Жінка-УКРАЇНКА

Війна внесла свої корективи в усі аспекти нашого життя. Але вона не здатна зупинити життя країни, що виборює свою свободу. Українські артисти, кожен у свій спосіб, долучаються до цієї боротьби. Культурний фронт також дуже важливий і робить великий вклад у нашу Перемогу.

Днями Віктор Винник і МЕРІ представили пісню під назвою «Герой». Для відео були використані живі кадри боїв, що точаться просто зараз на нашій землі. Пісня цікава тим, що була написана більш як десять років тому, в 2011-му, тоді ж була записана демоверсія. Усі ці роки пісня пролежала у шухляді, чекаючи свого часу.

Мабуть, багато хто чув у ці буремні дні, що культура – не на часі, адже країна у вогні і не до концертів. Все, здавалося би, логічно, але ж.. сфера культури  – це не лише концерти, планові заходи і такі ж планові звіти. Принаймні, якщо ми говоримо про те, що культура є важливою складовою розвитку країни. Саме тому на Прикарпатті телекомпанія «Снятин» та Снятинський літературно-меморіальний музей Марка Черемшини розпочали оригінальний проєкт: культурологічні випуски з укриття.

Уже знято три випуски. Перший присвячено «Січовому щоденнику» Івана Стригуна і споминам за 6 тижнів до світової війни. І саме там відповідь на питання, чому мова, пісня і література – це не розвага, а частина державної політики. Другий випуск організатори присвятили усім землякам, які, рятуючись від війни, стали вимушеними переселенцями – спеціально для них записали читання поезії Сергія Жадана «Попіл дорожніх валіз». Третій випуск присвячений повстанському щоденникові чоловіка, який переміг смерть.

"Русский Мир" мертвечиной пропах.
Где он был, там везде трупов горы.
Ложь сплошная, насилье и страх -
Вот его три кита, три опоры.

Он всю жизнь пригубить не дурак,
Пьёт взахлёб эту красную влагу.
Жертвы ищет хмельной вурдалак. -
Он без крови не ступит и шагу.

Он на весь белый свет жутко зол.
Но убийцу ждёт Божья Десница.
И всё чаще осиновый кол
Стал в кошмарах ему ночью сниться.

(10 сентября 2018 года)

Александр Бывшев,
Россия

БЕЗМОВНІСТЬ

Ми нею майже не розмовляли,
Нам ніби було усе зрозуміло,
Днів мовчазних пролетіло чимало,
Мова сховала оксамитові крила.
Кожен сприймав це як належне,
Згодом домислював щось своє,
Безмовність стала новим безмежжям, 
Ми ще не знали, до чого це призведе. 
Ми ще не бачили, ми не відчували,
Скільки в мовчанні багато скорботи,
Солодке на смак підступності жало,
Не запитало: «Навіщо ти? Хто ти?»
Заздрістю щеплене та злорадством,
Мову – тавровану моветоном,
Мовчання впіймало тенетами рабства,
Підрізало крила, оділо в прокльони.
Навіяло нам, що безмовність – коштовна,
Навіщо літати? Смакуємо муки!
І вже зовсім поруч могилка безкровна,
І звідти не чути ні слова, ні звуку.