Інтерв'ю

Інтерв’ю Народного депутата України Павла Кишкаря щодо проекту виходу поетичної антології «25ть до тридцяти»

За словами письменниці, громадського діяча, Лесі Мудрак, концепція антології поєднує в собі число 25:

  • 25 років Незалежності,
  • 25 областей України,
  • 25 авторів до тридцяти років.

Про реалізацію проекту, і про літературний процес в цілому, вони і поговорили:

«Гніздо горлиці» — фільм, сценарій якого написало Життя

Українського кіно, кажуть, нема. Колись було, а тепер його нема. Ще у шістдесяті-сімдесяті воно було. Його знімали Сергій Параджанов, Леонід Биков та Іван Миколайчук. А тепер за ці двадцять років зникло… А ще щось промайнуло майже зовсім непомітним для широкого загалу на початку дев'яностих в творчих потугах у Олега Бійми у телесеріалах «Злочин з багатьма невідомими», «Пасткою», «Островом любові» та іншими. Та зникло щоб час від часу з'являтися у творіннях короткого метра фестивалю «Відкрита ніч».

У середині ж 2000-х, після «Помаранчевої» революції теж зажевріло і завмерло наче дитина в утробі матері. З'являлись поодинокі рухи «Нескорений», «Украдене щастя», «Штольня», фільми Оксани Байрак та інші: не вельми відомі широкому загалу творіння. Та це тільки провісники народин нового українського кіно. І як тільки 2000-чні перетнули дев'ятий рік потуги посилилися. Україна потребувала нового рівновеликого зі світовим кіно нашого, українського. Вистріл відбувся відразу шедеврами світового рівня Михайла Іллєнка у 2012 році «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» та у 2013-му «Хайтарма» Ахтема Сеїтаблаєва.

Іванна Стеф’юк: грані світовідчуття

Коли весна заглядає на наші подвір`я – ми й самі починаємо квітнути. Натхенння, кажуть, варто шукати у природі. Тоді усе цвітіння виливається у гарний настрій та плідну роботу. Проте, існують люди, які носять вічну весну всередині. Таких людей і називають митцями. З Іванною Стеф'юк ми зустрілись у час, коли цвітінням чернівецьких магнолій розгорілась весна. Письменниця, літературознавець, методист, журналістка. Завжди привітна, з дивовижно-запальним вогником в очах, Іванна поділилась зі мною хорошими новинами про нові звершення та особливими секретами творчості.  Приємною розмовою ділюся з Вами:

Алла Миколаєнко: «Віршовані тексти магічно впливають на людську психіку і часто збуваються»

11084253_903553293028285_6456830967749193374_nАлла Миколаєнко (1990) – українська поетеса, журналістка, редакторка, член Національної спілки письменників України. Народилася в Конотопі.  Здобула вищу освіту в Київському національному університеті культури і мистецтв (спеціальність – «Видавнича справа та редагування»). Вірші Алли Миколаєнко друкували в часописах «Київська Русь», «Кур’єр Кривбасу», «Золота пектораль», газетах «Літературна Україна», «Українська літературна газета», численних альманахах та антологіях. Авторка книжок «Корекція зору» (2013) та «Наперсток для відьми» (2013).

Я поспілкувалася з Аллою про її збірки, вчительок, які «вбивають» таланти, фольклорні корені її віршів та випадки психіатрії в поезії.

- Розкажіть про свої перші проби пера! Про що вони були? Скільки Вам було років? Цікаво, хто перший зрозумів, що Ваші поезії є проявом таланту, а не просто забавками зі словами, які траплялися чи не в кожного? Але ж не кожний зрештою став поетом.

Письменниця з Болівії гостює на Чернігівщині!

%d0%b3%d0%b0%d0%bb%d0%b8%d0%bd%d0%b0-%d1%88%d0%b8%d1%82%d1%96%d0%ba%d0%be%d0%b2%d0%b0-%d0%b4%d0%b5-%d0%b5%d1%81%d0%ba%d0%be%d0%b1%d0%b0%d1%80Велике літературно-мистецьке свято вже традиційно відбулося в Ічні. Цього разу його організували разом об’єднання літераторів «Криниця», яке очолює відомий письменник і кінорежисер Станіслав Маринчик, та історико-краєзнавче товариство «Криниця» (керівник – знаний краєзнавець і літератор Микола Терещенко). Завітали й очільник райдержадміністрації Олександр Бондар та голова районної ради Григорій Герасименко – вони не «весільні генерали», а постійні учасники і співорганізатори таких творчих зустрічей. Місцева влада письменників поважає й дієво підтримує! Власне, і це свято відбулося в актовому залі райдержадміністрації. Людей прийшло багато – не було жодного вільного місця. Приїхали чудові гості з Києва та з Болівії. Все вдалося якнайліпше! Раз-по-раз лунали оплески, ічнянці та гості задоволено посміхалися. Спілкування було цікавим, жвавим, доброзичливим і відвертим.

Керівники місцевої влади урочисто вручили нагороди авторам книжок. Премію імені  Степана Васильченка отримали фотожурналіст Микола Смілик та громадський діяч, активіст партії «Свобода» Олеся Реута, яка проникливо пише про наших земляків, котрі хоробро захищають Україну від окупантів на Донбасі. Також лауреатами премії імені Василя Чумака стали поети Наталія Черненко і Віктор Ковальовський, відомий і як автор та виконавець пісень.

А я вручив нагороди Міжнародної літературно-мистецької Академії України: міжнародну медаль Олександра Довженка – заступникові голови «Чернігівського земляцтва в місті Києві», керівникові Ічнянського відділення Миколі Вощевському і краєзнавцеві Марії Вощевській; а нашу Міжнародну літературну премію імені Миколи Гоголя «Тріумф» одержала чарівна гостя з Болівії, член Міжнародної літературно-мистецької Академії України Галина Шитікова де Ескобар. Звісно, творча зустріч із талановитою та шляхетною письменницею, яка так любить Україну, стала родзинкою цього свята! Отож пропоную вашій увазі інтерв’ю з цікавою гостею.

Степан Процюк: «Найкращі сторінки моїх творів написані з відчуттям запису космічного диктанту»

%d1%81%d1%82%d0%b5%d0%bf%d0%b0%d0%bd-%d0%bf%d1%80%d0%be%d1%86%d1%8e%d0%baПро літературу як анестезію, магічність (або відсутність такої) у процесі читання автором власних творів і про таємниці душезнавства розповів сучасний український письменник Степан Процюк.

— Творчість як стан: що відчуваєте, пишучи художній текст, і чим для вас є літературна творчість?

— Є письменники, котрі мучаться у процесі творення, інші ж кажуть, що той процес для них — велика радість. Мені ближче формулювання «літературна анестезія»: ніби хтось вприскує наркоз нечутливості свідомості до добра і зла і працює лише підсвідомість. А 90 % нашої психіки — робота підсвідомості. Гадаю, що найкращі сторінки моїх прозових творів були написані з відчуттям запису космічного диктанту.

«Україна – в моєму серці, поруч із Богом!»

%d1%8f%d1%80%d0%be%d1%81%d0%bb%d0%b0%d0%b2-%d0%bc%d0%b0%d0%b4%d0%b6%d1%83%d0%b3%d0%b0Ярослава Маджугу я пам’ятаю ще зовсім малим хлопчаком, який ходив на літературну студію і писав досить талановиті гуморески. А тепер це – 27-літній добродій, котрий мужньо захищав Україну від окупантів, перебуваючи в самому пеклі війни, на Луганщині. Власне, я хотів записати це інтерв’ю одразу після його повернення, але тоді Ярославові було важко бесідувати про пережите. Тільки й обмовився: «Війна – то таке паскудство… Гірше, повірте, немає нічого!.. Однак, якщо моя Вітчизна – у вогні, то хтось мусить виконати цю страшну роботу – заступити шлях ворогам. Чому ж не я?!».

– Ярославе, ти – з акторської династії…

– Так, «Деснянська правда» вже писала про мого тата – Ігоря Маджугу, брата Романа і його дружину Олю, які працюють в обласному ляльковому театрі імені Олександра Довженка. Правда, Оля народила щойно донечку, яку назвали Даринкою. Підросте й теж стане акторкою, продовжить нашу династію. Бабуся наша, Ганна Іванівна Маджуга, – теж на театрі розуміється, адже постійно читає книжки, вона десятки років пропрацювала в бібліотеці! І зараз трудиться, в Чернігові її знають, бо постійно організовує різноманітні свята й конкурси для юних читачів у бібліотеці імені Олександра Довженка.

Сергій Дзюба: «Ми – вже в Європі!»

dzuba_cvetПисьменники, перекладачі та журналісти з Чернігова Сергій і Тетяна Дзюби – відомі не лише в Україні, а й далеко за її межами, адже їхні твори перекладені понад 60-ма мовами та надруковані в 37-ми державах. Сергій очолює Міжнародну літературно-мистецьку Академію Україну, яка об’єднує творчих людей із 52-х країн. А Тетяна – також знаний науковець, доктор наук із соціальних комунікацій, професор, – за кордоном постійно друкуються і її наукові статті. Водночас творче подружжя зараз активно пропагує Україну в усьому світі, розповідаючи правду про нашу державу, зокрема і про війну з Росією. Сергій багато пише про захисників України, спілкується з нашими вояками, які повернулися з АТО, з пораненими та родинами загиблих. Тож сьогодні ми вирішили поспілкуватися з Сергієм Дзюбою.

– Пане Сергію, як відомо, волонтерською діяльністю Ви займалися і до війни. Тобто відчувається, що це – потреба душі!

«Студент повинен стати особистістю, інтелігентом!»

%d0%be%d0%bb%d0%b5%d0%ba%d1%81%d0%b0%d0%bd%d0%b4%d1%80-%d1%81%d0%b0%d0%bc%d0%be%d0%b9%d0%bb%d0%b5%d0%bd%d0%ba%d0%be-%d0%b4%d0%bb%d1%8f-%d0%b4%d1%80%d1%83%d0%ba%d1%83Олександр Самойленко трудиться ректором одного з найстаріших та найпрестижніших вишів України – Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя – з квітня цього року. У конкурсі на посаду очільника гоголівського вузу він переміг упевнено – більшість трудового колективу (майже три чверті!) Олександра Григоровича підтримала. Бо все своє життя, після закінчення вишу, він працює тут. Протягом 23 років займав різні посади: асистента, доцента, заступника декана, завідувача кафедри, а також – проректора (останні вісім років), доки наказом Міністерства освіти і науки України Олександра Самойленка призначили ректором в університеті, який давно став для нього рідним. Власне, за фахом він – історик, свого часу закінчив Чернігівський педуніверситет імені Тараса Шевченка.

Степан Процюк: «Найкращі сторінки моїх прозових творів були написані з відчуттям запису космічного диктанту»

Про літературу як анестезію, магічність (або відсутність такої) у процесі читання автором власних творів і про таємниці душезнавства кореспонденту БукІнфо розповів сучасний український письменник Степан Процюк. 

- Творчість як стан: що Ви відчуваєте, пишучи художній текст, чим, власне, для Вас є літературна творчість?
 
- Є письменники, що мучаться у процесі творення, інші ж кажуть, що той процес для них – велика радість. Мені ближче формулювання «літературна анестезія»: ніби Хтось вприскує наркоз нечутливості свідомості до добра і зла і працює лише підсвідомість. А 90% нашої психіки – то робота підсвідомості. Думаю, що найкращі сторінки моїх прозових творів були написані з відчуттям запису космічного диктанту.

Оксана Самара:"Скільки може бути мрій – стільки може бути новорічних історій!"

Вже найближчої суботи, 24 грудня, творчі особистості зберуться в Київському Будинку Книги, аби написати новорічну історію.

Докладніше про це у розмові з письменницею, однією з організаторів заходу, Оксаною Самарою:

Оксано, днями у Фейсбуці Вами створено подію з досить таки інтригуючою назвою : «Приречені на успіх: пишемо новорічну історію». Що це за проект, в чому його основна мета і хто автор такої літературно-передноворічної ідеї?

«Приречені на успіх: пишемо новорічну історію» це захід, який проводить літклуб «Свіча-до-слова». Загалом літклуб існує із 2003 року, але час від часу він занепадав і відроджувався знову в різних форматах. За ці роки ми пройшли розвиток від звичайної літературної студії при університеті імені Тараса Шевченка через організацію публічних заходів, запрошення письменників до нинішнього формату, коли кожна наша зустріч присвячена якійсь актуальній для письменників темі. Наприклад, минула зустріч стосувалася написання синопсисів, які все частіше входять до списку вимог видавництв до автора. Мета нинішньої зустрічі – розібрати, в чому секрет успіху новорічних та різдвяних історій – романів, оповідань, фільмів, пісень, віршів. Коли ми розуміємо, чим вирізняється успішна новорічна історія, набагато легше її створити і потім оприлюднити.

Олександр Апальков: "Немає проблем у того, хто нічого не робить..."

Бліц-інтерв'ю головного редактора міжнародного літературно-мистецького журналу СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS Олександра Апалькова Христині Шараповій 

- Розкажіть будь ласка, звідки прийшла ідея видавати журнал одночасно трьома мовами?

- Із моїх подорожей Європою на початку 90-х років минулого століття. У Німеччині, приміром, ніхто не знав де Україна знаходиться. Призвище Шевченко у німців означало футболіста. Тоді я написав книгу про Т.Г.Шевченка і видавши у Німеччині (Julian-Verlag) книгу перекладів Кобзаря німецькою мовою, започаткував журнал СКЛЯНКА ЧАСУ*ZEITGLAS.  Аби люди взнали одне одного ближче. Адже НІДЕ , крім як у художній літературі, не пізнається краще доля людини, незалежно від її материнської мови…

Об'єднати вміст