Слово про Україну

Неллі Сюпюр: Україна — це мій дім, це моя Батьківщина

Дуже болить душа, коли бачиш, що в моїй країні йде війна. Сьогодні ми стикнулися з потужною військовою і пропагандистською машиною Росії.

Вважаю, що моє місце і моя місія сьогодні – це проводити  для людей в Україні та за її межами на високому якісному рівні концерти, фестивалі, майстер-класи, виступи, вечори тощо. Для мене не має значення – виступаю я у комерційному або у благодійному заході – для вишуканого глядача або для вимушених переселенців – всюди у мене 100% творча віддача.

Не випадково в моїй програмі не лише українські а також інші етнічні танці, бо таким чином ми робимо людей більш терпимими та показуємо всьому світу, що Українська культура – це сучасна потужна культура з великим потенціалом.

Тетяна Яковенко: Вишивана моя українська душа

Вишивана душа

Рушниками вквітчана господа,
Мальви й чорнобривці у росі.
Мій народе, мій безсмертний роде,
Вічний у любові і красі.
Бо на Україні в кожній хаті
Квітами любові і тепла
Дітям крила вишивала мати.
Щоб душа крилатою була.

Україно моя!
Із туману років
Вишиванії крила летять рушників.
Вишивана любов,
Вишивана печаль
Вишивана моя
Українська душа.

Маминою піснею вітає,
Любий серцю батьківський поріг,
Рушниками серце захищає ,
Кожен хрестик - мамин оберіг. 
Бо на Україні в кожній хаті
Квітами любові і тепла
Дітям крила вишивала мати.
Щоб душа крилатою була.

Ганна Черінь: Будуймо нову Україну

Блакить і золото

Красується небо блакитне,
Хвилюють пшеничні лани…
Вітчизна зростає і квітне
У сяйві нової весни.

Природа – це прапор Вітчизни –
Блакитно-ясний, золотий…
В нім слава віків сонцебризна –
Це стяг переможний, святий.

Будуймо нову Україну,
Як личить Вітчизни синам!
Виходимо гордо на зміну
Улюбленим нашим батькам.

Ганна Черінь
Збірка «Весна», 1995

 

Оксана Кремінська: найсвятіше почуття – це любов до мами і рідної землі

Найсвятіше, найчистіше і найщиріше почуття, на мою думку – це любов до мами і рідної землі. Маму ми бачимо,як тільки вперше відкриємо очі. А наша Батьківщина – це наша спільна українська мама.

В цьому ключ до подальшого життя людини, до її ідентифікації в суспільстві, до її самовизначення, як особистості. І ці ключики, це тихе таїнство захоплення природою свого краю, мелодійністю своєї мови, запахом повітря і трави зі спогадів дитинства, ми передамо  своїм дітям і онукам, і це буде тривати вічно, допоки існує світ!

Галина Рибачук-Прач: Україно, моя ти доле

Україно, моя ти доле

Я не можу тебе прирівняти
ні до Заходу, ні до Сходу,
бо в чарівній красі одна ти,
облюбована вільним народом.

Ось Волинь, моя рідна колиска,
зовсім поруч-славетні Карпати,
Слобожанщину та Поділля
завжди буду я величати...

Олена Карпенко: Ми вже йтимемо всім народом – в руці рука…

**

У паралельній реальності – гáряче,
все так заплутано, все так загострено;
в непаралельній – гуляють парочки
та коньяки підіймають із тостами.
Вечір, кальян, сукня кольору м’яти,
слово несказане, очі примружені –
й не розбереш, про що стогнуть солдати
там, біля станції, в полі з калюжами.

 

**

З-за обрію,
де на півнеба –
дим,
з-за обрію,
що близько,
за дахами,
злітали душі в небокрай
птахами –
я бачила.
І дітям розповім…

 

**

Лерія Кот: Молюся

У нашій країні біда наступила,
Серця українців вона полонила.
Я довго не вірила, довго мовчала,
Коли Україна від болі кричала.
Я вірила, знала, війни тут не буде,
Та, що ви коїте, гинуть же люди.
Щоночі молилась могутньому Богу,
Дай нашим бійцям хоч якусь допомогу.
Тепер телевізор я більш не дивлюся,
Щоб краще було – по ночам я молюся.

Тетяна Кисляк: Україною я живу

Україна для мене – це  все. І душа  і серце моє водночас. Україною я живу. Україна моя – це колиска дитинства!  Україна- це  ненька моя! Україна – це я!!!

Галина Литовченко: Україна – моя гордість

Що для мене Україна – для людини, що народилася в самому її центрі і котрій випала доля багато років мешкати поза її межами? Це – моя гордість. Так-так, я завжди пишалася і пишаюся нині належністю до моєї священної землі. З задоволенням носила власноруч виготовлену вишиванку на Вологодщині та Ярославлі, Твері та Баку, демонструючи своєю зовнішністю: я – українка! А квіти, що буяли цвітом на моїх підвіконнях чи в квітнику, саме тому і буяли, що з кущиком барвінку чи герані завжди привозила чорнозем з батьківського саду і та грудочка землі мала силу святої, що надає міці всьому живому. То було моєю таємницею, бо здавалося марним казати про це сусідкам, чи приятелькам, які з заздрістю заглядалися на мої вазони.

Наталя Данилюк: Україна в кожному колосочку…

Для мене Україна – це моє мальовниче бойківське селище, що притулилося до підніжжя красивих і величавих гір Карпат. Це рідна домівка, привітні посмішки і сяючі очі моїх найрідніших, які окриляють і надихають любити життя, радіти кожному новому дню, творити! Це люди, близькі по духу, спілкування з якими робить життя цікавим і насиченим. Це сильна самобутня нація, яку не зламали багатовікові пута. Україна в кожному колосочку, в кожній квіточці, краплинці роси, в кожному поруху гілки, щебеті пташок, шепоті струмка… Її не можна не любити, нею не можна не захоплюватися, за неї варто боротися!

Юлія Миргородська: Українським героям слава!

Україна моя, ти вся в ранах.
Кровоточать святі місця,
Над могилою Нігояна,
Веремія, Сольчаника.

Тільки вулиці кров’ю вмились,
Попід кулями ворогів.
Тихо плаче моя країна
Хриплим голосом матерів.

Не вбивайте! Не треба воєн!
Сотня душ. Хіба мало вам?
Ще багато ЖИВИХ ГЕРОЇВ
Вдячні мертвим своїм життям.

І, якщо ти не можеш змиритись,
Україна в тобі повстала.
Я за тебе буду молитись!
Українським героям слава!

Інна Ковальчук: Тут вільно жити, вмерти – й воскресать

РІД

Тут Шлях Чумацький
вперся у поріг
старої милосердної каплички,
і по-братерськи ділиться на всіх
окраєць сонця
та пелюстка свічки,

омиті молитвами знахарі
не чули зроду-віку про плацебо,
і сяють, мов сузір’я, угорі
відбитки доль
на плащаниці неба.

Це звідсіля на прощу
і на рать
іде мій рід, якого не скорити…
Тут вільно жити,
вмерти – й воскресать
в ряснім буянні молодого квіту…

Об'єднати вміст