Публікації

Сергій Дзюба побував на прем’єрі своєї вистави в Чехії

 У чудовому настрої повернувся з Чехії відомий український письменник і журналіст Сергій Дзюба. Адже у театрі музики та поезії «Агадір», в місті Брно, на високому професійному рівні поставили спектакль за його творами у перекладі чеською мовою «Закохайся в мене у суботу». На початку цього року побачила світ чеською та українською мовами ошатна збірка віршів Тетяни і Сергія Дзюби «Дощ із твоїми очима». Поезії українців прекрасно переклали чеською відомий поет Мілан Грабал та доктор мистецтвознавства, україніст, викладач університету в Брно Петр Каліна. А незабаром цими віршами зацікавилися засновник театру «Агадір», драматург Мілена Фуціманова і директор театру, композитор Ондржей Фуціман. Отож Сергій Дзюба на прем’єрі своєї вистави в Чехії побував. А виставу за творами Тетяни Дзюби «Крила Сімаргла» в Брно покажуть у лютому 2019-го. Справді цікавий і важливий проект наразі фінансує Міністерство культури Чехії.  

Пропонуємо вашій увазі розповідь Сергія Дзюби про незабутні цьогорічні мандри до Праги та Брно.

Олена Івановська: Українцям треба об’єднатися навколо спільної ідеї та повернутися до самих себе

Є люди – світло. Біля них хочеться зігрітися. Ними хочеться начутися, про них хочеться розповідати іншим. Нині моя розповідь про Олену Івановську – українську фольклористку, професора, завідувачки кафедри фольклористики КНУ імені Тараса Шевченка.

Сфера наукових зацікавлень: звичаєве право, теорія фольклору, історія фольклористики, семіологічні та наративні особливості фольклорного тексту, статусні та рольові функції суб'єкта фольклорної комунікації, ґендерні дослідження фольклору. Першопрохідник у дослідженні фольклористичної та літературної спадщини Ганни Барвінок (О. М. Білозерської-Куліш).

Олена Івановська автор близько 100 наукових, у тому числі 17 науково-методичних, праць, навчальних посібників, підручника та навчальних програм з методики викладання фольклору, етнопедагогіки, української етнографії, звичаєвого права, української народної творчості, теорії фольклору.

Але наша розмова була не лише про це. Переді мною сиділа тендітна, щира красива жінка, яка ділилася своєю любов’ю не тільки до роботи, професійних обов’язків, а любов’ю, до найголовнішого – родини, друзів, України…

Волонтерки Творчої сотні «Рух до перемоги» – про війну, дітей, мистецтво

В Україні від давніх часів була поширеною практика допомоги нужденним на громадських засадах. Згадайте спільні толоки, збирання врожаю з ниви вдови, допомога немічним, літнім бездітним людям. Утім саме слово «волонтер» увійшло до лексикону українців порівняно недавно. А на повну силу воно зазвучало і виявило свою незбориму міць з часів Революції Гідності та подальших подій російсько-української війни. Навіть народився жарт: потрібно дістати ядерну боєголовку? Подзвоніть волонтерам. Завтра до вечора буде боєголовка, бутерброди і невеличкий концерт. Саме про волонтерство концертного формату піде мова у цьому матеріалі. І писатиму я не лише як журналіст, а – в першу чергу – як людина, котра з квітня 2014 року є безпосередньою учасницею отакого волонтерського руху.

Створений мною колектив Творча сотня «Рух до перемоги» відомий по всій лінії розмежування. Більше сорока виїздів на Схід, тонни гуманітарної допомоги, сотні концертів, тисячі кілометрів військових доріг. А ще – більше кілограма (!) грамот і подяк від командирів підрозділів, бригад, ОТУ, медаль від Міністерства оборони, відзнаки командирів військових частин, відзнака Президента України за гуманітарну діяльність у зоні АТО і… занесення до розстрільного сепарского списку, як посібника карателів. А ще – величезна кількість оборонців України – від генералів-полковників, до солдат, котрі знають моє ім’я, котрі знають, чекають і люблять наш колектив.

На тему волонтерської діяльності, поїздок на Схід і тих, з ким поєднала отака благодійна співпраця, можна вести тривалу розмову.

Та нині – про інше. Озираючись на пройдений шлях, певний висновок – до волонтерської діяльності найактивніше долучаються саме жінки. Коли чоловіки часто-густо шукають причини і відмовки, жінки найчастіше знаходять можливості. Не маючи жодного наміру применшити внесок до загальної справи сильної половини людства, саме про представниць прекрасної (і таки сильної!) статі розповім сьогодні.

Богдан Ковальчук: Волонтерство - це не халявна гречка, а добровільна праця багатьох людей

Богдан Ковальчук з тих молодих людей, яким зовсім не все одно, що відбувається з їхньою землею і що буде на їхній землі.

Спочатку я думала це буде невеличкий матеріал про юнака, який імпонує мені своїми поглядами, своїм світосприйняттям. Але його відповіді на запитання так вразили, що вирішила дати розповідь про хлопця у вигляді саме ось такого розширеного інтервʼю.

Читайте інтерв'ю з Богданом Ковальчуком на новому сайті "Еліта". Впевнена, що ті, хто знайомиться з Богданом нині вперше, захочуть після прочитаного познайомитися з ним ближче, а ті, хто знають його давно – зрозуміють, як багато ще про нього насправді не знають.

Віктор Васильчук:Того, хто йде, важко спинити

Людина з добрими очима і міцним характером, письменник і журналіст Віктор Васильчук з Коростеня знає, що у житті завжди треба шукати своє, те що до душі: роботу, захоплення, жінку… Так –так. Тоді це назавжди! Тоді це в задоволення! Тоді цьому віддаєшся сповна. Цінуєш, бережеш.

Часу на розмову у нас мало. Задаю кілька запитань і розумію, що це зовсім нічого. Бо переді мною Людина з величезним багажем життєвих і професійних цікавостей. Віктор Васильчук – лауреат премії імені Лесі Українки, заслужений журналіст України, головний редактор благодійної вільної газети «Вечірній Коростень», екс-депутат міськради та автор майже 20 дитячих книжок.

Докладніше на новому сайті Еліта

Юлія Фурса: Мені подобається робити людей красивими, дні красивими, життя красивим

Про це говорить киянка Юлія Фурса, чаклуючи над черговою зачіскою клієнтки. Перукар-стиліст – це її неосновна робота, це те, чому вона навчилася, аби мати стабільний постійний заробіток і не зрадити справі, якій віддала немало років – викладацькій роботі в одному зі столичних ліцеїв. Юля викладач вищої категорії. Предмет, якому навчає юних, – бухгалтерський облік та технологія підприємств.

Професіонал  – до якої стоять черги в салоні краси і педагог, яка вміє знаходити мову з “найважчими” вихованцями. Адже в ліцей приходять діти з різними долями, різними характерами, різним світосприйняттям…

Бюджетна інтелігенція, вихована колоніальною владою: Чому значна її частина все ще в неприхованій опозиції до українського національного відродження?

Микола ТИМОШИК,

доктор філологічних наук, професор, журналіст

За свою більше ніж 45-літню журналістську практику не вперше стикаюся з випадками, коли мої публікації викликали в когось гнів і обурення. Здебільше йшлося про конкретних посадовців різних рівнів, неспростовні факти про неправедну діяльність яких тягнули або на кримінал чи адміністративну відповідальність, або, принаймні, на громадський осуд.

Такі герої публікацій діяли по-різному: на початку, під час збирання матеріалу, — прагнули, в різний спосіб, задобрити, а то й підкупити, після публікації — погрожували телефоном, шукали захисту вищого за вертикаллю начальства, збирали компромат на автора, пробували позиватися до суду. Та факти, які є цементуючим ядром будь-якого аналітичного матеріалу, і до відбору яких віддавна ставлюся із особливим застереженням, завжди стояли на заваді публічних дій таких “ображених”.

А ось із випадком, коли невдоволеними виявляються особи, прізвища чи дії яких персонально в публікації жодним чином — ні прямо, ні опосередковано — не згадано, зустрічаюся чи не вперше. Як і з явищем перевтілення такого невдоволення у форму відкритого листа до автора, який надсилається в різні ЗМІ з метою ширшого розголосу власної інтерпретації незгоди.

Саме ця обставина й змусила мене продовжити тему, яку підняв у статті під заголовком “Простіть невігластво земляків, професорко Русова” у числі “Слова Просвіти” від 29 березня цього року.

Втім, тему нинішньої статті окреслюю ширше, виносячи на суд громади задавнене й особливо гостре нині запитання: чому значна частина нашої інтелігенції є неприховано агресивною до проблем українського національного відродження, у чому витоки й причини цієї агресії?

Панна бельканто

Вперше опубліковано в tyzhden.ua 10 липня 2008. Публікується з дозволу редакції.

Нею марять найпрестижніші оперні сцени світу. Наприкінці липня Вікторія Лук’янець співатиме в Одесі.

Її бельканто порівнюють із голосами примадонн минулого сторіччя Амеліти Галлі-Курчі та Аделіни Патті. Видатний режисер Франко Дзефіреллі назвав її серед «трьох славетних Травіат» разом із Марією Каллас та Терезою Стратас. У її репертуарі більше 50-ти провідних партій сімома мовами, а гастрольний графік складено на роки вперед.

Залізне лошатко великої опери

Тендітна, й досі схожа на маленьку дівчинку, і раптом: «Знаєте, яке в мене було прізвисько в консерваторії – залізна коняка! Всі мої однокурсники це пам’ятають. Я розуміла, що маю вийти з консерваторії з таким багажем, щоб він мене ще 10 років годував. А їхати кудись я й не думала». Але то були 1990-ті роки, в Києві роботи – катма, й здавалося, життя зупинилося назавжди. Та доля, в яку вона вірить, озвалася.

Призначення – допомагати людям!

 Олена Гончарова – психолог, письменниця і журналіст. Мешкає в Києві. Працює на телебаченні. Вважає своїм призначенням – допомагати людям. Тим чим може, що вміє, що їй найкраще вдається. Адже допомога – це не завжди гривня в кишеню. Інколи одним словом можна допомогти людині змінити все життя.

Часто цю милу і чуттєву молоду жінку можна бачити серед експертів у різних програмах на вітчизняних телеканалах.

- Завжди із задоволенням беру участь у ток-шоу, - розповідає Олена. -  Тому що там піднімаються гострі та наболілі теми, які хвилюють людей. І мені важливо, щоб все, що я говорю і роблю, несло користь і мало результат. Завдяки телебаченню і ЗМІ є можливість доносити важливу інформацію максимальній кількості людей. Іншого способу - поки не бачу.

Вона вміє добре відчувати співрозмовника. Особливо, коли ті нещирі. Професія психолога та ще хороша жіноча інтуїція. Але це не заважає відшуковувати навколо прекрасне.

Любов до рідної землі у зболеній душі проніс

З Америки надійшла сумна новина. 10 травня в містечку Саут-Баунд-Брук в окрузі Сомерсет штату Нью-Джерсі на єдиному українському пантеоні слави – цвинтарі святого Андрія відбулося поховання доньки Василя Гренджі Донського – Зірки (Аліси) Данилюк, яка померла на 96-му році свого життя. Не дожила двох тижнів до 120-річчя від дня народження улюбленого батька. За свого життя вона упорядкувала і видала 12 повних томів творів письменника та стала автором книжки «Ми є лишень короткі епізоди…» яка стала найгрунтовнішим дослідженням про життя та літературну діяльність нашого земляка, вірного патріота Срібної Землі Вася Гренджі-Донського. До речі на цьому цвинтарі, де зараз покоїться Зірка знайшли свій вічний спочинок понад 6 000 відомих українських діячів: політиків, державотворців, вчених, служителів церкви, письменників, художників, меценатів, музикантів, книговидавців, тлінні останки яких сюди були перевезені з різних кінців світу. Щоб у цім райськім куточку Землі злитися в єдину націю, благословенну Всевишнім.

Мурали міста Києва

Ви, напевно, вже чули і бачили мурали Києва. А що ми про них знаємо?.. Хто малює ці шедеври? Як взагалі з’явилася ця ідея – розписувати великі сірі міські стіни?

Давайте розберемося по порядку.       

Що таке мурал?

Мурал (англ. myral) – це слово вміщує в себе такі поняття як: розпис стін, фрески, стародавній наскальний живопис. Загалом − це малюнок на великій площині.

Не слід плутати «мурал» та «графіті», це два достатньо різних види зображень, особливо, якщо ураховувати історію їх з’яви.

З родини Коцюбинських

%d0%bd%d0%b0%d1%82%d0%b0%d0%bb%d1%96%d1%8f-%d0%ba%d0%be%d1%86%d1%8e%d0%b1%d0%b8%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b0 Днями у Чернігівському міському палаці культури нагородили лауреатів цьогорічного конкурсу «Жінка року». Приємно, що однією з нагороджених стала прекрасна, розумна, енергійна й талановита жінка, представниця славної родини Коцюбинських, щирий друг газети «Деснянська правда», заступник директора Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М. Коцюбинського Наталія Коцюбинська. Це – відома та шанована на Придесенні людина, яскрава особистість! 

Наталія Коцюбинська (у дівоцтві Стародуб) народилася 15 серпня 1971 року в селі Бірки, на Чернігівщині. З дитинства дуже полюбила літературу, ще в школі, у зовсім юному віці, перечитала багато найрізноманітніших книжок – у бібліотеці Пльохівської школи, де навчалася, та в клубній сільській бібліотеці. Особливо любила твори українських класиків – Михайла Коцюбинського, Івана Нечуя-Левицького, Марка Вовчка та Панаса Мирного... З сучасніших – на душу лягла поезія Павла Тичини, Максима Рильського та проза Григора Тютюнника й Олеся Гончара.

Об'єднати вміст