Творчість

Підсніжники

17105991_1345332542193544_1946040347_oЗневіра… Що іще буває важче її? Що?...

Знаю, що ти не вірила в мої підсніжники. Вони мають більшу силу ніж твоя втеча в забуття…

Поглянь… їм би ніжності твоєї краплинку… погляду твого хвилинку… поглянь вони таки зійшли на протоптаних стежинах людської байдужості під твоїм вікном… Зійшли на день Весни, щоб стерти із лиця твого сумнівів терзання, сльозинку із мого лиця чекання…

Вони зійшли наперекір байдужості, і вже душа наповнюється теплом надії, і ти йдеш до мене у мій сон, веселкою мінливою… Відчуваю дотик вуст і долонь твоїх від яких душа моя небом, зорями вгамовує спрагу невіданих цілунків…

Як це було...

 

16839334_1247482978640419_142697104_nНіч 18-19 лютого 2014 р. – страшна, таємнича і досі нерозгадана трагедія  – пожежа в Будинку профспілок. Скільки загублено душ там! Хто розкаже? Чи дізнаємось? Скільки часу минуло – не забувайте ніколи про це! Слава героям Майдану!

ПОЕМА ПРО ЄВРОМАЙДАН

         Грудень 2013 р.

Майдан, Майдан… Хіба чекали,
Що буде кров і побиття?
Дівчата й хлопці Гімн співали.
Той день змінив їх плин життя!

З якою злістю, як жорстоко
Дітей вкраїнських убивали!
 Це – «Беркути» із кожним кроком 
Все більш ударів додавали. 

Студенти бігли і ховались
У підворотні, у підвали…
Скажені пси за ними гнались
І нападали, як шакали…

Пшениця на Хрещатику

1440410573_7aЩе із шкільних уроків запам’яталося, що роман Льва Толстого «Війна і мир», як і віршований роман Олександра Пушкіна «Євгеній Онєгін», є «енциклопедією російського життя». Більше того, сам граф Толстой назвав свій роман «без брехливої скромності» Гомеровою «Іліадою». Можливо воно й так. Однак за тим «російським життям» стоять лишень «господа», які, процитуємо ненависного нам тепер Владімира Лєніна, «страшно далекі вони від народу».

Над цією дилемою я довго розміркував, перечитуючи твори Івана Нечуй-Левицкого, до речі сучасника графа, й ще раз переконувався: наш, український народ, у безліч разів енциклопедійніший від нашого «великого» сусіда.

Про несподіванки від книги Еліни Заржицької "Легенди про козаків"

legendu_pro_kozakov_ukr234Наталя Федько,
м. Вінниця
 

 Еліна Заржицька. Легенди про козаків. – Харків: Юнісофт, 2016. – 64 с.:(Серія «Читаю сам», 3 рівень, 9+)

Справіку в українців казка була способом пізнання світу. А ще – «інструментом», який допомагає людині примиритися зі світом. Можна стверджувати, що жанр казки ніколи себе не вичерпає. Просто він обростатиме новими – інколи несподівано-авантюрними – варіантами.

Беручи до рук нову книгу Еліни Заржицької «Легенди про козаків», я відчуваю, що несподіванок буде немало. Щоб оповідання були цікаві маленьким читачам і водночас – відображали автентику української минувшини, автор повинен не тільки знати історію, любити її, а і… бути трохи авантюристом! «Легенди про козаків» – це приклад авантюрного і мрійливо-казкового начал. Така книжка налаштує дітей від 9 років на пізнання  світу, історії своєї країни, а там і підштовхне до краєзнавчих досліджень.

Поезія Злати-Зоряни Паламарчук

Сучасним отаманам Російсько-української війни

Ви кажете стомилися - війна 
вже не дивує - з нею можна жити
Так ніби поруч вже її нема
А як і є – то можна відслужити

Так ніби серце не сприймає куль
Так ніби все це видумка й омана
Годинник зупинився на нуль-нуль 
І серце зупинилось в отамана

Нехай ти цю війну переживеш
Я всім її бажаю пережити
Та кожному хто взявся відслужити
Життя хай стане безміром без меж

 

* * *

Козацька люлька

16508293_747926558691547_4624495656213402423_nЛедь відбарабанила у вікна тепла липнева злива, як мені закортіло на вулицю — закачав собі штанці до колін і гайда босоніж по калюжах. Мені чотири чи п’ять років і хіба всидиш таку літню пору в хаті. І сталося ж таке, що із далекого дитинства не забувається — з вимитого дощового потічка помітив якусь дивну череп’янку. Підняв її й заховав у кишеню: може, для чогось пригодиться…

Лишень нашвендявшись вулицею, я заінтересувався знахідкою, отож завернув до діда Лексадера. Дід оглянув її й неквапливо мовив:

Присягнув на вірність Наполеону

p_106149_1_slidertop2Зранку 21 червня 1813 року десятки знатних чернігівців і губернських чиновників поспішали до Спаського собору, щоб зайняти у ньому більш зручне місце. Адже мало відбутися не Богослужіння, а подія незвичайна і небувала — позбавлення архієпископа Варлаама Шишацького єпископського і священицького сану. За зраду батьківщині.

Рід Шишацьких походив із села Красилівки, що між Черніговом та Києвом, не одне його покоління, вже й після Варлаама, обирало собі сімейну стезю священика. У молоді роки отець Варлаам служив у Білорусії, де немало посприяв архієпископу Мінському Віктору Садковському в наверненні до православ’я уніатів, за що  отримав сан єпископа і очолив Житомирську єпархію. Тут теж відзначився, передовсім у відкритті семінарії, і його в сані архієпископа призначено керувати Могильовською єпархією.

Він, Вона і війна...

В її словах  всі почуття,
В його - лиш стукіт в скроню.
Її любов дає життя,
Його - туман безсоння.

Щебече сонце їй казки,
Зустрічний птах радіє,
Їй небо ллє до рук зірки.
Йому - лиш дощ за шию.

Вона літала уві снах,
Пір'їнкою неначе,
Для нього сон - це морок, страх,
Він сни свої не бачив.

«Дивлюсь, гадюччя повзає по хаті…»

16174513_739935346157335_4172597428952801917_nЩе тільки наверталося на зимовий світанок і в селі над хатами де-не-де піднімалися мітли димів, а дід Михаль вже простує на озерце в кінці городу. За ніч навіть стежку притрусило  поземком, але то не біда, адже її змалку знає. А на озерці добряче позначив ополонки — повтикав снопи запашної пшеничної соломи з половою. Виймеш ото околіт з продухвини й шурхнуть звідти на сніг в’юни. Тільки збирай їх, пискунів, у шаньку! І не треба ніяких ятерів-підситків…

Діду Михалю вже під дев’яносто. Все життя на цьому обійсті, лишень кілька років в армії служив у Австрії. Було то післявоєння, люди куснем хліба не наїдалися, але не голодували. А повернувся у країну-переможницю — зустрів безхліб’я, голоднеча, як у тридцяті, коли  розкуркулювали та колгоспи насаджували. Якраз тоді й побралися, і пішов я по в’юни молоду дружиноньку годувати. І досі не виходить з пам’яті та приключина.

Скарби, які ми виборюємо...

20170123_100540Ольга Рєпіна,
м. Дніпро

Рецензія на книгу Наталки Бабіної «РИБГОРОД»

Бабіна Наталка. Рибгород [Текст]: роман / Наталка Бабіна; пер. з білорус Божени Антоняк. – Львів: Урбіно, 2013. – 272 с.

«Тепер я знаю, як буває…»

(Наталка Бабіна)

 

Чи є завузькими рамки сучасної прози, особливо, якщо ми говоримо про «жіночий роман»? Зізнаюся, це непросте і навіть, я б сказала, провокаційне питання прийшло мені в голову після того, як я неодноразово занурилась у тему: обговорювала поняття «жіночої літератури» з однією відомою дитячою письменницею й здригнулась від образи, коли іншу знайому, – мою улюблену одеську письменницю, назвали авторкою з суто жіночою прозою.

Олексій Крачило: «Дещиця проміння – всередині нас»

* * *

В сусідній кімнаті гуде телевізор,
Новини невтішні — усі про війну.
Душа скам’яніла, душа — мов залізо,
Яке незабаром у горно жбурнуть.

Терор, махінації, знову збідніння —
Стривожено слухаєм дикторів ми.
І просимо Бога, що дасть нам спасіння,
Відвести від нас чорні руки пітьми.

Хоча б трохи світла, але, безперечно,
Дещиця проміння — всередині нас.
А промінь, за визначенням, безкінечний,
Аби в початковій він точці не згас.

 

* * *

Мов по накатаній дорозі
Курсує кожний Новий рік.
І я плетусь в цьому обозі,
Свій ототожнюючи вік.

Поезія Дарочки Москаленко

***

Твої очі, що кольору чайки,
Грають щоночі зі світом у шахи,
Забуваючи про втому,
Та обирають новий светр у шафі щоранку,
А вийшовши із дому, так і не вимикають
У собі сумну колискову.
А довкола…        
Так мало твоїх стихій, квітів
І того, хто не знає кришталевих рук та дій.
Твоя вулиця сьогодні стала прозоро-зимова.
Нема обіймів, лиш завтрашній сніг поцілує
Ті руки, що дрімають у кишенях,
Бо ти – той, що мені пахнеш музикою та вишневим варенням.
У кінчиках пальців живе твій красивий поранений Бог…
А зап’ястя, що ледь не поїли мурахи,
Ще дихає пилом з оркестрової ями
До самих прісних тривог.
Але у кулуарах цієї осені літають люди,
І тобі здається, що довкола лише
Трикотажні та зламані посмішки,
Холодні розмови, знеструмлене місто…
І ти – такий теплий та для всіх паперовий.

Об'єднати вміст