Слово про Україну

Дарина Бутко: Україна для мене – це все

Україна для мене – це все. Абсолютно все, що вміщує моє життя – любов,  родина, робота чи друзі – все  це живе у цьому слові. У моєму будинку прапор України висів задовго до того, як це стало загальноприйнятим. І сьогодні мені, як і всім нам, так приємно бачити,що наша Україна прокинулась і починає свій довгий, але справжній шлях до Незалежності.  Рабів до раю не пускають – двадцять два роки ми цього не розуміли, але нарешті українські серця б’ються в унісон. 

Софія Триколенко: Нині в Україні, на жаль, слабо підтримують мистецтво

Українське мистецтво самобутнє, заслуговує на почесне місце в світовій скарбниці мистецьких надбань. Складна, сповнена буремних подій історія сформувала специфічний колорит, структуру, манеру подачі декоративно-прикладного та станкового мистецтва.

Мені здається, що нині в Україні, на жаль, слабо підтримують мистецтво. Точніше, зовсім не підтримують. Майстри змушені постійно боротися за своє існування: відсутність держзамовлень, втрата майстерень, непомірно високі ціни на виставкову площу… Виникає враження, що з усіх зовнішніх та внутрішніх ворогів найстрашнішими вважаються саме творчі люди, з якими держава активно бореться.

Світлана Соколова: Ми зможемо збудувати міцну процвітаючу країну

Україна – це моя Батьківщина. Тут я народилася і люблю цей край. Мені дуже подобається подорожувати по Україні. Коли їду на Волинь, то бачу безліч прекрасних пейзажів – це і непроглядні ліси Полісся, де живуть мавки і прекрасні голубі бездонні озера Волині, де ще водяться лісовики. Київ я люблю за те, що гостинно прийняв в свої обійми і тут я можу реалізувати всі свої творчі задуми.

Я дуже хочу, щоб на нашій чудовій благословенній землі завжди був мир та спокій. Я знаю, що ми зможемо збудувати міцну процвітаючу країну, якщо кожен з нас буде займатися улюбленою справою.

Анна Скляренко: Патріотична сповідь

Чому моїй любій країні,
Красивій й багатій неньці-Україні,
Не дають спокою ніяк,
Не полишають загарбницьких атак!

Ви кажете, що ви нам браття,
Аж очі світять від завзяття.
«По братськи» ви забрали Крим!
І що на черзі? Донецьк, а може й Львів?

Марина Мірзаєва: Україна багата, Україна прекрасна, Україна рідна

Щодня я притуляюся до неї, аби прошепотіти «люблю». Рідна земля для мене є не тільки годувальницею, але й головним натхненником у житті. Україна це те, що живе вічно, а ти у цій вічності лише вітер, що вносить зміни у пориві власних думок і бажань. Кохати свій народ, свою землю не задля збагачення, а просто так найвища цінність і найбільше уміння жити у гармонії із власним серцем. Осягнути важливість своєї особистості у формуванні нації і безкорислива праця в ім'я своїх змеляків найблагородніше, що може зробити людина за життя. Навчившись любити свою країну ти зробиш крок до процвітання і розвитку власного народу, краплиною якого і ти є сам.

Любов Долик: Господи, порятуй мою Україну!

Молитва

Мій Господи, пришли мені якусь думку світлу і тиху,
пролий світло у моє єство, у мої думки і чуття!
Боже, наповни мене своїм милосердям і мудрістю!
Господи, навчи мене, як іти, як діяти за волею Твоєю найвищою…

Ірина Баковецька:Слава жінкам-героям!

Призначення жінки – не лише продовжувати рід, але й оберігати його своїм духом і тілом. Наш рід – український, а отже, кожна з нас повинна берегти національний вогонь з інстинктом материнства – словом, думкою і справами, так як це робили відомі жінки-борці за щастя України.

Словом, ділом і правди думками, 
Як вогонь родовий, Україно, 
Ти захищена нами – жінками, 
Наша Ненько і наша Дитино. 

Слава Україні! Слава жінкам-героям!

Людмила Ґрацієвська: Тут я щаслива

Що писати про Україну… Це дуже складно, особливо зараз. Будь які слова виглядатимуть або занадто банально або ж занадто пафосно. Я просто її люблю. Тут живе моє кохання, мої діти, батьки. Тут я щаслива. А ще– Часточка мого серця завжди буде линути у лемківські Карпати, звідки викорчували частину мого роду. Той потяг десь глибоко, закарбований на генетичному рівні і час од часу пробивається у вірші.

Галина Фесюк: З нами Бог і Україна

Я – жінка-українка, народжена з великої любові моїх батьків, які віддали свої молоді роки боротьбі за вільну Україну, за майбутнє без москалів, які нищили і нищать мою Україну. І сьогодні моя Україна опинилася у важкому політичному, економічному і соціальному стані. Її знову заразили вірусом війни. І не хто-будь, а наш сусід – путіноянець.

Оксана Максимів: Україна – невичерпне джерело натхнення

Мабуть, не вистачить на світі слів, щоб висловити те, що для мене означає «Україна». Це, перш за все, це − рідна земля, − земля, де я народилася, де зростала, пізнаючи її красу, чарівність, неповторність, що воєдино сплетені з її випробуваннями, болями та стражданнями.

Завдяки моїм рідним, яким я щиро вдячна за своє виховання, у моєму серці ще з раннього дитинства почали проростати паростки любові та захоплення рідною країною, її прекрасною природою, її милозвучною мовою, краса якої виливається у поетичному слові та народній пісні, неперевершеним мистецтвом, що розквітає з давніх-давен у барвах вишиванок, рушників, килимів, у орнаментах писанок, у квітчастих візерунках збанків і тарелів…

Ірина Вороняк: Люблю рідну землю

Люблю рідну землю. Любов цю не вимірюю кількістю вишиванок у шафі. Люблю Львівщину. Хочу щоб її бачили насамперед українською. Що я маю на увазі? Наприклад, містечко Жовква. За останніх кілька років сформувався стеоретип «Жовква – королівське місто». Факт, польські королі і магнати якийсь час володарювали у ньому. Але… Жовква – це і гетьманське місто: за даними деяких істориків,тут початкову освіту здобував гетьман Богдан Хмельницький, послів до Карла ХІІ з Жовківського замку відправляв Іван Мазепа, бував у місті і гетьман Петро Дорошенко. Зрештою, нинішня Жовква – то колишнє руське село Винники, мешканці якого займалися виноробством.

Віталія Савченко: Це мій народ! Моя Україна!

Мій гордий, сильний духом народ. Терплячий, роботящий, співучий, щедрий, люблячий та милосердний народ, котрий не втрачає людяності не дивлячись на ні на що. Жертовний, віруючий, сильний і тому незламний. Народ велет, народ атлант, що достойний своїх славних предків. Моя Україно, ненечко-нене, нині важко тобі рідна. Кров'ю вмитая, заплакана і зажурена, тужиш гіренько за синами побитими супостатом. Б'єшся чаєчкою-голубочкою над дітьми своїми. Моя Вкраїно-матінко, понад усе на світі хочу бачити тебе щасливою та радісною. Щоб пісні лилися, а не кров, щоб цвіла ти, а не задихалася димами від пожарищ, щоб росли у тебе нові діти, а не могилоньки з хрестами.

Об'єднати вміст