Слово про Україну

Олеся Бойко: Моє життя в Тобі, Україно

Заплакані блакитні очі,які своєю глибиною примушують жити і боротися. Жовтогарячі коси ланів з криваво – маковими плямами,стоптані як споришеві стежки,груди,але невмируще серце. Поламані руки і ноги,та незламний дух. Обпльована лицемірами душа,та бездоганне терпіння. Обірвані струни в рідній пісні,але нестерпна жага до Життя і Волі – це моя Україна!!!

Немає в світі такого краю,де б жив такий волелюбний народ. Багато виросло бур’янів у Твоєму саду, Україно,та завдяки працелюбності, із тернин проростають райські квіти. Ти плекала і плекаєш, як мати,кожну дитину,але «в сім'ї не без виродків»,та відчаєм Тебе не скорити,Україно!

Надія Гураль: Моє життя цілком пусте без тебе

Мій краю рідний, моя Батьківщино,
З стрічками в сонці зрошених полів,
З блакитним небом—зоряним, гостинним,
З піснями струнних трав, полів, лісів.

Моє життя цілком пусте без тебе,
Як та ріка, що вийшла з берегів.
Люблю блакитне неозоре небо
Над хлібним подихом заквітчаних полів.

Дай, Боже, нам наснаги вогняної
І відверни народ від сатани,
Щоб не душив в дітей душі святої,
Не гнав братів у далеч чужини.

Олександра Кара: Воскресне наша Україна!

ВОСКРЕСНЕ НАША УКРАЇНА

Дай сили, Господи, подай!
Збороти  нечисть, що нависла.
І вборонити рідний край...
Молись за нас, Свята, Пречиста.

Всі тягнем руки до небес,
стаєм в молитві на коліна.
Бо віримо, - Христос воскрес!
Воскресне наша Україна!

11.08.2015

Катерина Савко: Врятуймо, а хто як не ми?!

… Мені мов наснилась картина.
Стоїть в горах Криму дівчина.
І стогін, і плач звідти лине,
А сукня на ній жовто-синя.

Вона не просила – волала,
Вона допомоги чекала!
Звала ледь не кожну людину,
Взиралася в кожну шпарину.

Прикривши на грудях руками
Свої окривавлені рани.
А ворон у небі літає,
Він слушної миті чекає.

Ось крок ще раз зробить – і …
прірва,
Та сукню ніхто вже не зірве,
Ніхто не обріже волосся,
Зламати її не вдалосся!

Второпала я, – та дівчина,
То ж ненька моя – Україна!
Ми всі не повинні їй дати,
Від відчаю в прірву ступати!

Це ж наша земля влита кров’ю
Зігріймо ж її ми любов’ю
То ж мужніми будьмо людьми
Врятуймо, а хто як не ми?!

Неллі Сюпюр: Україна — це мій дім, це моя Батьківщина

Дуже болить душа, коли бачиш, що в моїй країні йде війна. Сьогодні ми стикнулися з потужною військовою і пропагандистською машиною Росії.

Вважаю, що моє місце і моя місія сьогодні – це проводити  для людей в Україні та за її межами на високому якісному рівні концерти, фестивалі, майстер-класи, виступи, вечори тощо. Для мене не має значення – виступаю я у комерційному або у благодійному заході – для вишуканого глядача або для вимушених переселенців – всюди у мене 100% творча віддача.

Не випадково в моїй програмі не лише українські а також інші етнічні танці, бо таким чином ми робимо людей більш терпимими та показуємо всьому світу, що Українська культура – це сучасна потужна культура з великим потенціалом.

Тетяна Яковенко: Вишивана моя українська душа

Вишивана душа

Рушниками вквітчана господа,
Мальви й чорнобривці у росі.
Мій народе, мій безсмертний роде,
Вічний у любові і красі.
Бо на Україні в кожній хаті
Квітами любові і тепла
Дітям крила вишивала мати.
Щоб душа крилатою була.

Україно моя!
Із туману років
Вишиванії крила летять рушників.
Вишивана любов,
Вишивана печаль
Вишивана моя
Українська душа.

Маминою піснею вітає,
Любий серцю батьківський поріг,
Рушниками серце захищає ,
Кожен хрестик - мамин оберіг. 
Бо на Україні в кожній хаті
Квітами любові і тепла
Дітям крила вишивала мати.
Щоб душа крилатою була.

Ганна Черінь: Будуймо нову Україну

Блакить і золото

Красується небо блакитне,
Хвилюють пшеничні лани…
Вітчизна зростає і квітне
У сяйві нової весни.

Природа – це прапор Вітчизни –
Блакитно-ясний, золотий…
В нім слава віків сонцебризна –
Це стяг переможний, святий.

Будуймо нову Україну,
Як личить Вітчизни синам!
Виходимо гордо на зміну
Улюбленим нашим батькам.

Ганна Черінь
Збірка «Весна», 1995

 

Оксана Кремінська: найсвятіше почуття – це любов до мами і рідної землі

Найсвятіше, найчистіше і найщиріше почуття, на мою думку – це любов до мами і рідної землі. Маму ми бачимо,як тільки вперше відкриємо очі. А наша Батьківщина – це наша спільна українська мама.

В цьому ключ до подальшого життя людини, до її ідентифікації в суспільстві, до її самовизначення, як особистості. І ці ключики, це тихе таїнство захоплення природою свого краю, мелодійністю своєї мови, запахом повітря і трави зі спогадів дитинства, ми передамо  своїм дітям і онукам, і це буде тривати вічно, допоки існує світ!

Галина Рибачук-Прач: Україно, моя ти доле

Україно, моя ти доле

Я не можу тебе прирівняти
ні до Заходу, ні до Сходу,
бо в чарівній красі одна ти,
облюбована вільним народом.

Ось Волинь, моя рідна колиска,
зовсім поруч-славетні Карпати,
Слобожанщину та Поділля
завжди буду я величати...

Олена Карпенко: Ми вже йтимемо всім народом – в руці рука…

**

У паралельній реальності – гáряче,
все так заплутано, все так загострено;
в непаралельній – гуляють парочки
та коньяки підіймають із тостами.
Вечір, кальян, сукня кольору м’яти,
слово несказане, очі примружені –
й не розбереш, про що стогнуть солдати
там, біля станції, в полі з калюжами.

 

**

З-за обрію,
де на півнеба –
дим,
з-за обрію,
що близько,
за дахами,
злітали душі в небокрай
птахами –
я бачила.
І дітям розповім…

 

**

Лерія Кот: Молюся

У нашій країні біда наступила,
Серця українців вона полонила.
Я довго не вірила, довго мовчала,
Коли Україна від болі кричала.
Я вірила, знала, війни тут не буде,
Та, що ви коїте, гинуть же люди.
Щоночі молилась могутньому Богу,
Дай нашим бійцям хоч якусь допомогу.
Тепер телевізор я більш не дивлюся,
Щоб краще було – по ночам я молюся.

Тетяна Кисляк: Україною я живу

Україна для мене – це  все. І душа  і серце моє водночас. Україною я живу. Україна моя – це колиска дитинства!  Україна- це  ненька моя! Україна – це я!!!

Об'єднати вміст