Жінка-УКРАЇНКА

Наприкінці травня у болгарській Варні відбувся дев'ятий Міжнародний фестиваль поезії «Слов'янські обійми», присвячений Дню слов’янської писемності та культури. Одну з престижних нагород літературного конкурсу привезла до Чернігова літературознавець, письменниця, перекладач Тетяна Дзюба.

Одеса майнула рукавами вулиць – Ланжеронівської, Рішельєвської, Дерибасівської, Єврейської. Згодом минули Молдову, Румунію, з рясно всіяними маковим цвітом придорожніми моріжками, отарами овець, тихим білим пісенним Дунаєм. Перетнули кордон з Болгарією  – і закрутилося… Відразу по приїзді відбувся круглий стіл за участю дипломатів, громадських діячів, учених, поетів, представників дискусійних клубів. Під час круглого столу виступала і я, як і на кожному з подальших заходів. Тоді пишна церемонія відкриття літературного форуму. Наступного дня – «Театр у кишені» на радіо Варни, із зіркою радянського кіно Наталією Воробйовою-Хржич та Травневим салоном мистецтв. Про приїзд кінозірки на фестиваль усі знали зазделегідь, а впізнати її було неважко за характерною манерою спілкування, яка притаманна артистам, – коли міміка, жести настільки виразні, що слова здаються зайвими.

Фільмографія актриси складається з близько двох десятків фільмів, але яких! Творча зустріч з пані Наталією розпочалася демонстрацією фрагмента з фільму «12 стільців» (1971) – режисер Леонід Гайдай, образ Остапа Бендера втілив на екрані Арчіл Гоміашвілі, а молода тоді кіноактриса зіграла роль Еллочки Щукіної – Еллочки-людоїдки, яка принесла їй заслужену популярність. А ще фільм подарував знайомство з найкращими кіномайстрами епохи, адже у ньому виконували ролі: Сергій Філіпов, Михайло Пуговкін, Савелій Крамаров, Юрій Нікулін, Георгій Віцин, Рина Зелена, Наталія Варлей, Наталія Крачковська, Володимир Етуш та ін.  

Наталія Воробйова розповіла про свій шлях до слави. Коли вона навчалася на третьому курсі ГІТІСу імені Луначарського, до деканату прийшла асистентка з «Мосфільму» і попросила порекомендувати на роль Еллочки-людоїдки актрису – маленьку, гарненьку, любительку наряджатися і надзвичайно злу. Хоча остання характеристика не мала жодного стосунку до Наталії, порадили взяти на проби саме її.

Того ж 1971 з'явилася і картина «Джентльмени удачі», де Воробйова у невеликій ролі другого плану. А дещо раніше – 1970 року глядач побачив «Карусель« за оповіданнями та записниками А. П. Чехова. Тут Наталія головна героїня у новелі «Роман з контрабасом»; її партнером по фільму став чудовий актор Володимир Басов. Одне слово, роман з контраБАСОВИМ.

Однак кінокар'єра Воробйової, як розпочалася, так і обірвалася стрімко. Одружившись з іноземцем, вона залишила СРСР. З 1974 року мешкає в Загребі. На чужині творча натура колишньої актриси потребувала бодай якогось вияву. Так розпочалася інша мистецька біографія: Наталії Воробйової югославської, хорватської, російської письменниці. (Хоча, взагалі-то, вона родом з України, народилася у Дніпродзержинську). Також у власному будинку в Загребі пані Наталія відродила традицію літературно-художніх салонів, у гостях у неї побувало чимало відомих осіб. Цьому сприяє і характер господині дому, відкритий, дружелюбний. Наталія з тих людей, з котрими, здається, був знайомий завжди і стосунки з якими ніколи не переривалися, – коли не обов'язково вітатися і прощатися, бо вони, нехай подумки, повсякчас поряд...

Вечір-презентація «Антології польської поезії» подарував, окрім гарних вражень, можливість ближче запізнатися з обдарованою співачкою-українкою, яка нині мешкає у Варні, – Ольгою Василенко. Болгарія, справді, щедро вділила мені таких незабутніх зустрічей. Чого варте особисте знайомство із знаним македонським і сербським поетом Рісто Василевскі, котрий свого часу переклав добірку моїх віршів сербською, чи спілкування українською з болгарським колегою-викладачем Бойко Вачевим, який колись закінчив Київський державний університет імені Тараса Шевченка і досконало опанував нашу мову, бесіди з поетесою і професором університету в Індіані, чешкою з походження, Броніславою Волковою, її поезія публікувалася в Україні.

Організатор і режисер фестивального дійства талановита болгарська поетеса Елка Няголова врахувала його найменші нюанси, в тому числі вибираючи місця для проведення заходів. Оскільки вірші Рісто Василевскі релігійно-християнської тематики, то прем'єра його нової книги «Сновидіння із буття» відбулася на подвір'ї храму Архангела Михаїла. Разом із Рісто презентувала власну поетичну збірку «Зелена долина всесвіту» відома хорватська письменниця і художниця Енеріка Біяч. Обидва видання вийшли у серії «Слов'янська літературна і артистична академія», а переклад з рідних авторам мов на болгарську здійснила директорка цього поважного творчого об'єднання Елка Няголова.

Російськомовні поети, розпорошені по різних країнах, провели поетично-пісенний концерт з нагоди 70-річчя Перемоги у другій світовій війні.

Звісно, найочікуванішою подією літературного свята був день, присвячений дивовижному поету, класику болгарської словесності Пейо (Крачолову) Яворову. Розпочався він відвіданням документальної виставки митця. Листи, світлини, а ось і одна з найпопулярніших ліричних поезій Яворова  – «Две хубави очи», яку на українську мову пощастило перекладати мені. Літературознавець, провідна дослідниця життя і творчості Пейо Яворова, директорка Національного літературного музею у Софії Катя Зографова розповіла присутнім про три іпостасі основоположника болгарського символізму – громадську, творчу, приватну. Нагадала останні події земного шляху майстра слова, з дня смерті якого минулого року виповнилося століття. 1912 року поет узяв шлюб з Лорою Каравеловою, донькою політика Петко Каравелова і племінницею поета Любена Каравелова, після чого вирушив на фронт. Листування цього періоду свідчить про яскраве і палке почуття між пошлюбленими. Проте 1913 вразлива і ревнива за своєю натурою Лора закінчує життя самогубством. Пейо Яворов також намагався накласти на себе руки, однак після невдалого пострілу лише втратив зір. Смерть коханої, сліпота, зневага вчорашніх шанувальників і судовий процес (літератора звинуватили у вбивстві дружини) підштовхнули його до другої спроби піти з життя. Випивши спершу велику дозу отрути, письменник застрелився. В історії національного письменства Болгарії Пейо Яворов – одна з найтрагічніших постатей, його називають нічним світилом болгарської поезії, її чорною зіркою.

Презентація вибраних творів Пейо Яворова, перекладених багатьма мовами, у тому числі й українською, відбулася в археологічному музеї Варни, де зібрана унікальна колекція ікон. Верстав із засвітів свій шлях додому голос уславленого поета, молився за неприкаянну дитинну душу Лори…

Форум завершився у День слов'янської писемності, який у Болгарії є національним святом. Болгари надзвичайно шанують святих апостолів Кирила і Мефодія, пишаються тим, що саме вони стояли бідя витоків письма у слов'ян. Та й уся письменницька братія своїм існуванням зобов'язана цим болгарським подвижникам. Мені запам'яталися молебень, урочиста хода дітей та дорослих в різноманітних чудових костюмах, виступи фольклорних колективів, прив'язані до повітряних кульок букви абетки у небі і п'янка, всепоглинаюча атмосфера свята. А ввечері у залі фестивального і конгрес-центру «Європа» відбулося вручення нагород міжнародного конкурсу. «Золоте летюче перо» отримав Теодор Крижка, заступник голови Спілки письменників Словакії, колишній випускник Московського літературного інституту, автор десяти книг поезії. Мене нагородили спеціальною відзнакою Синдикату болгарських учителів «Перемога» – освітяни співзасновники «Слов'янських обіймів». Статуетка схожа на крилату богиню Ніку і водночас на розпростерті обійми.

Тетяна Дзюба