Рецензії

«Муська» в зоні турбулентності

Ганна Арсенич-Баран. Муська. Історія одного життя. Роман в новелах. К.: Український пріоритет. - 2018.

Переконаний, багатьом із нас під час польотів літаком довелося пережити явище турбулентності. Сидиш розслаблений, дрімаєш, у голові рояться і піднімаються значно вище біло-голубого підхмар’я польоту лайнера різні думки, і раптом «залізного птаха» розпочинає колотити й трусити. Здається, хвилина-друга і літак штопором полетить униз. Скажу, явище, яке порушує спокій пасажирів, не для людей зі слабкими нервами. Одного разу сусідка по салону під час такої трясогузки на висоті щонайменше семи тисяч метрів від землі навіть з криком зверталася до стюардеси чи то з проханням, чи з вимогою зупинити літак, бо вона хоче вийти. Звісно, це розвеселило пасажирів, які також із нервовим напруженням переживали це явище, і подумки просили Бога якнайшвидше подолати цю нерівність повітряного простору.

Я не випадково згадав про одну із найскладніших властивостей атмосфери, якою є турбулентність. Вона переслідувала мене, коли читав сторінки нового роману «Муська» відомої української письменниці, очільниці чернігівських літераторів Ганни Арсенич-Баран. Але якщо природне явище турбулентності є некерованим, хаотичним та безладним, то в романі, навпаки, відчувається майстерність авторки розпочинати сюжет новел неквапливо, розважливо, уміння не переходити червону лінію, за якою нестримне падіння, мистецтво збалансувати взаємини між людиною і природою, людиною і соціумом, середовищем, у якому вона живе і працює.

"Триада" на своїй території або відвертість розуму

Ольга Рєпіна

Рецензія на книгу Тимура та Олени Литовченків «Принц України»

Литовченко Тимур. Литовченко Олена. Принц України / Роман. – Харків: ТОВ «Видавництво Фоліо», 2017. – 222 с.

Відомо, що особа та характерологічні особливості письменника часто відображаються в його творах. Чи може письменник надягнути маску, особливо якщо знайдеться професійний редактор? Може, але ця маска протримається на його творчому «обличчі» на один, максимум, два романи. А далі – тільки він справжній, зі своїми екзистенціями, які презентують творчу особистість в психологічному масштабі, коли результати творчості надають можливість робити аналіз особистості самого митця та його впливу на соціум.

Взагалі, екзистенційна сфера в значній мірі визначається особистісною емпірикою автора, його індивідуальними переживаннями, складною інтеграцією свідомих і несвідомих тенденцій, уявлень про соціальну сміливість, і є одним з найважливіших джерел формування творчої мотивації та спрямованості до самовираження за допомогою літературного образу.

Квіти душі празникують у слові

Ромен. Л. Чорнобривці на снігу: поезії: Суми : Видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1», 2019, – 140 с.

Дивнющість якась! Мене, літературного критика, при оцінці того чи іншого художнього тексту ніколи не цікавили біографічні дані про автора, хоча можливо, і хотілося знати про них з людської точки зору. (Цю двоїну у своєму сприйманні пояснюю елементарною журналістьською цікавістю, бо 30 років газетярував). Щось подібне сталося у мене і з Людмилою Ромен. Спочатку було знайомство з її добіркою віршів в одному з чисел журналу «Літературний Чернігів», яка заімпонувала метафоричністю мислення. «Диким медом налиті слова». «Наївне серце в щем утоплене», «Цілую дощів вересневих вологе волосся», «хоч і плаче в мені туги зляканий звір». А після цього на моєму робочому столі з’явилися «Чорнобривці на снігу» та зворушливий лист від авторки. Все це, разом узяте, і підштовхнуло до написання відгуку.

Поезія дороги до храму вічності

Любов Бенедишин. Шлях до воскресіння. – Львів: Плай, 2019. – 72 с.

Вкотре переконуюся, щопоезія – це не гра слів і не багатство римування, а глибинне осмислення порухів душі і почуттів, єдність слова і думки, це виховання читача. Тож порозмислюймо над сторінками книжки, в якій Любов Бенедишин своїм поетичним словом спонукає до роздумів, виховує читача.        

Правдою думає, живе людина, правдою торує дорогу життя до храму вічності, бо ж виправдовується мудрість, буття людини її ділами (Євангеліє від Матвія 11:19б). Споконвіку людина розмислює – що там, що там, бо ж утримується вона в цьому тимчасовому житті на грані двох безодень: нескінченності і небуття: «А Ісус голосом гучним іскрикнув, і духа віддав...» (Євангеліє від Матвія 27:50). Кому віддав, кому Він щось заборгував? У народі побутує думка, яку осмислив Андрій Содомора: «Богу духа винний – Богові й віддати його належить, навіть, якщо того духа пучка. В античних “померти” – це віддати борг природі (Корнелій Непот)» (Бесіди п(р)одумки). «І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!» (Екклезіяста 12:7). Цей текст спонукав поета Михайла Саченка написати такі рядки:

Англійський дзвін для України

Відомий вислів Ернеста Хемінгуея про дзвін, котрий звучить по тобі, можна віднести й до книжки «Люба Елен із Бріджсвіла». Книжки, яка народжена в Україні авторкою Ольгою Рєпіною.

І хоча події твору розгортаються у відомому бастіоні консерватизму та практицизму, як Велика Британія, герої книги ведуть себе нетипово для своєї країни та співвітчизників. Й божевільно, подумки, коли одягнути англійський стрій твору на рамена українських теренів. Бо, зазвичай, яка теща на Україні, де жлобством вражені всі соціальні прошарки суспільства, зостанеться задоволеною, коли невдаха-зять (котрий сидить у неї на шиї) купує старезне, нікому не потрібне авто, заявляючи, що йде працювати до мандрівного цирку. Тобто фактично кидаючи напризволяще дружину й доньку.

Однак недаремно повість в анотації названа авторкою як психотерапевтична. Практична англійська теща не перетворюється на постійний зубний біль для зятя, а з гумором сприймає цю подію. Й тим самим закладає позитив в сприйманні життя, яким би воно не здавалось чорним негативом, у свою онуку – малу Елен. Світосприйняттям якої й написана книга.

Метро, яким хочеться їздити щодня!

Збірка поезій «Метро всередині нас»безліч переплетених невимовно гарних та зворушливих рядків свіжої особливої лірики, яка викликає в читача силу-силенну «бездротових емоцій». Щирих, відвертих, глибоких. Бо линуть вони із серця, з глибин людської душі…

В передньому слові до збірки Леся Мудрак слушно зазначила: «література «не для всіх», це «розвага для обраних»». Подорожуючи вагонами колективного проекту, переходячи зі станції на станцію поетичного метро, я переконалася в цьому й сама. Бо всі тексти написані особливими авторами від душі, для осмислення тим обраним, які здатні зрозуміти.

Читаючи збірку, я спілкувалася з авторами, знайомилася з їхньою високопробною поезією та заглядала в приховані закутки їхнього внутрішнього світу. Мені вдалося насолодитися кожним словом та рядком, не випустивши з-під уваги жодного розділового знаку й із затамованим подихом пропливти повноводними поетичними ріками слів, подекуди шепочучи їх вустами.

Подорож у пам’ять

Янис Акуратерс. Палаючий острів: повість. Пер. Ліни Мельник. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2018. – 144 с.
В останні роки можна підмітити одну характерну особливість: посилилась увага до книг, перекладених з інших мов. Як на мене, це перш за все продиктовано тим, що люди хочуть ліпше взнати край, де намірились побувати. Тривіальні туристичні довідники не спроможні вгамувати «голод пізнання». І тут на допомогу приходять перекладні видання поезії, прози чи есеїстики. «Палаючий острів» належить саме до таких. Це – перша в Україні інтерпретація повісті відомого латиського письменника Яниса Акуратерса.

Про що йдеться у творі? Звісно, відповідаючи на це запитання, дехто вдасться до викладу вражень від написаного, розлого коментуючи їх. Не буду заперечувати, бо раціональне зерно у такому підході існує. Але автор цього відгуку не хоче ставати на такий шлях. Бо вважає, що радше необхідно зробити сюжетний наголос.

Полотна, народжені з легенди

Яким побачила Івана Мазепу американська українка в зображенні митців французького романтизму

Постать видатного українського гетьмана Івана Мазепи здавна захоплювала уми європейців. Його діяння цікавили не лише істориків та філософів, а й багатьох майстрів слова, пензля, музики, які, відштовхуючись від фрагменту з «Історії Карла XII» французького філософа Вольтера, створювали поеми, художні полотна, опери. Серед найперших літературних викладів легенди про гетьмана була поема англійського письменника Джорджа Гордона Байрона «Мазепа». Застосовуючи унікальний художній прийом, що полягав у зіставленні минулого і сучасного, автор явив читачеві два образи Мазепи – історичний (гетьман літнього віку) і легендарний (гетьман у зовсім молоді роки).

Із любов’ю про кохання

Леся Українка – моя землячка і землячка моєї дружини, дідусь якої розповідав нам про неї, бо жив там, де й герої «Лісової пісні»... І мені доводилося писати й виступати про цю, вже легендарну, поетесу та її творчість чимало у різних текстах та контекстах.

А оце нині маю честь знову погрітися у доброму промінні відразу двох чудових жінок, яких поважно люблю, – самої Лариси Петрівни Косач та Любові Романівни Гонтарук, яка оце написала віршовану книгу «Леся Українка. Сторінки кохання», присвятила її «100-річчю з дня смерті Лесі Українки» і попросила мене бути одним із першочитачів, редактором та автором передмови, що я із етично-естетичною радістю причетності до світлої співтворчості і не претендуючи на марнославні лаври та істину в якійсь інстанції, і роблю...

Слово про поезію Любові Гонтарук

Коли Любов Гонтарук робила перші спроби в літературі, її примітили Олесь Гончар і Петро Перебийніс. Підтримка і висока атестація таких авторитетних людей, безперечно допомогла їй у професійному ставленні, посилила вимогливість до себе.

Є книжки, читати які без внутрішнього хвилювання неможливо, сторінки ніби обпікають пальці. Потім ти знову повертаєшся в суєту буднів, клопочешся звичними справами, але враження від прочитаного ще довго хвилює!

Саме такий глибокий і непроминальний світ залишає поезія Любові Гонтарук. Це справді світла сповідь чутливої жіночої душі, що поривається жо краси та добра і ностальгійно тужить за Батьківщиною.

Поезія Любові Гонтарук завжди щира, задушевна, відчувається, що вона ллється з глибини серця – незмінно відкритого для краси і добра. Все це йде від надміру почуттів, йде по тонкій межі, ніби по лезу бритви, балансуючи, але їй віриш, бо якимось незбагненним дивом їй вдається зберегти незрадливий тон і довірчу тональність.

Щемливість слова буднями народжена

Любов Бенедишин. Літа проминальна літургія. Вірші.-Львів: Плай. 2017. – 120с.

Здається, що вірші цієї поетки раніше зустрічав у різних виданнях. Але чимось особливим вони мені не запам’яталися. Чи не тому, що тяжію до модернової версифікації? Звісно, що до мене потрапляють і друки з традиційною поетикою. Але тоді «клюю» лише на твори відомих авторів. Несподіванки, правда, трапляються, несучи в собі присмак собості. Подібне було і цього разу. В одному із чисел журналу «Дзвін» надибав поезії Любові Бенедишин. Твори з часопису 2016 року, можливо, привернули мою увагу тим, що вони були вміщені в одному номері з моєю рецензією на книгу Олеся Дяка (маю таку звичку уважно перечитувати тексти тих, що сусідують з моїми опусами). Це було характерним і для перечитування торішнього випуску альманаху «Франкова нива», який почали римотворисокальчанки.

Книга поетів із Чернігова вийшла в Іспанії та Болівії

Відомі українські письменники Тетяна і Сергій Дзюби щойно отримали свою нову, свіжовидрукувану в Іспанії та Болівії збірку віршів «Голоси двох поетів». До книжки увійшли їхні вибрані вірші іспанською та українською мовами. Поезії українців талановито переклала іспанською поетеса з Болівії Галина Шитікова де Ескобар. В оформленні цієї ошатної книги використано роботи всесвітньо відомих іспанських художників Хуана Ромеро (у дизайні обкладинки) та Сальвадора Далі (кольорова графіка).

Збірка віршів побачила світ зусиллями Державного університету Сан Сімон (Болівія, м. Кочабамба), Міжнародного Арт-центру «Букісан» (США – Іспанія – Німеччина), Асоціації «Українська Громада Іспанії за права, честь і гідність українців» (м. Мадрид, керівний орган – Світовий Конгрес українців) та видавництва «Десна Поліграф» (Україна, м. Чернігів). Фінансово посприяв підприємець, інвестор, науковець з Києва Володимир Феодосійович Хоменко, уродженець Чернігівщини. Свою підтримку надала Міжнародна літературно-мистецька Академія України, що об’єднує знаних письменників, перекладачів і науковців із 55 країн.

Об'єднати вміст