Жінка-УКРАЇНКА

Сергій Сіваченко (Сіва) — народився 8 жовтня 1984 року на Житомирщині. Українець. Журналіст.

У 2001 році закінчив Володарсько-Волинську школу (всі оцінки атестата – 12 балів). Тоді ж став лауреатом літературного конкурсу «Вірю в майбутнє твоє, Україно!», за що отримав грант на безкоштовне навчання у будь-якому виші Батьківщини. Обрав Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Далі – «семирічка» у Києві (активне студентство; 4 роки роботи на телеканалі НТН; творча та спортивна діяльність; і поміж тим – вихід до супер-фіналу всеукраїнського інтелект-шоу «LG-Еврика»). Протягом 10-ти років був провідним автором кросвордів у виданні «Ярмарка кроссвордов».

Але (у 2008-му) – принади мегаполісу набридають. Пакую валізи, повертаюся у рідне селище. Саме тут наразі – живу, олюднююся, імпровізую. Займаюся активною громадською діяльністю: є виконавчим директором Володарсько-Волинської районної федерації футболу та координатором громадського руху «Чесно» в районі.

Серед літературних досягнень цього періоду є здобуття звання лауреата Міського відкритого фестивалю «Поетичний марафон «Оксія» (місто Житомир) у 2013 році та Обласного літературного конкурсу «Апостроф» у 2015 році. У 2014 році вийшла друком моя збірка «Римована сповідь». Нині готуюся до видання нових книг…

* * * * *

Сергій Миколайович Сіваченко (народився 8 жовтня 1984 року в смт. Хорошів на Житомирщині) ­–  український поет, журналіст, громадський діяч.

Життєпис

У 2001 році закінчив Володарсько-Волинську школу (зараз – Хорошівська гімназія). Всі оцінки атестата – 12 балів. Тоді ж став лауреатом літературного конкурсу «Вірю в майбутнє твоє, Україно!», за що отримав грант на безкоштовне навчання у будь-якому виші Батьківщини. Обрав Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Брав активну участь в студентському самоврядуванні. Протягом 5-ти років очолював спортивний рух в Інституті журналістики, завдяки чому у 2003 році вдалося здобути І місце в загальній спартакіаді КНУ Тараса Шевченка.

Того ж року Сергій Сіваченко вийшов до супер-фіналу Всеукраїнського телевізійного інтелект-шоу «LG-Еврика».

Починаючи зі студентської лави, працював редактором на телеканалі НТН та журналістом у декількох виданнях. Також протягом 10-ти років був провідним автором кросвордів у виданні «Ярмарка кросвордів», загальний разовий наклад якого сягав 800 тис. примірників.

Протягом останніх років проживає у рідному Хорошеві, де активно займається творчою, громадською та спортивною діяльністю.

Творча діяльність

Перші вірші Сергія Сіваченка з’явилися в місцевій районній газеті, коли йому було 9 років.  А вже у 2000 році наприкінці шкільного навчання став лауреатом літературного конкурсу «Вірю в майбутнє твоє, Україно!».

У 2003-му році разом з Богданом Кутєповим став співлауреатом фестивалю студентської пісні «Київський гаудеамус».

Навчаючись в Інституті журналістики, почав друкуватися в студентському альманасі «Святий Володимир», брав участь в молодіжних літературних студіях. Проте зі студентської лави Сергію добре запам’яталися настанови Василя Герасим’юка, з яким його познайомив один із викладачів. Так відомий український поет, лауреат Шевченківської премії особисто підказав початківцю не ставити видання своїх творів за самоціль і реально думати про це, коли написані вірші отримають гідну оцінку критиків і самому вже буде не сила стримувати творчий політ. Тому перша збірка Сергія Сіваченка «Римована сповідь» у форматі самвидава побачила світ у 2014 році після здобуття ним звання лауреата обласного літературного конкурсу в Житомирі.

А вже у 2017 вийшла друком книга «Еволюція на граніті», яка отримала високу оцінку в літературно-мистецьких колах України. У 2019 році поезії Сергія Сіваченка увійшли до ІІІ тому антології сучасної української патріотичної поезії (м. Львів) та до книги «Обпалені крила. Поезія сучасної України».

За словами голови Житомирської обласної організації Національної спілки письменників України Світлани Штатської: «Знаковою рисою Сергія Сіваченка є те, що він поєднує свою творчість з активною громадською діяльністю, розвитком спорту в області, впровадженням місцевих ініціатив. Загалом автор перебуває в постійному творчому пошуку. Він шукає нові ідеї, образи, символи, і це йому – вдається». 

Літературні відзнаки

• лауреат Всеукраїнського літературного конкурсу «Вірю в майбутнє твоє,      Україно!» (м. Київ) (2000);
• лауреат обласного поетичного фестивалю-марафону «Оксія» (м. Житомир) (2013);
• лауреат обласного поетичного конкурсу «Апостроф» у номінації «Громадсько-патріотична лірика» (м. Житомир) (2015);
• номінант на здобуття премії Міжнародного конкурсу «Стоп цензурі! Громадяни за вільні країни» у категорії «Вірш» (м. Київ) (2015); 
• лауреат Всеукраїнського поетичного вернісажу «Троянди й виноград» імені Максима Рильського (м. Київ) (2017);
• переможець Львівського обласного (зі всеукраїнським статусом) літературного конкурсу патріотичної поезії імені Катерини Мандрик-Куйбіди у категорії «Молода надія» (м. Львів) (2018);
• переможець Всеукраїнського літературного конкурсу «Свою Україну любіть!» серед учасників АТО, військовослужбовців та волонтерів (м. Київ) (2018);
• переможець Обласного літературного конкурсу «Краща книга року» (м. Житомир) (2018);
• лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка (м. Черкаси) (2018).

Громадська діяльність

Сергій Сіваченко брав активну участь в студентському самоврядуванні Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.  У 2004 році разом з друзями-студентами долучився до участі в Помаранчевій революції.  З 2010 року у рідному Хорошеві активно працює у напрямку просування громадських ініціатив та протидії протиправним рішенням місцевої влади.  З листопада 2013 року – учасник Революції гідності. Після її завершення Сергій Сіваченко бере активну участь у зміні дискредитованого попередньою діяльністю керівництва району та селища.

З 2014 року після початку збройної агресії з боку Росії займається волонтерською діяльністю. Допомагає органам влади в питаннях патріотичного виховання молоді та вшанування пам’яті загиблих бійців у Хорошівському районі. Також бере активну участь в проведенні декомунізації в межах Хорошівського району.

З 2016 року Сергій Сіваченко обирається депутатом до Хорошівської селищної ради, де веде посилену роботу у відстоюванні інтересі односельців. За це у 2018 році нагороджений почесною грамотою Верховної ради України та міжфракційного депутатського об’єднання «За Житомирщину».

З 2014 року на громадських засадах очолює Хорошівську районну федерацію футболу. Протягом тривалого часу грає у складі хорошівських футбольних команд на районному та обласному рівнях.

Сторінка у ФБ: https://www.facebook.com/profile.php?id=100000758074927

Примітки: нагородження лауреатів Симоненківської премії (2018) https://culture.ck-oda.gov.ua/news/item/2058-na-literaturnomystetskomu-vechori-v-cherkasakh-nahorodyly-peremozhtsiv-vseukrainskoi-literaturnoi-premii-imeni-vasylia-symonenka

Нагородження лауреатів конкурсу «Троянди й виноград» імені Максила Рильського (2017): http://www.golos.com.ua/article/296755

Програма «Ранок на каналі Житомир» за участю Сергія Сіваченка: https://www.youtube.com/watch?v=tb_7P1BHDwM

Поезія Сергія Сіваченка 

* * *

Не довіряй білявці: може вбити,
Не натреновуй їй засумлені вуста.
В її очах – шматочки висмаглого літа, 
А за спиною – полохливість холоста.
            Медовий спис давно тремтить в її долонях,
            Їй все одно, що ти тримаєш автомат.
            Неначе королева на ослоні,
            Бідарка в шатах, богом приспаний набат.
Вона, як повінь, несподівана і дика.
Десерт увінчує зірковим коньяком.
Вона не знала двісті років чоловіка,
Та завжди має в теплих грудях молоко.
            І винен – ти, бо не наважився зітхнути,
            Коли вона гострила вістря своїх вій.
            А зараз – геть! Не зачіпай її цикути,
            Бо не тобі вбиватись на передовій.  

* * *

Укотре завтра вийду на базар.
Спросоння. Мерзло. Трохи ліньки.
Влаштую стіл. Поставлю скриньку
(Такими не торгує антиквар).
    Прозорий куб. Прозоре навідріз
    Бажання бути волонтером.
    «Не турбуватись про кар’єру» –
    Чіткий, кристалізований девіз.
Неспокій на кордоні. А тому
Майбутнє виклали на карту.
Звертатися до честі варто.
Якусь іще купюрину візьму,
    Що миттю конвертується в шолом
    Для недолюблених солдатів.
    Вони по-своєму багаті!
    Багаті духом у борні зі злом.
Надіюся, мене пробачить Бог,
Що не навідуюсь до храмів
Циклічно щонеділі. У програмі –
Наразі порятунок хоч кількох
    Сердець звитяжних на передовій,
    На історичному розриві.
    Хай повертаються щасливі,
    Коли ущухне буревій.

* * *

Жебраче, діставай-но черепки!
Рятуй усю планету від банкрутства!
Тобі лише, шановний, завдяки
Тримається значна частина людства.
    Тобі в комірку грюкає дефолт
    В останню чергу. Втрачено адресу.
    Ще й адресат поклав на ґанку болт,
    Великий болт на скептиків та стреси.
Він – зважений. Втрачати – не йому.
Суцільний нуль повис на депозиті.
Щодня на власну їде Колиму.
Глузують вдягнені та нарікають ситі.
    А він лишив сухарик на десерт.
    Торти глевкі: одна суцільна фарба.
    Якби не був за суттю інтроверт,
    То всесвіт до краплиночки б загарбав.
Хай шириться! Доволі громіздкий
Той всесвіт для кишень у павутинні.
Твоя ж спокута – вирівнять гвіздки
Й штахетники оздобити вторинні.
    Якщо ніхто не мовить «молодець!»
    То ти ж і не образишся, жебраче.
    Під товстунами репає стілець
    Частіше. І товстун частіше плаче.

* * *

Там, де у небо пнеться лавра,
Я свій розкопував едем:
Зустрів старого бронтозавра,
Що зуби прочищав мечем.
        Відразу видно – благовірний,
        Щодня відвідує свій храм
        І пахне ладаном добірним –
        Таке бодай не снилось нам.
Його негроміздка карнавка
Ввібрати може цілий світ:
Помадовитий усміх мавки
І плач джаз-бендових трембіт.
        А потім той брунатний хрестик.
        Незвично. Дико. Мабуть, сон.
        Бо в лаврі гримають оркестри:
        Там бал на тисячу персон.
На грані єресі та віри
Кремезна тінь в моїх очах,
Смиренна, страдницька та сіра:
Знак дисгармонії в речах.
        В курних обіймах листопаду,
        Коли стає нудистом лавр,
        Сидить під храмовим фасадом 
        Аскет епохи – бронтозавр.

* * *

Ти – мій мольберт, а я – твоя блокада.
В мені ти розчиняєш акварель,
А я тебе штурмую, мов торнадо,
Немов цунамі мчу до схудлих скель.
        Ключ у замку, мов ніж, тремтить у серці.
        Візьми його щодуху проверни – 
        Не буде записок на етажерці
        Про ревнощі, осягнення вини.
А я навчуся вічність рахувати – 
У зустрічах, знайомствах, вечорах.
І цей Колос беззахисний, цибатий
Волатиме про мужність і про страх.
        Я розіпну свій табір на мольберті,
        Зведу рясного збудження курки.
        А ти муштруй війська мої подерті,
        Вали шеренги грою в піддавки.
Щоб не збагнути: ти – митець чи воїн?
Сильніше що – натхнення чи устав?
А трибунал не милує героїв.
І байдуже: ти вбив чи написав…

* * *

Піддослідний паркет кохає стелю
На відстані бундючної стіни.
Ці почуття весь простір перемелють:
Візьми його на мармур заміни...
    Закаменіють данте з беатріче,
    Заслізний намережать водограй.
    Для них пташок знедолених накличуть,
    А ті поглянуть совісно – і в рай.
Начищені сніги, гарматний попіл
Злилися в поцілунку без кінця:
Без пауз, без антрактів і без стопів,
Як вічний докір хворого митця.
    А ще здається даху-казанові,
    Що дама клюне на високий чин.
    Потроху худнуть дошки яворові,
    І стеля ронить сльози без причин.
Сумує дах, дощами перебитий:
Його богині болиться самій.
Лише паркет до скону може пити,
Бо п’є з очей, які належать Їй.

* * *

Ампутація
Ні на що непридатних частин.
Буде нація!
Буде сонце і стимул один!
    Резолюція:
    Підписантів шерстить поліграф.
    Революція:
    Для байдужих – тверезливий штраф.
Монополія 
На бридке виробництво дурні.
Мимоволі я
Відфільтровую схеми брудні.
    Перемовини
    Імпульсивно дадуть результат.
    Забинтованим
    Не ввижатиметься медсанбат.
Перемогами
Переповняться цебра новин.
Демагогами
Затулятимуть схилений тин.
    Не цурайтеся
    Засукати свої рукави.
    Долучайтеся
    До закладин шорсткої жорстви.
Щоб шляхетними
Вкарбувалися наші шляхи.
Щоб кумедними
На світлинах були дітлахи.

* * *

За зябра учепилася? Тягни!
Нема чого клювати безвідносно.
Не зловиш ти, то виловлять вони.
І кров зіллють. Насичену, венозну.
    Багрянцем ополіскується став,
    А ти не корегуєш власні сили.
    Від діда цього вудлика дістав.
    Затони спозаранку спокусили.
Не думав боронити свій улов –
Аматорам місцини вистачало.
Ентузіазм потроху охолов.
Зате інспектори намножилися валом.
    Украли простір. Древній вододіл
    Перемінили під пискляву дудку.
    Вудилище поламано навпіл!
    Яке він право мав чіпати вудку?!
Твої мілизни, дідовий затон
Воліють залишитися там само.
Начхати на талмуди заборон!
На комплекси, нав’язані панами!
     Достатньо й звітуватися блешні
    Або медитувати над грузилом.
    Комусь же закортілось метушні.
    Ну що ж! Давай поміряємо сили!
Лише не зачіпайте очерет,
Бо він не винуватець цих розбірок.
Ставку не буде личити корвет,
Який припхати здумали допіру.
    Комусь-таки бракує новизни.
    Той матиме – вудилищем по спині!
    Ще й з-за халяви лезом нарізним,
    Доречним на зарибленій місцині. 

* * *

Термальні води. Сніг потроху сходить.
Втрачає профпридатність криголам.
Підносять крам приблуди та заброди
З нагоди надання відлиги нам.
    Скресає крига, мов забіле іго.
    Сьогодні – дієтичний раціон.
    Весь гарнізон до крайнощів оббігав,
    Зі снігом би розтанув в унісон.
Бо діставало вже разів чимало,
Та підтавав до цього крадькома.
Була зима. І то бобслей, то слалом
Навалом відпихали від керма.
    Вологий подих в обігу природи
    Відталі розпускає корінці.
    Бо у руці тримання захолодить
    Підходи в акваторію плавців,
Що плинуть брасом, наче біомаса,
Отримавши ще декілька хвилин.
На карантин опісля того часу
Заквасить їх морозяний дожин.
    Терпець відтане в лоні урагану,
    Щоб градуси підняти від супряг,
    Підняти стяг білезний, як сметана,
    Із планом врятуватися в очах
Нових реалій в модному журналі,
У рубриці низьких температур,
Коли хірург вирізблює скрижалі
На талій піраміді з кучугур.
    Вона – раптова. Культова будова
    З істотними запасами води.
    Проте завжди до страчення готова,
    Щоб знову лід себе переродив.
Відходять води. Тануть перешкоди.
Народженню начхати на прогноз.
Мине мороз. Не змерзне безбородий.
Клейноди відігріються всерйоз. 

* * *

Підпілля – провокуючий неспокій.
(Мовчиш, аби не вчуяли хорти).
Компанія вигнанців синьооких.
У змові – все, бо й дихає «на ти».
    Плямисте доміно – одна розрада,
    Коли не можна «Риба!» заволать.
    На грані божевілля з листопаду.
    Уже не мука, радше – благодать.
Найтяжче серед роздумів повільних,
Де кожна мить, як шило у руці.
А з ліків що? – Молитва щонедільна
Та склянка спирту в душу, на синці.
    Уявний дім святих і терористів
    Дрижить, мов полохливе мишеня,
    Бо їхні помисли занадто особисті,
    За що беруть з-під варти навмання.
Палкий сюрприз – сповідують задарма,
Розчіплює кайданки конвоїр.
А потім глянь, яка у тебе карма,
І сам пірни у кароносний вир.

* * *

Тобі вдалося поєднати
Стиль менуета з гопаком.
Твій вишкіл віддано-пихатий
У рух закоханий цілком.
    Твої борти під гнітом шторму
    Поклались хибно на штурвал,
    Твій потяг скаче на платформу:
    Стає сигналом, зойком шпал.
Майдан, поржавлені фонтани...
А ти хотіла щось нове?
Поглянь на опік цей сірчаний.
Зробив, щоб взяти за живе.
    Проте вуста пульсують сміхом,
    Мов горобина помічна.
    Від потеплінь до дужих віхол,
    Мов апокаліпсис, – Вона.
Руйнуються захмарні шпилі,
Торохкотить земна кора,
І лжепророки обважнілі
Винять Творця не від добра.
    У списку бід нарахувати
    Допіру можна безліч ком:
    Тобі вдалося поєднати
Стиль менуета з гопаком.

* * *

І я не тут, і ти не там.
А наші плани – як метан:
Не детонують
Без тісних обіймів кисню.
Все небезпечне має сенс,
Усе, чого не вартий пенс,
Що компонує
Без ціни яскраву пісню.
        І я не там, і ти не тут.
        А наші вчинки – як батут:
        Пружинять дужче,
        Відчуваючи супротив.
        Потурачі, директорат
        Наївно кривлять з-за ґрат.
        Знамення суще
        Їх посвячує в банкроти.
Мені – тебе, тобі – ковток
Давно настояних квіток.
Цього нам досить,
Аби двом забути спрагу.
А комунальний водовід
Хай забезпечує цей світ
І зверхні боси
Зазивають до продмагу.
        Насамкінець – тактичний хід:
        Тоді тебе помітить гід,
        Аби провести
        Екскурсійні променади.
        Я долучуся (зуб даю),
        Щоб пити посмішку твою,
        А не протести,
        Резолюції, поради.

* * *

Бездарністю поїтись, як вином, 
Безвихіддю значити панацею.
Зживатися з проформою цією:
Якщо ти – гном, то вже до скону гном,
Отримавши диплом мізерного ліцею.
    Незручно нариватися на штир,
    Незвично наражатися на опір
    Із тактикою відданих холопів,
    Зі славою засиджених квартир,
    Які шукають мир в Америці, Європі…
Підступні перекручують мораль,
Підлеглі вираховують, де краще.
Проте гуртом збираються до пащі,
Аби на іклах йоржити емаль.
Та вимолити жаль не вдасться їм нізащо.
    Відвага не жива без помилок,
    Відраза не можлива без покори.
    Хто помилявся, той лише і творить.
    Розносить між суцвіттями пилок,
    Знімаючи з гілок плодів насущних гори.
Набутки накладають на мозоль,
Нагідки накопичують у вазу,
Аби-таки дістатися екстазу
У вирі споглядання сім’ядоль.
Яка чудова роль! По повній і відразу!

* * *

Придбайте пензлик для солдата,
Бо він – зразковий баталіст,
Бо він – очолює заїзд.
Його стрільба – нова цитата.
    Дарма, що дикція погана.
    Усе не влізе у буклет,
    Що влазить у бронежилет
    Під грифом «Дольче і Габбана».
Солдат чекав підмоги з тилу.
В тилу чекали на наказ.
Кренили найманці каркас:
А здобули – зворотну силу.
    Комусь – війна, комусь – умови
    Для тестування почуттів,
    Коли снаряд не долетів
    До співрозмовців випадкових.
Солдат не юрмиться в гримерці:
Складні спектаклі – без перерв.
А ляльководна нитка – нерв,
Узутий вишколено в берці –
    Демісезонні, шкіряні.
    У них за радість наступати,
    Коли насуплені комбати
    Дають гітарити пісні.

* * *

Ерекція інерції підвладна,
Кохання без емоцій – просто брухт.
Надходить поволока листопадна
На шлюзи карколомно сонних бухт.
    Емоції частково адекватні.
    Чутливістю відзначився Тезей,
    Коли собою дячив Аріадні,
    Водив її з собою в Колізей.
Водив би ще – ниток не вистачало.
І ширився стосунків лабіринт.
Відчалювала шлюпка від причалу
У пошуках Прокрустових шпарин.
    В пригоді стали батькові сандалі
    Без натяку на фірму чи фасон.
    Він переміг у тисячі баталій!
    Згудівся переможницький клаксон.
Лиш Посейдон не виконав бажання.
Обіцяного кажуть… І нехай!
Зате нитки звитяг багатогранні
Проторували стежку в отчий край.
    А тут були емоції із жаром;
    Чекальна ненаситність від жінок;
Стосунки, непіддатливі піару,
І звісно ж – залицяльницький танок.
Спецслужбам ні на йоту непідвладна
Зосталась еротична складова:
Про конспірацію подбала Аріадна.
Кохала. І не гралася в слова.    

* * *

Народжений для шопінгу – трупак.
Народжений для пошуку – основа.
Тенденція заїжджена. Ще б пак!
Бо помічали неодноразово
Когорти реготливих посіпак,
Що крокви перемелюють на дрова.
    Тоді непевним стане дужий дах
    В очікуванні ласок буревію.
    І що насправді він уже в літах?
    З такими сперечатися не вміють.
    Збиткуються, гарцюють на слідах,
    Не бачачи можливу протидію.
Тому не дозріває жоден вдих,
Минають марні видихи трахею.
Дістали дефіцит і цих, і тих.
Нестачу розрахунку та ідеї.
Помітили, що обмаль провідних
Знахідників Гондвани та Пангеї.
    Кого вписав до спадщини Кусто?
    Для кого він плекав своє «Каліпсо»?
    Бажаючих знайдеться тисяч сто!
    Хоч всіх уже бери виліплюй з гіпсу!
    Вмостились запопадливо пластом
    На лежбищі. Зате ковтають чіпси.
Абонемент отримали вони
На пожиттєві тури до вбиралень.
Карток дисконтних вперли у штани,
Щоб знижки мали свідчення тривале.
Тому й не покуштують глибини
І не уникнуть ліжкових запалень.    

* * *

Осколкове. Отямився – шпиталь.
Продовжилось життя по волі божій.
Медсестри, головлікар на сторожі
Без повідомлень з перших шпальт.
Хоча на камуфляжі всілася медаль,
    Як відкуп за недбальство поколінь,
    Як докір за стосунки надто ніжні.
    Побачив і безруччя, і безніжжя,
    Казав прощальницьке «амінь»
    Над побратимами, немов «цвірінь-цвірінь».
Бо душі піднялись, як качечки,
Сполохані пижем на полюванні.
А хто у зграї перша, хто остання?
Тут розрахунок не гнучкий:
За відлетілих виставляються свічки
    На пам’ять. А поранення – фігня!
    Очухається крижень у шпиталі.
    І далі – до прокурених реалій
    Без облікового звання.
    Лише поставте у шеренгу навмання!
Потрібно ще помщатись за своїх,
Від кого недослухав анекдотів,
Коли сиділи в миршавому дзоті
Й тлумили недоречний сміх,
Вчиняючи війною виправданий гріх.     

* * *

Пора була параболам
Спускатися донизу.
Тепер була гіпербола
На кучугурі хмизу.
    То й охни ще на вогнище
    Шаманським солоспівом.
    Покаються, бо краються
    Опуклини примхливо.
Ото чини проточини
Такої не чекали.
Син гронами синхронними
Удався до навали.
    Палато меж, палатимеш!
    У дровнику – завали.
    До кореня покорення
    Жерці розпланували.
Безумці, я. Презумпція
Об’єднаних мотивів.
Холощення твого щеня
Здійснятимуть ревниві.
    Обставини хвоста вини
    Щеняті не назвати.
    Методику «Мед дотику»
    Упнуть у кипу вати.
Історії із торію
Багаті на нукліди.
Захопливе за горб пливе,
А правди діти – ніде.

* * *

Епізодично залози фонять,
Гіпоталамус віхтями обвито.
Такий собі рельєф. Трипільська гать,
Секрецією сповнене корито.
    Реанімує томлений узвар
    Залишені абияк порожнини.
    Наднирник – ендокринний Болівар –
    Звільняє та озброює судини.
А там вступає в бій адреналін –
Фельдмаршал гормональної когорти.
Клітини підіймаються з колін
За закликом зв’язкової Аорти.
    Спорудженням імунних барикад
    Займаються толокою, прозоро.
    Гіпофіз – маломірний адвокат –
    Знеславлює чернетки прокурора.
Клітини заглядають наперед,
Аби не користатись правом вето.
А тілом розповзається секрет.
Увесь процес обмотано секретом.

* * *

Солодощі – як ракова пухлина.
За смак життя відплата чимала.
Такі діла. Проникливість орлина
Осмислює недоліки кубла.
    Галуззя ветхе. Жде перебудови.
    За хижий лет не гасять іпотек.
    Парапітек став іншим, модерновим.
    Напам’ять знає, що таке хай-тек.
Шпаклює гнізда за передоплату
Зі знижкою для сторожа небес.
Задзявкав пес. Комусь здалося – фатум.
Причому тут суспільний інтерес?
    Та слово «гав» завадило проектам
    На сотні імпортованих гілок.
    Упав кілок. Утратив стрілку вектор.
    А поспіхом підвезли шлакоблок.
Віднині, пташе, знижок не очікуй!
Новий інвестор – втілення нове.
Джек-пот зірве. Та ще вкоротить віку
Тим, хто зурочив право ділове.
    Все стане просто: солодко – оплачуй.
    Бо за горами – зверхніший тариф.
    Зітхає й гриф. Компанію собачу
    Очолює породистий мастиф.
Для нього ваші справи піднебесні
Не вартують звірячої гризні.
Промовиш «ні»: знайдуться раптом чесні
Й гніздо твоє затоплять у лайні.

* * *

Перелизали титульну сторінку,
Переказали в’їдливо та стрімко,
Перечесали матові відтінки.
Пора тайм-аут взяти на добу.
    Поприбирати авгієві стайні,
    Понатирати обрії охайно,
    Подарувати віддаль голубу,
    Неначе сувенірики звичайні.
Нехай передаються з рук у руки,
Нехай цілунком збуджують губу,
Нехай порти знаходять в ноутбуки
Для дедуктивної, поживної науки,
    Що розмежовує влучання і стрільбу,
    Що не боїться ветхих індексацій,
    Що здобула автограф на форзаці
За всі поти виснажливої праці.

* * *

Мигдаль, медаль. І десять смутків…
Усе, що маєш натепер.
А ще – виштовхуєш химер
Зі швидкоплинної маршрутки.
    Дозволікався до подряпин
    Та від раптовості завмер.
    Скоріше свідок, ніж партнер.
    Скоріше блазні, ніж сатрапи
Над стислим «его» мають владу.
Жестикулюють так і сяк,
Що й гольф відносністю просяк,
А не парфумами з шухляди.
    Не на догоду світським левам
    Ми комплектуємо друзяк.
    Один є франт, а той – босяк.
    А ця – і голь, і королева.
Ми на відносності баркасі
Не підбираємо мальків,
Не оминаємо пеньків,
Коли втомилися на трасі.
    Набір впізнаваних анфасів
    Імпровізує в джерелі.
    А хто на вищому щаблі,
    Той не споряджений, в запасі.
Проте сповіщення – фірмове:
Чітка реакція на «Плі!»
Усіх відірве від землі
Метафізичний гучномовець. 

* * *

Роблю завбачливу ремарку:
«Роби ремарки наперед!»
Коли незайманий ще аркуш,
Не розсекречений секрет.
    Адже спізнитися – неважко.
    Мовчання – в рейтингу чеснот.
    Але не втримують підтяжки
    Для себе списаний блокнот.
Публікувати мемуари
Доречно нині та отут,
Бо зміна в етиці не шарить:
Зганяє спадщину у кут.
    Зачхаєш голосно – філософ,
    Зачхаєш стиха – теж такий.
    Доцільність клубиться під носом.
    Вихоплюй хляпавку – і бий!
Усіх, хто хоче не хотіти.
Стинай промови-компромат:
Вони впадуть, як сталактити.
Усе в два ходи – шах і мат!
    А ще – Ремаркова ремарка:
    «Пропав хто дійсно, той мовчить».
    Без говорінь у дендропарку
    І на зупинці мимохіть.
Кажи. Бо видасться запізно.
Усотуй звучну рідину.
Смокчи: вона наразі прісна
Та має силу рятівну.

* * *

Ховаються зашморги в сивій легенді.
Нудний оператор не мовить «Алло!».
Мережа пасивних міських абонентів
Не любить зв’язків, економить бабло.
    Пропорція чванства й хвилин додаткових.
    Типових, багрових, що вводять в екстаз.
    «Мій друже, привітик! Ти вищий на поверх.
    Зайду іншим разом. Допіру – не час…»
Сьогодні завершило бути сьогодні.
На завтрашньому – учорашня печать.
Усохли западини глибоководні:
Не стало місцин, де рінгтони дзижчать.
    Запас привітань, словникові запаси
    Компостною ямою значать твій дім.
    Му-му розуміє, що дядько Герасим
    Щиріший у фразах. Підкаже усім.
А ставлення смайлів зрослося з плювками:
Огидно, банально та ще й навздогін.
Натикали фарсу в сюжет мелодрами
Без вивчення менталітету країн.
    Ліцензії, посвідки вже недоречні.
    Напрочуд мохастим зоставсь телефон.
    У реченнях букви, як яйця в яєчні,
    Немов зашлакований людом район,
Де кожне кохання візує провайдер,
У кожної думки є прес-секретар.
А Ви власне серце уголос читайте!
Таке не набруднить чорнющий піар. 

* * *

Таки блаженні миротворці.
Вздовж неба вільний полігон.
З пайками ж мінометних порцій – 
В ООН.
    Достойна гвардія у Бога:
    По блату жоден не проліз.
    Важка від призову дорога.
    До сліз…
Вівтар у сенсі барикади
Для нетотожних поколінь.
Лише б не зраджували ззаду.
Амінь!
    Зеленку витіснило миро
    В амбулаторії Хреста.
    Твоїм він буде командиром
    До ста.
Дзвонар заглушує сирену:
Біжи у храм, а не в підвал.
Виконуй розвідку священну.
Аврал!
    Бо проповідник партизаном
    Вербує внадливо салаг.
    І не зустрінеш ветерана
    В тилах.
На фронті тісно випадковим,
Немов синиці між долонь.
А ми – під бліндажем Покрови!
Вогонь!!!