Рецензії

Не теревенити але робити

1945m Ольга Рєпіна

Рецензія на книгу Еліни Заржицької «Китеня Тимко»

  • Заржицька Еліна. Китеня Тимко. Частина 1 / Е. Заржицька. – Харків: «Талант», 2015. − 64 с.: іл.
  • Заржицька Еліна. Китеня Тимко. Частина 2 / Е. Заржицька. – Харків: «Талант», 2015. − 64 с.: іл.
  • Заржицька Еліна. Китеня Тимко і кальмар Архітеутис / Е. Заржицька. – Харків: «Талант», 2015. − 64 с.: іл.
  • Заржицька Еліна. Китеня Тимко. Подорож до Австралії / Е. Заржицька. – Харків: «Талант», 2016. − 64 с.: іл.
  • Заржицька Еліна. Китеня Тимко та Морська Зірочка / Е. Заржицька. – Харків: «Талант», 2016. − 64 с.: іл.
  • Заржицька Еліна. Китеня Тимко. Останній бій / Е. Заржицька. – Харків: «Талант», 2016. − 64 с.: іл.

Брати чи вороги?

13151404_1601201650193217_445719434544657768_n

Відгук на книгу Василя Іванини «Брати»

Книга відомого українського прозаїка Василя Іванини побачила нещодавно світ у видавництві «Український письменник». Вона з тих книжок, які читаються на одному подиху, і не лише завдяки актуальній тематиці, яку висвітлює автор у творі (сьогоднішня війна в Україні), а й завдяки майстерному, колоритному письму. Ти не просто читаєш про героїв, ти з ними ніби живеш. Все рідне, близьке тобі – побут, мова (не чужинська, бо там є і вона, а своя, українська), звички, проблеми, почуття, біди тощо.

Меседж «про-все-на-світі» Слави Світової

Поруч із талантом завжди ті, хто про нього пишуть. Не дарма історія літератури промовляє голосом критика, що мусить бути відповідальним, коли йдеться про обдаровану особистість, здатну сказати світові більше, ніж світ готовий сприйняти. Я маю нагоду виступити нині з місією «передмовіста», дотримуючись «погляду збоку», щоб донести до світла літпроцесу цікаве й динамічне письмо Слави Світової в її книзі «Жила –була я».

Будь-яке художнє явище, особливо в літературі, завжди неповторне, неординарне, має специфічні зв’язки з особливим і загальним, не вкладається у надто шорсткі (уніфікаційні) схеми, тому що безпосередньо пов’язане з конкретною творчістю, яка постійно «підриває» усталені нормативи, коригує уявлення про мистецтво. Тому підходити до вивчення письменства з наперед готовими матрицями безперспективно і небезпечно. Треба, як кажуть відомі науковці, йти не до тексту, а – від тексту.

Псевдонім авторки вже містить іронічну, гротескну й стьобну сутність її письма. Приблизно 80 відсотків прози Слави Світової – це шкіц тонкого вишуканого гумору, побутового кітчу, приглушеного епатажу. Це – чудово, адже письменник лише тоді досягає своєї мети, коли показує, а не описує або декларує думки і почуття.

Рецензія на книжку-гру «Корабель уяви» Ольги Масалітіної

olga

Книжка-гра «Корабель уяви» Ольги Масалітіної вже завойовує свого читача. Це – не класична література, яка актуальна « на всі часи», це – абсолютно сучасний художній «посібничок», який має жвавий сюжет мандрівки дітей різними, несподіваними часопросторами, захоплює інтригою відкриття невідомого, викликає асоціації з моделлю «машини часу», відомою в науково-фантастичній літературі. Оповідання справді відповідає жанру, бо йдеться про неймовірні пригоди героїв — Аліси, Макса, песика Кекса, які можуть трансформуватися у великі й малі форми, побувати у мікро- і макросвіті. Недарма автор підкреслює, що фантасти часто передбачали ті чи ті науково-технічні відкриття, до яких, до речі, були причетні й діти — 15-річний Луї Брайль, 15-річний Честер Грінвуд, 16-річний Джорж Ніссен, 18-річний Блез Паскаль. Умовно в цей ряд потрапив і Макс. Така інформація неминуче заохотить молодого читача до експериментів, які можуть навіть змінити світ.

Досягнення, які розпочалися із дитячих забаганок

Василь Слапчук

Багряна Анна. Здійснені мрії: оповідання для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. – К.: Видавець Багрянцев Ю. А., 2015. – 64 с.

Мабуть, це четверта книжка, написана Анною Багряною для дітей. Здається, три з них створені уже після того, як письменниця народила донечку. З одного боку, напевно, материнські клопоти відволікають від літератури, з іншого – підкидають свіжі теми і, слугуючи творчим камертоном, налаштовують на інший лад. Либонь, бути водночас добрим письменником і доброю мамою не так уже й просто. Судячи з усього, Анні Багряній це вдається.

Найголовніше – вчасно озирнутися

(Рецензії студентів Університету «Україна»  на фільм Ірини Цілик «Помин»)

«Помин» – український короткометражний фільм киянки Ірини Цілик. В основі сценарію – однойменне оповідання режисерки, яке увійшло до збірки «Родимки». Хоча оповідання повністю й вигадане, але у кожному витворі мистецтва завжди можна знайти частинку реального життя. Підґрунтям оповідання став власний досвід режисерки, яка протягом трьох років з чоловіком та маленьким сином жила у селі, перебуваючи у пошуку себе.

Сценарій виграв грант від держави на 100% фінансування. Фільм брав участь у багатьох фестивалях в Україні та світі. Наприкінці 2013 року «Помин» було включено до кінозбірки «Українська Нова Хвиля. Romantigue», що перебувала в національному кінопрокаті.

Темою фільму є повернення особистості до автентичності, віднаходження свого «я», розуміння своїх справжніх цілей та бажань.

«Найпаскудніші представники нашої національної наволочі…»

12983345_1726424860970098_8766643505719501086_o (1)(про роман Григорія  Войтка «БЕЗБАТЧЕНКИ» (Чернігів: ПАТ «ПВК «Десна», 2016. ‒ 352 с.)

Ніна ГОЛОВЧЕНКО

Книга Григорія Войтка «Безбатченки» присвячена темі українського селянства в період після закінчення Другої світової війни до розпаду СРСР.

На прикладі життя і доль селян села Осьмаківка поетапно зображено їхню виснажливу працю і мізерні колгоспні заробітки, поступовий відхід від християнських цінностей, моральне виродження багатьох пролетарів і можновладців, маніпулятивні технології управління окремих партійних голів колгоспу та голів сільрад, представників НКВС (чи пізніше КДБ).

До честі автора, з поміж доволі тяжких сторінок об’єктивної прози, у книзі трапляються й позитивні образи керівників господарств, простих селян, учителів, молоді, жертовних українських жінок, працівників міністерств, лікарів. І це урівноважує пафос книги: він не є трагічним, скоріше є повчальним.

Роман Григорія Войтка «Безбатченки» – урок з минулого, який варто усвідомити й зробити висновки

12914989_1677793412474729_2069004102_o«Безбатченки» – перший літературний твір письменника і журналіста з Чернігівщини Григорія Войтка.

Післявоєнні події, час безбатченків, село з усіма його радощами і прикрощами. Тільки прикрощів у книзі, точніше в житті головної героїні роману Оксани, значно більше, ніж чогось доброго і світлого. Зґвалтована ровесником, невдовзі стає матір’ю. Село не приймає її байстря, на кожному кроці робить боляче їм обом – знущання, плітки, заздрощі… Безбатченки проти безбатченка. Хоча ні, в селі всі знають, хто батько Оксаниної дитини. Знають, що безневинно вина. Але злі, ненависні зганяють на беззахисній всю свою лють.

Та не вдасться нікому вбити в Оксані людське. Витримає, виживе, переживе тих, хто робив їй боляче, віддячить добром і молитвою кожному, хто підтримував і допомагав. Ще й сина Івана навчить пробачати, навіть біологічному батьку, який його ще до народження відцурався. Не зразу, згодом. Але колись, вже дорослий чоловік, керівник великого підприємства, приїде на сільське кладовище, щоб прибрати батькову забур’янену могилу.

Там, де двоє

Недавно запитав я у свого давнього приятеля, стовідсоткового бабія-серцеїда: цікаво, що жінки думають про нас, чоловіків? На що тертий по чужих постелях ловелас з притаманним йому сарказмом уїдливо кинув: «Та хіба жінки вміють думати… Жінки вміють тільки любити». З почутого, виходить, – мій приятель не сприймає серйозно жінок. Я спробував заперечити, позаяк тільки вчора прочитав книжку «Танок самотнього метелика» Наталії Куліш, у якій сучасна авторка через своїх героїнь твердить протилежне на предмет того, що жінки вміють тільки любити. Жінки у приватних між собою розмовах на сторінках творів Н. Куліш так уміло передають внутрішній світ нинішнього чоловіка, куди там. У самісіньке піднебіння заглядають до своїх ріднесеньких, бачать їх наскрізь од п’ят до маківки. Письменниця у своїх оповіданнях навдивовижу влучно передає ставлення жінок до чоловіків, що вельми рідко нині зустрінеш у загалі сучукрліту.

Олександр Есаулов «Кенінґова колекція. Справа №1»

Олександр Есаулов. Кенінґова колекція. Справа №1. – Вінниця: Видавництво «Теза», 2011. – 154 с.

Варто почати з того, що ця детективна серія дуже стильно оформлена. Книги цього вінницького видавництва вирізняються дизайном, який запам’ятовується і приваблює читачів. Гарні також і шрифти, хоча не до кінця зрозуміло, з якого віку бажано починати знайомитися з юними детективами циклу.

Початок тексту теж інтригує: дуель із револьверами, напруження зростає, і тут... виявляється, що це комп’ютерна гра і через випадкове втручання матері наш головний стрілець Мишко програв. Хлопчик та його друзі ще не знають, наскільки скоро зіткнуться з пригодами у реальному житті.

Четвертий крок співочим Всесвітом

Обкладинка (четвертий том)Тетяна і Сергій Дзюби. «Вірші 60-ма мовами світу» у 4-х томах. – Канада, Торонто: Новий Світ, 2015.

Знічев’я блукаючи якось каналами нашої телевізії, «боковим зором» начебто встиг помітити я одне зі звичайних і звичних нині «шоу-про все», в якому двоє велемудрих нікчем розпатякували «про королів і про капусту». І хоча слухав краєм вуха буквально кілька секунд, але один меседж з того патякання врізався в пам'ять надовго, примусивши визнати існування проблеми, як такої, а отже, може, й підсвідомо шукати шляхів її подолання. Звучало це приблизно так: «Українець, Україна, українські історія, культура, література визначально нецікаві світові…» І хоча можна було би відповісти собі і тому мудрагелеві, що принаймні щодо історії це – зовсім не так, бо деякі ближні навіть крадуть її, наміряючи на себе, проте, озираючись у Всесвіт, бачу, що багато в чому (наприклад, стосовно літератури) ті двоє «однакових з лиця» таки мають рацію.

«На сріблястій долоні вічності»

Обкладинка

«На сріблястій долоні вічності»

Так вишукано називається нова книга віршів, яку створили відомі українські письменники з Чернігова – Тетяна та Сергій Дзюби. Їхня ошатна збірка вийшла болгарською мовою і рідною українською – у престижному видавництві «Богіанна» (м. Софія, Болгарія). Перекладач – видатний болгарський поет Димитр Христов, редактор і консультант – українська письменниця Анна Багряна, котра зараз мешкає у Болгарії. До видання книжки долучився і голова Спілки болгарських письменників Боян Ангелов. На обкладинці збірки – репродукція картини «Духовне світло» болгарського художника Валентина Дончевски. Пропонуємо вашій увазі відгук Димитра Христова про творчість Сергія і Тетяни, які прославляють рідну Чернігівщину на увесь світ.

Об'єднати вміст