Слово про Україну

Леся Приліпко: Моя Україно!

Україно, я твоя донька!
А ти мати моя сивочола
Ось тобі моя тепла долонька,
Зоре моя світанкова

Я йду босоніж по росі
Милуюсь аквамариновим небом
Жовто-блакитну стрічку в косі
Я зробила своїм оберегом

Ненько,я дім твій не лишу
В край чужий журавлем не полечу
Я твоя надія, я майбутнє пишу
Твого життя несу свічу

Я твоєю захоплююсь красою
І Карпати, фортеця немов
Ти прокинулась цією весною
Сон відібрала дітей твоїх кров

Лани, поля – твоє тіло
А діти – ніжна душа
В устах від горя все заніміло
Взялась за плечі рука чужа

Леся Шмигельська: Ти у мене одна

Сказати, що Україна моя земля – не сказати нічого… вона у мені болить, кричить невинною мукою і просить: «Допоможи! Мені, матері своїй!…». Несе на Голгофу хреста…це наші гріхи, наші поразки і невдачі. Робити певні висновки?… зарано, чи… уже запізно? О, Україно, як надихатися тобою? Де взяти стільки світла і неба… мирного неба?… Сліди важкого чобота печуть груди, вростають мукою у твоє пречисте лоно. О, моя Україно…

Та я все одно вишепчу, вимолю тебе з мороку, бо ти у мене одна – єдина і неділима, як сонце, що у небі, як саме небо… 

Тетяна Кобзар: Найцінніше для мене в Україні — це маленька батьківщина

Найцінніше особисто для мене в Україні – це маленька батьківщина мого батька Василя Прокоповича Кобзаря, який народився в селі Виселок Оржицького району на Полтавщині. Безмежні простори Посулля, запашні трави луків, квітучі плями травневого бузку. І лелеки, які повертаються щовесни. Далекі спогади дитинства. Минув час, немає ані хутірця з дивною назвою Виселок, немає найріднішої Людини – Батька. Тільки лелеки повертаються щовесни, та в моєму мистецтві – та Людяність і Любов, яку дарував Батько.

Ольга Мінтенко: Україна – країна талановитих людей

Україна – країна талановитих людей. Це я змогла зрозуміти вповні аж в університеті, ширше ознайомившись із творчістю відомих і не дуже людей.

 

Ганна Осадко: Україна – це глибоко і справжньо

Україна – це первинна матриця, це те, що насправді творить нас. Це елемент нашої крові. Це мова. Це пам′ять. Тому дуже важливо нову хвилю національного піднесення укотре не спростити до шароварщини. Бо Україна – це глибоко і справжньо.  

Марина Крисько: Моя Україна

Україно, моя прекрасно Україно!
Яка красива і багата ти
Синами-соколами
І доньками, квіткової краси.

Безмежнії, безкраїї простори,
Від шахт прослалися і до Карпат,
Лани, що колосяться при дорозі,
Ліси - рай для малини і маслят.

Батьківськая хата, мами колискова,
Що кожного ведуть через роки.
Ні з чим не порівняються ніколи,
Не згаснуть в пам'яті й не стліють у душі.

Це ти, моя рідненька Батьківщино,
За тебе Бога я прошу щодня,
Щоб лиха минулася година,
Діждалися щасливого всі дня.

Маріанна Задорожна: Слово про Україну

Нам долею дарована земля,
Оспівана поетами в віках,
Країна, що прекрасна мов зоря,
Перлина в пишних золотих вінках.

Тут квітнуть трави і шумлять гаї.
Тут ріки кришталеві чистоти.
Поля безкраї, небо й солов’ї
Під місячним корабликом святим.

Це мова в розсипах забутих слів,
Що у серцях будила зір вогонь.
Це клич ключів осінніх журавлів.
Це квітка із розгорнутих долонь.

Зоріє ясно в тих, хто вірить їй,
Хто доєднав себе в цей дивний світ,
Хто бачить в небі сміх її дзвінкий
І відчуває крил її політ.

Наталія Хаммоуда: Моя Україна

Про Україну сказано багато, та у кожного вона своя. 

Моя Україна – це моє рідне село Кошилівці на річці Джурин – моя рідна сторона, яку залишила біля 25-ти років тому.

Моя Україна – це Тернопіль з його щирими людьми і чистими вуличками. 

Моя Україна – це зелені ліси і пшеничні поля.

Моя Україна – це сни про рідний дім, пам'ять про батьків і щебет солов'їв. Це спогади, що повертаються у душу…

Ярина Білецька. Слово про Україну

Поділяю Шевченкове:

«...Смирітеся, молітесь Богу
     і згадуйте один другого.
     Свою Україну любіть, 
     любіть її во время люте, 
     в останнюю тяжкую минуту,
     за неї Господа моліть!»

Тетяна П'янкова: Доки ти чутимеш Україну – матимеш серце!

Якщо тобі десь у серці дихає і гріє – то ц е Україна.

Якщо тобі десь під серцем рухається дитинно – то це Україна.

Якщо тобі із серця тече сльозами і молитвами – це Україна.

Доки ти маєш серце – чутимеш Україну

І доки ти чутимеш Україну – матимеш серце!

Надія Симчич: Вірю в Дух, що витає над Україною

Що я можу сказати про Україну?

Завжди боліла душа, коли бачила купи сміття на землі, просякнутій кров’ю наших предків. А зараз – ще більше болить, бо «воріженьки» знову шматують її, святу.

Завжди знала, що наші чоловіки – найкращі. Найшляхетніші, найдобріші, а відтепер – ще й найсміливіші в світі. Вони переможуть. Вони завжди перемагали.

Вірю в Дух, що витає над Україною.

Люблю нашу мову. Наша земля говорить нею.

І, звісно ж, небо, сонце, мальви…

Об'єднати вміст