Гончаренко Олег

Лауреати Міжнародної літературної премії імені Джека Лондона за 2019 рік (США)

Міжнародний Арт-центр «KLAS’S ARTS CENTER SAN FRANCISCO» (США, Сан-Франциско, голова міжнародного журі – Алекс Клас) оголосив лауреатів Міжнародної літературної премії імені Джека Лондона за 2019 рік.

Саме в Сан-Франциско 12 січня 1876 р. народився Джон Ґріффіт Чейні, котрого увесь світ тепер знає, як видатного американського письменника та громадського діяча Джека Лондона. А найбільше він прославився, як автор пригодницьких романів і оповідань. Його знають, поважають та люблять діти і дорослі в усіх країнах світу.

Приємно, що серед нагороджених, знаних письменників із різних країн, є й наші співвітчизники. Отже, цьогорічними лауреатами почесної відзнаки за визначну літературну діяльність, за поданням Міжнародної літературно-мистецької Академії України, стали:

Міжнародна медаль Мігеля де Сервантеса (Іспанія – США – Канада) за 2019 рік

Арт-центр «Букісан» (Іспанія, Мадрид – Марбелья) та Міжнародний Арт-центр «Klas’s Arts Center San Francisco» (США, Сан-Франциско, голова міжнародного журі – Алекс Клас) щойно оголосили лауреатів Міжнародної літературно-мистецької медалі Мігеля де Сервантеса за 2019 р. Організатори та члени журі представляють три країни: Іспанію, США та Канаду.  

Мігель де Сервантес Сааведра (1547-1616) – іспанський письменник, класик світової літератури, автор знаменитого «Дон Кіхота», який вважають першим сучасним романом та одним із найкращих творів світу.

Приємно, що серед нагороджених, знаних письменників із різних країн, є й наші співвітчизники. Отже, цьогорічними лауреатами почесної відзнаки за визначну літературну діяльність стали письменники:

Контексти, концепти і конспекти суворої дійсності "простого" людського життя "пересічної" української жінки

Олег Гончаренко

АРСЕНИЧ-БАРАН Г. Муська : роман в новелах / Ганна Арсенич-Баран. – Київ. Український пріоритет. – 2018. – 144 с.

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу…

Ліна КОСТЕНКО

Життя іде… Життя, справді, іде, не звертаючи уваги на наші «коректури» навіть катастрофічного рівня – війни, голодомори, голокости, техногенні армагедони. Такого висновку доходимо так чи так усі ми рано чи пізно. Власне, різниця полягає в тому, якого висновку, якого способу вирішення проблем сягаємо ми, переживши все те. При чому, коли я говорю «ми», то ще зовсім до недавнього часу, в прихованому підтексті значилося (хай і підсвідомо, але…) обране і визначене давним-давно чоловіче трактування філософії, історії, соціології, а найперше, як найзрозумілішої і найприйнятнішої для кожного представника Homo sapiens (людини розумної) гуманітарної іпостасі – літератури, а ще точніше літератури художньої. Зрештою, зважаючи на мою стать, це не так уже й дивно (тут, мабуть, варто було би поставити якийсь пояснювальний «смайлик», але в нашому жорстокому житті-бутті їх, на жаль, не передбачено).

Справді, культурних салонів у повному розумінні цього поняття нині немає. Але чи так-таки й «нема маркізи Помпадур», аби надихати достойників до поступу і подвигу?

Версії сутності світу, або жіночий погляд на "... і нині, і прісно, і навіки вічні"

ОЛЕГ ГОНЧАРЕНКО,
м. Мелітополь

Заржицька Е. Рєпіна О. Убити Антиципатора: роман / Еліна Заржицька, Олена Рєпіна. – Луцьк: Твердиня, 2018. – 364 с.

Ну давайте, на хвилину уявімо собі, що якийсь сучасний Екклесиаст, десь колись перед аудиторією українських (але підкреслюю українських) інтелігенток (знову підкреслюю інтелігенток) виходить і проповідує отаке, своє знамените: «Краще спокою мала дещиця, аніж безмір марноти й ловитви вітру…» Я особисто не беруся прогнозувати точних наслідків такої дії, проте певен, що зала спорожніла би до чуття подиху протягу в шторах.

Певен, бо останнім часом дивним чином, а може й волею далекоглядної долі, углибаю душею і розумом у нашу «жіночу» прозу, автори якої уже не романтичні юнки, але далеко ще й не пані бальзаківського віку, котрі на все дивляться вже крізь затуманені скельця неіснуючих лорнетів – себто дещо відсторонено, дещо втомлено. Крий Боже, не хочу тут нікого образити: потрібна і набута тяжким досвідом мудрість, але без бажання глибинного сприйняття і осмисленнясучасності, яке властиве саме названому вище людському вікові, висновки наших метрес, на жаль, частенько відгонять деякою аж зайво «чистою філософією», яка ні до чого не зобов’язує, ні до чого не закликає і, наче й даючи глобальні відповіді на вселенські питання, елементарно кульгає на конкретику у визначеній нам для буття реальності.

Підтримка, віра, усмішка

«Бумеранг»:оповідання/ Тетяна Череп-Пероганич. Житомир.: Видавець О.О Євенок – 2018. - 71 с. ISBN 978 -617 -7703 -49-4

Ну, так! Гаразд, визнаю: загорівшись написанням відгуку на новісіньку книгу прози Тетяни Череп-Пероганич, і вже навіть сівши за робочий стіл, я й не уявляв навіть – як намислене домислити, додіяти, доболіти до якоїсь хоча би більш-менш путньої Суті. Навіть написавши вже й багатенько прози та публіцистики, переклавши кілька чужих книжок, я все одно завжди ототожнював власне «Я», як «я-поет». І рецензії на доробки віршів завжди писав легко, навіть легко (якщо зачіпало за живе, звичайно), бо там я був – сівачем у полі, що було моїм по Божій даності.

Тут же – проза. Та ще й проза, хай патріотична, хай філософська, хай громадянська навіть, але ж душевно, духовно, визначально жіноча!

Благі одкровення нічних голосів

Днями, вперше в нашій державі, зусиллями Міжнародної літературно-мистецької Академії України, популярного чернігівського видавництва «Десна Поліграф», Казахського національного університету ім. аль-Фарабі, Клубу Абая (Алмати) в перекладі українською вийшла книжка прози видатного казахського письменника Роллана Сейсенбаєва «Нічні голоси. День, коли обвалився світ». З казахської роман «Нічні голоси» переклали Олег Гончаренко і Сергій Дзюба, а оповідання «День, коли обвалився світ», опубліковане в журналі «Всесвіт», – Олег Гончаренко. Пропонуємо вашій увазі відгук про цю книжку українського письменника, критика та перекладача Олега Гончаренка

«Теорія всього» Олега Гончаренка як високопоетична автобіографія

Навесні 2018 року побачила світ нова книжка «Теорія Всього (осінній сонетарій)» мелітопольця Олега Гончаренка – поета, прозаїка, волонтера, громадського діяча – члена Національної спілки письменників України, володаря численних всеукраїнських і міжнародних відзнак. До збірки ввійшли поезії багатьох років творчості.

Наголосимо, що кожну поезію збірки – від рядків про власне народження Моголом справді я явився у майбуть, / бо й народивсь під постріли розстрільні: / в крові топили комсомольський бунт / тоді у Теміртау смерди пильні»), юність: «…Чернігів / у пам’яті задимлених снігах... / Там Бог мені (за вічність до відлиги!) / Десною й Піснею нашепотів: «Ти – птах», молодість («В котельні заводській… / знов пив з небес я Бажана… Павличка… Стуса…»; «Тоді Чорнобиля іще не вичах чад /…/ Нарада молодих письменників… Ми р’яні /…/ «Молоді, та ранні!» / Я  ж думаю у залі: «Ми – останні, / бо ранні десь під Крутами мовчать…»), зрілість Знайшовши вказівний дорожній камінь, / вернувсь назад я і приніс нові пісні…») і до віршів його «золотого віку» («Хай буде, як буде – і з боєм не здамся ніколи! / Устану й піду на вітри і на кулі лихі… /…/ Я крикну, й коли уже ангелом в небі зависну: / «Щоб жити, потрібні Вітчизна, свобода і пісня!») – струменіє бажання бути зрозумілим співвітчизникам.

Антологія страждання і боротьби

Сергій ДЗЮБА,
президент Міжнародної 
літературно-мистецькоїАкадемії України, член НСПУ,член НСЖУ

Рецензійний відгук на книгу Олега Гончаренка «Криму тамований скрик», в-во «Люкс», Мелітополь, 2018р.

І так… у мене перед очима нещодавно прочитана, скромна за оформленням мало не до, мабуть, вимушеного пуританства, але дивовижна за своєю енергетичною та змістовною наснаженістю книга поета і перекладача з Мелітополя Олега Гончаренка «Криму тамований скрик… (з кримськотатарської поезії)». Така собі «захалявна книжка борця за свободу» – шостого формату у м’якій, проте, насправді, сонячно-теплій обкладинці. 

«Читати книги треба так само, як вони пишуться – поволі і вдумливо…»  – писав колись Генрі Девід Торо.
Прислухаймося ж до ним сказаного. Бо читання пропонованих нам поезій вимагає від читачів і розважності, і мудрості, і здатності до співчуття, і леткості душі.

Успіх у Європі та Америці

Співробітництво Міжнародної літературно-мистецької Академії України та Казахського національного університету імені аль-Фарабі зараз активно продовжується. У Лондоні цього року з успіхом вийшла книжка віршів «The Shining Light» знаного казахського поета Галимкаіра Мутанова з післямовою українця Сергія Дзюби. Збірка проникливої філософської лірики побачила світ у престижному видавництві «Glagoslav Publications». Над перекладом англійською мовою працювала досвідчений, авторитетний фахівець Ольга Накстон. А передмови написали відомі письменники Роллан Сейсенбаєв та Джон Фарндон, які відзначають глибину та оригінальність поетичних образів обдарованого, цікавого автора.

То що ж нас у світі завжди вирізня?  
Століттями манить дорога, – 
Казах, який виріс на гриві коня,
Характером схожий на нього!

          («Схожість характерів», 
тут і далі – переклад Сергія Дзюби)

Моменти істини незнаної війни…

Олег Гончаренко

Зараз з приємністю пригадується, як у середині травня минулого року «Нова пошта» принесла мені поважний пакунок із Мелітополя: на ста заламінованих планшетах форматом А-4 – сто кольорових світлин з солдатського бойового буття, озвучених віршами нашого відомого письменника – поета, прозаїка, перекладача, публіциста, члена Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України Олега Гончаренка. Загалом, цей матеріал було означено титлом «АТО. Моменти істини» . Така-от фото-поетична виставка… Така-от проявлена митцем жорстока правда нинішньої української історії. 

На жаль, не знаю авторів фото, що зафіксували на плівці миттєвості буття наших воїнів на цій війні, яку так «цнотливо» названо нашими «сором’язливими» можновладцями та аж надто «інтелігентними» політиками мінливим жупелом «АТО» (антитерористична операція). Проте світлини ці вражають, навіть при тому що саме поняття «світлини» до них не дуже-то й докладається. Зате слово «вражають» тут саме на своєму місці: вони таки вражають, мов кулі чи осколки, навліт, у самісіньке серце, і вростають там болем нестерпним навіки. Зримо видно, що фахова підготовка у тих людей вельми різна: маємо тут і майстерні постери професійних фотохудожників, і зроблені поспіхом матеріали фоторепортерів, і побутові знімки з мобільних телефонів солдат та волонтерів. До речі, на одному з таких бачимо й нашого поета. Але до того, давайте, повернемося трішечки пізніше – згідно з розвитком «лінії сюжету». 

Осягнення сутності власного «обраного шляху» у книзі поезій Олега Гончаренка «В чеканні нової трави (Апокрифи дійсності)»

Наталія Зайдлер, кандидат філологічних наук

Нова книга члена Національної спілки письменників України – володаря багатьох престижних міжнародних і всеукраїнських відзнак – мелітопольського поета Олега Гончаренка «В чеканні нової трави…» укотре засвідчила, що він – митець європейського рівня, якому близькі і кращі традиції національної культури, і вікові здобутки світового мистецтва. Серед іншого на особливу увагу, на наш погляд, заслуговує образ ліричного героя. Як відомо, лише той герой може викликати зацікавлення читача, котрий максимально передає відчуття автора, засновані на гуманності та небайдужому ставленні до долі співвітчизників. Поет презентує щире бажання осмислити проблеми буття і засобами талановитого художнього слова прагне змінити світ на краще.

Третя почесна нагорода в Білорусі

Знані українські поети з Чернігова Тетяна та Сергій Дзюби нещодавно стали лауреатами Міжнародної літературної премії імені Олексія Жданова в Білорусі. Напрочуд цікавий поет та художник Олексій Васильович Жданов (1948-1993) фактично не мав державного визнання за радянських часів. Він закінчив відділення філософії Білоруського державного університету. І був учасником різних неформальних арт-груп та перших резонансних виставок «неофіційного мистецтва» – в Білорусі, Росії, Польщі… Нонконформістські погляди митця, його глибокі філософські асоціації, зрозуміло, ніяк не могли сподобатися тодішній владі та оспівувачам «комуністичного раю». Тому поет відійшов у вічність невизнаним…

Однак тепер неординарна, колоритна творчість загадкового мінського «самітника» – Олексія Жданова – привертає все більшу увагу шанувальників поезії та живопису – і в рідній Білорусі, й за кордоном. Тож на його честь створена почесна міжнародна премія, якою в Мінську щороку нагороджують талановитих письменників із різних держав світу. Головний організатор такої престижної нагороди – популярний літературно-мистецький журнал «Новая Немига литературная», що видається у Білорусі, в Мінську, де в № 2 цього року успішно вийшли поетичні добірки Сергія і Тетяни. Підпис головного редактора цього популярного часопису, відомого поета Анатолія Аврутіна стоїть і на лауреатських дипломах.

Об'єднати вміст