Публікації

Валентина Фалькова: для мене це і є щастя, якщо мої вихованці мене зрозуміли!

Вже котрий рік поспіль, напередодні Міжнародного Дня захисту дітей, Дніпропетровський міський Будинок вчених нагадує справжній вулик. Туди-сюди сновигають заклопотані діти в чудернацьких театральних костюмах, звучать та різко обриваються ноти, музичні фрази, спів...

У холі скупчились і тихо перемовляються дорослі з величезними букетами квітів – це схвильовані батьки й гості. Батьки й нервово отирають піт з чола і намагаються побачити саме свого сина чи доньку, а гості тихо перемовляються, здивовані дивовижно казковою атмосферою.

Що ж має відбутися у солідних і завжди затишних стінах цього невеличкого будинку?

Наталія Кобринська — зачинатель жіночого руху

Цього року маємо 160-літній ювілей видатної Українки, зачинательки жіночого руху в Україні, талановитої письменниці Наталії Кобринської (8.06.1855–22.01.1920).

Хоч минуло 160 років від її народження та 95 років, відколи вона покинула земний світ, роль її в історії України не втрачає свого значення. Навіть навпаки: у наш напружений і скрутний час варто почерпнути натхнення й сили в її прикладі.

У ХІХ столітті Європою прокотився рух за відстоювання інтересів жіноцтва. Людство досягло того рівня цивілізації, що замислилося над становищем у суспільстві жінок, над їх роллю в історії.

Не минув цей рух і України та показав, що розуміння цього питання в Україні, особливо в Галичині, випереджує європейське розуміння, глибше й досконаліше трактує його.

Найпершою українкою, що вникла в жіноче питання, вказувала на його гідне розв'язування та словом і ділом відстоювала інтереси жіноцтва, справедливо вважається Наталія Кобринська – письменниця, видавець і громадська діячка.

Не встигла емігрувати до Росії, як уже повернулася на Батьківщину!

Ганна Столярова – приваблива сорокарічна жінка, за фахом – педагог. Народилася вона на Придесенні, під час навчання в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка вийшла заміж за свого однокурсника та й поїхала з чоловіком у його рідний Донецьк. Жили – не тужили, з’явилися діти, онуки… І раптом – ця жахлива війна!

«Територія Гоголівка. Перезавантаження» набув нового формату

22-23 травня відбувся літературно-мистецький фестиваль «Гоголівка» у Ніжині . Захід відбувається всьоме, проте цього він став новим.  Про це ми поговорили із куратором проекту Тетяни Винник.

1.А чому фестиваль «Гоголівка» змінив свою назву?

Бо наша команда хотіла змінити ідею заходу. У назві “Територія Гоголівка. Перезавантаження»  закладена нова ідея фестивалю.

2. Яка концепція сучасної «Гоголівки»?

Проблеми видавничої галузі і шляхи їх вирішення

Інтерв'ю з редактором міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка Часу*Zeitglas» Олександра Апалькова 

- Який, на Вашу думку, стан сучасної видавничої галузі в Україні. Видавництва впевнено крокують вперед, чи відстаюьть від прогресивних лідерів?

- Ця ситуація погіршується. Нажаль, така тенденція. Втрачає вартість українська гривня. Папір, здебільшого, у нас імпортний. Бензин, газ, електрика, транспорт…  Видавати книги стає все дорожче.  Більшість видавництв шукають гроші. Це означає – друкують не те, що хочуть, а те, на що дають фінанси. Молодим авторам пробитися до власної книжки все важче. Видавництва нашої держави коли й крокують вперед, то доволі мляво.

Мистецька українська родина юної і талановитої Олександри Стецюк

P1230201_Perfect365Олександра Олександрівна Стецюк народилася 2 лютого 2004, з українською народною піснею «Ой вийду я на реченьку», аранжування пісні Валерія Павловського, здобула Першу премію на міжнародному дитячому фестивалі «Чорнобаївський зорепад (2014). В активі Олександри участь у фестивалі «Пісенна криниця» до 200-річчя Т.Г. Шевченка (1 премія, 2014), всеукраїнських фестивалях «Кришталева зірка» (2 премія, 2014), «Таланти багатодітної родини» (2 премія, 2014), «Con Amore Festum» (2 премія, 2014), всеукраїнському телевізійному фестивалі «Соловейко України» (2 премія, 2014), фестивалях «Рідна мати моя» (лауреат, 2014), «Моя країна» (гран-прі, 2014), «Зіркафест» (гран-прі, 2014), «Соловейко України» (1 премія, 2015). Олександра навчається в музичній школі міста Києва № 29 по класу фортепіано, 4 клас. Викладач вокалу — Тетяна Кисляк

Не твоя війна

(відгуки студентів Університету «Україна» на новий відеокліп гурту «Океан Ельзи» «Не твоя війна…» (2015)

***

Перемога починаєтся з тебе

(рецензія на кліп гурту Океан Ельзи «Не твоя війна» (2015)

Метт КАУЛІЦ,

Університет «Україна», студентка 3 курсу  (група ВСР-31),
спеціальність «видавнича справа та редагування»

Випускниця Університету «Україна» Оксана Радушинська: «Ми переживаємо такий історичний час, коли і мистецтво, і митці повинні чітко визначитися і задекларувати свою позицію».

DSC_0248Світлана Патра,
журналіст Імідж-центру Університету «Україна»

Воєнні дії на Донбасі сколихнули всю країну. Від Львова до Одеси, від Києва до Вінниці українці допомагають нашим бійцям відвойовувати незалежність України. Ця війна, названа АТО (антитерористична операція), – дійсно визвольна. Бо стала відповіддю на спроби колишнього «старшого брата» загарбати наші території. Багато людей долучаються до волонтерської діяльності: сивочолі бабусі та дідусі і запальна молодь, вчителі та учні, селяни та жителі міст. Волонтерами стала значна частина українського народу.

Життя в любові до рідного краю

Ми знаємо й належно цінуємо І. Багряного, У. Самчука, Г. Костюка, Є. Маланюка та багатьох інших українців-емігрантів, котрі стали видатними поетами і прозаїками, борцями за українську справу на чужині, твори яких нині добре відомі кожному свідомому українцеві. Тож поряд із ними, без перебільшення, можна поставити й постать нашого земляка Павла Пришиби з його унікальним твором – спогадами «Моє життя». Хоч ми не знайдемо прізвище цієї дійсно цікавої й достойної людини у високочолих академічних розповідях про наших українських митців, які творили в еміграції; на жаль, невідоме воно досі широкому загалу читачів. Справа в тому, що добродій Павло не був професійним письменником, тобто не створював романи, хоча міг би це робити, адже мав, як на мене, неабиякий хист!

6 травня - День Весняного Юрія

ДЕНЬ СВЯТОГО ЮРІЯ

Історія святкування Дня Святого Юрія

У християнському світі дуже поважають Святого великомученика Георгія (Юрія) і віддають йому шану 6 травня (23 квітня ст. ст.) у день, коли він був страчений у місті Нікомідії за наказом імператора Діоклетіана у 304 році.

У «Житії Святих» святителя Димитрія Ростовського розповідається про Георгія (Юрія), що він був сином багатих і благочестивих батьків із Кападокії*. Його батька стратили за те, що він був християнином. Залишившись вдовою і піклуючись про безпеку маленького Георгія, мати переїхала жити в Палестину. Походила вона з багатої і знатної родини, і саме в Палестині знаходились її родові маєтки. Виростав Георгій у любові та достатку, отримав хорошу освіту. Коли прийшов час, він обрав військову службу. Був він людиною відважною і благочестивою. Незабаром імператор Діоклетіан призначив його комітом** і воєводою. Мати Георгія на той час уже померла, і він залишився спадкоємцем величезного багатства.

Танці – в бібліотеці!

Сх¦дн¦ танц¦«Це – пісня моря, мовчання каменів, шепіт зірок та подих вітру…»

– Мені цікаво подивитися танець живота. Як мужчину, мене це надзвичайно приваблює. Цей танець східний наче зачаровує, заворожує! Це – як Шахерезада з казки про тисячу і одну ніч…

– Я вважаю, що східні танці – дуже еротичні. І, якби я мала час цим займатися, то всі чоловіки були б моїми. Я в цьому впевнена!

З піснею – все життя

image001Зовсім поруч із райцентром Ічня, в оточенні краєвидів приміських лісових угідь та мальовничого плеса ставка, заховався невеликий хутір із ліричною назвою Софіївка, що сьогодні став частиною нашого міста. А коли хутірець, всього до півсотні дворів, був окремою адміністративною одиницею, тоді, 7 травня 1925 року, у звичайній сільській хаті й з¢явилася на світ Віра Любимова. В ті роки войовничий атеїзм ще не встиг розправити свої чорні крила, отруїти серця людей. Літньої пори у вихідні та релігійні свята сусіди разом з дітьми збиралися біля двору Любимових, всідалися на лавку, лузали насіння, обговорювали останні новини і, звичайно, співали пісні, які чули від своїх дідів, прадідів. До народних пісень та свят батьків прилучалися й хуторські діти. І вже тоді Віра найкраще співала в Софіївці.

Дівчину вражали не тільки народні пісні, але й казкові краєвиди поліських лісів та лугів, шелест колосу хлібних ланів, співи птахів.

Об'єднати вміст