Рецензії

Легіт ліричних строф Олени Євтєєвої

Література Переяславщина бере свої витоки з давніх літописів.  На сьогодні її традиції збережено у творчості когорти відомих імен в Україні. Сумовито стає при спогаді, що відійшли у вічність літератори з Переяславщини – 2017 р. Володимир Коломієць, 2018 р. Станіслав Вишенський. Але не пересихає джерело поетичних талантів наших краян, нові часи породжують нові хвилі емоційних сплесків та роздумів про життя в усіх його проявах.

14 квітня цього року в актовій залі музичної школи в Переяславі відбулась презентація поетичної збірки Олени Євтєєвої «Вітер з літер». Це друга книга поетеси, авторка якої перейшла віковий рубіж сорокаріччя. Такий факт наводить на роздуми… Доводилося свого часу робити критичний огляд попередньої збірки О. Євтєєвої «Дух дощової симфонії» (2007 р.)  в монографії «Література Переяславщини. Сучасність», де відмічено кілька нюансів: непоспіх «у поети» як обіцяючий чинник надалі продукувати художньо якісні тексти, наявність віршів російською мовою як тренування на іншомовному матеріалі, світлоносність поетики як вроджена душевна потреба. І всі ці передбачення справдилися по прочитанні нової книги поетеси.

«Час. Кохання. Життя» Михайла Блехмана з Канади

У київському видавництві «Український пріоритет» вийшла книжка прози «Час. Кохання. Життя» відомого українського письменника та літературознавця з Канади, головного редактора популярного журналу «Порт-Фоліо» Михайла Блехмана. Незабаром вона з’явиться в українських книгарнях, буде презентована на книжкових ярмарках та літературних толоках.

«Шановний читачу! Дуже вдячний тобі за те, що ти вирішив прочитати цю книгу. Вона – своєрідне підбиття підсумків моєї п’ятдесятирічної літературної роботи, – написав автор. – Я почав писати, коли навчався у восьмому класі феноменальної харківської школи № 49, коли мій Вчитель – Зоя Павлівна Коновалова – відкрила мені очі на художню літературу. Продовжив – під час навчання в Харківському університеті, де в мене були чудові вчителі, а найкращою та найяскравішою була Раїса Василівна Погорєлова.

З палімпсестів давніх істин

(Вировець Лариса. Передмістя. Вірші, переклади, есе. − Харків: Тов. "ДІСА ПЛЮС", 2018 − 64 с.)

На обкладинці цієї невеличкої книжки залізнична колія, поплутана, наче дороги людського життя. Хоча кажуть, що усі дороги ведуть до Києва (так древні казали, що всі дороги ведуть до Риму), та ліричний персонаж цієї книжки прямує у зворотному напрямку. Передмістя − це не віддалене село, але і шалений темп великого міста йому невластивий. Це як запрошення до спокою, перепочинку. Аби тоді, коли виникне потреба, повернутися до великого міста, подібно Горацію, що приїздив до Риму з садиби, розташованої серед природи.

«Назустріч сонечку» з … добротою в дитячому сердечку

Нову збірочку оповідань для діток «Назустріч сонечку» одержав з рук авторки, талановитої поетеси, дружелюбної землячки Тетяни Череп-Пероганич. І не одну книжечку, а відразу п’ять – для кожного з моїх внучат. Та першим читачем став сам.

Не  братимуся за  читацько-літературний  аналіз оповідань,  рецензію  фахово написала Ольга Рєпіна, а зупинюся, вважаю,  на важливішому - моральній  новизні в стилі дитячої  літератури, в її ідейно-художній своєрідності.

Колись на якій літературі батьки виховували дітей? Звісно,  передусім на добрих казках. Читали вдома й в школі вивчали «моральні» оповідання класичних письменників. Але все те написане на повчальних прикладах, можливо, й «прототипних», але сторонніх, чужих. Навіть в автобіографічних творах літератори,  погодьтеся,  не рвуться повчати читачів моралі  на прикладах своєї анти моралі. А щоб виставляти на суд широкої спільноти  негарні вчинки своїх чад – більше з розряду казок. Адже їхні діти – генії,  високоморальні, з памперсів усе нальоту  схоплюють! Колись казали  – з колиски, з пелюшок…

Рецензія Ольги Рєпіної на книжку Тетяни Череп-Пероганич «Назустріч сонечку»

НЕНАВ'ЯЗЛИВА ДИДАКТИЧНІСТЬ ІСТИННОЇ ЛЮБОВІ

Тетяна Череп-Пероганич. Назустріч сонечку. — Житомир : Книжкова друкарня «БукДрук» (видавець Євенок О.О.), 2017. 24 с., з іл.

«Потрібно робити так, як потрібно,
а як не потрібно – робити не потрібно»

Вінні Пух

Не перший раз бачу, що письменниця пише оповідання для дітей, враховуючи свій досвід бути матусею. Та й не може бути по-іншому в українських матусь-письменниць, які до безтями люблять своїх діточок! Тому записують, запамятовують, не пропускаючи повз вуха та пам'яті вислови і міркування малюків. У звичайній сім'ї батьки можуть посміятися над витівками своєї малечі, розказати родичам, сусідам. Не так у родині письменницькій. Тут не просто запам'ятовують, що сказала або зробила дитина, а переносять це на папір, ілюструють, видають книжки, надаючи можливість іншим батькам використовувати їхні педагогічні знахідки.

Тетяна Череп-Пероганич у новій книзі для дітлахів «Назустріч сонечку» розповідає добрі історії з позитивним закінченням, у яких багато рефлексій, сенсів та дидактики. Все це не є занудливо незрозумілим, хоча базується на знайомстві читацької аудиторії зі злободенними явищами та особливостями життя української родини та малюка, який пізнає світ. Автор не чурається виписати у своїх оповідках і соціальні проблеми, з якими стикається малеча, коли починає свою соціалізацію через поїздки у транспорті, зустріч зі старенькими, необхідність товаришувати та ділитися тим, що маєш.

Нові факти про давнє...

Про книгу Івана Українського та Тараса Мирного «Про злочин «братнього» народу. Російсько-українська війна чи продовження Росією українського геноциду?» (Бібліотека журналу «Бористен»)

Зрозуміло, що як письменнику, мені доводиться багато читати. І не тільки художніх творів – щоб бути «в курсі» справ, розуміти, якими шляхами рухається творча думка моїх колег. Адже для того, щоб написати щось путяще, багато працюю з довідниками й словниками, науково-популярною й науковою літературою. Історією ж цікавлюсь давно і серйозно. А щоб написати повість «Три сходинки голодомору» та цикл легенд «Великий Луг над Дніпром» наполегливо проводила дослідження в бібліотеках і мережі інтернет. Тому книга, яка нещодавно потрапила до моїх рук – «Про злочин «братнього» народу. Російсько-українська війна чи продовження Росією українського геноциду?» зацікавила, а потім і здивувала.

Зацікавила тому, що одразу з’ясувалось – автори неабияк вправно оперують датами, цифрами, фактажем. В яскравій та доступній формі авторами подаються загальноісторичні питання, значний фактичний матеріал дає змогу читачеві опанувати проблеми, які викликали дії деяких українських діячів, міститься аналіз та опис «ключових» особистостей та головних історичних подій.

Новорічний подарунок українській армії, що воює на Донбасі, від Наталі Куліш

Владислав Кобзєв

Перед Новим роком вийшла поетична збірка-календар Наталі Куліш «Біжу я берегом життя». Досі письменниця була більше відома, як прозаїк і перекладач. Книжка її оповідань і есе  «Танок самотнього метелика» відзначена премією «Літературні відкриття року». Вона переклала книжку повістей білоруського прозаїка Бориса Петровича «Спочатку була темрява», роман лауреата премії «Російський Букер» Андрія Дмитрієва «Закрита книга» та книжку з романом і оповіданнями азербайджанської  письменниці Афаг Масуд «Свобода», які вперше познайомили українських читачів з творчістю цих письменників.

У цьому році твори Наталі Куліш видавалися в  антологіях сучасного українського верлібра «Світ не завершено» та «Чоловік, жінка і парасоля», перекладених румунською і азербайджанською мовами.

Книга поетів із Чернігова вийшла в Чехії

Відомі українські поети Тетяна і Сергій Дзюби продовжують тріумфальну ходу світом. Днями у престижному чеському видавництві Мілан Годек побачила світ їхня нова книжка «Дощ із твоїми очима» чеською та українською мовами. Вірші українців чудово переклали знаний чеський поет Мілан Грабал та доктор мистецтвознавства, україніст Петр Каліна, з якими чернігівці познайомилися на міжнародному фестивалі поезії і верхньолужицької культури в Німеччині. Вони подружилися. Сергій Дзюба переклав українською добірку віршів поета Мілана Грабала і надрукував їх у журналах і газетах України та Канади. А Мілан і Петр переклали й оприлюднили поезії українців у кращих чеських часописах. У 2017 році Тетяна і Сергій побували у Чехії, в прекрасній Празі. А тепер тут вийшла і їхня книга вибраних віршів. Додамо, що цю збірку талановито проілюструвала знана чеська художниця Катержіна Закоутска. Пропонуємо вашій увазі відгук про нову книжку українців чеського поета, перекладача Мілана Грабала.

Загадки відродженої антології «КАЛЬМІЮС» (рецензія та слово упорядника)

Чи зможете ви назвати декілька прізвищ сучасних українських письменників, родом зі сходу України?  А чи згадаєте когось з молодих письменників сходу? Що ви знаєте про літературне життя Донецької, Луганської, Запорізької, Харківської та Дніпропетровської областей?

Антологія, яку я зараз тримаю в руках – це квінтесенція першого східноукраїнського регіонального літературного конкурсу «Кальміюс», проведеного у 2016 році, який відбувався під час фестивалю з однойменною назвою. Організатори фестивалю – Олександра Папіна, Віра Шелест, Таня Пилипець та інші, яких я не всіх знаю, нажаль. До 2009 року виходив друком альманах під редагуванням Олега Солов’я, а зараз відродив його Володимир Вакуленко. Одна з авторів антології, Марія Козиренко, ще й стала прекрасним оформлювачем цієї чудової книги обсягом в 300 сторінок. Тому читати в ній є багато чого. До збірника увійшли твори лауреатів конкурсу, серед яких знані широкому колу читачів такі письменники, що вже мають у своєму доробку видані книги, твори: Володимир Вакуленко, Марія Козиренко, Наталія Дев’ятко так і ті автори, твори яких друкуються вперше саме в цій антології. Твори розміщені відповідно до зайнятих у конкурсі місць по окремим номінаціям.

Амфора слова Богдана Дячишина

Богдан Дячишин. Крихти живого часу Андрія Содомори: есеї. – К.: Ярославів Вал, 2017. – 104 с.

Богдан Дячишин. Думки пам’яті: есеї. – Львів:ЛА «Піраміда», 2014. – 236 с.

Богдан Дячишин. Думне слово Богдана Смоляка: есеї. – Львів: Апріорі, 2017. – 88 с

У цьому розвихреному, шумкому, підчас стрімкому, а, може, і не надто, потоці сучасного літпростору, ім’я Богдана Дячишина, напевне, можна було б порівняти (незважаючи, що всі порівняння досить умовні, а все ж таки…) з чистим плесом гірського озера, у дзеркалі якого відображається небо людської душі.

І серце заб’ється – оживе, як ці коломийки почує

Від самісінького дня свого народження – 20 квітня 1941року, в селі Копашново, Хустського району Іван Хланта закоханий у народну творчість. Змалку йому притаманна ця щира синівська любов до усього свого кревного, що лише породила людська уява, неуємна фантазія, багатюща видумка. З коріння селянського роду тут Віра завжди перетікала у людські душі. Оберігала своїх синів на чужинських вітрах, на світових дорогах заробітчанства, під час тривалих пошуків свого щастя, долі. Працьовитість цього чоловіка завжди підганяла. І вирушав він у незвідані краї,  тривалі мандри, дивовижні подорожі не лише незміряними дорогами Закарпаття, але й сусідніх держав Румунії, Сербії, Хорватії. Скрізь спішив записати і зберегти для нащадків винесені з віків народні легенди, казки, пісні, приповідки, фіглі, колядки, коломийки. Скрізь дбайливо підбирав все цінне, посіяне людською мудрістю вивершене селянською любов’ю, розумом і силою духу, що в собі вмістило всю емоційну красу, вулканічні виверження людських почуттів, емоцій і сприйнятих від життя неповторних і незабутніх вражень. Старався, щоб ця генетична пам'ять попередніх поколінь десь не обірвалася, десь не розчинилася, не зникла безслідно. Не згасла в часі і просторі. Це - найцінніша коштовність, яку прагнув заново повернути ментальності свого народу, притаманній українцям самобутній культурі і мистецтву.

«В нашім домі дверей не буде...»

Вперше в Україні, у видавництві «Десна-Поліграф» (м. Чернігів), вийшла книжка відомого білоруського поета Михася Пазнякова, голови Мінської організації Спілки письменників Білорусі, академіка, лауреата багатьох літературних нагород, зокрема Національної літературної премії Білорусі. Чудові вірші автора переклали знані українські письменники і перекладачі: Сергій Дзюба, Олег Гончаренко та Ярослав Савчин. Це – спільний проект поета Михася Пазнякова і Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Пропонуємо відгук на книжку президента Академії  Сергія Дзюби.

Творчістю відомого білоруського поета Михася Пазнякова я захопився, прочитавши одного його вірша. Поезію я люблю з дитинства, щороку читаю понад 400 книжок авторів із різних держав. Тому здивувати мене непросто... Однак такий Вірш (пишу з великої літери, адже це справжня, велика Поезія) мене вразив. Тепер він – серед моїх улюблених віршів, які я часто читаю на творчих зустрічах і презентаціях. І людям він дуже подобається, незалежно від віку, професій, характеру, способу життя. Подобається дітям, хоча вони й не можуть пояснити небанальних авторських образів, метафор та порівнянь... Втім, дітлахи, на відміну від дорослих, одразу ж відчувають фальш, і їм стає зовсім нецікаво. Бо казка неодмінно має бути правдивою. Так от, у цій поезії – ані граму неправди!

Об'єднати вміст