Жінка-УКРАЇНКА

У мене до снігів особливе ставлення, вірніше – любов. Любов на все життя, ще з дитинства. Прокидаюсь бувало вранці, а на вулиці: світу білого не видно. Снігу намело нарівні з хатою. Та, де там… Повно снігу і в сінцях – такого пухнастого та крихкого.

Ви знаєте: а сніг різниться протягом дня. Зранку він похмурий, тільки де-не-де можна зловити відблиски ранкового сонця. А по обіді – засліплює очі, мабуть, щоб не милувалися його білосніжною красою.

Під вечір сніг інший – рипучий, особливо коли мороз береться. А коли сутінки повністю охопили село, а місяць ще не зійшов, сніг стає поводирем вечора. В’ється густий димок з димарів і стелеться, стелеться над снігом. Інколи, здається, що то хмари спустились на землю.

Вночі?! Він магічний. Схоже, чарівна Фея одним дотиком чарівної палочки проклала доріжку до місяця. А серпастий й собі підняв носа до самих зірок. А зірки веселі- каруселі водять хороводи. І їм байдуже до мого снігу.

Сніг різниться не лише протягом дня, а й зимових місяців. На початку зими він ще якийсь невпевнений: може розтанути. Посеред зими грається із сонцем у піджмурки. А наприкінці – як замете… Хурделиця то виспівує, то підтанцьовує.

…А ранньою весною, як тільки-но пригріє сонце, і все – нема моїх снігів.

Наталка Капустянска