Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Слово про Україну
Леся Приліпко: Моя Україно!
Україно, я твоя донька!
А ти мати моя сивочола
Ось тобі моя тепла долонька,
Зоре моя світанкова
Я йду босоніж по росі
Милуюсь аквамариновим небом
Жовто-блакитну стрічку в косі
Я зробила своїм оберегомНенько,я дім твій не лишу
В край чужий журавлем не полечу
Я твоя надія, я майбутнє пишу
Твого життя несу свічуЯ твоєю захоплююсь красою
І Карпати, фортеця немов
Ти прокинулась цією весною
Сон відібрала дітей твоїх кровЛани, поля – твоє тіло
А діти – ніжна душа
В устах від горя все заніміло
Взялась за плечі рука чужа
Леся Шмигельська: Ти у мене одна
Сказати, що Україна моя земля – не сказати нічого… вона у мені болить, кричить невинною мукою і просить: «Допоможи! Мені, матері своїй!…». Несе на Голгофу хреста…це наші гріхи, наші поразки і невдачі. Робити певні висновки?… зарано, чи… уже запізно? О, Україно, як надихатися тобою? Де взяти стільки світла і неба… мирного неба?… Сліди важкого чобота печуть груди, вростають мукою у твоє пречисте лоно. О, моя Україно…
Та я все одно вишепчу, вимолю тебе з мороку, бо ти у мене одна – єдина і неділима, як сонце, що у небі, як саме небо…
Тетяна Кобзар: Найцінніше для мене в Україні — це маленька батьківщина
Найцінніше особисто для мене в Україні – це маленька батьківщина мого батька Василя Прокоповича Кобзаря, який народився в селі Виселок Оржицького району на Полтавщині. Безмежні простори Посулля, запашні трави луків, квітучі плями травневого бузку. І лелеки, які повертаються щовесни. Далекі спогади дитинства. Минув час, немає ані хутірця з дивною назвою Виселок, немає найріднішої Людини – Батька. Тільки лелеки повертаються щовесни, та в моєму мистецтві – та Людяність і Любов, яку дарував Батько.
Ольга Мінтенко: Україна – країна талановитих людей
Україна – країна талановитих людей. Це я змогла зрозуміти вповні аж в університеті, ширше ознайомившись із творчістю відомих і не дуже людей.
Ганна Осадко: Україна – це глибоко і справжньо
Україна – це первинна матриця, це те, що насправді творить нас. Це елемент нашої крові. Це мова. Це пам′ять. Тому дуже важливо нову хвилю національного піднесення укотре не спростити до шароварщини. Бо Україна – це глибоко і справжньо.
Марина Крисько: Моя Україна
Україно, моя прекрасно Україно!
Яка красива і багата ти
Синами-соколами
І доньками, квіткової краси.Безмежнії, безкраїї простори,
Від шахт прослалися і до Карпат,
Лани, що колосяться при дорозі,
Ліси - рай для малини і маслят.Батьківськая хата, мами колискова,
Що кожного ведуть через роки.
Ні з чим не порівняються ніколи,
Не згаснуть в пам'яті й не стліють у душі.Це ти, моя рідненька Батьківщино,
За тебе Бога я прошу щодня,
Щоб лиха минулася година,
Діждалися щасливого всі дня.
Маріанна Задорожна: Слово про Україну
Нам долею дарована земля,
Оспівана поетами в віках,
Країна, що прекрасна мов зоря,
Перлина в пишних золотих вінках.Тут квітнуть трави і шумлять гаї.
Тут ріки кришталеві чистоти.
Поля безкраї, небо й солов’ї
Під місячним корабликом святим.Це мова в розсипах забутих слів,
Що у серцях будила зір вогонь.
Це клич ключів осінніх журавлів.
Це квітка із розгорнутих долонь.Зоріє ясно в тих, хто вірить їй,
Хто доєднав себе в цей дивний світ,
Хто бачить в небі сміх її дзвінкий
І відчуває крил її політ.
Наталія Хаммоуда: Моя Україна
Про Україну сказано багато, та у кожного вона своя.
Моя Україна – це моє рідне село Кошилівці на річці Джурин – моя рідна сторона, яку залишила біля 25-ти років тому.
Моя Україна – це Тернопіль з його щирими людьми і чистими вуличками.
Моя Україна – це зелені ліси і пшеничні поля.
Моя Україна – це сни про рідний дім, пам'ять про батьків і щебет солов'їв. Це спогади, що повертаються у душу…
Тетяна П'янкова: Доки ти чутимеш Україну – матимеш серце!
Якщо тобі десь у серці дихає і гріє – то ц е Україна.
Якщо тобі десь під серцем рухається дитинно – то це Україна.
Якщо тобі із серця тече сльозами і молитвами – це Україна.
Доки ти маєш серце – чутимеш Україну
І доки ти чутимеш Україну – матимеш серце!
Надія Симчич: Вірю в Дух, що витає над Україною
Що я можу сказати про Україну?
Завжди боліла душа, коли бачила купи сміття на землі, просякнутій кров’ю наших предків. А зараз – ще більше болить, бо «воріженьки» знову шматують її, святу.
Завжди знала, що наші чоловіки – найкращі. Найшляхетніші, найдобріші, а відтепер – ще й найсміливіші в світі. Вони переможуть. Вони завжди перемагали.
Вірю в Дух, що витає над Україною.
Люблю нашу мову. Наша земля говорить нею.
І, звісно ж, небо, сонце, мальви…
Ольга Бреславська: Україна в кожному із нас
Мільйони слів вже сказано про Неї, про любов до Неї, про гордість за Неї – за Україну. Але так мало вчинків, щоб допомогти Їй Бути – стати такою, про яку мріємо і хочемо пишатись.
Зараз вирішується Її доля. Навіть не доля, а горизонт, за який мирно зможе сідати сонце. Формується територія, на котрій ті, хто вважають себе українцями зможуть розмовляти рідною мовою, вдягати національну символіку, співати у повен голос і оплакувати героїв.
Україна у кожного в серці. Вона звучить словами, майорить вишиванками на грудях, але серце зрадливо гупає, бо має схильність піддаватись спокусам та божкам. І зараз панує той час, коли вітер змін знімає маски з облич. Оголює всіх, кому донедавна співали хвалебні оди.
