Слово про Україну

Тетяна Прозорова: Мої вірші – про вас, мої українці і для вас

Моя доля, як і доля кожного українця, тісно й нерозривно пов'язана з долею нашої неньки – України. Ми прокидаємось – і до новин, й спати не лягаємо без них… Коли почалася війна, майже два роки я не могла нормально ні жити ні спати, просто не розуміла, як могло так трапитись… Не могла я й писати… написала декілька віршів і не могла більше… щось робила, допомагала волонтерам, збирала одяг для дітей, надсилала якісь кошти, разом з моїми учнями навчились плести маскувальну сітку, «кікімори» для захисту рідних, які на фронті, готували для бійців гостинці.

Точка опори

Так часом буває: втрачається щось найголовніше, що тримало, або за що тримаєшся. Це як із повітряними кульками – відпустиш – і все. Одна моя подруга постійно повторює: «Треба мати, до чого повертатися». Так і є. Але часом оте «до чого» губиться чи просто відвертається, чи ми від нього відвертаємося... От тоді і живемо повітряними кульками, які безцільно носить туди-сюди...

Так часом буває.

Одного разу, не те щоб гуляючи, радше – валандаючись, я побачила, як біля візочка з дитям зібралися мама-тато-бабусі-дідусі, усі намагалися щось подати-показати-розсмішити. От вона – точка опори тих людей.

Наталя Федько: Україна, як доля – одна

Україна, як доля – одна

Тільки вчора збагнула, що правда – така небезпечна.
У багаттях скорботи згорали мої кораблі.
Мефістофель мені посміхався, зловісно і гречно,
А вітрисько благав: «Не здавайся, моя Наталі!»

Я любила й люблю, та згорати від цього не легше.
Не бенкети, а битви з минулим вінчають мене.
Ти помер від отрути зміїної, Віщий Олеже,
Ну а я – від отрути людської рятуюсь вогнем.

Я – козацької крові, тож ласки не буду просити
У вельмож, котрі думати звикли, що кров – це вода…
Чом ти, батьку Іване*, повірив запроданцям ситим,
Що тебе, полководця, катам поспішили віддать?

Ольга Ганущак: Україна – то моя рідна земля

Україна – то моя рідна земля, то люди, які мені рідні  і близькі.  Але разом з тим сьогоднішня Україна – то мій біль. Бо у нас розбиті дороги, у селах спивається молодь. А так не має бути.

Я хочу, щоб Україна була такою, як вона заслуговує бути – щоб люди не втікали на заробітки, а обробляли рідну землю і достойно жили. Щоб талановиті діти здобували освіту і залишалися жити на рідній землі, і бачили в Україні перспективи для своїх дітей.

А ще хочу, щоб молодь споживала здорову їжу, і ми мали наступні покоління здорових українців. 

Богдана Пілецька: Просим миру

Стільки смутку у тебе в очах,
Україно, моя рідна ненько.
Чом поріс чемерицею шлях
Й розкроїлося навпіл серденько?

Як втомила тебе круговерть:
Знову й знову виборювать волю.
Але сили - не випиті вщерть,
І ми вкотре куєм собі долю.

Наймужніші, хоробрі серця
Захищають в боях Батьківщину.
А ми просим уклінно Творця
Не покинути їх в цю годину.

Любий Боже, твої ми раби,
Свої погляди горнем до неба:
Україну врятуй від журби!
Просим Миру... а більше не треба.

І щодня тисячі молитов
Світлим димом по небу мандрують.
Тільки віра і світла любов
Нас від чорного зла порятують.

Ірина Бондар (Лівабережна): Тарас та Ликера

Люблю вірші Лесі Українки, Тараса Шевченка, Ліни Костенко. Ось недавно до дня народження Тараса написала нового вірша:

ЛикераТарас та Ликера

 «Якби зострілися ми знову,
 Чи ти злякалася б, чи ні?
 Якеє тихеє ти слово
 Тойді б промовила мені?»
 Т.Г. Шевченко

Він мріяв привести до хати
Свою дружину-оберіг.
Удвох укупочці кохатись,
Ще й діточок почути сміх.

Ольга Масалітіна: В Україні – моє коріння і моє серце!

Я – космополіт за світоглядом, але тим не менше, вважаю себе патріотом. В Україні – моє коріння і моє серце! Будучи письменницею, я часто спілкуюся зі своїми колегами, знайомлюся з їхніми творами, відвідую презентації та творчі вечори і бачу, які шедеври створюють наші співвітчизники. Пишаюся тим, якою багатою на таланти є наша рідна земля. Переконана, що дуже важливо розвивати таланти з самого дитинства та виховувати дітей в любові. Моє покликання – дарувати знання молодим матусям і радість – їхнім дітям, адже виховуючи дітей, ми виховуємо майбутнє нашої країни! 

Вікторія Русич: Сила родини (ВІДЕО)

Мати для сина щастя просила.
В пісню вплітала віри слова.
Дай йому, Боже, духу і сили,
Розуму в діях, серцю –добра.

Приспів
Боже Единий, храни Україну!
Мову прадавню, землю билинну!
Прагнемо миру, прагнемо волі! 
Роду козацькому – гідної долі!

Мати співала пісні колискові,
Донька у мами вродлива росла.
Боже, пошли їй світло Любові!
Щоб не згасало й творило дива. 

Приспів
Боже Единий, храни Україну!
Мову прадавню, землю билинну!
Прагнемо миру, прагнемо волі! 
Роду козацькому – гідної долі !

Сила родини – батько і мати.
Радісні очі, хліб на столі,
Щастя дитяче – батьків зустрічати,
Квітне життя, коли Мир на землі.

Приспів
Боже Единий, храни Україну!
Мову прадавню, землю билинну!
Прагнемо миру, прагнемо волі!
Віримо в Божу Силу Любові!

Прагнемо миру, прагнемо волі!
З нами Господня Сила Любові!

Валентина Громова: В мені нуртують гени ще Трипілля

В мені нуртують гени ще Трипілля.
Бо там десь, Україно, твій початок.
І від купальського язичницького зілля,
Яке не всохло на твоїх ще чатах.

Тож я твоя, від тебе, барвінкова.
Моя ти, земле, золота підкова!

Мені заїжджий скіф якось шептав,
Що брови-крильця у цієї жінки.
Що у яких краях він не бував,
А кращої нема від українки.

Тож я твоя, від тебе, барвінкова.
Моя ти, земле, золота підкова!
І знов весніє, вруниться, вкраїниться.
Зазеленіють на городах межі.

І зануртує знов Дніпро, запіниться.
Моєї тут – Любові Вежі.
Бо я твоя, від тебе, барвінкова.
Моя ти, земле, золота підкова!

Валентина Ткач: Україна — земля наших дітей!

Вся любов і повага до України, як я її розумію і сприймаю, лаконічно вписана у віршовані рядки Ліни Костенко:

«Буває часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво –
Оці степи, це небо, ці ліси,
Усе так гарно, чисто, незрадливо,
Усе, як є – дорога, явори,
Усе моє, все зветься – Україна.
Така краса висока і нетлінна,
Що хоч спинись і з Богом говори».

Анжела Левченко: Ми переможем – вірою й любов’ю

Моя велична й горда Україна,
Свята земля моїх дідів-батьків,
Ніколи не стояла на колінах,
Хоч як би хто в цім світі не хотів!
Чому ж так норовлять її вельможі
Принизити, чужим рукам віддать,
Вона, як мати, все простити зможе,
За всіх молитись буде і страждать.
Воістину, як нерозумні діти,
Без віри, без майбутнього живуть,
Не відають, як бути й що роботи,
І хто вказати має вірний путь.
Життя з плеча чужого приміряють,
А власні десь згубилися сліди,
За сотню літ про нас вже й не згадають
Усі емансиповані світи.
Щоб цього не було – стоять мільйони
Сміливих твоїх дочок і синів,
До бою за свободу кличуть дзвони,

Мирослава Данилевська-Милян: Моя Україна

              Чужих країв ніколи я не бачив,
              Принад не знаю їхніх і окрас,
              Та вірю серцем щирим і гарячим:
              Нема землі такої, як у нас.
                                       В. Симоненко
Чужі краї мою не гріють душу
І не дають натхнення небеса.
До тебе, ненько, повертатись мушу,
Бо де знайдеться ще така краса?
 
Для мене ти – Господній подарунок,
Об'єднати вміст