Поезія

Поезія Вікторії Шевель

ДЕГУСТУЄМО ВЕЧІР

Дегустуємо вечір губами
метро.
Один напрямок. Станції
різні.
У вагоні присядемо. Курток
хутро
Зігріватиме спогади
пізні.
Проковтнуть нас тунелі у мандри
із мандр,
Полоскочуть хвилин десь
п'ятнадцять,
Заговорять незнаною мовою
мантр.
І на вихід, бо час
розлучаться.
Мегаполіса стрінуть відомі
ходи —
Там самотність ховає
світлини,
Там за мною ще й досі твій сон
не ходив,
А збирався на чай
із малини.

 

СТОМИВСЯ ВЕЧІР

Поезія Любові Карпенко

БАГРЯНІ КОНІ

А вересень такий терпкий!
Гірко-полинний до нудоти.
Торкнувсь моєї він руки —
Мінорні зазвучали ноти.

І журавля тривожний крик,
Років невидимі покоси…
І терну смак — затерп язик…
Чом, вітре, жалібно голосиш?

Пощо тобі отак тужить?
Глянь: шовку ніжне волоконце
Під подихом твоїм тремтить,
Пишається у небі сонце.

Здається, зараз упаде
Дозрілим яблуком в долоні…
Гаряче літо, де ти, де?
Летять, летять багряні коні.

 

* * *

Поезія Юлії Баткіліної

**

Він питає себе: “Це жарти такі прикольні?
Що за біла чума настала посеред січня?”
Він не хоче страшенно злазити з підвіконня,
хоча протяги там міцні, а нирки - не вічні.
Він запалює сигарету - палив зі школи.
Відчиняє кватирку снігу, а сніг лапатий.
І не так щоби він не закохувався ніколи,
то від чого тут задихатись і потерпати?
Що робити йому, як бути в цій дужій зливі,
Що із того, що марять інші її віршами?
Він закоханий в сміх, у сідниці її звабливі,
Ув усе необов’язкове, невирішальне.
Все, що з часом мине, що не має ваги і сенсу,
що обсмоктане ворогами і пліткарями.
Каже він: “От ти хочеш сексу, я хочу сексу -
то чому це настільки повністю підкоряє?
Чом я бачу тебе, коли очі на мить заплющую?”.
Переповнене небо снігом, вагітне зорями.
Його серце болить, його туга стає цілющою,
його очі стають озерними і прозорими.
Часом море - і навіть взимку дарує перли.
Та коли їх знаходять, то не здіймають галасу.
І яка вже різниця, в який вони день померли,
чи побралися?

Поезія Богдани Бартецької

Ювелір

Не лякайся, що я така різна.
То сумна, то занадто весела.
Я про тебе так мріяла слізно,
Бо без тебе земля − це пустеля.

Ти для мене, як сонце, як кисень,
Ти єдиний − усе, що я маю.
Я змальовую образ твій, риси,
Що колись у тобі я зломаю.

І гординю твою я здолаю,
Переможу, як лютого звіра.
Дивну силу в собі відчуваю,
Твоє серце в руках ювеліра.

 

***

Думки таємні місяць осяває.
В душі моїй вселилась дивна туга.
Ночами різнобарвним водограєм
Посилилась у голові напруга.

Поезія Марко Терен

* * *

Ніч вигадує сни, затуливши долонями вуха.

І заплющує очі, щоб краще собі уявляти. 

Гладь волосся, як шовк, з-під старого її капелюха.

Вже заждалися струни, щоб вправно зіграти legato.

У кишенях дзвенять золотими монетами зорі.

Ніч присіла навпочіпки біля старого Дунаю.

Загорнулась тепліше, бо вже прохолодно надворі, 

і до самого ранку чекала, що я заспіваю.

Молодого вина перебрала, без келиха, з пляшки.

Вже в гітари нестерпно напружені струни боліли.

А мені не співалось. І якось зробилося важко,

бо вже перші ранкові у небі займалися стріли…

 

* * *

Дитячі вірші Галини Теличук

bs7a4496-%d0%ba%d0%be%d0%bf%d1%96%d1%8fБратці-баранці

Спи, маленький, засинай.
Всіх баранчиків піймай:
Перший баранець кудлатий,
Другий надто волохатий,
Третій з хвостиком руденьким,
А четвертий геть маленький,
П’ятий баранець у штанцях,
Шостий знається на танцях,
Сьомий любить попоїсти,
Восьмий дуже голосистий,
А дев’ятий позіхає – 
вже наш (Льоня) засинає…

Поезія Антоніни Спірідончевої

Вечірня сукня

Влітає крізь відкриту шибку злива,
А на мені одягнута легенька,
В якій я неприховано вродлива,
Вечірня сукня на тонких бретельках.

Мені жбурляє дощ на плечі краплі,
Лякає, злиться. Чи ревнує?.. Всі
Хай поглядом їдять і плечі, й плаття,
Як йтиму від під’їзду до таксі.

Зберу ті погляди і зникну у машині,
Немов з трофеями, і буду переможно
Дивитись в дощ і думати: мужчинам
Чи солодко, коли чогось не можна?

 

Ангел

Поезії Валентини Михайленко

* * *

При світлі
тихої лампади
перед Тобою
я схилюся.
В Твій лик
смиренно
й серцем радо
у сподіванні
я вдивлюся:
прийми нас,
Душе Благодатна,
Як Діва чиста
І як Мати…

Прийми, очисть
всели надію,
Аве Маріє…

 

Ми…

Вірші Олени Ляшенко для дітей

Роздайся, море

В ставочку за лісом живе пані Жаба ―
Зелена, пихата Жаба-нахаба.
І мріє вона собі мати квартиру
У синьому морі:
― Усе тут покину,
Візьму журавля і ВіАйПі-класом
Полину далеко-далеко від вас я, ―
Хвалилася Жаба сусідонькам п’явкам,
Вдягнувши корону на голову, ― Як вам?
Сміється із того ставоча родина,
А Жаба складає речі в торбину:
― Морською царицею справжньою стану
І не повернуся до вашого ставу!
Увечері зорі у небі палали
І бачили жабу, яка відлітала
Журавликом верхи, в блискучій короні,
З квитком ВіАйПі у зеленій долоні.

Поезія Олени Іськової-Миклащук

Смак війни

Ви знаєте, яка на смак війна?
Вона гірка, немов дитячі сльози.
Коли дзвінка чекаєш допізна
І засинаєш з донею в знемозі.

Війна — гірка!

Вона пекуча. То ужалить «Град»,
То вибух обпече червоним перцем.
Тут кожен день гірчичний зорепад
Все спалює в імбирнім ритмі скерцо.

Війна — пекуча!

Вона солона. Від смертей і ран.
До діатезу.
До каміння в серці.
Коли ідуть — кому ще не пора…
Так солоно!
Пекучо так!
…Хто б стер це!

Війна — солона!

Вірші Адама Лізаковського українською

Adam Lizakowski
 

Лист 1

Питаєшся як я живу?

Тепер після стількох років коли
від такої кількості непотрібних речей у житті
я очистив життя, живу своїм власним життям.
Я пишний кущ винограду
що впивається промінням сонця,
спокоєм коли світить місяць.
Я витишив у собі галасливе життя і думки
мої зайняті облаштуванням місця
для всіх цих речей які насправді необхідні для життя. Не планую
жодних подорожей, потребую трохи часу щоб помешкати, для себе, для 
поезії.
Ступаю життям дуже обережно
щоби знову не спіткнутися, не перекинутися.
Я не вибігаю до світу з відкритими обіймами.
Не страждаю з цієї причини, ані з причини вбогості.

Поезія Віри Шурман

Така любов буває

Ріднішої від тебе нема ніде людини,
Милішої від неба, світлішої від днини.
Теплішої від сонця, зірок і всього світу
Нема ніде такої, моє ти дивне світло!

Немає і не буде: повторень не буває.
Я можу все забути і лиш тебе згадаю.
Все залишити зможу, а ось тебе – не вмію.
Вуста цілую гожі … О, як ти розумієш!..

Наповнюся тобою, всього тебе пізнаю
І стану цілим світом, твоїм ясним розмаєм.
Без тебе я не можу, не знаю, як прожити.
Хай Бог нам допоможе дві вічності створити.

Об'єднати вміст