Творчість

Цьогорічний ужинок «Степу»

Олександр Архангельський,
м. Кропивницький

Вийшло друком нове число літературного альманаху «Степ», органу Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» ім. Віктора Погрібного. Номери 1 та 2 вийшли під однією обкладинкою, що на суттєво здешевило видання.

Перш за все, кілька слів треба сказати про літоб’єднання «Степ». Воно існує майже 81 рік, з 1939 року – з часу заснування Кіровоградської області. Обласна організація Національної спілки письменників України виникла лише 1984 року, тобто через 55  років, коли в області уже нараховувалося 3 члени НСПУ.

Об’єднавши місцевих літераторів, літоб’єднання всі ці роки фактично виконувало функції Спілки. З 1969 року до моменту смерті в жовтні 2017 літоб’єднанням керував Віктор Олексійович Погрібний – журналіст, публіцист, письменник, поет, видавець і громадський діяч.

Про турів, полювання й літературу

Так уже склалося, що коли я була дитиною, то про Чорнобильську трагедію говорили зовсім інакше, ніж зараз. Батько однієї з моїх подруг бувліквідатором аварії на ЧАЕС, 26 квітня в школах проводили щорічні Дні пам’яті, Чорнобильська катастрофа була обов’язковою темою виступів «екологічних агітбригад». Проте Чорнобильусе одно був «десь там», у «чорних» анекдотах, на класних годинах. Ніхто особливо не пояснював, як саме аварія вплинула на розпад Радянського Союзу і якої рани завдала нашій землі, якою залишилась у пам’яті мільйонів українців.Тож, не дивно, що до мого інформаційного поля значно ближчим виявився «Сталкер»—гра, якою захоплювася молодший брат, — навіть хрестоматійна «Чорнобильська мадонна» пролетіла якось мимохідь, без належної уваги.

Почув письменник розповідь кота

Васильчук В.Б. Правдиві байки кота Персика: повість. – Житомир: видавець О.О.Євенок, 2019. – 48 с.

Коли газетярував, то побував в одного природолюба, бо хотів ословити розповідь про людину, яка піклується про «братів наших менших». Спочатку здалося, що потерплю фіаско, бо склалося враження, що мій візаві є неговірким за натурою. Бо на всі запитання відповідав дуже коротко і якось байдуже. Та він зовсім переродився, коли мова зайшла про… голубів. Сам заходився розповідати цікаві історії про своїх улюбленців, яких було так багато на обійсті… А в хаті навстріч нам кинулося кілька кішок. І знову з уст господаря полилась дивовижна ріка історій про хвостатих.Так ніби він сам був учасником пригод кішечок і тепер ділиться спогадами про них…

Цю давню історію пригадав, коли узявся читати повість «Правдиві байки кота Персика» Віктора Васильчука – письменника і журналіста з Коростеня, що на Житомирщині.

Благословенна мить

 

Вірші Таїсії Шаповаленко, музика Лілії Кобільник.

Благословенна мить

Ти зупинив благословенну мить,
Я не живу в ній – розкошую…
Далеке море вечорів  мені шумить,
А ранок денницею мене віншує.

Єдиним поглядом, зате яким…
Не розминутися і не забути.
Такий далекий, а близький такий,
У дні розлуки і в годину смути.

Пісні на вірші Таїсії Шаповаленко

 

Земля, випалена під трави

Bірші Таїсії Шаповаленко, музика Лілії Кобільник

 

Благословенна мить

 

Вірші Таїсії Шаповаленко, музика Лілії Кобільник.

«Сім неб» Лесі Шмигельської

 У кожному рядку знаної української поетеси Лесі Шмигельської, яка творить у маленькому прикарпатському селі Камінь, відчувається велика любов до Батьківщини, до мальовничої місцини в долонях гір.

Тонке сприйняття світу і часу у їх єдності і безперервності, глибочінь емоцій і щирість почуттів, а ще пронизливо-яскраві образи, які западають в душу, стають невід’ємною часткою вашого єства – ось що таке вірші Лесі Шмигельської. Саме так пишуть про творчість поетеси її поціновувачі. Словом – послухаємо Лесю Шмигельську…

- Пані Лесю, так збіглося, що збірка «Сьоме небо» є Вашою сьомою книгою. І, прочитавши у ній вірші, хочеться вигукнути: сім чудес Лесі Шмигельської… Що криється за назвою збірки «Сьоме небо»?

Зоряне небо поезії

Щойно вийшла у світ поетична збірка «Небо на столі», яка стала ре- зультатом плідної співпраці білоруського поета Миколи Адама і україн-ської перекладачки з Придніпров’я (м. Кам’янське) Марії Слободяник.

Майже півроку Марія працювала над перекладами віршів талановитого майстра слова середнього покоління, яке є основою соціуму сьогодення. За- пропонована ним назва книги має багато значень. Одне з них, напевно, можна трактувати як поєднання земного й небесного. Під цією ж назвою Микола Адам готує до виходу в Білорусі книгу мовою оригіналу.

Географія ШМІТТА і його київські маршрути

До 60-ліття від дня народження письменника

Наприкінці березня французькому письменнику, режисеру, науковцю-філософу, педагогу, перекладачу, музиканту Еріку-Емманюелю ШМІТТУ виповнилося 60 років. Програму, підготовлену українською театральною спільнотою на відзначення ювілею, можна буде переглянути після закінчення карантину.

Тож у новому сезоні на глядачів очікує прем’єра вистави«Мадам Пилінськаі таємниця Шопена». Постановка Київської Академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» під керуванням народного артиста України Олексія КУЖЕЛЬНОГО (вул. Ярославів вал, 14-б). До речі, у Шмітта є власний театр у Парижі, де також демонструється цей спектакль. Драматург виконує в ньому роль самого себе. Цей автобіографічний твір нещодавно побачив світ окремою книжкою в Україні, у Видавництві Анетти АНТОНЕНКО. Український переклад здійснив Іван РЯБЧІЙ.

"Маю честь бути Українцем", - нова книга учасника двох Майданів Сергія Мартинюка

Українці непереможні, бо за нами правда, честь, гідність і воля народу

Головне чудо світу — це його Колиска — наша рідна Україна, - Сергій Мартинюк.

Симпатикам і шанувальникам творчості Сергія Мартинюка – активного учасника двох Майданів, генерал-осавула Українського козацтва, котрий ніколи у своєму житті не грав у гідність, а жив з нею, випала гарна нагода познайомитися з новою книгою цього непересічного автора – "Маю честь бути Українцем", щойно виданою у Видавничому домі "АртЕк".

          Я є ант, пелазг і етруск...
          Я є скиф і шумер...
          Я Українець — і мене не здолати...
          Нескорений я. Тому і безсмертний!
 

Надія ГУМЕНЮК: Вірші із циклу «СОЛО ДЛЯ ВЕЧІРНЬОЇ МАЛЬВИ»

* * *
Місяць заглянув до хати:
– Дозвольте заколядувати!
А жінка лиш тихо зітхає – 
Сина чекає.

Зірка сяйнула до хати:
– Дозвольте заколядувати!
А жінка не відповідає –
Доньку чекає.

Хурделиця стукає в хату:
– Дозвольте заколядувати!
А жінка її проганяє –
Внуків чекає.

Дивиться з покутя хати
Скорботна Ісусова Мати.
А ніч чорним воском спливає.
Жінка чекає…

Ярина Каторож: Звичайна незвичайна дівчина

Ярина Ка́торож народилась у Винниках (Личаківського району м. Львова) 25 березня 1994 року.

Закінчила Львівську школу мистецтв: курс образотворчого мистецтва і курс фортепіано. Вищу освіту отримала в Українській академії друкарства за спеціальністю «Мистецтво».

Писати почала ще в школі...

Здається, звичайна біографія звичайної дівчини. Хіба таких мало в Україні? Ну,трішки грає на фортепіано, ну щось малює, ну написала декілька віршів... Стане дорослою, – і закрутить її у вирі домашніх справ: чоловік, діти, побут, або серйозної роботи: інженера, лікаря, вчительки... Аж ні, ця дівчинка виявила неабиякі схильності до творчості. І багато чого досягла завдяки своїм дитячим захопленням.

У 2015 році вона була удостоєна спеціальної відзнаки від Дари Корній і Тали Владмирової «Українське сучасне фентезі» в номінації «Романи» Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» за роман-фентезі «Алхімія свободи». Але це не єдиний роман молодої авторки. Вийшли друком вже дві частини трилогії «Палімпсест», захоплені читачі очікують третьої...

Серед цих захоплених читачів і я. Отже, вирішила поспілкуватися з Яриною, яке люб’язно погодилась на це інтерв’ю.

Леся Мудрак: Для культури не було ніколи «легких» часів

Щастя і біль водночас: як це — бути дівчиною-письменницею 

Бути дівчиною-письменницею – це щастя і біль водночас. Ортодоксальні чоловіки, звинувачували мене, дівчину, свого часу, в «пропаганді порнографії», ледь не в «розбещенні молоді» за мою еротичну поезію. ПЕРЕЖИЛА. Тяжко. Зішкрябуючи себе з асфальту. Тепер загартована.

Я не вважаю, що цілісну літературу варто розділяти за гендерним принципом. Дослідниця літератури М. Зав’ялова, наприклад, констатувала: не існує “чоловічої” літератури, а радше світова, в якій “жіночій” або не було місця, або її проголошували другорядною, “поганою”. За саркастичними словами письменниці та філософині Оксани Забужко, визнання “жіночності” літературного твору приховує “зниження рангу”, тому доводиться виправдовуватися, “ховати її під корсет “мужності”.

Об'єднати вміст