Не дай, Доле,
перекотиполем,
бути без коріння,
а дай чистих
джерел предків
нашим поколінням.Не дай, доле,
славу предків
глумом зневажати,
бо впаде
і сволок рідний,
при вході до хати.
Ну ось, ти стала старшою ще на один рік...
Ти кажеш всім, що тобі лише 31
І відводиш погляд вбік,
Бо ти знаєш, що це не так -
Тобі більше тисячі літ й на тобі - божий знак.
Не зрікайся своєї історії, не втікай від своєї долі!
Долю конем не об'їдеш, не розвієш у чистому полі...
Ти маєш вести за собою - твої діти готові відстояти власний дім -
Пам'ятай, що лелеки вертають довічно додому з далеких країн і зим.
Ти маєш бути сильною, бо такою була завжди!
В печах - душах хат зруйнованих - вогонь розпали й хліб спечи!
Хліб той з нового урожаю, хоч і гіркого, але солодкий і любий...
Постав свічку і помолися за всіх, хто любив тебе до смерті і після смерті любить.
Ти - моя Батьківщина, мій прихисток, мій світ...
Я ж твій щит, меч, долоня, а часом, як треба, й кулак...
Прошу тебе, не забувай, що тобі більше тисячі літ
й на тобі лежить божий знак!
У видавництві «Час Змін Інформ» (директор Костянтин Климчук) вийшла друком чергова збірка поезій письменниці, журналістки, громадської діячки Тетяни Череп-Пероганич «20 віршів про Маму». Це своєрідна присвята мамі авторки та всім українським матерям, які сьогодні несуть на своїх плечах тяжкий тягар війни.
У книжці зібрано поезії різних років, які поетка писала про найдорожчу людину – маму. Деякі з них написані на початку повномасштабного вторгнення ворога в Україну, коли з рідними людьми, які понад місяць перебували в окупації, авторка не мала ніякого зв’язку.
Онлайн презентація збірника відбулася у минулий четвер, 6 травня за підтримки Національного музею літератури України. Модерувала захід поетеса, науковиця Тетяна Шептицька.
Редактор збірки письменниця Інна Ковальчук. Технічна редакторка Тетяна Виговська. Ілюстрації для книжки виконані художницею Олександрою Кондратенко.
— Гуси-гуси!— Га-га-га!— На Московію?— Ага!— Що ж, летіть,Наснаги й сили.Орків кидайте в могили.Забивайте їх крильми.Зверху - ви,А знизу - ми.Знищимо всіх до одного,Не шкодуючи нікого...Отже, гусоньки, до зброї!— Га-га-га, завжди готові!— Гуси-гуси!— Га-га-га!— На Московію?— Ага!
Мама питає: - Що ж воно тепер буде?
Скільки ще горя наробить ця клята війна?
Хай ласка Божа із нами, дитинко, пребуде...
Слухаю маму, і бачу веселку з вікна...Мама говорить: - А дні нині майже весняні.
Можна насіння потроху купляти. Нема
Моркви. Й капусти... Та тільки бери, ту що рання.
От, щодо квітів, вирішуй на місці сама.Мама сміється: - Упала посеред двору.
Смішно чого? Та спіткнулася ж об кота...
Але все добре. Приїдете, кажи, скоро?
Зробила для вас сальтисон. Ой, така смакота!
Мама питає: - Що ж воно тепер буде?
Скільки ще горя наробить ця клята війна?
Хай ласка Божа із нами, дитинко, пребуде...
Слухаю маму, і бачу веселку з вікна...
Аліція Марія Куберська (нар. 1960 р. у Свебодзіні) — польська поетеса, письменниця, журналістка, видавець, перекладачка літератури. Лауреат багатьох літературних конкурсів.
Аліція Куберська є членом Асоціації польських авторів (2-е варшавське відділення) з 2011 року, а з 2017 року – IWA Bogdani (Албанія). Вона також входить до ради директорів Літературного фонду Soflay.
Дебютувала у 2011 році книгою «Скляна реальність». У 2012 році вона видала чергову збірку віршів під назвою «Аналіз почуттів». Третя книга «Моменти» вийшов англійською мовою як у Польщі, так і в США. В 2014 році опублікувала роман «Віртуальні троянди» та книгу «На межі мрії». У 2015 році вийшли книги: «Дівчина в дзеркалі» у Великобританії, «Люби мене», «(Не) мій вірш» у США» і видала в США міжнародну антологію «По той бік екрану». У 2016 році вона видала в США книгу «Смак кохання» та антологію «Любов як повітря». Того ж року побачила світ поетична книга «Викрадачка снів».
Її вірші опубліковані в багатьох антологіях та журналах Польщі, Великобританії, Албанії, Бельгії, Чехії, Італії, Іспанії, Канади, США, Чилі, Індії, Австралії, Ізраїлю, Південної Кореї.
* * *
Опадають слова, щоб принишкло зітліти. Овва!
Мімікрують, ганьблять, хижаками впиваються в душу.
Я залежність від них убиваю ножами стома,
Ублаговую, зцілюю й знов прихилятися мушу.
Намалюю собі найвеличнішу з всіх перемог —
Над чужими словами й своїм перед ними безсиллям
І життя про любов, прийняття без торгів і тривог,
Бо інакше несила шляхи торувати, несила!
* * *
В притворі снів
В притворі снів тупцює листопад.
Розхитує зітханням срібну Чашу*.
На варті світу прадуби стоять.
Про їхній вік й могили не розкажуть.
Лабетами тримають небосхил,
Скриплять великовізно* і старечо.
З усьої віри і з останніх сил
Чекають на Господнього Предтечу.
Ніщо їм катавасія епох.
Сильніші од стихій і зла дуби ці...
В притворі душ стоїть-тупцює Бог.
Безсмертя Чаша у Його десниці.
---
Чаша* — назва сузір'я
Великовізно* (Великий Віз - стара назва сузір'я Великої Ведмедиці)
Переродження
* * *
Накипіло. Наболіло. Вирвалось.
Закидати камінням можете.
Скільки часу жило - не забулося.
Я не хочу, щоб злість множилась.
Хто розумний, той просто змовчить.
Той, хто ближче, той зітхне з полегшенням.
Ну а решта у цвіль закутає
І шукатиме шлях прощення.
Я жива. І колись я сміялася.
І так само з-під лоба дивилася.
Зайве слово сказати боялася
І воно у мені колотилося.
А сьогодні я плачу над правдою,
Що не тими словами сказані.
Я на мить стала просто бабою
Та життя геть не медом помазане.