Публікації

Пластунка з еміграції заповіла 40 тисяч доларів для студентів в Україні

Пластунка Галина Пісецька-Кохановська склала заповіт для Українського католицького університету у Львові — зобов’язалася віддати на користь молодих українців майже 40 тисяч доларів.

Цей вчинок її дочка Оксана Пiсецька- Струк пояснює просто: таким було ціле її життя – сповнене служінням Україні, Церкві, людям. Вона була з тими, хто її потребував. Не шкодувала для людей ні часу, ні коштів. Тому як тільки Україна виборола незалежність – почала допомагати ще й студентам і дбати про їхній розвиток.

Нижче подаємо розповідь доньки — пані Оксани — про життєвий шлях блаженної пам’яті Галини (Олени) Пісецької-Кохановської.

Наталя Околитенко про Бориса Плаксія: «Він показав третій шлях»

Джерело: Наталя Околитенко (1 лютого 2013). Він показав третій шлях 

19 грудня 2012 р. пішов із цього світу Борис Плаксій. Пішов, не привернувши уваги суспільства, бо не прагнув того й за життя. Людиною тисячоліття назвав його Іван Марчук — і справді, нам іще треба осягнути, хто серед нас творив.

Дивовижна творчість у Швеції

Українці, швед, латиші, італійці та білоруси.Чернігівцю В’ячеславу Озембловському – 27 років. За фахом Слава – комп’ютерний інженер, і він уже кілька років чудово пропагує Україну та рідне Придесення у Швеції. Спілкуватися з ним – одне задоволення, бо йому справді є про що розповісти! Втім, В’ячеслав готовий ділитися досвідом цікавого міжнародного співробітництва.

Ідея Якуба

– Славо, у вас – досить незвичайне прізвище. Мабуть, у роду були вихідці з Польщі?

– Так, це – по тату. У нашому роду переплелися чотири національності: українці, білоруси, росіяни та поляки. До речі, за кордоном, у всіх заможних країнах, зокрема в Швеції, люди загалом добре знають генеалогію свого роду, пишаються цим. Власне, це – теж ознака патріотизму, любові до своєї Вітчизни.

Тетяна Винник про наслідування в літературі, волонтерство і допомогу дітям в зоні АТО

Тетяна Винник — громадський діяч, письменниця, журналіст, перекладач. Людина, яка приділяє багато уваги розвитку культури і суспільства не тільки сіючи добро і світло в своїх книжках, але й ініціюючи благодійні акції. Але про все більш детально в інтерв’ю з Тетяною спеціально для сайту ngo.zp.ua.

– На Запорізькій книжковій толоці ви презентували книжку «Прокинусь живою». Звідки така назва?

– Ця книжка була пророчою. Мені тільки нещодавно батьки сказали, що після моєї аварії лікарі говорили: аби з подібними травмами людину привезли місяців п’ять тому, то не врятували б. Війна навчила лікувати, адже у лікарні Мечнікова (Дніпропетровськ), де я лежала місяць, лікарі останні два роки борються за життя бійців. Бути живою, «прокинутись живою» – означає не втратити людської подоби. У цій книжці багато цитат зі Святого Письма, віршів про смерть і життя, про любов як чи не єдину форму буття, що сповнює це життя сенсом. Про виклик, який життя кидає смерті. Є переклади з англійської, болгарської та російської.

Де милосердя – там Бог! Ви – рятівники і волонтери!

02.11.15 День соц.раб. з ветеранами (36)

1 листопада 2015 р. наша країна відзначила День працівника соціальної сфери. Це професійне свято працівників територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради. На заході, присвяченому цьому празнику, директор терцентру Біневська Н.В. промовила: «Соціальна робота – це мистецтво утішити обездолених людей, розрадити, допомогти зорієнтуватися у важких життєвих обставинах, прийняти на себе негатив невдоволеності громадян своїм матеріальним становищем. День працівника соціальної сфери – професійне свято, яке по праву належить тим, хто виявляє милосердя, створює добро не лише по службовому обов'язку, але і по велінню совісті і заклику душі. З чим я Вас, мої дорогі співробітники, і вітаю!».

Одного дня народ усе це позолотить…

На фестивал¦-2Ось уже понад 20 років восени у місті Копривниця, поблизу Загреба, відбувається міжнародне літературне свято на честь класика хорватської літератури Франа Галовича (1887-1914). Цьогоріч серед почесних гостей фестивалю була й поетеса, перекладач, літературознавець з України Тетяна Дзюба.

За коротке життя різнобічно обдарованого митця, який загинув 27-літнім під час військових дій у Сербії, вийшли друком чотири книги: драма «Тамара» (1907), збірка поезій «Чотири міста» (1913), прозові твори – «Зачароване дзеркало» (1913) та «Сповідь» (1914). Вже по смерті Франа Галовича, у 1925 році, з’явилася поетична  збірка «З моїх берегів», у якій чи не найяскравіше виявився унікальний хист лірика. Український читач знає письменника передусім за його фантастичним оповіданням «Зачароване дзеркало», написаним у манері модернізму. Незначна кількість перекладів Франа Галовича українською почасти пояснюється наявністю у його творах великого пласту діалектної лексики, що завжди утруднює переклад.  Хоча… у когорті українських класиків (а це – Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Осип Федькович, Улас Самчук та ін.), котрих перекладено хорватською, є й ім’я Василя Стефаника, тексти якого перетлумачувати чужою мовою надзвичайно складно.

11 пристроїв для «цифрового бродяги» — на замітку мисткиням і митцям

Робота у великій корпорації, своя квартира в престижному спальному районі, комфортний автомобіль - цінність усіх цих речей в наш час стрімко падає до нуля. Дауншифтінг вже не в моді, зараз набирає обертів новий напрямок - «цифрові бродяги», мета яких не стати рабами своїх же речей. Їхній робочий стіл - столик у затишній кав'ярні чи шезлонг біля басейну десь в Таїланді. Вони, прихильники речового мінімалізму, продали своє рухоме і нерухоме майно та/або виїхали в теплі країни Азії, або кочують від зйомної квартири друга до хостелу і назад. І при цьому вони добре заробляють і мають значну «фінансову подушку безпеки».

Гостя з Архангельська

Архангельські контрастиЄвгенія Іванівна народилася й виросла на Придесенні. Тут, у Чернігові, в неї залишилося житло. Але сталося так, що за радянських часів, закінчивши Київський медичний інститут, молода жінка вирішила пошукати кращої долі в далекому Архангельську. Тоді, як відомо, немало українців вирушили в ті краї, щоб заробити дещицю грошей, та так і залишилися – в Тюмені, Якутії, Новосибірську, Владивостоці, Архангельську, на Камчатці… Як їм живеться зараз? Чи вони не забули рідну мову? Чи вболівають за Україну? Про все це я й вирішив відверто розпитати Євгенію Іванівну, яка нещодавно завітала в гості до Чернігова.

– Скажіть, будь ласка, чи багато в Архангельську українців?

Валентина

завантаженняВона намагається не занепадати духом. Пам’ятає з Мольєра: «Не падай духом где попало». Наче й не до книжок їй, звичайній жінці бальзаківського віку, яка звикла працювати руками. А от вичитала якось зовсім випадково, та й тепер часом повторює, щоб підбадьорити себе та подруг на автостанції, що теж продають усілякий крам та продукти. З самісінького ранку й до пізнього вечора. Щодня. Без вихідних та свят… Ось такий «бізнес» у невеличкому районному містечку.

Валя торгує рибою. Приватний підприємець. Тут – її «точка». Так би мовити, дорога життя. Звісно, осточортіло: стояти доводиться за будь-якої погоди, павільйон майже не опалюється та ще й протяги! Зиск із того – майже ніякий, але іншим – ще гірше. Он сусідка, старенька тьотя Оля, взагалі, у смітниках порпається. Пенсії – як кіт наплакав, мешкає одна, хворіє. А що вдієш? Жити ж якось треба, от і вишукує бодай якісь припаси. І часом знаходить – то вицвілий окраєць хліба, то не надто ретельно обгризену кісточку…

Наша людина в Росії

Нещодавно до Чернігова приїздив мій двоюрідний брат. Мешкає він у Росії, в Тюмені, хоч народився на Придесенні, в Прилуках. Свого часу, захистивши кандидатську дисертацію з історії та розлучившись із дружиною, вирішив розпочати життя з чистого аркуша, то й заїхав аж у далеку Тюмень, де люди загалом жили заможніше. Трапилося це ще за радянських часів.

У Сибіру родич одружився на місцевій жінці, має нову сім’ю. Понад 20 років він викладав у вузі. Пробував займатися бізнесом – не зовсім вдало (скаржився на чиновницьку корупцію та побори усіляких перевіряльників). А нині живе на пенсію, та ще донька, яка вийшла заміж за досить заможного шведа й емігрувала за кордон, часом батькові дещицю грошей надсилає, аби не бідував…    

Бійці батальйону «Чернігів» вирушили на Донбас

Мами загиблих бійцівЦього дня біля УМВС було багатолюдно – близькі та друзі проводжали мужніх бійців батальйону «Чернігів», котрі вирушили захищати Україну від окупантів – до багатостраждальної Донеччини.

Вояки поводилися достойно, як могли, втішали рідних, обіцяли, що повернуться живими й здоровими. Власне, майже всі з них уже пройшли випробування цією жахливою війною, повернулися героями. Однак Вітчизна – все ще в небезпеці, тому жодних сумнівів у наших вояків немає – треба, то треба! Дивлюсь на них – і навіть не сумніваюсь, що служитимуть гідно, зроблять усе можливе й неможливе, щоб на сході нашої держави був мир.

Я виношую в серці слова

Відгук  на книгу  Тетяни  Іванчук  «Там, де небо землю обняло», Київ, 2015 р.,  (135 стор.)

«Я виношую в серці слова, як  дитину виношує мати»  -  ці  рядки  з вірша  Тетяни Іванчук містять два  найважливіші  слова, що характеризують і творчість, і особистість поетеси. Поезія Тетянина  щедра на кольори, настрої, тонкі  відчуття – вона « малює» свої вірші, як картини, влучними, яскравими, живими  словами. І основні з них, як на мене, це,  власне, «слово»  і «мати». Вірніше, «мати» - на першому місці. Бо те саме   «слово»  вона  народжує, як мати  дитину, а тоді відриває від свого серця і відпускає у світ широкий,  до людей.

Об'єднати вміст