Проза

Світлана Камишна-Терещенко і її перша книжка «Таємниця жіночої душі»

Нарешті вийшла моя перша довгоочікувана книжка «Таємниця жіночої душі». Мала бути збірка віршів, але так сталося, що першою вийшла моя проза.

Ця книга складається з двох частин. Перша — це різні цікаві жіночі долі, сутність життєвих ситуацій, интригуючі та позитивні історії, а ще веселі замальовки з життя. Друга частина під назвою «Відверта розмова» — це невеличкі філософські роздуми про закони Всесвіту, про те, як бути щасливим, і що для цього треба. 

Рушники мої, рушники...

(Документально-художнє оповідання)

Вже котругодину Ганнуся сама не своя. Замкнулася на металеву защіпку в хатьонку і ридає. Пекучі сльози майже із самого раночку  туманною пеленою заполонювали геть запухлі очі. Вона вже й не звертала на них особливу увагу хоч цей невпинний солоний потік, який не мав ні початку, ні кінця, та рій тривожних  думок у роз'ятреній  голові  і не давали  зосередитися. Злість і злоба охопили душу й серце. Ще мить і звідти, мов із розтривоженого вулкана, поллється вогненна магма. Лишалося тільки  піднести сірник, аби все навкружохопило нищівним вогнем.

Проза Лілії Бондаревич-Черненко

Звичайна історія

Жила-була Муха. На перший погляд, Муха як Муха. Нічого особливого. Як і всі інші мухи, вона смажила на сніданок омлет на маленькій пательні і летіла на службу - коли з парасолькою, коли - ні. Залежно від погоди. Служба була не надто важкою - Муха працювала у великій дегустаційній фірмі. Єдине, що від неї вимагалось - вишукувати найсмачніші і найсоковитіші місця, сідати на них і... ласувати. Чи малиною, чи млинцями, чи молоком.

Акула на небі, або Кров однієї групи

Новела

Небо на заході здавалося йому схожим на пащу акули. Петро, мало не заточившись, іще раз підвів тяжку після вчорашнього голову, прикриту вилиняним  кашкетом. Ні, таки так. Велика хмара, що грізно насувалася, роздвоєним кінцем нагадувала роззявлену пащу акули, котру кремезний чолов’яга з ніби пожованим обличчям бачив лише в кіно. Ще хлопцем, років двадцять тому, коли його крутили в сільському клубі, нині напіврозваленому.

А де акула, там, звісно, й вода. Ото буде тобі, Петре, косовиця, на яку виперла з дому дружина. І добре, що не доведеться нашарпатися косою. Тільки б полив швидше дощ, тоді можна бігцем із лугу до хати.

Марія Дружко. Полювання на тура (уривок з роману)

Дуже хочеться вірити — людина,
що відвідала це місце,
вже ніколи не зможе жити так,
аби після неї лишалися мертві міста.

 (О. Сирота.)

1

Темна шибка холодила чоло, але Максим, здається, не зважав, тулячись до неї усе щільніше. Він знав: десь там, у темряві цокотить підборами по змоклому від нічної роси асфальту його мама. Хлопчик не чув того цокотіння, не бачив жодного натяку на чиюсь присутність там, за вікном, але був готовий будь-якої миті рвучко відхилити шибку і стрибнути у ніч, як він це зазвичай робив, чекаючи, доки мама повернеться з робочої зміни. Максимко стрибав у високу траву, на пожовкле листя, а бувало і у глибокий сніг, і чимдуж гнав назустріч довгожданим долоням, теплому, несхожому ні на який інший, ніжно-солодкому духу материних обіймів. Хлопчик мчав у ніч, аж доки його не перепиняв лагідний, трохи хриплуватий від денної напруги голос:

Галина Корицька. Пейзажні етюди. Частина 3

Берізка

Вітер витанцьовував всю ніч. Ревіло, стогнало, валилося. Здавалося, що він заставляє танцювати весь світ... Вранці першим на розвідки вийшло сонце. Якось несміливо кинуло поглядом навкруги й отетеріло від здивування.  Найбільше зачепила за живе берізка, яка старалася приховати свою наготу. Завжди причепурена вона  виглядала вимученою, стривоженою. Листя шматтям звисало додолу. Найбільше дісталося білокорому ніжному стану. Вочевидь, вітер мстив красуні за клена, який ненав'язливо оберігав її, стараючись захистити від усього світу. Його розмірена незрадливість виявлялася в  опіці юної, ніжної красуні, яка наливалася життям. Він по-батьківськи леліяв берізку, прикриваючи її від різкого й нав'язливого залицяння вітру; захищав від палючого сонця, намагався вмірунапоїти під час дощової щедроти. І така опіка дорого обійшлася йому. Людина, вирішивши, що клен не дає берізці тягнутися вгору, якраз перед лихим танцем вітругана пообрізала гілки, звільняючи простір для неї.  Не вдалося старому клену дотримати слова, яке він дав сусідці, коли вона народжувала доню. Людина, не порадившись із природою, вчинила необдумано. Не пошанувавши старість, вона завдала шкоди молодості. І тепер, після вчинку лиховітра, мусіла спокутувати вину й перед кленом, і перед берізкою. Необдуманість...

«Вони всі їли борщ!»

Наталя Куліш

Він завжди приходив сюди їсти борщ, бо хотів бути класиком. Вони були на кожній серветці закладу. Це були портрети Лесі Українки, Тараса Шевченка чи Івана Франка, де майорів хитрий слоган: «Вони всі їли борщ!».

Його вже знали всі офіціанти їдальні. Він щоразу замовляв тільки борщ і вареники з сиром, вдаючи щирого українця. Коли жвава офіціантка приносила страви, він неспішно витирав серветкою ложку і вилку, відкладав убік скибку чорного хліба з двома кусниками сала.

‑ Для цуцика. Він голодний чекає мене за дверима, ‑ пояснював здивованому сусідові навпроти за столом.

Жабка-мандрівниця

Наталя Куліш

Зоя вдивлялася з вікна маршрутки на пагорб між цегляними п’ятиповерхівками. Згадала, як п’ять років тому вона винаймала тут житло. Дивилася і не бачила того каналізаційного люка, де знайшла знерухомленого чоловіка. Зараз все поросло споришем і пирієм. А тоді була зима. І така сніжна і морозяна…

Жінка приїхала з роботи, як завжди, після сьомої вечора. Не вечеряла, тільки випила чаю, щоб зігрітися. І вирішила винести сміття, щоб трохи освоїти місцевість біля недавно орендованого житла…

Галина Корицька. Пейзажні етюди. Частина 2

Кицька

Кицька вмивалася. Лапкою, неначе пензлем, старанно виводила по мордочці, раз по раз витираючи свою заспаність. Здавалося, її ніщо не цікавило, окрім власної краси. Однак лукавим поглядом вона спостерігала за горобцями, які, незважаючи ні на кого, вперто сварилися за шматочок хліба. Вмита красуня отетеріла від нахабства забіяк, коли побачила, як у неї з-під носа викрадають сніданок. Мить, і її лапка-пензлик перетворилася на миротворчий інструмент. 

Горобці стрепенулися від несподіванки, видихнули переляк і розлетілися врізнобіч, залишаючи втрачені надії на легку наживу. Та звідки було їм знати, що порух Кицьки – то був добрий знак їх примирити?

Галина Корицька. Пейзажні етюди

Макове диво

Зачервоніло при дорозі ніжно-ніжно. По-особливому краплинки дива зібралися в чарівний килим і манять своєю незайманістю. І чим ближче наближаєшся до цього природнього дивотвору, тим дужче відчуваєш ніжний подих життя квітки, яка, трепетно піддається настирливому поцілунку  вітру. Нахиляюся, заглядаю в її лоно і спостерігаю, як все єство польової красуні виграє від настирливості вітру. Зеленувате її серце дихає в ритм, а ворсисті цяточки душі розмірено, в унісон природі, наповнюють дивовитвір життям... Марево.. 

Запоріжжя-Бердянськ, 4 червня 2018 року
 

Стеблинка

Вікторія Оліщук. Пацьорки.

Пацьорки

Людко, привіт! Як ти там? Не пишеш, не дзвониш. Як поїхала в столицю, то «всьоравно шо крізь землю», як любила казати моя покійна бабка Тоня. Ще й зараз відчуваю притиск  зашкарублої твердої долоні, що час від часу  гупала мою спину за непослух. І тобі деколи перепадало від старої. Ох, то таке. А ти, певно, думала, що  і Надька тебе забуде? А я пам’ятаю. От саме шукала конспекти старі з літератури (позакласне читання в 6-Б, то щоб не гаяти часу - підняла стару писанину), а серед них і твою київську адресу знайшла. Та й вирішила написати.

Проза Вікторії Оліщук

Мандрівка

Твоя нитка ще не висотана ні мойрами, ні тобою особисто з щойно купленого мотка, бо ти ще не маєш мандрівки. Точніше, вона є лише у планах. Але коли  ти нарешті надумаєш рушати, не мни кота в мішку, як-то кажуть, і  дій впевнено та наполегливо. Тягни нитку! Але заздалегідь попереджаю: вона може обірватись, тому вибирай, якщо буде така можливість, міцнішу. Якщо ти все ж обрав найтоншу, знай, її доведеться зв’язувати у вузли і досить часто. Вона не зможе витримати ніякого вартісного вантажу. В результаті ти її викинеш або зашиєш дірку на лівій шкарпетці. Печально чи не так?

Об'єднати вміст