Капустянська Наталка

Мої сніги

У мене до снігів особливе ставлення, вірніше – любов. Любов на все життя, ще з дитинства. Прокидаюсь бувало вранці, а на вулиці: світу білого не видно. Снігу намело нарівні з хатою. Та, де там… Повно снігу і в сінцях – такого пухнастого та крихкого.

Ви знаєте: а сніг різниться протягом дня. Зранку він похмурий, тільки де-не-де можна зловити відблиски ранкового сонця. А по обіді – засліплює очі, мабуть, щоб не милувалися його білосніжною красою.

Під вечір сніг інший – рипучий, особливо коли мороз береться. А коли сутінки повністю охопили село, а місяць ще не зійшов, сніг стає поводирем вечора. В’ється густий димок з димарів і стелеться, стелеться над снігом. Інколи, здається, що то хмари спустились на землю.

Три кольори війни: ілюстрації Наталії Володіної-Панченко

Ошатні тополі вже почали скидати свої напівкучеряві листочки. Вітер охоче шарудів, перемішуючи жовті і надзеленкуваті. Обабіч дороги красувалися чорнобривці. Вулицю Сурикова ніби хтось пензликом за один день перетворив в осінь. Саме на цій вулиці проживає художник-графік Наталія Володіна-Панченко. В якусь мить, мені здалось, що це вона кольори осені і домальовує. Ну це так, здогадки…

Об'єднати вміст