Рецензії

Стежками Тарасового дитинства

Ольга Рєпіна,
м. Дніпро

(про електронний збірник «Йому тринадцятий минало»,
упорядник Еліна Заржицька, 2020 рік)

У теперішній час гостро постає проблема створення умов для ефективної соціалізації ітей молошого шкільного та піліткового віку, оскільки мова йде про переломний етап онтогенетичного розвитку і його значимість для благополуччя та особистісного розвитку в поальшому житті. Причому поєднання особливостей дитини з певними властивостями соціальних систем, з якими їх знайомить школа та життя взагалі, надає можливість реального становлення тієї або іншої специфічної психічної структури (стресостійкісті, толерантності, специфіки сприйняття інформації, сенсожиттєвих орієнтацій тощо).

Плавання у прозоморі

Юрченко Євгенія. Теперішні: проза. – Вид. О.О. Євенок. 2019. – 64 с.

Це неможливо назвати ознакою абераційної доби, якби навіть і дуже праглося. Здається, що в усі часи поетки намагалися залишити свій слід у прозі. Приміром, Оксана Лятуринська написала чимало чудових етюдів та мріяла про епопею на взір «Волині» Уласа Самчука. Прозу і поезію поєднують у своїй творчості Віра Вовк та Емма Андієвська, які живуть поза межами материкової України. Та й у їхньому рідному краї сув’язь приваблює: Наталія Білоцерківець, Любов Голота, Теодозія Зарівна… Взялися за прозові пера й дещо молодші: Леся Романчук, Леся Степовичка, Ольга Яворська… Їм на п’яти буквально наступають ще молодші: Ольга Атаманчук, Ірина Баковецька, Зоряна Замкова.

Поліфонія антивоєнних тем (путівник книжкою «Мальви для героя»)

Олександр Архангельський
м. Кропивницький

Писати про війну можна по-різному: усе залежить від точки зору. З окопів вона одна, з тилу – інша, і зовсім інша – з глибокого тилу, де не зрозуміло, чи є війна, чи її зовсім немає. Немало важить часовий проміжок. Те, що в цей час є актуальним, рветься назовні у вигляді крику душі, з часом втрачає гостроту і тяжіє до філософського осмислення та узагальнення.

У наш час, коли держава чітко не окреслила і не розставила пріоритети щодо війни на Сході, народ сам визначається у ставленні до цієї теми. У художній літературі, як у дзеркалі, відбиваються події – чи ж то віддзеркалюються за всіма правилами фізики, коли не зрозуміло, що було «лівим», а стало «правим», а що – навпаки. А ще – переломлюючись на дзеркальних гранях і даючи спектр у всьому кольоровому різнобарв’ї.

Про "Візії" Ігоря Фарини або "пірнання" у світ буквиць

Ігор Фарина: Візії: вибрані рецензії. Тернопіль: Золота Пектораль. 2019. – 72 с.

З Ігорем Фариною я знайомий вже давно, але правда – лише заочно. Більше спілкуємося за допомогою електронної пошти та мобільного телефону. Нещодавно, а якщо бути точним, то на початку жовтня познайомився ще й з його творчістю, прочитавши книгу «Любов у негоду», що одержала Всеукраїнську премію імені Василя Юхимовича. І тепер – «Візії». Взявши до рук нову книгу галичанина, і, перегорнувши кілька сторінок, одразу можна сказати, що автор зробив справді гарну роботу. Адже мова йде про книгу вибраних рецензій, що побачила світ нещодавно у тернопільському видавництві Володимира Погорецького «Золота пектораль». Дванадцять прочитаних ним книжок і альманахів лягли в основу невеликого дослідження, що дають розлогу уяву про пошуки сучасних українських літераторів, які працюють у різних жанрах. І це тоді, коли наша література так потребує кваліфікованої критики й змістовного аналізу.Адже критик є достатньо реальним посередником між письменником і читачем. Його судження й аналіз досить важливі для них, бо, як вважав Михайло Коцюбинський, не відаєш, «що даєш зерно чи полову». Та й не «часто одні письменники пишуть про інших». «Деколи, – як вважає саме пан Ігор, – письменники через елементарні заздрощі не читають колег. «Допомагає» і книгорозповсюдження: нині неможливо отримати бажаний друк для створення цілісної картини певного літературного явища». Отож я впевнено скажу, що книга актуальна і надзвичайно потрібна, аби зорієнтувати насамперед читача і показати автору ті чи інші достоїнства чи прорахунки твору.Відчуваю, що це не проста робота. Критик має бути надзвичайно самодисциплінованим і відповідальним та мати неабияке підгрунття, щоб не тільки читати тексти, але й професійно вникати в контексти. Мати власні секрети, зрештою, й по-доброму ділитися ними.

Зброя, символ, оберіг

Галина МАКСИМІВ,
місто Долина Івано-Франківської області

відгук на електронний збірник «Мальви для героя», 2019
(укладач Е. Заржицька)

Гортаю-перечитую вкотре під супровід щемливої «Мелодії» Мирослава Скорика електронний збірник творів українських сучасних авторів «Мальви для героя». І, здається мені, нема більшого болю, як той, що говорить про вічні бої, вічні рани і вічні втрати.

40 віруючих каппадокійських воїнів-християн не зреклися Бога. І таким чином, ми сьогодні не язичники. Ми – християни.

40 сучасних письменників України не зреклися свого істинного покликання, «нехай Слово стане нам зброєю». І таким чином, в нас буде днесь і завтра Україна.

"П'єси" Анни Багряної

(Анна Багряна "Пєси", переклад з української Димитра Христова, Мултипринт, Софія, 2019).

Найновіша книжка української письменниці Анни Багряної "П’єси", видана болгарською мовою в перекладі поета Димитра Христова, містить три короткі п’єси: "Боги вмирають від нудьги", "Рододендрон" та "Шовкова зоря".

Цікавою і викличною є назва першої п’єси – «Боги вмирають від нудьги». Авторка визначає її як «комедію на одну дію». Я б додав, що це «камерна» комедія на одну дію з чотирма героями – Соломією, Тарасом, Філософом і Пані.

Людський, інопланетний та божественний напій любові Любові Гонтарук

(Гонтарук Любов. Сироп кероба: роман. – К. : Прометей, 2018. – 302 с.)

1. Кожна людина, яка пише-творить книги, екзистенційно творить одну свою книгу – Книгу свого життя, тобто текст-життєтекст, який читають сучасники і, можливо, будуть читати нащадки. А якщо текст стане молитвою – то й слухати Всевишній...

Любов Гонтарук – яскрава творча особистість в сучасній Україні, яка вже видала у світ у різних вітчизняних видавництвах добрих чотири десятки різножанрових книжок та фоліантів, серед яких: Джерело: поезії. – Київ: Радянський письменник, 1992; Білий день: поезії. – Львів; Самотнє літо: поезії. – Тернопіль: Джура, 2002; Млин: роман. – Тернопіль: Джура, 2009; Підкова: роман. – Тернопіль. – Джура, 2010; Код Нібіру: роман. – Київ: Веселка, 2011; Криниця: роман. – Тернопіль: Джура, 2012; Пізня вишня: новели. – Київ: Наш час, 2012; Сапфо: поеми. – Київ: Медобори, 2013; Оповесні: лірика. – К.: Золоті ворота, 2016; Вона: роман. – Київ: Контекст Україна, 2017... Я любов: поезія. – К. 2019.

«Роман & Роман» та його творець

Надія Колошук

Слапчук, Василь. Роман & Роман: роман-цитатник. Київ: Рідна мова, 2019. 592 с. (Серія «Великий роман»).

Читаю книжки Василя Слапчука від початку 1990-х років, коли з’явилися його перші поетичні збірки. Прозу читала з меншим захопленням, але до моїх безпосередніх вражень завжди додавалося очікування: обов’язково з’явиться книга, яка покаже потугу цього письменника багатьом читачам, котрі про нього чомусь не знають. Хоча він на диво продуктивний та обдарований: крім віршів, пише різножанрову прозу, есеїстику, критику, перекладає – майже щороку виходить нова книжка або й дві!

Однак реальність сучасної культури така, що книжок у нас, слава Богу, публікується чимало, а от кількість читачів тане на очах. Тобто завоювати популярність у масового читача й водночас зберегти прихильність критиків та професійних літературознавців – завдання майже нездійсненне. Може, через те В. Слапчук часто пише про свою письменницьку працю, розмірковує про писання як професію, про літературу як покликання, про читачів із їхніми смаками тощо. «Колись я почав цим займатися, уявлення не маючи, за що беруся… З часом це перейшло у звичку… І тепер я ставлюся до цього як до роботи, яку треба робити…» – каже головний герой «Роману & Роману» [с. 173].

Емоційний заряд, який не заб'є ворожа артилерія

Укладач Е. Заржицька, Мальви для героя. Електронна збірка.– Дніпро. : «Журфонд», 2019. – 164 с.

«Брати-українці! Щомиті, щоднини
єднайтесь заради буття і добра.
По одному ми на землі порошини,
а разом – незрушна гора»

(Володимир Сіренко)

 

«Література здавна була
живлючим ковтком джерельної води,
тим чистим повітрям,
яке допомагає мислити, вселяє надію»

(Анатолій Шкляр)

Медична енциклопедія «дитячою» мовою

Ольга Полевіна,
м. Кропивницький

Серед літераторів досить поширена думка, що для дітей пишуть ті, хто не може писати для дорослих. Відразу обмовлюся, що так думають не всі, але не раз вловлювала щось на зразок зарозумілості від авторів при згадці про дитячу літературу.

І дарма. Писати для дітей набагато складніше. І відбір книг для них має бути більш ретельним, адже те, що читається в дитинстві, запам'ятовується на все життя. І важливо не забивати дитячу голівку різними дурницями, а компактно наповнювати її набором знань, який стане в нагоді в подальшому житті.

"Сезони днів" Олександра Козинця

Олександр Козинець – поет, прозаїк. Народився в Лубнах на Полтавщині, мешкає в Києві.  Працює в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова. Він учасник та переможець багатьох літературних конкурсів, зокрема «Коронації слова», літературного конурсу імені Григора Тютюнника. Твори письменника публікуються у вітчизняних та зарубіжних антологіях, альманахах, газетах.

Нещодавно  в Києві побачила світ серія поетичних збірок «Сезон днів». Різнобарвне чотирикнижжя втілює задум автора не тільки за змістом, а й за кольором. Філософія кожної пори року має свої відтінки, свій код, і мабуть, того, хто хоче побачити, переосмислити, скласти свої думки, наче пазли, у єдину, але розмаїту феєрію.

Кілька слів про поезію Світлани Короненко

Світлана Короненко. Дебора: поезії. – К.: Ярославів Вал, 2018. – 128 с.

«...вибрала вірші, як долю»
Світлана Короненко

«Тій, завдяки якій сяє сонце...»*

Українці звиклидотого, що долю дитині дає мати, її шукають, вишивають, її можна погубити, а можна знайти, як щастя, чого не скажеш про російську «судьбу», яка сама керує й вирішує, а людина є всього лиш пасивним реципієнтом, як пацієнт під наркозом. Наше життя, події – «від часу і нагоди залежні вони» (Екклезіяста 9:11б) і важкої щоденної праці, для якої народжена людина, щоб любити, вчитися плакати, радіти ділами своїми: «На папері сльоза застигла, як любов у піснях відголоском» (с. 8).

Об'єднати вміст