Гринь Микола

Лебедине перо в пана Кузьменка, або Підстрелений журавель

Валентина Михайленко. Підбитий журавель, або Забутий талант. Чернігів. Видавництво «Десна Поліграф.2018.

Поетеса, прозаїк, краєзнавець. Автор збірок поезії і прози, а також повістей і романів «У лабіринтах трикутника», «На лезі радості», «Ніхто й ніколи», « Історія трамвайчика», «Солодкий смак гіркоти»; книг з історичного краєзнавства: «Короп історичний», «Короп», «Дем'ян Многогрішний -гетьман Сіверський», «Короп – європейське містечко», біографічного довідника «Коропщина в іменах». Все це про одну людину – члена Національної спілки письменників України, Національної Спілки журналістів України та Національної спілки краєзнавців Валентину Микитівну Михайленко. А ще вона – лауреат літературного конкурсу «Коронація слова» та мультимистецького літературного конкурсу «Молода КороНація – 2018», лауреат літературних премій імені Леоніда Глібова та імені Василя Нікітіна, переможець міжнародного літературного конкурсу «Невідома українська література» (Канада, Монреаль, 2018), неодноразовий переможець Чернігівського обласного літературного конкурсу «Краща книга року».

Поезія танцю українки Ольги Хохлової, або драма життя мадам Пікассо

Тетяна Сидоренко. «Ольга, дружина Пікассо». – «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». – К., 2018.

Відома українська письменниця Тетяна Сидоренко вперше в світовій літературі об'єктивно змалювала образ знаменитої танцівниці, своєї землячки Ольги Хохлової, відновивши цим історичну справедливість

«Сьогодні все буде залите сонцем. Всі вікна їхнього дому, вся вулиця, весь Ніжин… Спекотно буде…» Так розпочинає найсвіжішу повість «Ольга, дружина Пікассо» українська письменниця Тетяна Сидоренко. Образ сонця – інколи навіть немилосердного, скаженого, безжального – й справді проходить через усю повість. Поруч з образом головної героїні, її чоловіка, колег з балетної трупи, краю, де вона зросла і сформувалася як особистість, та краю, де довелося жити і відлетіти у небесний Вирій. Від його променів дійсно часом стає спекотно. Як і цього дня. Пекло з часу його появи на обрії до надвечір'я. І спека не даватиме спокою, доки сонце не перекотиться над домом родини поручника Хохлова на інший бік горизонту – на захід. Спека дошкулятиме не тільки Лідочці Миколаївні – матусі Оленьки, берегині шляхетного сімейства, у якої розболиться голова і нападе хвороба з якимсь «наче французьким словом – мігрень», і цей біль не вгамовуватиме ні величезний листок холодної капусти з погреба, ні свячена вода. Додасть ця спека неспокою та болю й читачам, яких з першого абзацу цієї психолого-культурологічної повісті з філософськими роздумами авторка невимушено інтригує розвитком подій і спонукає до останнього рядка переживати за долю своєї героїні, нашої землячки, корінної українки Ольги Хохлової.

Рушники мої, рушники...

(Документально-художнє оповідання)

Вже котругодину Ганнуся сама не своя. Замкнулася на металеву защіпку в хатьонку і ридає. Пекучі сльози майже із самого раночку  туманною пеленою заполонювали геть запухлі очі. Вона вже й не звертала на них особливу увагу хоч цей невпинний солоний потік, який не мав ні початку, ні кінця, та рій тривожних  думок у роз'ятреній  голові  і не давали  зосередитися. Злість і злоба охопили душу й серце. Ще мить і звідти, мов із розтривоженого вулкана, поллється вогненна магма. Лишалося тільки  піднести сірник, аби все навкружохопило нищівним вогнем.

Об'єднати вміст