Поезія

Поезія Аліни Мозжеріної

Тобі наснилося, що ти мені чужий

Тобі наснилося,  що ти мені чужий.
Тобі на мить здалося, що все втрачено.
І, наче марив, коли чув десь голос мій,
Бо ми ночами один одного не бачимо.
Якби щоночі подих відчували,
Якби торкалися долонь долоні, -
Пильніше б Янголи охороняли.
Та поки жити мусимо в страхів полоні.
А пам'ятаєш, як ти вчив мене, коханий,
До серця руку в такі миті прикладати?
Тож слухай серце, мій єдиний і жаданий.
Воно тобі повинно підказати,
Що я з тобою почуття всі розділяю,
Бо ми навіки разом обіцяли.
Тебе, життя моє, по-справжньому кохаю
Так сильно, як нікого не кохала.

 

Батьківщина

Не люби Україну, як матір стареньку,  –                             
бо надходить той час, і його не минуть,
коли стулить повіки натомлені ненька
і піде від дітей у незвідану путь…
Не піднімеш на ноги вмираючу матір,
хоч сльозами обмиєш,і будеш тужить.
Батьківщину,так само, нелегко втрачати –
і не дай нам, Господь, щоб до того дожить.
 
Полюби Батьківщину,  як рідну дитину!
Як весняну надію, майбутнього цвіт:
хоч хворіє дитина, та мама повинна
все, що тільки можливо, для неї зробить.
 
Материнська турбота лікує, навчає,
стереже від лихого, плекає дитя,
і пишається ним, як воно підростає
повне сили, наснаги, любові, життя.
 
Підіймай аж до сонця, до неба дитину,
щоб ніколи їй світ не затьмарила тінь.
Як дитя – найрідніше  – люби Україну!
Хай здорова зросте для нових поколінь.
Світлана Макаревська

Сій-не сій...

1

Жінки в перуках. Липень. Спітнілі дідугани...
Сиджу на лаві скраю, а музика гримить.
І настрій - помаранч, розсіялись догани.
Кумарить пса рудого, дзуміє кожна мить...

Десь рими у траві, наквецяє хтось оду.
А пари кружеляють... Піти й мені б у круг!
У Ворсклі (сій-не сій...) не напитала броду,
розкрив обійми вдруге мій віртуальний друг.

І я красива ще... і вік мій не причина,
щоб нишкнути в затінні, шукати цвіркуна.
"Не спотикайся!" - в путь благословляю сина.
Омани многоликі й ковтьоби оминай...

Переклади Марії Слободяник

Адам Міцкевич

ДО САМОТНОСТІ

Самотносте, до тебе я біжу,
мов до води холодної у спеку.
Твої кристали дивні збережуть
чарівність хвилі, затінку безпеку.

Занурююсь повільно у думки
і мовчазну розпочинаю гру.
У хвилях непоборної ріки
я тілом захолону і помру.

Для мене ти – стихія, ти – глибока,
та морок на душі мені щемить.
Мов риба, сонця знов шукаю оком,
Із хвилі виринаючи на мить.

Височина чи глибина, в яких я зник?
Вигнанець не потрібен жодній з них.

 

Данте Аліг’єрі

«БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ»

«ПЕКЛО»

ПІСНЯ ПЕРША

Поезія Олесі Венгринович

З циклу «Маріонетки долі»

…жінка, яка чекає щоб в її життя втрутились

така тиха, що здається, ніби й не дихає.
завмирає при шумі, повертається на голоси.
все чекає, що втрутиться хто-небудь
І тоді усі сенси в житті її оживуть.

допрацьовує тиждень і місяць, ніяк не звільниться
їй не віриться, що так довго чекати, коли з вірою
все чекає свого happy end’у, свого закінчення.
хто розкаже їй, хто посміє ще

Поезія Вікторії Оліщук

у пошуках теми

 

***

просто молилася
щоб ти був не розстріляний
відриваючи лусочки цибулини
такої слізливої
такої крихкої
такої синьої-пресиньої
ворожила на щастя чи мо' біду
буде не буде
буде не буде
буде не бу
очі мружились
і пускали цибулевий сік
липкими краплинами
на перші лискучі думки
на перші тремтливі обійми
на просочені болем бинти
на цілодобові смерті і війни
відпусти не муч мене
благала цибулина
знайди мене
шепотів ти
непророщеним цибулевим сіменем
і тут мимоволі починаю розуміти
я забула як тебе звати
і тут мимоволі починаю розуміти
я ніколи не знала твого імені
і чи був взагалі ти

Поезії Ліни Ланської

СІМ

Я знаю, що не та... не так.
Де чистий лист, — життя переписати?
Щоб набіло, клітиночки-квадрати
В червоне вбрати, хай квітує мак.

Я знаю, що літа — літак.
На віражах від злету нескінченні,
Неначе напад вражої мігрені,
Смертельні кола вужчають, відтак

На нитці, сплетеній сяк-так, —
Чиєсь життя, оманливо прозоре.
Легке, як подих, і важке, як до...ре,
Шукає вихід для октави чакр.

Сім чакр, сім літер*, сім знайомих нот
Ведуть у світ, де лотос ніжний квітне
Прозріння де, прекрасно-непомітне,
У душу сяйво вихлюпне от-от.

Каріна Буяльська. Вірші.

ПИТАННЯ

Хто я для тебе? Що я для тебе?
Ще одна дівчина, янгол із неба?
Іграшка? Примха - палка до нестями,
Юна душа, що живе почуттями?
Хто ти для мене?
Що ти для мене?
Щось недоказане? Щось незбагненне?
Світле відлуння забутої ласки?
Хто ти? Я знов не знаходжу підказки…

Нащо знову ці  лестощі?
Скільки питань, у собі, мені нести ще?
Кажеш - привіт, а здалось - до побачення.
Зустріч в розлуки не просить пробачення…
 

Києве мій

Києве-батьку, глухий Вавилоне,
ніби і слухаєш — тільки не чуєш...
Щось підштовхне повернутися в лоно
дух твій, що в приймах і днює й ночує!

Щось-таки змусить твої перикарди
знову забитись рутенською кров'ю!
Серце покорою не переткати
в морі чужинського гапту та крою.

Майже під корінь, мов пень, ти підтятий.
Та, попри це, лізуть вперті пагінця.
Їх обсідають пісні, мов потята,
дзвінко окреслюючи українця.

Самоскалічений, ввігнаний в жарти,
збуришся проти безликого себе.
Пса «москалівщини» зась зображати!
Зріє натомість в утробі осердя.

Твердне прадавній скелет-витинанка.
Ніжить розбуджений дух окарина.
Кию, недовго твоїм вити мамкам —
квіткою з рани росте Україна!

                                         © Сашко Обрій.

Олена Євтєєва. Вітер з літер (фрагменти)

РОЗДІЛ І

***

На аркушах – неходжені сніги
і нотний стан в очікуванні звуків,
і полотно в передчутті снаги,
і глина прагне втрапити у руки.
Допоки не пригубиш, не назвеш -
лелієш у собі оте натхнення.
Тутешня пташка із надхмарних веж
у дзьобику несе благословення.

 

***

Питимеш дощ із трояндових келихів,
грітимеш руки промінням.
Вже листопадом так м’яко постелено,
скоро зима і прозріння.
У переддень неминучого холоду,
майже за крок до прощання
глянь мені в очі ніжно і молодо
осені пісне остання.

Вікторія Рутковська: Радість Воскресіння

ТРІУМФАЛЬНА ХОДА ВЕЛИКОДНЯ

Сонце весело променем грає,
Золоті дзвони радісно б’ють.
Воскресіння Христове єднає
Весь народ наш в єдину сім’ю.

Перемога життя! Перемога!
Смерть навіки Христос подолав,
Показав нам спасіння дорогу,
Шлях любові й надії проклав.

Він приніс себе Богу в офіру,
Він страждання терпів до кінця.
Воскресіння дарує нам віру,
Грішним дітям Святого Отця.

Поезія Альони Корденець

Онлайн імпровізація

Автори : Альона Кордонець і Юрій Прокопенко 

ДЕ ГОРИТЬ ТВОЯ СВІЧКА?

А:
Теплий вечір
І вітер замість обіймів
Карта неба
У безодні очей

Ю:
Десь по - світу
Ходить її Величність
Літо в житі
Сонмі п'янких ночей

А:
Блукаєш по карті чужої долоні
Ведеш себе ніби немаєш себе
Шлях вже поволі нагадує плівку
А пензель для перемотки згубив

Ю: 
Згубив на перонах
Як в кавовій гущі
Ворожка тобі розказала
Про шлях невмирущий

Об'єднати вміст