Жінка-УКРАЇНКА

«Було тепло, весело і повчально!» ‒ Сергій Пантюк про зустріч зі школярами в бібліотеці «Свічадо»

Ніна Головченко

На початку березня письменник і головний сержант ЗСУ (нині ветеран, демобілізований за віком) Сергій Пантюк повернувся, як він сам зазначає, «до ”чистої“ письменницької стихії»: до зустрічей зі своїми читачами.

Так, у ЦРБ «Свічадо» Святошинського району міста Києва відомий і популярний автор двадцяти восьми поетичних і прозових книг для дорослих і дітей  спілкувався з «неймовірними дітиськами» ‒ учнями 2-го та 3-го класу ЗОШ 222.

Галасливі та непосидючі школярики спершу безапеляційно поставили запитання, чи це справді письменник Пантюк: «Бо в підручнику ви не такий білий?..» Тут треба зазначити, що укладачі підручників і посібників для молодших школярів люблять твори Сергія Пантюка, і їх багато в навчальній літературі. Але на чорно-білих фото у підручниках письменник трішки інакший. Отож, довелося Сергієві пояснювати, чого він тепер білий (сивий), а в розмові доводити, що таки ж письменник.

20 лютого 2026 року о 17.00 на Майдані у підніжжя Монументу Незалежності України відбудеться мистецька програма пам’яті «Територія Гідності», присвячена загиблим за свободу України.

«Комеморативна програма до Дня Героїв Небесної Сотні – від виготовлення символічних  ангелів до вшанування на місцях розстрілів і вечірньої програми-реквієму – є тим простором спільної пам’яті й шани, який Музей Майдану спільно з давніми і надійними партнерами постійно розширює і який допомагає усвідомлювати глибше ціну свободи. Сьогодні, в умовах повномасштабної війни, ця пам’ять набуває особливого змісту: подвиг Героїв Небесної Сотні та звитяга мирних протестувальників-майданівців продовжується у стійкості захисників і захисниць України, у нашій щоденній боротьбі за право бути вільними. Через символи, ритуали й мистецтво ми зберігаємо пам’ять про тих, хто віддав життя за гідність, і передаємо її далі – як моральний обов’язок, як джерело сили й як нагадування, що свободу завжди маємо захищати» – вважає Ігор Пошивайло, генеральний директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності.

Ні, я не літературний критик. Хоча тепер, кажуть, модно писати «критикеса». Мені як подобається щось - читаю далі, не подобається - відкладаю книжку вбік, і або повертаюся до неї згодом, або передаю в чиїсь руки. Бо якщо щось не відгукнулося мені, це зовсім не означає, що воно не має відгукнутися комусь іншому.

Але книжка  «Фікус Бенджамін розповідає про щастя» відомого українського автора Сергія Пантюка, який однаково добре пише і для дорослих, і для дітей,  не з тих, які легко відкласти. Вона непроста. Мабуть, саме тому я хочу про неї сказати кілька слів. Заразом і письменника підтримаю добрим словом, який зараз у лікарні. Війна не обійшла його стороною. Він сам воював і пережив немало всього.

На пошанування пам’яті українського письменника, журналіста, блогера, автора науково-популярних видань, лауреата премії видавництва «Смолоскип» Павла Бондаренка (1970-2024) оголошується започаткування премії його імені.

Премія імені Павла Правого вручатиметься раз на рік українському авторові за історичну публіцистику або науково-популярну книжку, що висвітлює цікаві та водночас дискутивні сторінки українського минулого. Премія спрямована на відзначення авторів, які не лише досліджують складні перипетії історії, а вміють незалежно мислити, будувати причинно-наслідкові зв’язки, оперувати значним обсягом матеріалу та володіють художнім словом.

Засновники премії:

• Родина Павла Бондаренка
• Українське видавництво «Смолоскип»
• Сергій Пантюк, Петро Камінь, Сергій Гребінь

Ніна Головченко

Нещодавно у тернопільському видавництві «Богдан» побачила світ нова книжка Сергія Пантюка для дітей «Фікус Бенджамін розповідає про щастя».

У творі письменник, доброволець, головний сержант ЗСУ Сергій Пантюк торкається актуальної проблеми – як говорити з дітьми про війну. Про війну, яка триває вже одинадцятий рік, і від якої потерпають і дорослі, і діти, на фронті, в тилу, чи в еміграції. Ця розмова письменникові вдається, хоч і відчувається, що бійцю із позивним «Сліва», який пізнав війну не з інтернет-новин, а наживо, іноді й складно дібрати легку форму висловлювання.

Орієнтуючись на молодших школярів, письменник обрав жанр повісті-казки, наповнивши її атрибутами дива (так, оповідачем виступає фікус Бенджамін, який опікується квітковим закутком у квартирі хлопчика Романа та його батьків) і казковими персонажами (Добрим Хатнім Духом – домовичком Добриком). Саме завдяки отакому казковому поєднанню різних світів Роман (Ромчик, Равлик) починає розмовляти із рослинами і Добриком, а його нові друзі здійснюють справжнє чудо, написавши листа про Ромчикового тата до самого генерала Залужного.