Слово про Україну

Злата-Зоряна Паламарчук: Мені іншої не треба! Це моя Україна!

А що мені інша?
Мені іншої не треба!
Це - моя Україна!
Мій біль і потреба.

Людмила Грабовенко: я дуже люблю Україну

Я дуже люблю Україну, де я народилася, де проживає моя сім’я. Для мене Україна – найкраща країна у світі. Я дуже, дуже її люблю…

Тетяна Возбранна (Миколюк): Моя земля!

Моя земля

Закрию очі, і шумлять поля.
Десь жайвір все снує по злату.
Цвіте пшеницею земля,
Благословенна Богом і…багата.

Між колосків шумлять вітри –
Розчісують пшениці коси.
Лелечі гнізда стримують стовпи.
І неба очі виграють у росах.

За полем видно стежку – ген!
…Неначе стрічка у вінку строкатім
Тече ріка межи років й імен.
Вертає спогад у батьківську хату.

Червоні маки мріють у полях,
Немов артерії у тілі білім…
Цвіте пшеницею моя земля,
Напута з неба дощем спілим.

Наталка Капустянська: Немає ніде у світі такої краси, як у моїй рідній Україні

Україна для мене починається з батьківського порогу, де пахло чорнобривцями, споришем, попід сусідським обніжком гіркою полинню. Але цей присмак для мене солодкий: бо немає ніде у світі такої краси, як у моїй рідній Україні.

Руслана Якобінчук: Україна – це моя рідна земля

Україна – це моя душа, моя Батьківщина, де я народилася, виросла, живу і працюю. Це надзвичайна природа з розкішними лісами, горами та озерами, з співучою солов"їною мовою. Україна – це моя родина, мої батьки, моя мама, яка завжди мене чекає. Це українська пісня, це перша молитва, яку навчила бабуся. Це глибокий, вольовий та потужний ДУХ нашого українського народу! Україна – це моя рідна земля...

Роксолана Жаркова: Це мати, яка ще росте

Мати, яка ще росте…

Це мати, яка ще росте. Тістом у надрах земних.
І ліпить сама себе зі солі, води і мук.
Печеться вогнем утрат, навіть найбільші з них
Не в силі спинити її годинників стук.

Сплітає години собі, як маскувальну сіть.
І вибухає враз, замінована від зневір.
Ви їжте її по шматку, та молока не просіть,
Під небом, хоча й воно розстріляне вже до дір.

Це мати, в якої – крик, ви не дивуйтесь так, -
Вона розучилася слів, повних речень і шепотінь…
Із ребер її Карпат проростає полин і мак,
А лона її морів народжують рибну тінь.

Україна є, Україна буде!

Україно, ти, як сонце в небі, благодатне світло твоє. Рідна наша земле, ти витримала, стільки горя, поневірянь, лихоліть на своєму шляху, але ми, воскресали і відроджувались, живемо і міцніємо, бо маємо, непохитну віру, велику любов, до тебе – Батьківщино! Вір нам, земле рідна, синам і донькам своїм, вір! Що ніколи не зрадимо тебе. Волелюбний, відданий тобі народ стверджує: «Велично сонцелика Україна є, Україна буде! Во віки віків! СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!

Веселі Черевички і вокальний гурт Орфей виконують пісню на слова Зої Ружин.

Марія Косян. Слово про Україну

З України мені пропонували поїхати тричі. Поїхати надовго, можливо, чи радше, напевне, без вороття.

Уперше, за любов.

Пам’ятаю наче вчора, мені - дев’ятнадцять. Він - красень іноземець, кілька років учився в Києві. Мав усе, щоб порядна дівчина негайно закохалася: членство в музичному гурті, гітару, батька-бізнесмена й татуювання в усіх придатних до того місцях. Ми зустрічалися майже півроку, коли навчання його завершилось і він українсько-англійським суржиком запропонував покинути все, одружитися та втекти разом до його добре забезпеченої західної країни. Усе, як у старих добрих мелодрамах.

Проплакавши всю ніч, я відмовила. Чи кохала його? Так. Як тільки кохають у дев’ятнадцять.

Юлія Бережко-Камінська: Ми все подолаємо!

Україна – це край, де все тільки починається. Ми все подолаємо. Ми навчимося любити, творити, надихати добром одне одного та інші народи. У нас є всі можливості для цього. Не здаваймося відчаю і облуді! Розвиваймося, працюймо над собою і всім, що нам дається. Гріх пропасти такому багатству.

Галина Корицька: З Україною в серці!

Я живу з Україною в серці… Її радощами і болями, її втратами, і великою материнською любов*ю. Про це й пишу в своїх віршах. Провідна тема віршів – любов. Всеперемагаюча, всерозуміюча, всепрощаюча безмежна любов, що не гордиться, не заздрить, не провокує, – а любить. Любить навколишній світ, сонце, землю, людей. Любить рідних, що поруч і що вже відійшли у вічність. Найбільша любов – наші діти. Вони наша радість і щастя, надія і наше майбутнє… І невимовний біль, коли втрачаємо найдорожче…

Любов Геньба: І болить мені Україна, так болить, що не можна більш…

Саме з цим я прийшла і стала перед вами, несучи як прапор правди, любові, і надії своє слово. Воно в мені болить.

Вже так сталося і не сьогодні, років з десять тому, коли стало загасати духовне, натомість прийшло меркантильне, матеріальне, бездуховне, безідейне. І це відбулося на рівні всієї країни. Старе забули, нового не придумали. У кінці листопада минулого року я була делегатом YII з’їзду письменників  України у м. Києві. З надією,  у цей нелегкий час, з’їхалися представники письменницьких осередків з усієї країни, з вірою, що наша інтелектуальна робота потрібна, необхідна, головна. Бо всі ми з вами родом з дитинства від книжки, від першого слова мама і до найпершого – Вітчизна. Але протягом цих років ми, письменники, стали просто зайвими у цій країні. Чому?  І коли перестали так  зневажати пророків. Письменник – це не матеріаліст, не  торговець на базарі, але і не жебрак… Бо має те золоте зерно правди, яка знає  все і про минуле і про прийдешнє. Ми належимо до тієї раси на землі, якій не байдужа висока духовна культура. Бо вона вже закладена у нашій мові.

Інна Андріяш: майбутнє України залежить від кожного з нас!

Про Україну можна говорити безкінечно, оспівувати її в піснях і віршах, але найголовніше — мати її в своєму серці, плекати, як малу дитину, хоч вона є нашою рідною ненькою. Я просто як людина і як митець дуже вболіваю за долю своєї Батьківщини, за життя майбутніх поколінь. Ми всі хочемо, щоб Україна зміцніла як держава і розквітла  для свого народу у світовій славі. Так,мій народ цього заслуговує Але… це тільки бажання і прагнення жити гідно на своїй рідній землі, яку обрав для нас Бог.

Мій стражденний народе!Якими тяжкими випробуваннями встелений твій шлях до раю!Якими тернистими дорогами йдеш ти до того, щоб стати істинним творцем своєї історії!Мій народ талановитий, працьовитий, співучий і невмирущий у вірі!

Об'єднати вміст