Гончаренко Олег

Успіх у Європі та Америці

Співробітництво Міжнародної літературно-мистецької Академії України та Казахського національного університету імені аль-Фарабі зараз активно продовжується. У Лондоні цього року з успіхом вийшла книжка віршів «The Shining Light» знаного казахського поета Галимкаіра Мутанова з післямовою українця Сергія Дзюби. Збірка проникливої філософської лірики побачила світ у престижному видавництві «Glagoslav Publications». Над перекладом англійською мовою працювала досвідчений, авторитетний фахівець Ольга Накстон. А передмови написали відомі письменники Роллан Сейсенбаєв та Джон Фарндон, які відзначають глибину та оригінальність поетичних образів обдарованого, цікавого автора.

То що ж нас у світі завжди вирізня?  
Століттями манить дорога, – 
Казах, який виріс на гриві коня,
Характером схожий на нього!

          («Схожість характерів», 
тут і далі – переклад Сергія Дзюби)

Моменти істини незнаної війни…

Олег Гончаренко

Зараз з приємністю пригадується, як у середині травня минулого року «Нова пошта» принесла мені поважний пакунок із Мелітополя: на ста заламінованих планшетах форматом А-4 – сто кольорових світлин з солдатського бойового буття, озвучених віршами нашого відомого письменника – поета, прозаїка, перекладача, публіциста, члена Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України Олега Гончаренка. Загалом, цей матеріал було означено титлом «АТО. Моменти істини» . Така-от фото-поетична виставка… Така-от проявлена митцем жорстока правда нинішньої української історії. 

На жаль, не знаю авторів фото, що зафіксували на плівці миттєвості буття наших воїнів на цій війні, яку так «цнотливо» названо нашими «сором’язливими» можновладцями та аж надто «інтелігентними» політиками мінливим жупелом «АТО» (антитерористична операція). Проте світлини ці вражають, навіть при тому що саме поняття «світлини» до них не дуже-то й докладається. Зате слово «вражають» тут саме на своєму місці: вони таки вражають, мов кулі чи осколки, навліт, у самісіньке серце, і вростають там болем нестерпним навіки. Зримо видно, що фахова підготовка у тих людей вельми різна: маємо тут і майстерні постери професійних фотохудожників, і зроблені поспіхом матеріали фоторепортерів, і побутові знімки з мобільних телефонів солдат та волонтерів. До речі, на одному з таких бачимо й нашого поета. Але до того, давайте, повернемося трішечки пізніше – згідно з розвитком «лінії сюжету». 

Осягнення сутності власного «обраного шляху» у книзі поезій Олега Гончаренка «В чеканні нової трави (Апокрифи дійсності)»

Наталія Зайдлер, кандидат філологічних наук

Нова книга члена Національної спілки письменників України – володаря багатьох престижних міжнародних і всеукраїнських відзнак – мелітопольського поета Олега Гончаренка «В чеканні нової трави…» укотре засвідчила, що він – митець європейського рівня, якому близькі і кращі традиції національної культури, і вікові здобутки світового мистецтва. Серед іншого на особливу увагу, на наш погляд, заслуговує образ ліричного героя. Як відомо, лише той герой може викликати зацікавлення читача, котрий максимально передає відчуття автора, засновані на гуманності та небайдужому ставленні до долі співвітчизників. Поет презентує щире бажання осмислити проблеми буття і засобами талановитого художнього слова прагне змінити світ на краще.

Третя почесна нагорода в Білорусі

Знані українські поети з Чернігова Тетяна та Сергій Дзюби нещодавно стали лауреатами Міжнародної літературної премії імені Олексія Жданова в Білорусі. Напрочуд цікавий поет та художник Олексій Васильович Жданов (1948-1993) фактично не мав державного визнання за радянських часів. Він закінчив відділення філософії Білоруського державного університету. І був учасником різних неформальних арт-груп та перших резонансних виставок «неофіційного мистецтва» – в Білорусі, Росії, Польщі… Нонконформістські погляди митця, його глибокі філософські асоціації, зрозуміло, ніяк не могли сподобатися тодішній владі та оспівувачам «комуністичного раю». Тому поет відійшов у вічність невизнаним…

Однак тепер неординарна, колоритна творчість загадкового мінського «самітника» – Олексія Жданова – привертає все більшу увагу шанувальників поезії та живопису – і в рідній Білорусі, й за кордоном. Тож на його честь створена почесна міжнародна премія, якою в Мінську щороку нагороджують талановитих письменників із різних держав світу. Головний організатор такої престижної нагороди – популярний літературно-мистецький журнал «Новая Немига литературная», що видається у Білорусі, в Мінську, де в № 2 цього року успішно вийшли поетичні добірки Сергія і Тетяни. Підпис головного редактора цього популярного часопису, відомого поета Анатолія Аврутіна стоїть і на лауреатських дипломах.

«Золота Фортуна» Тетяни Дзюби

Українська письменниця, літературознавець, перекладач, журналістка, доктор наук із соціальних комунікацій, професор Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Тетяна Дзюба стала нещодавно лауреатом Міжнародного рейтингу популярності «Золота Фортуна», який щороку визначає Міжнародна Академія рейтингових технологій і соціології. Пані Тетяну нагороджено медаллю «Трудова Слава», з чим ми її і вітаємо!

Тетяна Дзюба – член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України, а також закордонних академій і спілок. Автор численних поетичних та літературознавчих творів. Її поезія перекладена багатьма іноземними мовами. Вона – лауреат премій імені Івана Франка, Михайла Коцюбинського та інших всеукраїнських і зарубіжних нагород.

Феномен Ауезхана Кодара

%d0%b0%d1%83%d1%8d%d0%b7%d1%85%d0%b0%d0%bd-%d0%ba%d0%be%d0%b4%d0%b0%d1%80Творчість і життя Ауезхана Кодара, дійсно, ніяк по-іншому, без застосування визначального епітету «феномен», означити відносно топосу сучасності неможливо. Прозаїк, поет, перекладач, драматург, літературознавець, юрист, енциклопедист... Озираючись назад, подумки читаючи написані ним рядки прози, публіцистики, поезії, чуючи серцем сказані ним колись-то слова, оцінюючи справи його і творіння, знову і знову пригадую я сказане Хайдеггером, неначе в передчутті появи саме такого Героя Нашого Часу, саме такого – нарешті рішучо-позитивного персонажа Божественної Комедії: Людина – носій вісті, яку їй вручає відкриття двоїстості... Що радісніше радість, то чистіше жура, яка в ній дрімає. Чим глибше жура, тим окличніше радість, у ній прихована. Жура і радість переливаються одна в одну».

Тож писати про цю талановиту, мудру людину мені одночасно і легко, і неймовірно важко. Легко, бо взагалі-то долі наші дивовижно схожі. Важко, бо ми так і не змогли зустрітися в реальності, хоча майже щоденно переписувалися під час роботи над перекладами його творів, та й просто багато спілкувалися по-людськи, завдяки теперішнім можливостям Інтернету. 

«Усе ж зберу по світу черепки...»

(Олег Гончаренко. «Астрофізми Вічної Гончарні», в-во «Люкс», Мелітополь, 2016 р.)

Збірка відомого українського поета Олега Гончаренка «Астрофізми  Вічної  Гончарні» – книга дивна… Я би сказав навіть – дивовижна. Дивна і дивовижна за задумом, за ідеєю написання, за способом втілення цієї ідеї в життя. Погодьмося, сучасна література, в якійсь мірі, є продуктом сучасного поспіху буття. Легкість і швидкість (при наявності коштів, звичайно) переходу текстів з іпостасі рукопису в іпостась книги, визначена сучасними технологіями, привчила і авторів, і читачів мало звертати увагу на таку цінну рису справжньої творчості, як естетизм.  Від «Астрофізмів» же віє навіть не естетизмом, а якоюсь вистражданою аристократичністю. В авторській передмові Олега Гончаренка читаємо: «… Гончарний Круг буття продовжував крутитися, руки аж злітали над роботою, серце аж співало…» А ще далі: «Отак поволі ставав я Гончарем. А глеків ставало все більше».

Румунія стала ближчою

Письменники та журналісти з Чернігова Сергій і Тетяна Дзюби (пані Тетяна – ще й відомий науковець, доктор наук із соціальних комунікацій) днями вступили до Міжнародної літературно-мистецької Академії Румунії (м. Бухарест). Президент румунської Академії, видатний поет, композитор, перекладач, видавець і громадський діяч Пауль Полідор, вручивши дипломи-посвідчення українцям, висловив сподівання, що відтепер співробітництво між творчими елітами наших держав розвиватиметься значно активніше.

Щойно побачив світ журнал румунської Академії, присвячений Тетяні Дзюбі – фото знаної українки вміщено на обкладинку часопису. У журналі надруковано більше двадцяти віршів Тетяни румунською мовою в перекладі Пауля Полідора. Часопис уже викликав значний резонанс у літературно-мистецьких колах Румунії.

Ігор Михайлин. І тому сію свої зерна

Про книжку Олега Гончаренка «Я прощу вас — живіть!» (2016)

Підзаголовок цієї книжки — «Роман-щоденник, хроніки славного міста Світайгорода та прилеглої провінції Трої» — наштовхує на цікаві роздуми про її жанр. Я не можу назвати жодного роману, виконаного в жанрі щоденника. Є чимало творів, у яких щоденник героя використовується як художній прийом. Далеко можна не ходити, а вказати на класику: «Щоденник Печоріна» в романі М. Лермонтова «Герой нашого часу». Але ж усі розуміють штучну природу цього прийому.

«Відображення». Роман Михайла Блехмана в перекладі Олега Гончаренка

Михайло Блехман. Роман «Відображення»

Тим, кого дай, Боже, бути мені достойним.
Моє минуле не мине, поки не мину я.

Категорія «відображення» означає суб’єктивну здатність людини як мислителя оперувати мислями як фактами свідомості, незалежно від об’єктів, які вони відображують.

З філософської книги

Четвертий крок співочим Всесвітом

Обкладинка (четвертий том)Тетяна і Сергій Дзюби. «Вірші 60-ма мовами світу» у 4-х томах. – Канада, Торонто: Новий Світ, 2015.

Знічев’я блукаючи якось каналами нашої телевізії, «боковим зором» начебто встиг помітити я одне зі звичайних і звичних нині «шоу-про все», в якому двоє велемудрих нікчем розпатякували «про королів і про капусту». І хоча слухав краєм вуха буквально кілька секунд, але один меседж з того патякання врізався в пам'ять надовго, примусивши визнати існування проблеми, як такої, а отже, може, й підсвідомо шукати шляхів її подолання. Звучало це приблизно так: «Українець, Україна, українські історія, культура, література визначально нецікаві світові…» І хоча можна було би відповісти собі і тому мудрагелеві, що принаймні щодо історії це – зовсім не так, бо деякі ближні навіть крадуть її, наміряючи на себе, проте, озираючись у Всесвіт, бачу, що багато в чому (наприклад, стосовно літератури) ті двоє «однакових з лиця» таки мають рацію.

Українець Олег Гончаренко – серед лауреатів престижної премії Казахстану!

Щороку поважна Асоціація культури народів Казахстану «Золотий вік» та відомий журнал «Тамир» (філософія, культура, мистецтво) нагороджують Міжнародною гуманітарною премією «Золотий асик» знаних письменників, перекладачів та науковців із різних країн світу за їхній внесок у відродження,  збереження та пропагування казахської культури. Рішення про нагородження приймає фахове журі, до складу якого входять представники Казахстану, США, Канади, України, Словенії, Туркменістану, Швеції, Вірменії, Білорусі.  Нагадаємо, що лауреатами цієї премії у 2014 році стали відомі в Україні та світі письменники Сергій і Тетяна Дзюби за книгу «Остання кочівля любові», яка вийшла торік у Казахстані та Україні в перекладі видатного казахського письменника Ауезхана Кодара.

Об'єднати вміст