Слово про Україну

Олена О'Лір: Уся Україна — одне велике серце

Однієї грудневої ночі 2013 року, в тривожному напівсні, мені привидівся-причувся наш Майдан в образі велетенського серця, яке жевріло, мов заграва, і важко пульсувало, гіпнотизуючи своїм несвітським огромом, — і в тому пульсі зливалися жорсткий ритм ударних з динаміків сцени та гул тисяч і тисяч людських голосів. І мене пронизало незворотне знання: це я, я відповідаю за життя цього серця, треба бігти — пильнувати його!

Уся Україна — одне велике серце. Кожен з нас відповідальний за неї. І нині, у воєнне лихоліття, з кожною загибеллю, з кожним пораненням її захисника це серце втрачає безцінні краплини крови…

Олена О’Лір

Ольга Троханчук: Україна для мене — відкрита книга

Україна для мене, як фотографа та дизайнера, відкрита книга, яка надихає, дивує та зачаровує. Я дуже люблю мандрувати, і нібито вже дуже багато де побувала, але кожного разу перехоплює подих від фантастичних карпатських краєвидів, морських пейзажів, поліських боліт, південних степів, а також промислових районів з їхніми відвалами та шахтами.

Наразі не все так добре в нашому краї, як того б хотілося, але ж зміни в хорошому напрямку починаються саме з кожного з нас. Тож ми все ще можемо перевернути цей світ на краще.

Світлана Порхун: Україна — це щира душа

Україна — це щира душа,
Як банально би це не звучало.
І куди би не вирушав
Цього рідного не вистачало

Тут для наших шалених сердець
Юні мальви вкривають дороги,
Тут барвінок проліг навпростець,
Маки стеляться нам під ноги

Тут країна красивих дівчат,
Матерів і бабусь в вишиванках,
Тут пісні , як життя, бринять,
Навіть туга й журба у співанках

Україна — столиця мрій
Про життя і країни кращі,
Осередок віри й надій
На майбутнє для нас путяще

Злата-Зоряна Паламарчук: Мені іншої не треба! Це моя Україна!

А що мені інша?
Мені іншої не треба!
Це - моя Україна!
Мій біль і потреба.

Людмила Грабовенко: я дуже люблю Україну

Я дуже люблю Україну, де я народилася, де проживає моя сім’я. Для мене Україна – найкраща країна у світі. Я дуже, дуже її люблю…

Тетяна Возбранна (Миколюк): Моя земля!

Моя земля

Закрию очі, і шумлять поля.
Десь жайвір все снує по злату.
Цвіте пшеницею земля,
Благословенна Богом і…багата.

Між колосків шумлять вітри –
Розчісують пшениці коси.
Лелечі гнізда стримують стовпи.
І неба очі виграють у росах.

За полем видно стежку – ген!
…Неначе стрічка у вінку строкатім
Тече ріка межи років й імен.
Вертає спогад у батьківську хату.

Червоні маки мріють у полях,
Немов артерії у тілі білім…
Цвіте пшеницею моя земля,
Напута з неба дощем спілим.

Наталка Капустянська: Немає ніде у світі такої краси, як у моїй рідній Україні

Україна для мене починається з батьківського порогу, де пахло чорнобривцями, споришем, попід сусідським обніжком гіркою полинню. Але цей присмак для мене солодкий: бо немає ніде у світі такої краси, як у моїй рідній Україні.

Руслана Якобінчук: Україна – це моя рідна земля

Україна – це моя душа, моя Батьківщина, де я народилася, виросла, живу і працюю. Це надзвичайна природа з розкішними лісами, горами та озерами, з співучою солов"їною мовою. Україна – це моя родина, мої батьки, моя мама, яка завжди мене чекає. Це українська пісня, це перша молитва, яку навчила бабуся. Це глибокий, вольовий та потужний ДУХ нашого українського народу! Україна – це моя рідна земля...

Роксолана Жаркова: Це мати, яка ще росте

Мати, яка ще росте…

Це мати, яка ще росте. Тістом у надрах земних.
І ліпить сама себе зі солі, води і мук.
Печеться вогнем утрат, навіть найбільші з них
Не в силі спинити її годинників стук.

Сплітає години собі, як маскувальну сіть.
І вибухає враз, замінована від зневір.
Ви їжте її по шматку, та молока не просіть,
Під небом, хоча й воно розстріляне вже до дір.

Це мати, в якої – крик, ви не дивуйтесь так, -
Вона розучилася слів, повних речень і шепотінь…
Із ребер її Карпат проростає полин і мак,
А лона її морів народжують рибну тінь.

Україна є, Україна буде!

Україно, ти, як сонце в небі, благодатне світло твоє. Рідна наша земле, ти витримала, стільки горя, поневірянь, лихоліть на своєму шляху, але ми, воскресали і відроджувались, живемо і міцніємо, бо маємо, непохитну віру, велику любов, до тебе – Батьківщино! Вір нам, земле рідна, синам і донькам своїм, вір! Що ніколи не зрадимо тебе. Волелюбний, відданий тобі народ стверджує: «Велично сонцелика Україна є, Україна буде! Во віки віків! СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!

Веселі Черевички і вокальний гурт Орфей виконують пісню на слова Зої Ружин.

Марія Косян. Слово про Україну

З України мені пропонували поїхати тричі. Поїхати надовго, можливо, чи радше, напевне, без вороття.

Уперше, за любов.

Пам’ятаю наче вчора, мені - дев’ятнадцять. Він - красень іноземець, кілька років учився в Києві. Мав усе, щоб порядна дівчина негайно закохалася: членство в музичному гурті, гітару, батька-бізнесмена й татуювання в усіх придатних до того місцях. Ми зустрічалися майже півроку, коли навчання його завершилось і він українсько-англійським суржиком запропонував покинути все, одружитися та втекти разом до його добре забезпеченої західної країни. Усе, як у старих добрих мелодрамах.

Проплакавши всю ніч, я відмовила. Чи кохала його? Так. Як тільки кохають у дев’ятнадцять.

Юлія Бережко-Камінська: Ми все подолаємо!

Україна – це край, де все тільки починається. Ми все подолаємо. Ми навчимося любити, творити, надихати добром одне одного та інші народи. У нас є всі можливості для цього. Не здаваймося відчаю і облуді! Розвиваймося, працюймо над собою і всім, що нам дається. Гріх пропасти такому багатству.

Об'єднати вміст