Жінка-УКРАЇНКА

 У чудовому настрої повернувся з Чехії відомий український письменник і журналіст Сергій Дзюба. Адже у театрі музики та поезії «Агадір», в місті Брно, на високому професійному рівні поставили спектакль за його творами у перекладі чеською мовою «Закохайся в мене у суботу». На початку цього року побачила світ чеською та українською мовами ошатна збірка віршів Тетяни і Сергія Дзюби «Дощ із твоїми очима». Поезії українців прекрасно переклали чеською відомий поет Мілан Грабал та доктор мистецтвознавства, україніст, викладач університету в Брно Петр Каліна. А незабаром цими віршами зацікавилися засновник театру «Агадір», драматург Мілена Фуціманова і директор театру, композитор Ондржей Фуціман. Отож Сергій Дзюба на прем’єрі своєї вистави в Чехії побував. А виставу за творами Тетяни Дзюби «Крила Сімаргла» в Брно покажуть у лютому 2019-го. Справді цікавий і важливий проект наразі фінансує Міністерство культури Чехії.  

Пропонуємо вашій увазі розповідь Сергія Дзюби про незабутні цьогорічні мандри до Праги та Брно.

В Україні від давніх часів була поширеною практика допомоги нужденним на громадських засадах. Згадайте спільні толоки, збирання врожаю з ниви вдови, допомога немічним, літнім бездітним людям. Утім саме слово «волонтер» увійшло до лексикону українців порівняно недавно. А на повну силу воно зазвучало і виявило свою незбориму міць з часів Революції Гідності та подальших подій російсько-української війни. Навіть народився жарт: потрібно дістати ядерну боєголовку? Подзвоніть волонтерам. Завтра до вечора буде боєголовка, бутерброди і невеличкий концерт. Саме про волонтерство концертного формату піде мова у цьому матеріалі. І писатиму я не лише як журналіст, а – в першу чергу – як людина, котра з квітня 2014 року є безпосередньою учасницею отакого волонтерського руху.

Створений мною колектив Творча сотня «Рух до перемоги» відомий по всій лінії розмежування. Більше сорока виїздів на Схід, тонни гуманітарної допомоги, сотні концертів, тисячі кілометрів військових доріг. А ще – більше кілограма (!) грамот і подяк від командирів підрозділів, бригад, ОТУ, медаль від Міністерства оборони, відзнаки командирів військових частин, відзнака Президента України за гуманітарну діяльність у зоні АТО і… занесення до розстрільного сепарского списку, як посібника карателів. А ще – величезна кількість оборонців України – від генералів-полковників, до солдат, котрі знають моє ім’я, котрі знають, чекають і люблять наш колектив.

На тему волонтерської діяльності, поїздок на Схід і тих, з ким поєднала отака благодійна співпраця, можна вести тривалу розмову.

Та нині – про інше. Озираючись на пройдений шлях, певний висновок – до волонтерської діяльності найактивніше долучаються саме жінки. Коли чоловіки часто-густо шукають причини і відмовки, жінки найчастіше знаходять можливості. Не маючи жодного наміру применшити внесок до загальної справи сильної половини людства, саме про представниць прекрасної (і таки сильної!) статі розповім сьогодні.

Людина з добрими очима і міцним характером, письменник і журналіст Віктор Васильчук з Коростеня знає, що у житті завжди треба шукати своє, те що до душі: роботу, захоплення, жінку… Так –так. Тоді це назавжди! Тоді це в задоволення! Тоді цьому віддаєшся сповна. Цінуєш, бережеш.

Часу на розмову у нас мало. Задаю кілька запитань і розумію, що це зовсім нічого. Бо переді мною Людина з величезним багажем життєвих і професійних цікавостей. Віктор Васильчук – лауреат премії імені Лесі Українки, заслужений журналіст України, головний редактор благодійної вільної газети «Вечірній Коростень», екс-депутат міськради та автор майже 20 дитячих книжок.

Докладніше на новому сайті Еліта

Микола ТИМОШИК,

доктор філологічних наук, професор, журналіст

За свою більше ніж 45-літню журналістську практику не вперше стикаюся з випадками, коли мої публікації викликали в когось гнів і обурення. Здебільше йшлося про конкретних посадовців різних рівнів, неспростовні факти про неправедну діяльність яких тягнули або на кримінал чи адміністративну відповідальність, або, принаймні, на громадський осуд.

Такі герої публікацій діяли по-різному: на початку, під час збирання матеріалу, — прагнули, в різний спосіб, задобрити, а то й підкупити, після публікації — погрожували телефоном, шукали захисту вищого за вертикаллю начальства, збирали компромат на автора, пробували позиватися до суду. Та факти, які є цементуючим ядром будь-якого аналітичного матеріалу, і до відбору яких віддавна ставлюся із особливим застереженням, завжди стояли на заваді публічних дій таких “ображених”.

А ось із випадком, коли невдоволеними виявляються особи, прізвища чи дії яких персонально в публікації жодним чином — ні прямо, ні опосередковано — не згадано, зустрічаюся чи не вперше. Як і з явищем перевтілення такого невдоволення у форму відкритого листа до автора, який надсилається в різні ЗМІ з метою ширшого розголосу власної інтерпретації незгоди.

Саме ця обставина й змусила мене продовжити тему, яку підняв у статті під заголовком “Простіть невігластво земляків, професорко Русова” у числі “Слова Просвіти” від 29 березня цього року.

Втім, тему нинішньої статті окреслюю ширше, виносячи на суд громади задавнене й особливо гостре нині запитання: чому значна частина нашої інтелігенції є неприховано агресивною до проблем українського національного відродження, у чому витоки й причини цієї агресії?

 Олена Гончарова – психолог, письменниця і журналіст. Мешкає в Києві. Працює на телебаченні. Вважає своїм призначенням – допомагати людям. Тим чим може, що вміє, що їй найкраще вдається. Адже допомога – це не завжди гривня в кишеню. Інколи одним словом можна допомогти людині змінити все життя.

Часто цю милу і чуттєву молоду жінку можна бачити серед експертів у різних програмах на вітчизняних телеканалах.

- Завжди із задоволенням беру участь у ток-шоу, - розповідає Олена. -  Тому що там піднімаються гострі та наболілі теми, які хвилюють людей. І мені важливо, щоб все, що я говорю і роблю, несло користь і мало результат. Завдяки телебаченню і ЗМІ є можливість доносити важливу інформацію максимальній кількості людей. Іншого способу - поки не бачу.

Вона вміє добре відчувати співрозмовника. Особливо, коли ті нещирі. Професія психолога та ще хороша жіноча інтуїція. Але це не заважає відшуковувати навколо прекрасне.