Інтерв'ю

"Я хочу, щоб світ не втомлювався від України!"

Підліткова повість Костянтина Климчука “Літо, коли сонце стало чорним” вийшла в польському перекладі.

 Не так давно, минулого 2023 року, ми вітали автора з перемогою в конкурсі культурно-мистецьких проєктів “Українського інституту книги”, а вже цьогоріч книжка отримала ще два відзначення: Всеукраїнську премію ім. Василя Юхимовича та перемогу в польському конкурсі мікрогрантів Інституції Культури ім. Кристини Бохенек “Katowice Miasto Ogrodów”. У цьому інтерв’ю ми говоримо не лише про історію написання “Літа…” і його успіх на польському й українському ринках, а й про волонтерський досвід автора та його найближчі проєкти.

– Ти писав цю книжку переважно у Катовицях, коли затримався там через раптове загострення хронічної хвороби. На диво, книжка дописалася досить швидко: за 2 місяці. Чим тебе надихали Катовиці та загалом Сілезія?

Марія Морозенко: “Слово — зброя, воюйте з честю”

Марія Морозенко — українська дитяча письменниця, членкиня Національної спілки письменників України, літературна редакторка, філологиня, лауреатка багатьох літературних премій. З 26 лютого 2019 – голова Київської організації Національної спілки письменників України. Громадська діячка, волонтерка. Про життя сьогоднішнє, про те, які творчі плани має, чим нині займається – у нашій з нею розмові.

– Пані Маріє, повномасштабне вторгнення які зміни внесло у Ваше творче життя?

– Головна зміна від лютого минулого року — це своєрідна домовленість із творчістю, як пауза на невизначений період. Відверто кажучи, я не виставляла собі жодних заборон на свою творчість, однак писати тривалий час зовсім не могла. І вже значно пізніше почали самі прописуватися поетичні рядки. Найчастіше вночі. І я їх записувала, а безсонні ночі війни не давали спокою. Втім, до повноцінного особистісного творчого життя я ще й досі не повернулась.

Сергій Пантюк: «Вірю в кожного, хто поруч»

"Віршню" незабаром 30. Традиційно напередодні його проведення говоримо із засновником фестивалю - відомим українським письменником, громадським діячем, українським воїном Сергієм Пантюком.

- Фестиваль не втрачає актуальності. Щоразу, як тільки, з'являється оголошення про його чергове проведення – під цим оголошенням безліч схвальних коментарів від авторів різного віку, які бажають виступити. Сергію, чим "зваблюєш"  шанувальників фесту? Які творчі секрети маєш?

— За багато років, думаю, причетні до творення літератури люди помітили, що "Віршень" – вимогливий до наявності таланту і водночас дуже демократичний фестиваль. А ще він створює дружню, майже родинну атмосферу та згодом надовго залишає цей позитивний посмак. Хіба цього недостатньо, щоб "звабити" нових адептів? А ще "Віршень" – не бренд і не проєкт, це явище і середовище, яке протягом минулих кількох років розвивалося і функціонувало мало не цілорічно. Ще й у різних куточках України. А сам я старався якомога менше впливати на цей процес, передаючи умовні повноваження усім охочим. Мабуть, саме тут таїться секрет успіху.

Тетяна Череп-Пероганич: «Хотілося б, аби до письменників повернулися обличчям наші вітчизняні ЗМІ»

Гостя СловОпису – відома журналістка, поетеса Тетяна Череп-Пероганич.

Тетяно, завжди із задоволенням читаю Ваші проникливі й глибокі вірші в соцмережах. Що надихає на поезію в наш такий прозаїчний час?

Почала писати дуже рано. З дитячих літ. Перші тексти з’являлися в районній і обласних газетах. У 1996 році вийшла моя перша маленька поетична збірка «Ідуть дощі», яку редагував і до якої написав передмову, чим дуже мені допоміг, нині покійний професор, поет, критик Олександр Астаф’єв. Тоді я, мабуть, чи не вперше, відчула як важливо, коли поруч з тобою ті люди, які можуть чомусь навчити, порадити,  підтримати, вселити віру у власні сили. Саме за це я вдячна  і Анатолію Погрібному  і Дмитру Головку. Кожен з цих письменників у свій час – були моїми вчителями, моїми натхненниками. Бо натхнення я теж отримую і від спілкування з хорошими, освіченими, цікавими  людьми.

Олена Ілюшина: "У кожній дитині можна розкрити талант"

Напередодні нового навчального року хочу познайомити вас із унікальною очільницею Технічного ліцею Шевченківського району — Оленою Олександрівною Ілюшиною.

Це та категорія працівників освіти, які на своєму власному прикладі доводять світові, що, попри непрості  життєві ситуації (у цьому випадку – операція на серці й хребті) можуть працювати 20 годин на добу, 365 днів у році, вишивати картини, займатися спортом… Крім того, привчати до здорового способу життя ввесь педагогічний колектив і самих ліцеїстів…

Про ці та інші цікавинки дізнаєтеся з нашої розмови.  

Євген Букет: Передплачуйте україномовні видання «Видавничого дому «Українська культура»

Сьогодні люди настільки звикли до гаджетів, що не всі знають про друковані засоби інформації і те, що вони й нині є, і що їх можна передплатити. Саме про це й поговорили з директором «Видавничого дому «Українська культура», журналістом, краєзнавцем, письменником Євгеном Букетом.

– Євгене, у чому, на Ваш погляд, причини такого стану речей?

– Друковані засоби масової інформації і справді в останні кілька десятиліть поступилися місцем у інформаційному просторі прямоефірним телебаченню та інтернету, які майже миттєво транслюють інформацію з місця подій споживачеві. Проте друковані ЗМІ  продовжують виконувати аналітичну і систематизаційну функції – фільтрувати, узагальнювати і підсумовувати інформаційний потік. Адже в наш час людям досить складно розібратися в новинах звідусіль, до того ж в інтернеті циркулює багато фейків, які запускаються з метою посіяти паніку, зневіру, розгубленість. Інформацію потрібно аналізувати і коментувати, пояснювати, розкладати «по поличках». Тому в світі останнім часом зважають на точку зору професійних журналістів, представників давно відомих ЗМІ з авторитетними журналістськими школами. У США і країнах Євросоюзу спостерігаємо тенденцію до зростання тиражів друкованих ЗМІ, їхню підтримку через грантові програми.

Будинок під назвою «Література жахів» (ВІДЕО)

Анна Штепура

В світі не існує жодної людини, яка не знає страху, саме це і стало причиною популярності жанру «горор» в літературі, кінематографі, живописі та інших видах мистецтва. Література ж вирізняється з-поміж іншого більшою універсальністю та здатністю слів формувати та втілювати в життя найрізноманітніші та найдивніші витвори людської фантазії та підсвідомого.

Саме тому, усвідомлюючи важливість жанру горор, організатор Ярослав Карпець вирішив створити серію лекцій на цю тематику разом з лекторкою Анастасією Трофименко. На першій лекції «Інфіковані горором: від канону до сучасності» було проговорено багато важливої інформації, проте за такий обмежений час неможливо охопити всю історію такого широкого жанру і її зв’язок з Королем жахів, Стівеном Кінгом. Через це Анастасія погодилася відповісти на декілька важливих запитань, які більше розкриють її думку щодо жанру та особливостей творчості всесвітньо відомого письменника.

«Маленький принц» — це візитівка Антуана де Сент-Екзюпері в цьому світі

Цього літа світ відзначає знамення дату — 120 років із дня народження льотчика й письменника Антуана де Сент-Екзюпері. На жаль, через пандемію коронавірусу офлайнові заходи або зовсім відмінилися, або перейшли у онлайн. Так сталося із річницею французького письменника в Україні. "Сент-Екс: крива долі та зигзаги твопчості" — так називався онлайн-захід, який організував та провів молодий письменник, який виступив у іншому амплуа — лекторському. Тож, що нового можна дізнатися про видатного творця "Маленького принца" я дізналася у Ярослава Карпця

— Чи планувалась лекція офлайн?

Ні, лекція офлайн не планувалася. Збирати аудиторію в реальному просторі часі дуже складно з точки зору організації: потрібно знайти приміщення, вибрати адекватний час, коли люди або після роботи, або у вихідний день. Їм треба приїхати, себто витратити час і кошти. Це непроста задача.

«Сім неб» Лесі Шмигельської

 У кожному рядку знаної української поетеси Лесі Шмигельської, яка творить у маленькому прикарпатському селі Камінь, відчувається велика любов до Батьківщини, до мальовничої місцини в долонях гір.

Тонке сприйняття світу і часу у їх єдності і безперервності, глибочінь емоцій і щирість почуттів, а ще пронизливо-яскраві образи, які западають в душу, стають невід’ємною часткою вашого єства – ось що таке вірші Лесі Шмигельської. Саме так пишуть про творчість поетеси її поціновувачі. Словом – послухаємо Лесю Шмигельську…

- Пані Лесю, так збіглося, що збірка «Сьоме небо» є Вашою сьомою книгою. І, прочитавши у ній вірші, хочеться вигукнути: сім чудес Лесі Шмигельської… Що криється за назвою збірки «Сьоме небо»?

Ярина Каторож: Звичайна незвичайна дівчина

Ярина Ка́торож народилась у Винниках (Личаківського району м. Львова) 25 березня 1994 року.

Закінчила Львівську школу мистецтв: курс образотворчого мистецтва і курс фортепіано. Вищу освіту отримала в Українській академії друкарства за спеціальністю «Мистецтво».

Писати почала ще в школі...

Здається, звичайна біографія звичайної дівчини. Хіба таких мало в Україні? Ну,трішки грає на фортепіано, ну щось малює, ну написала декілька віршів... Стане дорослою, – і закрутить її у вирі домашніх справ: чоловік, діти, побут, або серйозної роботи: інженера, лікаря, вчительки... Аж ні, ця дівчинка виявила неабиякі схильності до творчості. І багато чого досягла завдяки своїм дитячим захопленням.

У 2015 році вона була удостоєна спеціальної відзнаки від Дари Корній і Тали Владмирової «Українське сучасне фентезі» в номінації «Романи» Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» за роман-фентезі «Алхімія свободи». Але це не єдиний роман молодої авторки. Вийшли друком вже дві частини трилогії «Палімпсест», захоплені читачі очікують третьої...

Серед цих захоплених читачів і я. Отже, вирішила поспілкуватися з Яриною, яке люб’язно погодилась на це інтерв’ю.

Леся Мудрак: Для культури не було ніколи «легких» часів

Щастя і біль водночас: як це — бути дівчиною-письменницею 

Бути дівчиною-письменницею – це щастя і біль водночас. Ортодоксальні чоловіки, звинувачували мене, дівчину, свого часу, в «пропаганді порнографії», ледь не в «розбещенні молоді» за мою еротичну поезію. ПЕРЕЖИЛА. Тяжко. Зішкрябуючи себе з асфальту. Тепер загартована.

Я не вважаю, що цілісну літературу варто розділяти за гендерним принципом. Дослідниця літератури М. Зав’ялова, наприклад, констатувала: не існує “чоловічої” літератури, а радше світова, в якій “жіночій” або не було місця, або її проголошували другорядною, “поганою”. За саркастичними словами письменниці та філософині Оксани Забужко, визнання “жіночності” літературного твору приховує “зниження рангу”, тому доводиться виправдовуватися, “ховати її під корсет “мужності”.

Ніна Хіль відкриває секрети власної "творчої лабораторії"

Еліна Заржицька
м. Дніпро

Мені сумно. Пішла з життя подруга й колежанка, член НСПУ та НСЖУ Ніна Хіль. Пішла передчасно, ще повною сил і творчих задумів. І зовсім не через коронавірус...

Інтерв’ю з Ніною я зробила два роки тому. Читайте, знайомтеся з особистістю, яка не встигла до кінця реалізувати свій творчий потенціал – вона готувала книгу своїх п’єс, була членом правління Дніпропетровської обласної організації НСПУ, брала участь у літературних та мистецьких заходах м. Павлоград.

Чим саме цікаві письменники читачам? Вочевидь, тим, що їм у певній мірі вдається створити світ, дуже схожий і несхожий на той, у якому вони та їхні сучасники живуть. І ця несхожість пов’язана з дивним світінням, котре часом випромінюється від особистості автора. Чим цікавіша, значиміша ця особистість, тим більша сила тяжіння. Книги таких авторів у пам’яті читачів залишають особливі та неповторні відчуття надовго.

Об'єднати вміст