Жінка-УКРАЇНКА

Оксана Радушинська. Новий щоденник четвертокласника Славка Хоробрика / ілюстрації Маргарита Рибка. – Харків: Талант, серія «Найкращий подарунок», 2023. – 120 с.

Що така графологічна експертиза? Чи у всіх людей на планеті Земля унікальні відбитки пальців? Чи можна подружитися з однолітком, який має інвалідність? Хіба небезпечно сісти до автівки незнайомців, щоб бути чемною дитиною і показати як проїхати до сусідньої вулиці? Звідки на подвір’ї багатоповерхівки може взятися справжня отруйна змія? Чому не потрібно приховувати, якщо тебе б’ють вдома? Що може бути, коли поганими словами обзиваєш однокласницю?.. Безліч запитань, які виникають у дітей 1-4 класів і які потребують не лише відповіді, а й ґрунтовного роз’яснення. Із цим завданням успішно справляється книжковий персонаж Славко Хоробрик.

Сімнадцять оповідань, кожне з яких вміщено на 3-6 сторінках книги «Новий щоденник четвертокласника Славка Хоробрика», є продовженням пригод добре відомого дітям книжкового персонажа. Уперше читачі познайомилися з ним у 2012 році, коли у Видавництві Старого Лева вийшла книга "Щоденник Славка Хоробрика або Пригоди хлопчика-міліціонера". Створена у тісній взаємодії з правоохоронцями Хмельницької області, книга переслідувала чітку мету – у доступній, легкій, художній формі розповісти учням молодшої школи про небезпеки і ризики, які чатують на них на вулиці, у школі чи навіть вдома, і про те, як варто поводитися, аби не потрапити у біду.

Віктор Васильчук. ПРИРЕЧЕНІ НА ЖИТТЯ: новелети, оповідання – Житомир: ФОП Худяков О.В., 2023. – 232 с: іл.

Дитинство! Часто дорослі згадують своє дитинство. Одні повертаються до його миттєвостей у мріях і спогадах, інші – мандрують зі своїми дітками чи онуками.

Книга, про яку розповім – це чарівна країна, де дорослі й дітлахи будуть однаково щасливими. А коли мандруватимуть разом, то ще більше зміцнять свою спорідненість, непереривність поколінь, генетичного коду українського народу, його приналежності сивих тисячоліть, часом спокійних, часом звитяжних, часом героїчних. І завжди підтримкою і передумовою вижити, зміцніти, перемогти були виховання любові до роду-родини, друзів, знайомих, пошани до праці, бережливості і чуйного ставлення до навколишнього світу, всіх Божих творінь. Саме такою є мета і завдання знаного автора з Житомирщини Віктора Васильчука, прізвище якого внесене до «Золотого фонду нації». Віктор Борисович – надзвичайно цікава особистість – творець понад 20 книг, письменник, заслужений журналіст України, засновник і очільник благодійної вільної газети «Вечірній Коростень», член Національної спілки письменників України, засновник Всеукраїнського літературно-мистецького свята «Просто на Покрову», фундатор Всеукраїнської літературної премії імені Василя Юхимовича, почесний громадянин міста Коростень, генерал-хорунжий «Поліської Січі», лавреат низки престижних Всеукраїнських і міжнародних премій, літературних змагань. Ось так лаконічно про Віктора Васильчука як особистість. А читачів далі зацікавить, а який же він, Віктор Васильчук тут і зараз, в реальності? З автором поки що не знайома особисто, але з його книг я пізнала його як Людину. І скажу набагато лаконічніше: він той, про кого для характеристики найперше зринають мені рядки поезії незабутнього Василя Олійника «Вітаюсь з водою за руку, в сонце вдягаю душу».

(Васильчук В. Б. Зустріч у рейсовому автобусі. Повість, новелети. Житомир, 2022).

Сьогодні, на початку воєнного тривожного 2023 року, «мирна» проза перебуває наче на другому плані нашого сприйняття. Із особливою увагою ми вчитуємось у майже щоденникові оповіді учасників бойових дій, в описи   різних подій (різного жанру) із визволених від рашистів українських територій, в спрямовану  на сучасні політичні перипетії публіцистику. І от мою увагу привабила опублікована у фейсбуці, оповідка «Солодкий мамин хліб». З особливою ностальгією я поринула у хатній затишок, де бродить мамине тісто, де в печі палають березові дрова, які нарубав батько, щоб більше було жару, де він потім «дужими пальцями розламує свіжоспечений хліб на шматочки»… Захопилася, поринула у подібні спогади,  наче вступила в тепло рідного дому, відступило від серця болюче місиво війни… Психологічний ефект внутрішньої радості виявився не просто потрясаючим, він пробудив такі глибинні цінності українського роду і народу – хліборобські, землеробські труди віковічні, що стало зрозуміло з особливою ясністю і глибиною, чому таким незнищенним у своєму добротворенні виявися український народ, багато віків і поколінь витримуючи важкі і криваві випробування. Ось на прикладі простої працьовитої родини, зі складним багатонаціональним родоводом, на її способі життя, її взаємин, основаних на повазі, любові, взаємодопомозі, на чистоті словесній і хатній… На цій основі, на цьому віковічному фундаменті будувалися всі найкращі надбання українського народу. На цих засадах творить і Віктор Васильчук.

«Скелети у шафі» –  перша прозова збірка письменниці Яни Ловчинської (справжнє ім’я Яна Линнік) з міста Кам’янського Дніпропетровської області.

Серйозно займатися творчістю дівчина почала кілька років тому, приставши до відомої на Дніпропетровщині мистецької спільноти «VivArt» (координаторка Марія Дружко). Однією з особливостей її літературного таланту є вміння з невеличкої деталі вимальовувати і розбудовувати повноцінний завершений текст. Наприклад, есе «Ридикюль», «Камінчик», притча «Суперечка», новела «Театр» та ін.

До книжки «Скелети у шафі» увійшло 11 прозових різножанрових творів: фантастичні оповідання «Притулок для котів», «Легкі гроші», «Велетень», притчі «Суперечка», «Скелети у шафі», новели «Театр», «Загублений», «Трамвай», ліричні есе «Час», «Ридикюль», «Камінчик». Та, незважаючи на різні жанри, усі ці твори об’єднує суспільно-філософська тематика. У своїй книзі Яна Ловчинська підіймає такі гострі й актуальні для сучасного суспільства теми, як значення сімейних цінностей у стосунках між чоловіком і жінкою, взаємоповаги та підтримки («Велетень», «Трамвай», «Ридикюль»).

Сніжана Чернюк

Володимир Даниленко. Маски Діани Стогодюк. К.: ВЦ «Академія», 2021. 256 с.

Фатальна жінка – що може бути банальніше й прісніше в часи буяння гендерно-феміністичних студій? За тисячі років існування цей художній динозавр мав давно вимерти, витіснитися модернішими, складнішими й повнокровнішими жіночими образами. Ну яка таємнича la femme fatale в епоху інформаційного надміру, коли можна довідатися все й про всіх, лише відкривши інтернет? Які можуть бути душевні драми, коли Фрейд і Ко давно описали, проаналізували, прояснили, навіяли найменші порухи душі, мислимі й немислимі комплекси?

Але… Медіа знову й знову говорять про «токсичних» людей чи «токсичні стосунки» – і збирають маси читачів, бо кожен із нас знає таких людей. Нонфікшн щосили експлуатує золоту жилу, роздаючи інструкції з виявлення та знешкодження психопатів, та чого там – із вирощування та використання психопатів також!