Головна

Слово про Україну

«я хочу, ненько,… »

я хочу, ненько, щоб за тебе перестали вмирати
я хочу, аби за тебе перестало боліти
я хочу, аби вже нікого було вбивати
для того, щоб ти могла вільно дихати й жити

я хочу, аби ти міцніла без зайвої крові
щоб кожен громадянин усвідомлював ціну
щоб кожен не мав в собі страху й завжди був готовим
до того, аби захистити тебе, Україно

та більше за все я бажаю тобі тої сили,
яка вбереже кожен клаптик твій від зазіхання
щоб жодної в тобі не було слабкої місцини
щоб кожен, хто тебе гноїв, поніс покарання

Любов Романюк: Цінуйте життя

* * *

Цінуйте життя!
казав він, ковтаючи сльози.
І ковзала Паска у хворих руках.
Зібравши весь біль свій  у свіжі занози,
Він ставив її в бліндажі у думках...

Він їв свою паску, так щиро-відверто,
Неначе причастя Ісуса Христа,
І думав, про смерть, що вона із безсмертя,
Митарства... Святого пророка уста.

Усі в бліндажах, як у гробі Господнім,
І паски для друга із ангельських крил.
Хтось світу воскреснув, хтось друга прикрив,
А хтось Україну рятує з глибин.

Ольга Ліщук: Я — українка!

Я – УКРАЇНКА
                                       Центру національних культур ЗОУНБ присвячується

Відкрива зранку сонечко очі ясні,
Діамантом зоріє росинка…
Іншу мову заткала матуся в пісні,
Та люблю я калини суцвіття рясні.
Йде крізь роки ця стежинка –
Я живу тут, і я – українка.

ПРИСПІВ:

Народи, мов стрічки, вплела у вінок
Збагачена нами країна.
І сяє краса яскравіше зірок,
Бо любимо ми Україну!

Людмила Шевченко — про невідому широкому загалу українців Україну

Хочу скористатися нагодою і вкотре розповісти про невідому широкому загалу українців Україну. Про старосвітську латиномовну Україну освічених людей: інтелектуалів, священників, політиків, а конкретніше – про латиномовну літературу українських етнічних земель XV– поч. XVIII ст. Її вивченням займається молода наука – українська НЕОЛАТИНІСТИКА.

Катерина Терещенко — про українську мову

Є такі емоції, які повноцінно передати можу тільки українською мовою – чуттєвою і прекрасною. 

Оксана Рибась: Україна – це душі людей, що палають і вірять у неї

«Україна – це душі людей,
Що палають і вірять у неї,
Це шматочки життів і смертей,
Це урізьблена в даність ідея».
 

Лариса Недін: Рідна Україна

Рідна Україна

Ріка дитинства, стежка в споришах,
На водній гладі пара лебедина,
Бабусина хатина в мальвах, паничах…
Це моя рідна Україна.

І золоте колосся, маки у полях,
Верба, калина, дуб і яровина..
І образи у храма в рушниках…
Це моя рідна Україна.

Молитва мамина і пісня крізь туман,
А за столом уся наша родина.
І мова рідна – вічний талісман.
Це – моя рідна Україна!

Оксана Загранюк: Україна – це Я і те, що мені болить…

Я люблю Україну! Це земля, де я народилася і живу. Де живуть мої рідні, близькі, знайомі. Це – все, що мене оточує щодня, щохвилини. Це – берізка, яка виросла на перехресті доріг майже в самому центрі мого містечка, і яка зараз, восени, починає переодягатись в свої золотаві шати. Це – «…садок вишневий коло хати…», від аромату цвіту якого навесні хмеліє голова. Це – кущ калини в мене під вікном, гілки якого взимку від вітру безпорадно і дзвінко б’ються по склу своїми перестиглими зм’яклими яскраво червоними гронами, ніби просять допомоги…  

Леся Циба: Україна – це усе моє життя…

Що для мене Україна?

Люблю Україну, хоча й розумію, що на даний час це ще не моя країна мрій. В Україні сьогодні нелегко жити звичайній родині, без особливих статків, але з щоденними потребами.  І було б нерозумно це приховувати.

Але я просто ціную і люблю мою землю, рідну домівку, велику родину, своїх друзів. А ще тут цвітуть сади навесні. Цвітуть так, як, мені, здається, більш ніде в цілісінькому світі.

Україна – це усе моє життя… і іншого мені не треба.

Дзвінка Легіт: І будуть втілені наші найкращі думки

Глобус

«Чи знаєте ви українську ніч?» 
М.В. Гоголь

Синьо-зелений глобус - чудовий!
Досконалий, як кожна куля.
Тільки з прагнення досконалості
Створили ми глобус свій,
Відображення наших мрій.
Без стурбованих і заслинених,
Без загарбників, матюків. 
Ми створили планету миру,
Країну хорового співу, 
Океан позитивних дій.

Кожен має свою затишну нірку.
П‘ємо каву, чай, в міру горілку.
Як святі, можем горшки ліпити,
Життя дерево посадити.
Можемо все, а, можливо, ні. 
Але діти сміються при відкритім вікні.

Інна Гончар: Я з тобою дихаю, Вкраїно

До Дня Незалежності

Я з тобою дихаю, Вкраїно,
І збираю разом врожаї,
Прокидаюсь вранці солов’їно,
Обіймаю ріки і гаї.

Я з тобою мрію, Україно,
Про квітучу долю молоду,
За доньку молюся і за сина,
І за цвіт щедротний у саду.

Я з тобою плачу, Україно,
Аж до болю стиснувши струну,
І кричу у розпачі чаїно,
В сотий раз проклявши цю війну…

Я з тобою вірю, Україно
В світлий день і мирні небеса,
Щоб всміхались кетяги калини
І бриніла радісно роса!

Я з тобою квітну, Україно,
Набираюсь мудрості і сил,
І в обіймах тішуся родинно
В жовто-синім сяєві вітрил!

Об'єднати вміст