Жінка-УКРАЇНКА

… Мені мов наснилась картина.
Стоїть в горах Криму дівчина.
І стогін, і плач звідти лине,
А сукня на ній жовто-синя.

Вона не просила – волала,
Вона допомоги чекала!
Звала ледь не кожну людину,
Взиралася в кожну шпарину.

Прикривши на грудях руками
Свої окривавлені рани.
А ворон у небі літає,
Він слушної миті чекає.

Ось крок ще раз зробить – і …
прірва,
Та сукню ніхто вже не зірве,
Ніхто не обріже волосся,
Зламати її не вдалосся!

Второпала я, – та дівчина,
То ж ненька моя – Україна!
Ми всі не повинні їй дати,
Від відчаю в прірву ступати!

Це ж наша земля влита кров’ю
Зігріймо ж її ми любов’ю
То ж мужніми будьмо людьми
Врятуймо, а хто як не ми?!