Жінка-УКРАЇНКА

До власного короткого списку найзмістовніших та найцікавіших книжок для дітей про Чорнобиль — Олександра Єсаулова «Мамо, а що це було?» та Віктора Васильчука «Чорнобильські поневіряння Бучі» — хочу віднині додати ще одну, яку написав журналіст, видавець, письменник, волонтер Костянтин Климчук, назвавши її «Літо, коли сонце стало чорним» (Біла Церква: Час Змін Інформ, 2023. — 108 с.).

Книжка побачила світ минулого року. Це повість для дітей середнього шкільного віку. Але читати її  рекомендую всім: від малого до великого.

Чому я люблю такі книжки? Бо це історія. Навіть хай місцями художньо оздоблена авторами, та все ж про події реальні, які давно б вже могли і  загубитися в часі, аби не оці письменницькі оповідки.

Трагічні долі, необдумані кроки влади, страшні наслідки, які й досі відгукуються багатьом, безліч сімей, які змушені були залишити свої домівки назавжди, смерті, довічні хвороби тих, хто гасив пожежу…

Буквально перед Новим роком у видавництві "Десна Поліграф" вийшла друга книга Корюківського письменника Віктора Татарина "Падіння яблука". Книга видана в рамках  обласної Програми підтримки розвитку інформаційної та видавничої сфер Чернігівщини  за рахунок обласного бюджету. Знайома я з автором через соціальну мережу fasebook. Віктора Татарина можна назвати сосничанином, бо навчався і жив  у Сосниці. Він є випускником технікуму бухгалтерського обліку. Та і є багато у нас спільних знайомих, котрі живуть у нашому містечку, малій батьківщини  українського генія, письменника і кінорежисера Олександра Довженка.

Назва книги інтригуюча і багатообіцяюча. Обкладинка на книзі діє гіпнотично. Художниця Тетяна Кузик майстерно зобразила суть книги. Чомусь затримує погляд і розшукує серед хаотичних власних думок логіку. Таргани в моїй голові навіюють якісь думки, то і ніби життєві то ніби і колись просто омріяні. Руки інстинктивно перегортають сторінки. Зміст,  Автобіографія автора - ну, як же без цього? Присвята: Черленій Троянді, яка любить ромашки Вікторії Т., - напевно вона  себе пізнає, коли отримає свій примірник.

Уривок із роману «Мені байдуже, що люди скажуть»

Розділ 1. 

Маленька Орися сиділа навпочіпки над грядками з морквою і думала свою дитячу думу. Полоти моркву вона не любила чи не найбільше з усієї домашньої роботи. Тоненькі пальчики вибирали зілля і проріджували щільні рядки моркви, залишаючи між рослинами віконечка. Орися повільно просувалася, тихенько щось мугикаючи собі під ніс, інколи зітхаючи, бо кінця-краю тим рядкам не було видно. 

Завтра буде!..

Вона йшла вже давно стемнілою вулицею додому. Під ногами від світла вуличних ліхтарів іскриться, переливаючись, як розкидані повсюди діаманти, сніг. Тіні від дерев, що ростуть вздовж тротуару, як живі, рухаються за ходою жінки. Легенький мокрий сніжок приємно шурхотить, долітаючи до сірого балонового пальто. Зимовий теплий вечір. Надворі тихо, спокійно. Навкруги – жодної живої душі. Тільки у вікнах житлових будинків горять вогні – як вісники того, що містечко не безлюдне. Просто час вже такий. Восьма вечора. П’ятниця. Сьогодні святвечір у православних християн. Всі сім’ями зібралися за святковими столами і святкують.

Тьмища була непрозірною. «Сивий» з власного досвіду знав, що у таку пору можна чекати на несподівану, неприємно забарвлену. Диверсанти не дріматимуть. Підійдуть впритул, нароблять рейваху і займуть вигідну позицію. Вже тричі за це літо намагалися, але… Тому він, стоячи на посту, вслухався у кожен шурхіт. Хто-хто, а недавній вчитель біології теорією і практикою підштовхнувся до того, що тишина уміє промовляти. Той, хто підкрадається неодмінно сполохає якусь комашину і вона обурено подасть сигнал іншим.

Не помилився. Десь вдалині озвався цвіркун. І це стривожило. Почав вслухатися у сумеркність. Хтось чалапав до них, не думаючи про осторогу. Напружився, клацнув затвором автомата.