн. Всі сім’ями зібралися за святковими столами і святкують.

Сергій Дзюба промчав на білому коні

У Чернігівській обласній універсальній науковій бібліотеці імені В. Короленка відбулося ювілейне літературно-мистецьке свято «Примчу на білому коні» з нагоди 55-ліття українського письменника і журналіста Сергія Дзюби та 40-річчя його творчої діяльності.

Хоча була п’ятниця, післяобідня пора, коли люди зазвичай уже лаштуються провідати своїх близьких чи просто відпочити, на це свято чернігівці прийшли. У залі виявилося людно, а головне – з самого початку створилася напрочуд тепла, невимушена та затишна атмосфера. Взагалі, ювіляр принципово відмовився від будь-яких дифірамбів на свою адресу та нудних і пафосних доповідей-промов, запропонувавши натомість цікаві й оригінальні концертні номери.

Почалося свято несподівано – з презентації відеокліпу на нову пісню Сергія Дзюби «Примчу на білому коні» (музика композитора Петра Лойтри) у виконанні народного чоловічого вокального квартету з Полтавщини «Пісенне джерело». Ці артисти – справжні подвижники, які люблять і чудово популяризують українську пісню. Ось і нещодавно вони представили творчість С. Дзюби на Всеукраїнському святі «Осіннє золото», яке щороку проводиться на Пирятинщині для вшанування незабутнього Дмитра Луценка (автора таких шедеврів, як «Мамина вишня», «Як тебе не любити, Києве мій», «Осіннє золото»), до речі, земляка добродія Сергія.

Об'єднати вміст