Рецензії

Роздуми про «Тримайся за повітря»

Марія Ткачівська. Тримайся за повітря. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019. – 272 с.

Дякую тобі, бабусю, що навчила мене
жити і берегти пам’ять (с. 266).

Якщо сказати, що Марія Ткачівська професійно пише поезію і прозу, то це не про неї. Вона творить своє письмо думкою серця, а це – мистецтво передачі життя таким, яким воно є, без прикрас і вигаданого. Наш сучасник, всесвітньовідомий німецький письменник Алоїз Принц, стверджує: «Люди втомилися від вигаданих історій». Саме так!

Чому в цьому житті все не те й не так(саме цією ущербністю характерний стан цивілізації в Паскалевих «Думках»)? Коли ще коли це з’ясовано – та чи відтоді щось змінилося? Людське життя незбагненне й недослідиме: «Прагнемо істини, а знаходимо в собі лише непевність»(Блез Паскаль, «Думки»). Правдою, тільки правдою має думати, жити людина.

Крихта щастя Дмитра Головка, яку він роздає людям

 

Дмитро Головко: «Співучі Піски», Київ, Український письменник, 2018

Майже на межі минулого і нинішнього років, у переддень свого славного ювілею – 85-річчя від дня народження, коли вже «стежки дитинства пилом припали» («На сонячній межі»), а саме життя, за метафоричною назвою першого розділу книги, зайняло місце «на покуті віку», видавництво «Український письменник» порадувало читачів новою книгою відомого українського письменника, лауреата літературної премії імені Павла Тичини Дмитра Головка «Співучі Піски».

У книзі, оздобленій, до речі, не тільки на титулі, а й в текстах ліногравюрами талановитого земляка, шевченківського лауреата Василя Лопати, майстер красного письменства зібрав  поеми, вірші, новели, афори, що народилися з-під його талановитого пера в останні роки.

Вода життя у слові (рефлексії)

Кожен, хто воду цю п’є, буде прагнути знову.
Євангеліє від Івана 4:13*

Жанна Юзва, «Тече вода». – Тернопіль: ТОВ «Тернограф». – 2017. – 100 с.

«Тече вода» – життя неможливо почати спочатку, увійти вдруге своїм життям у течію води, але «Ніхто не має права на забуття...» (с. 28). Пам’ять – сльози, які втирає життя, як весняна роса, ними живемо вдень та вночі, бо «Життя – це не тільки те, що людина прожила, але й те, що вона пам’ятає, й те, що вона розповідає» (Габріель Ґарсія Маркес). Авторка розповідає очисною сльозою пам’яті серця, добротним словом про життя. Прочитав сльозою невеличку за об’ємом книжку – слово авторки спонукає до розмислів, бо думок про життя, яким воно було і є, не злічити, як у вулику бджіл. Медоносять думками про незбагненне... Життя прекрасне, але жорстоке й підступне водночас. Авторка оригінальним жанром письма, яке легко читається, спонукає до осмислення багатства думок життя таким, яким воно є, писаних сльозою, серцем пам’яті, бо ж неможливо осмислити те, що суперечить логіці людського буття. Пригадалося записане три тисячі років тому: «...усе Він прегарним зробив свого часу, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє людина тих діл, що Бог учинив, від початку та аж до кінця...» (Екклезіяста 3:11).

Найважливіше в цій збірці – саме сильна наступальна емоція, життєдайна любов матері

Ніна Головченко про "Матернинську молитву" (перша збірка поезій про Майдан)

Вірші збірки «Материнська молитва» були оприявлені у лютому 2014 року, коли усі небайдужі патріотичні українці намагалися зупинити свавілля влади Януковича…

Це була не єдина книга, яка у жанрі своєрідної толо́ки́ зафіксувала черговий етап національно-визвольних змагань в Україні.

Про  Євромайдан,  Революцію  Гідності,  анексію Криму  й  Антитерористичну  операцію  (АТО)  в  Україні було видано  багато  книжок:

  • «Літопис самовидців:  Дев'ять місяців українського спротиву» (2014, проект О. Забужко)
  • «Євромайдан:  хроніка  відчуттів»,
  • «Небесна сотня: книга-реквієм»,
  • «Небесна сотня:антологія  майданівських  віршів», 
  • «Теплі  історії  зМайдану», 
  • «Вірші  з  війни» Б. Гуменюка
  • «Материнська  молитва»тощо…

Чернетки носять вітер і…душа

Пасічник Н.Кирилиця:збірка віршів.-Тернопіль:Видавець Пасічник Н.І.2016-36с.

Деякі поети наївно вважають, що про них найліпше скаже «товста» книга. Мовляв, чим більше слів, тим краще. Помилкова думка. Бо суть полягає не у кількості написаного й оприлюдненого, а в художній якості текстів. Ще раз пересвідчився у цьому, коли на мій робочий стіл лягла «Кирилиця» Наталії Пасічник.

…Тоненька збірочка. Лише 30 віршів у ній. Але вони причаровують уже з першого твору. «…Ще рано для такої холоднечі і рано покидати ці міста, давай приїду в гості хоч на вечір, а ні – то напишу тобі листа». Особистісне, дуже особистісне постає за цими рядками. Та водномить спостерігаємо і вихід на загальнолюдські обшири. «…Та поки вітер донесе чернетку, пожовклу ніби дивні письмена, від нас обох, неначе від абетки, залишиться лише літера одна».

Чарівне слово Богдана Дячишина

Життя постійно дарує несподіванки. Коли зустрічаєш їх, то радіснішає на душі. Особливо тоді, коли ота неочікуваність йде від краянина. Подібну приємність мені недавно зробила «Укрпошта» – листоноша принесла в мою оселю бандероль від львів’янина Богдана Дячишина з його книгами, виданими останнім часом. Після ознайомлення з ними подумалося, що особисто не знаю письмака, але написане створило портрет особистості з якою хочеться спілкуватися задля душевної втіхи.

І про кожне з видань, мабуть, варто повести мову окремішньо. Й в першу чергу про книгу есеїв «Пережите-перечитане». В 20-и есеях, зібраних під однією обкладинкою, уродженець Підволочищини (с. Кошляки) веде мову про власний шлях до пізнання навколишнього світу через доторки до бентежності слова. Мене особисто зацікавили розмисли про біблійні тексти, «відтак людина здатна повернутися до життя з людьми і Богом, пізнати себе й сутність світу, віддатися духовним поривам і, трудячись душею й серцем, у найменшому бачити нескінченність, гармонію, яка не може безслідно щезнути, перетворитись у ніщо». Зацікавлюють також роздумування про Тараса Шевченка та Івана Франка. Прикметно, що в есеях нерідко знаходимо посилання на Вергілія, Демокріта, Жака Руссо, Бенедикта Спінозу, Людвіга Фецербаха, Карла Ясперса...

Прості та вічні істини казки

Юрій Ключ,
м. Апостолове
Дніпропетровської обл.

Еліна Заржицька. Заєць та чарівний барабан. Х. – Юнісофт, 2017. – 64 с.: іл. - (Серія "Читаю сам")

Можна справді повірити, що заєць, знайшовши давним-давно барабан, почав ним лякати вовків та лисиць, а відтоді й стукають вже спадкоємці того давнього вуханя лапками по пеньках. Хоча, можливо, то зовсім не маленький кабанчик шукає друзів, а сам маленький читач, зневірившись в їх пошуку, звернувся якогось самотнього вечора за порадою до книжки. І знайшов її, як і кабанчик – друга качку. Та повірив разом з кабанчиком в існування справжньої дружби, не зважаючи на перші невдачі в її розшуках.

Перегортаючи сувоїв роки на Батуринський виходимо шлях

Автором історичної поеми «Батуринський шлях» є Віра Григорівна Фесенко. Народилася 30 березня 1947 року у славнозвісному Конотопі Сумської області. По розподілу випускників Сімферопольського університету поїхала вчителювати на Міжгірщину. З 23 років проживає і працює в цьому гірському районному центрі. Визнаний педагог, член Національної спілки журналістів України, керівник літстудії «Любисток» при районному будинку дитячої творчості, автор ряду книг: «Березнева рапсодія»(2004), «На семи вітрах» (2006), «Світозар: легенди про замки Закарпаття» (2009). І ось нове видання МПП «Гражда», накладом 250 примірників – історична поема «Батуринський шлях».

У 1699 році на замовлення гетьмана Івана Степановича Мазепи-Калединського ливарник Карло Балашевич відлив знаменитий Мазепин дзвін. В народі прозваний «Голубом». Призначався для Батуринської Воскресенської церкви, яка стояла недалеко від гетьманської садиби. В смертоноснім вогні, коли суцільним полум’ям був охоплений Батурин церква і «Голуб» уціліли. І далі зазивно скликали людей на спільні молитви і облагороджуючі людські душі прощі до Домниць кого Різдво-Богородицького монастиря на Чернігівській землі. В часи атеїстичних переслідувань його перевезли до Чернігівського історичного музею. Звідти він згодом зник, загубився, розчинився у безвісті.

Щасливі хвилини нас не обійдуть

Щороку її вихованці дебютують на фестивалях МАЛІЖан «Рекітське сузір’я», що проводяться на Міжгірщині. Новими творами вони постійно дивують слухачів. Згадався Андрійко Горбатий. Хлопчик зі Львова навчався в авторській школі «Тревіта». Писав гарні  вірші. Їх упорядкувала і видала як окрему поетичну збірочку «Павутини долі» львівська поетеса Ангеліна Оборіна. Обдарований хлопчик рано залишився без батьків. Вісім років тому тато поїхав на заробітки до Іспанії. До Львова більше не повернувся. Слідом за ним, до Греції, подалася й хлопчикова матуся. Її сліди теж загубилися на чужині. Андрійка та його семирічну сестричку Адріану взялася виховувати бабуся, яка самотужки виводить дітей у люди…

У творчій долі львів’янки Ангеліни Оборіної, яка є авторкою 17-ти поетичних збірок чітко виділяються два високих покликання: плідна робота з молодими талантами, яким щедро віддає свої знання, набуті в житті уміння, авторський хист полум’яним словом запалити читача, материнську опіку, якою охоче гуртує молодих авторів поезій і прози. Вона їх навчає сіяти добро у сучасному світі, де легше сприймається зачерствілість душі, аніж високі людські поривання.

Поетка душу відкриває навстіж

Атаманчук Ольга. Сонце у кухлику. Добірка віршів. – Золота пектораль. 2018. № 1. Доля для мене під сонцем дарує тепло. – Літературний Тернопіль. 2018. № 4. Заглядаю у вікна споминів. – Подільська толока. № 14.

Не раз спостерігав за дивністю. На засіданнях літоб’єднань чи у пресі вперше зустрічаєш твори молодих авторів. І чимось особливим вони не вражають, бо дуже помітними є учнівські наївність і банальність. Але минає час і такі автори «виписуються». Й написане хочеться читати, бо воно манить неординарністю.

Бентежне слово про ріднизну душі

Чепурко Богдан. Наче те листя дерев. Проза. — Тернопіль: ФОП Осадца Ю. В. 2018. — 374 с.

Останнім часом перечитую лише ті книжки, які зацікавили мене своєю назвою. Точніше, несподіванкою в ній. Не вірю, що може бути щось цікаве у виданнях із такими банальними найменнями, як «День любові», «Голос душі» чи «Криниця добра». Тому й зір мій зачепило ймення. «Наче те листя з дерев» нової книжки Богдана Чепурка. Відразу вглибився у текст, бо дуже кортіло взнати, що приховує видання з дещо таємничим підзаголовком «Луни й відлуння звитяг і марнот».

І не був розчарований, хоч видання, вийшовши обмеженим накладом, значною мірою більше нагадує родинний літопис. Перш за все заімпонувала незвичність назви, метафоричність й образність знайшов і в заголовках роздумів: «крик скрипки», «фольклорна кров на лезі шаблі», «різдвяний птах», «невидиме світло». Іноді тут відшукував неологізми чи рідковживаності: «передання», «понеділкування», «намацальне», «ґвавт».

"...Час - це те, що в ньому" (рефлексії, бесіда читача з автором)

До 101-ї річниці Дня Незалежності Естонії (24 лютого 1918 року)

Карєва Доріс. Поряд з Ним і зі Світом: Вірші; пер. з естонської Каті Новак. – Львів: Каменяр, 2018. – 182 с.: іл. – Ест. і укр.**

 

Вцілілій миті тій нема ціни
Бо час – одлуння втрати:
                              він – це ми.

Андрій Содомора
«Пригорща хвилин»

Читання поезіі, саме поезіі, а не текстів, спонукає до заглиблення у внутрішній світ поета, його філософії життя, переживання, і одна-єдина думка може ємно закорінитися у пам’яті на все життя. Розмисли над нею опановують нашим мисленням, яке непідвладне часові, бо поезія – це «світи, де не панує час» (Богдан-Ігор Антонич, «Поет»):

Об'єднати вміст