Арсенич-Баран Ганна

Контексти, концепти і конспекти суворої дійсності "простого" людського життя "пересічної" української жінки

Олег Гончаренко

АРСЕНИЧ-БАРАН Г. Муська : роман в новелах / Ганна Арсенич-Баран. – Київ. Український пріоритет. – 2018. – 144 с.

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу…

Ліна КОСТЕНКО

Життя іде… Життя, справді, іде, не звертаючи уваги на наші «коректури» навіть катастрофічного рівня – війни, голодомори, голокости, техногенні армагедони. Такого висновку доходимо так чи так усі ми рано чи пізно. Власне, різниця полягає в тому, якого висновку, якого способу вирішення проблем сягаємо ми, переживши все те. При чому, коли я говорю «ми», то ще зовсім до недавнього часу, в прихованому підтексті значилося (хай і підсвідомо, але…) обране і визначене давним-давно чоловіче трактування філософії, історії, соціології, а найперше, як найзрозумілішої і найприйнятнішої для кожного представника Homo sapiens (людини розумної) гуманітарної іпостасі – літератури, а ще точніше літератури художньої. Зрештою, зважаючи на мою стать, це не так уже й дивно (тут, мабуть, варто було би поставити якийсь пояснювальний «смайлик», але в нашому жорстокому житті-бутті їх, на жаль, не передбачено).

Справді, культурних салонів у повному розумінні цього поняття нині немає. Але чи так-таки й «нема маркізи Помпадур», аби надихати достойників до поступу і подвигу?

«Літературний Чернігів», 2018, № 3

У свіжому номері ошатного журналу «Літературний Чернігів», який редагує відомий письменник Михась Ткач, привертають увагу добірки віршів: Людмили Пархоменко – «Думки з Ботанічного саду», Миколи Будлянського – «На межі вечора» (зараз готується до друку його нова поетична книга), Лариси Ткач – «За обрієм підводить риску час», Тетяни Таланцевої – «У кожній часточці всесвіту – диво», Миколи Тютюнника – «Політ беспілотника» та поезії Михайла Кожедуба.

Вражає своїм справжнім талантом юний поет із Чернігова Денис Коськін, учень 11-а класу школи № 1, якого на шпальтах журналу представляє Олександр Забарний. Вірші Дениса – не по-дитячому сильні, оригінальні та патріотичні. Як на мене, цілком можна видавати його поетичну збірку та приймати обдарованого хлопця до Національної спілки письменників України. Сподобалися й етюди Іллі Левченка, 1999 року народження. Це – коротка проза, однак відчуваються вже авторський стиль, обдарування, інтелект. І це – добре, що журнал підтримує нашу молодь!

Ти – людина?

Іноді Валентин замислювався над тим, що спонукає його брати в руки рушницю й іти на полювання. Пояснити це ніяк не міг. Азарт, давній інстинкт мисливця, що переданий предками, група крові, ствердження себе як чоловіка, – що з цього впливало найбільше, не знав. Думка ця його не мучила, ні. Ні̀коли було глибоко замислюватися над причинами – мав багато обов’язків, тяжко працював, то, певно, шукав відпочинку. Збирався гурт затятих мисливців, його друзів давніх, вибирали місцевість, де водилася дичина, брали добру зброю і їхали добрими машинами на полювання.

Упольовували щось чи ні, неважливо. Набирали ж із собою всіляких наїдків і напитків – і розкошували. Навколо – природа, на столі – потрави, а ще передчуття отого азарту, який викликає збудження тіла й духу. Десь причаївся звір, він не знає, що комусь для розваги й адреналіну потрібне його життя. Але він завжди відчуває небезпеку й ховається в лісовій глушині. А ти, людина, – цар природи, вишукуєш його, зацьковуєш – і відчуваєш свою вищість і перевагу.

Валентин кайфував від передчуття перемоги.

Об'єднати вміст