Поезія

Вірші Валерії Андрієнко. "Щоденне гадання на осінніх хризантемах".

Валерія Андрієнко прийшла до літературної майстерні «Божевільні риби» (Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова) на другому курсі. Тепер їй 20 чи всього лише 20. І це неймовірно чудово.

Білолиця усміхнена брюнетка здавалась трохи дорослішою і в чомусь досвідченішою за своїх однокурсників, хоч різниці особливої і не було – всього на один рік старша за інших студентів. Читала свої вірші, і склалось враження, що перед нами поетка романтично-ліричного амплуа.

Пройшов рік занять в майстерні – це був час її невпинного саморозвитку і творчого пошуку. І перед нами якась незвичайна зміна внутрішнього стану ліричної героїні у поезіях Валерії. Її відвертість часто шокує, оголює те, що ми зумисно цнотливо оминаємо поглядом. Її поезія нуртує емоціями, але вони вже не затоплюють з головою, а врівноважуються інтелектуальним наповненням, формально її поезія близька до футуристів, але, здається мені, що це лише етап творчого розвитку В. Андрієнко, хоч і дуже цікавий.

Сучасна білоруська поезія у перекладах Марії Слободяник

Марія Слободяник
(м.Кам’янське, Дніпропетровська  область)

Микола Адам
(Білорусь, м.Мінськ)

             З  ЦИКЛУ  «ВІЙНА, ЩО  ВИГАДАНА  МНОЮ»

Эта музыка будет вечной,
Если  я заменю батарейки.
В. Бутусов

Поезія Юлії Манойленко

«Росою серця»

***

Навесні, коли прийдуть додому
З небес вітряки,
Вишиватиму будням сорочку
По білому білим,
І нестимуть нестримно
Життя до старої ріки
Ті струмки, що іще
З полотняної стежки не стліли.

Біла нитка до білого
Тулиться, вірні птахи
Завертають з далеких країв
Своє щастя крилате.
Вивільняються з криги
Зими гомінкі береги
Навесні, коли хочеться в небо
Й самому піднятись.

Поезія Ірини Слободяник

* * *

Ми з мовою – у змові. Мовчимо.
Слова такі маленькі на папері.
А на вустах? Розкриє вітер двері
й почується з покинутої хати:
щось промовляє, мов співає, мати…
Збирає ніч розгублені слова.
Від них такі солодкі сни ранкові…
Прокинемося… Де росте трава,
давно не ходять, тільки кольорові
метелики в повітрі шлях знаходять
й птахи – над ними, а над ними – Бог…
Ми – мовчимо. Ми з мовою – у змові:
Правічну тишу слухаємо вдвох.

 

ДІЙСНІСТЬ

Поезія Тетяни Шептицької

Тобі

Жилка на шиї тихо схлипує.
Тіло вібрує від твого рику у слухавці,
по-хижацьки владного,
несподівано рідного.
Не витримую.
Хриплю у відповідь,
згадуючи миттєво
погляд із синього граніту,
сороміцькі сни,
брутальні обійми,
пекучі обіцянки.
Скучила.
Відстань поміж нами
вимірюється не кілометрами,
а роками і ситуаціями,
твоїми жінками і моїми страхами.
Пекло втішено сміється,
а рай німотно співчуває.
Наша близькість закручена
у надтугу пружину,
і коли вона вибухне - 
перевернеться світ.
Гонорові.
Чекаємо останнього дня,
аби не відповідати за наслідки.

Пам’ять Крут…

Простір стигне, у мороз закутий,
Час не йде – такóж замерз мабýть…
Справа нáсип, а позаду Крути,
А за ними і на Київ путь…

Там заслін крихкий – студентські чóти
(Але духом нескоримі, ні!)
Проти муравйовської піхоти,
Тих ординців чорних – матроснí.

У заброд досвідчені солдати –
Вже гвинтівок щúряться стволи!
А вони не вміли ще вбивати,
Може й неціловані були…

Поезія Дзвінки Легіт

Полювання Артеміди

Прекрасний олень! Я його вполюю.
З блідим туманом по бадиллю йду.
Тонкий мій ніж. Ліс холодом парує.
На рогах - леза знак. Та оленя не вб‘ю.

Ось кондор. Я спостерігаю.
Мій лук при мені, стріли, ятаган.
Я вистрілю в крило. Все вище він злітає.
Та вплетене перо у мій аркан.

Ось вороги мої. За ними рештки міста.
В руках у мене смерть. Покажу їм її.
Біжать чимдуж назад. Я дам усім добігти.
І жах, що їх спіткав, залишу в тій землі.

Тут будуть мої сади. Тут будуть мої ліси.
Тут тиша з дощем, і ще місячне сяйво.
Не дозволю нікому порушником в спокій зайти.
Припорошать сніги мною створене марево.

Поезія Таїсії Шаповаленко

Назустріч вітру

          Такою може бути назва всієї добірки 
                          Таїсія Шаповаленко

Різдвяний малюнок

За заметами пам’яті…
Боже, які замети незайняті!
Яблуні-щедрувальниці
В білих хустках маминих
Попід вікнами
В діда Миколи, Андрія…

У завіях
        не видно вікон.
На чотири сторони світу
Щедрують віхоли...

Поезія Інни Гончар

Небесне натхнення

До тебе іду я щоднини,
Праотча моя рідна мово!
До слова іду на гостини,
В душі завмираючи знову.

Ще тільки рушаю з порогу –
А небо дарує натхнення,
І йду я, щаслива від того,
Що в мене вкраїнське наймення.

Ось так кожна мить, наче диво:
Являється пісня у звуках
І, як розхвильована нива,
До серця з надією стука.

Минеться осіння негода –
І райдуга барви з’єднає,
Бо мова мойого народу,
Як сонце святе, не зникає!

Поезія Людмили Камерон

Стара хата

Стоїть хата край дороги, навкруги нікого.
Стоїть собі, зажурилася, бур’ян край порога.
І хвіртка хитається з вітром на одинці.
Коли вітру стає сумно - то скрипить у хвіртці.

Колись бігали босоніж малі ноженята.
Колись з квочкою ходили пухнасті курчата.
Був наповнений життям хлів біля хатини.
Чого тільки не було там: і корови, й свині.
Свого часу були й коні, були і лошата.
Розуміли всяке слово, дарма, що звірята.

Було повно повнісінько життя у хатині.
Був хазяїн справжній в хаті, була й господиня.
Всякого було потрохи: радості і суму.
Діти швидко підростали і гадали думу,
що так добре завжди буде, завжди буде літо,
а природа своє знає, ніде правди діти.

Поезія Ольги Романишин

Липневе...

Окрайчик сонця на хмаровинні,
Дзиґарок серця швидкує нині,
А я — у літо: чимдуж, босоніж...
Ой, леле–леле, чи ладна з–поміж?!
У зілля чисте вдягаю душу:
Час підганяє, правопорушник.
А я — до тебе повільним кроком...
Дощу хотілось — тепер морока...
Густе повітря помежи пальці,
В середостінні — гуп калатáльця:
Вростаю в землю, в сади липневі.
Налий–но зваби у келих Єві!..

 

Дівчинка

Почесна нагорода – за пісню «Білі ангели»

Відоме творче подружжя – Тетяна і Сергій Дзюби стали лауреатами Міжнародної премії авторської пісні ім. Василя Симоненка. Їх відзначено за чудову пісню «Білі ангели». Музику на вірш Тетяни «Сніг лапатий – син слухняний віхоли...», перекладений багатьма мовами світу, створив Сергій. Проникливо та чарівно пісню «Білі ангели» співають Інна й Тетяна Чабан, переможці багатьох міжнародних і всеукраїнських мистецьких конкурсів та фестивалів.

Міжнародну премію авторської пісні ім. Василя Симоненка заснували громадські організації з Волині («Чумацький віз») і Придесення («Криниця») з метою популяризації в Україні і за кордоном справді талановитих сучасних українських пісень, які поєднують прекрасну, глибоку, милозвучну поезію та гарну, оригінальну мелодію, яка легко запам’ятовується.

Отож щиро вітаємо достойних лауреатів! До речі, зараз Сергій Дзюба готує до друку збірку зі ста своїх пісень «Примчу на білому коні», де будуть представлені як пісні на поезії Сергія (зокрема, створені разом із відомими композиторами), так і пісні на вірші українських і зарубіжних поетів, музику до яких написав Сергій Дзюба.

Об'єднати вміст