Жінка-УКРАЇНКА

Україно

Україно, ми з тобою майже ровесниці,
Ще й однієї долі похресниці.
Не коханки, не зрадниці і не розлучниці,
Ми власної гордості заручниці.

Хоч іноді падали, та завжди піднімалися,
Слізьми не плакали й ніколи не здавалися.
Поступово прокладали свою дорогу,
Молячись, і дякуючи за все Богу.

Ми з тобою прагнули гармоній й миру
Й для цього віддавали всю свою силу.
Гостинно усіх завжди зустрічали
Й найкраще друзям своїм дарували.

Україно, ти завжди будеш у серці моєму,
Повір, ми з тобою ще заживемо!
Без хаосу, бідності і без війни,
Ще синітиме небо й колоситися будуть жовтобокі лани.

Найпевніше я належу до тих людей, які не знають свого місця на світі, бо потребують передусім простору. Якщо я уважно придивлюся до свого відображення у дзеркалі, то можу прочитати чималий шмат історії українських земель – щось монгольське, щось тюркське, щось слов’янське, замішане з сіллю ще й добряче приперчене.

Тому Україна для мене – це те, що робить із нас, окремих пістрявих клаптиків, велику картату ковдру, теплу й міцно простьобану.

Україна – це наша мова, із сотнями регіональних особливостей, але все одно єдина – українська.

Україна – це віра, незалежно від конкретної релігії, віра передусім у духовну природу людини і свободу бути собою.

Україна – це вміння сміятися, передусім із себе самих, за будь-яких обставин, бо знаємо (перевіряли), що саме сміх виявляється врешті сильніший за ці обставини.

Україна – це відчуття родини, навіть коли озираєшся довкола, не бачиш жодного знайомого обличчя, але все одно певен, що все буде добре.

Славна моя Україна, непоборна і непокорена, ніколи ти не була такою могутньою і прекрасною, як зараз, ніхто ніколи не міг тебе приборкати, бо ми, українці, завжди оберігаємо тебе, шануємо і не дамо топтати тебе чоботом і розривати тіло твоє. Ні монголи, ні татари не здолали твоє дівочої чистоти. Ти народжуєш і плекаєш синів твоїх, які, захищаючи тебе, завжди пам’ятають істину: люби Україну, як матір люби. За часи існування українці жили і кохали, вірили в Бога, і тому цінували тебе і радо зустрічали усіх гостей інших народностей, не маючи поняття посягати на сусідську державу. І тому я вірю: ми переможемо, здолавши ворогів і те лихо, що вони приносять з собою.

Моя Батьківщина – Україна. Я щаслива з того, що народилася і живу саме в Україні. Люблю її за безмежні, красиві, неосяжні простори. Це край моєї рідної оселі. Тут живе моя родина, друзі, знайомі. Шаную та люблю традиції своєї рідної землі. Мені подобається задушевна українська пісня. Україна це мій дім! Я точно знаю, що наше небо – найгарніше, наші ліси – найбагатші, а люди – найпрацьовитіші. Батьківщина – це рідна домівка, місце, де ми народилися та провели найкращі дитячі роки. У кожної людини Батьківщина одна-єдина, як і родина, тому її історія, культура, звичаї та традиції свято шануються. Любіть рідну землю!