Слапчук Василь

«Роман & Роман» та його творець

Надія Колошук

Слапчук, Василь. Роман & Роман: роман-цитатник. Київ: Рідна мова, 2019. 592 с. (Серія «Великий роман»).

Читаю книжки Василя Слапчука від початку 1990-х років, коли з’явилися його перші поетичні збірки. Прозу читала з меншим захопленням, але до моїх безпосередніх вражень завжди додавалося очікування: обов’язково з’явиться книга, яка покаже потугу цього письменника багатьом читачам, котрі про нього чомусь не знають. Хоча він на диво продуктивний та обдарований: крім віршів, пише різножанрову прозу, есеїстику, критику, перекладає – майже щороку виходить нова книжка або й дві!

Однак реальність сучасної культури така, що книжок у нас, слава Богу, публікується чимало, а от кількість читачів тане на очах. Тобто завоювати популярність у масового читача й водночас зберегти прихильність критиків та професійних літературознавців – завдання майже нездійсненне. Може, через те В. Слапчук часто пише про свою письменницьку працю, розмірковує про писання як професію, про літературу як покликання, про читачів із їхніми смаками тощо. «Колись я почав цим займатися, уявлення не маючи, за що беруся… З часом це перейшло у звичку… І тепер я ставлюся до цього як до роботи, яку треба робити…» – каже головний герой «Роману & Роману» [с. 173].

Творці і руйнівники

Відгук на роман Григорія Войтка «Безбатченки. Книга друга»

Знаний український журналіст і прозаїк Григорій Войток створив  продовження свого резонансного, гостросюжетного роману «Безбатченки», який отримав багато схвальних відгуків у ЗМІ та соціальних мережах. Адже автор об’єктивно, людяно та колоритно відобразив життя українців у період після закінчення Другої світової війни до розпаду СРСР. Це – справді сага життя нашого багатостраждального народу!

Провідна і багатогранна тема роману – проблема безбатченків. І як тут не погодитися з сільським учителем Теодором Степановичем, героєм книги:  «Чому навіть після пережитих страхіть війни та відбудови в нашому згорьованому суспільстві не меншає, а ще більшає тих, хто прирікає себе на становище безбатченків?.. Тепер напівсиріт значно менше, але більшає тих, хто цурається своєї малої батьківщини, родового коріння, навіть рідних батьків. Велика біда від таких, коли вони дориваються до влади. Тих безбатченків більшає і більшає у дорого обставлених кабінетах. Одних прогонять, їх замінюють інші, як на зло, ще гірші, пихаті і чванливі. Елементарну людську совість загубили на перегонах за владу і гроші».

Лауреати Міжнародної літературної премії імені Джека Лондона за 2019 рік (США)

Міжнародний Арт-центр «KLAS’S ARTS CENTER SAN FRANCISCO» (США, Сан-Франциско, голова міжнародного журі – Алекс Клас) оголосив лауреатів Міжнародної літературної премії імені Джека Лондона за 2019 рік.

Саме в Сан-Франциско 12 січня 1876 р. народився Джон Ґріффіт Чейні, котрого увесь світ тепер знає, як видатного американського письменника та громадського діяча Джека Лондона. А найбільше він прославився, як автор пригодницьких романів і оповідань. Його знають, поважають та люблять діти і дорослі в усіх країнах світу.

Приємно, що серед нагороджених, знаних письменників із різних країн, є й наші співвітчизники. Отже, цьогорічними лауреатами почесної відзнаки за визначну літературну діяльність, за поданням Міжнародної літературно-мистецької Академії України, стали:

Образ Лесі Українки (та його реінкарнації) в творчості Михайла Блехмана

Василь Слапчук

У своїй творчості Михайло Блехман постійно перебуває в діалозі зі світовою літературою, він любить інтригувати читача різного роду алюзіями, що відсилають до творів чи персонажів, чи навіть авторів цих творів, яких письменник любить і котрі слугують йому джерелом натхнення нарівні з сюжетами, які черпає з реального життя. Мені вже доводилося про це писати у відгуку на його книгу оповідань «Час збирати метафори», тому не буду повторюватися.

Недавно я прочитав нове оповідання цього вигадливого автора, інколи хочеться назвати його ілюзіоністом, зрозуміло, у найліпшому розумінні цього слова. Оповідання називається «Вона». За сюжетом дія відбувається у кав’ярні. Усі столики зайняті, лише за одним, за яким частуються кавою двоє добродіїв, знаходиться вільне місце. До них і підсідає пані. Одне одному вони не відрекомендовуються, а поводяться так, як люди, котрих не потрібно знайомити. Одразу ж зав’язується розмова і, не дивно, що мова заходить про літературу.

Григорій Войток – лауреат Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень»

Журі Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» нагородило цією престижною відзнакою заступника генерального директора ТОВ «Земля і воля» Григорія Андрійовича Войтка – за плідну багаторічну діяльність в галузі літератури і публіцистики.

Зокрема, знаного письменника і журналіста нагороджено за художньо-літературне видання «Тернистий шлях благородної справи» (це – нариси про 120-річну історію Майнівського (Бобровицького) радгоспу-технікуму), а також – за роман «Безбатченки», в  долі головної героїні якого,  як у дзеркалі, відображається доля всієї України.  Але  ту долю, за висловом літературного критика Ніни Головченко, знівечили «найпаскудніші представники нашої національної наволочі». Стосовно ж цього роману, член Національної спілки письменників України поет, прозаїк Тетяна Череп-Пероганич у своїй рецензії наголосила: «Книга «Безбатченки», немов уривок із минулого, який варто усвідомити, аби зробити висновки».

Відкритий лист Президенту України Петрові Порошенку з приводу видатного українського письменника Василя Слапчука

Високоповажний Пане Президенте!

Вельмишановний Петре Олексійовичу!

Мене звати Сергій Вікторович Дзюба. Я – український письменник, журналіст, критик, перекладач, керівник громадської організації «Міжнародна літературно-мистецька Академія України», котра наразі об’єднує відомих письменників, перекладачів, науковців, журналістів та громадських діячів із 55-ти держав світу. Мешкаю в Чернігові.

Звертаюся до Вас із клопотанням. Хочу розповісти Вам про свого колегу – видатного сучасного українського письменника Василя Дмитровича Слапчука, людину великої мужності, працьовитості та патріотизму. У 19-річному віці (1981 року) він отримав тяжке поранення в Афганістані. Відтоді пересувається на інвалідному візку. Однак він не скорився обставинам: здобув вищу освіту, захистив кандидатську роботу з філології, написав 38 книг, різних за жанрами. Його внесок в українську літературу – величезний і поки що об’єктивно не оцінений, оскільки сьогодні, на жаль, українська культура та наука перебувають у певному занепаді, на периферії інтересів суспільства й держави.

«Час. Кохання. Життя» Михайла Блехмана з Канади

У київському видавництві «Український пріоритет» вийшла книжка прози «Час. Кохання. Життя» відомого українського письменника та літературознавця з Канади, головного редактора популярного журналу «Порт-Фоліо» Михайла Блехмана. Незабаром вона з’явиться в українських книгарнях, буде презентована на книжкових ярмарках та літературних толоках.

«Шановний читачу! Дуже вдячний тобі за те, що ти вирішив прочитати цю книгу. Вона – своєрідне підбиття підсумків моєї п’ятдесятирічної літературної роботи, – написав автор. – Я почав писати, коли навчався у восьмому класі феноменальної харківської школи № 49, коли мій Вчитель – Зоя Павлівна Коновалова – відкрила мені очі на художню літературу. Продовжив – під час навчання в Харківському університеті, де в мене були чудові вчителі, а найкращою та найяскравішою була Раїса Василівна Погорєлова.

Образ досконалої людини

 

Василь Слапчук

Мутанов Галимкаір. У ковчезі часу : Вірші. – Українською мовою переклав Сергій Дзюба. – Київ: Український пріоритет, 2016. – 96 с.

Не скажеш, що Україна підтримує тісні літературні взаємини із Казахстаном. У великій мірі сучукрліт – натуральне господарство, замкнуте на собі. Підозрюю, що подібні проблеми переживає і казахська література. Гадаю, постколоніальний синдром – спільний для національних культур пострадянського простору. Тож, якщо не брати до уваги історичний аспект (Шевченко – Актау), літературний діалог між Україною і Казахстаном звівся до мінімуму, який, за відсутності державної культурної політики, підтримується силами окремих творчих індивідів.

Сергій Дзюба, котрий останнім часом доволі плідно працює у царині перекладу, запропонував увазі українського читача вірші казахського поета Галимкаіра Мутанова. Можемо припустити, що в казахській літературі відбуваються ті ж самі (рушійні, а часом і руйнівні) закономірні процеси, які характерні для більшості літератур. Хтось тримається класичних зразків і віддає перевагу національним напрацюванням, хтось озирається на здобутки світової літератури і піддається постмодерним настроям, а хтось піддає ревізії і те, й інше, шукаючи шляхів розвитку на стику зіткнення інтересів. Галимкаір Мутанов, либонь, належить до перших, його поезія – поезія здорового розуму і здорових почуттів, поезія людської цільності і світової гармонії. Автор збірки «У ковчезі часу» часто покликається на класика і основоположника казахської письмової літератури Абая Кунанбаєва (1845-1904), котрий був поетом, філософом, просвітителем і реформатором. Інакше кажучи, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш – в одній особі. І ці звернення сучасного поета до великого попередника – не просто данина пошани, а вияв творчих пріоритетів, кожного разу він апелює до нього, як до мудреця.

Василя Слапчука та Івана Корсака нагородили у Білорусі

Веніамін Блаженний

За поданням президента Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергія Дзюби, лауреатами Міжнародної літературної премії імені Веніаміна Блаженного в Білорусі стали видатні письменники з України та Казахстану. Почесні нагороди у Мінську отримали Василь Слапчук та Іван Корсак (Україна), Роллан Сейсенбаєв і Галимкаір Мутанов (Казахстан).

За поетичну творчість у Білорусі відзначено Шевченківського лауреата Василя Слапчука та лауреата багатьох міжнародних і державних нагород, академіка, ректора Казахського національного університету імені аль-Фарабі Галимкаіра Мутанова. А прозаїків Івана Корсака та Роллана Сейсенбаєва нагороджено за їхні чудові романи.  

Видатного поета Веніаміна Блаженного практично не друкували за радянських часів, бо він був віруючим і писав високодуховні вірші. Тепер добродія Веніаміна справедливо вважають класиком у Білорусі. Він уже відійшов у Вічність. Тож на його честь створили почесну відзнаку, якою щороку нагороджують талановитих письменників із різних держав.

Італійська нагорода Петрарки – у поетів із Чернігова!

15-е століття — Франческо Петрарка – Зображення від
© The Art Archive/Corbis

Відомі українські письменники Тетяна та Сергій Дзюби нещодавно нагороджені почесною міжнародною медаллю Франческо Петрарки в Італії – за визначну творчість, а доктор наук із соціальних комунікацій, професор Тетяна Дзюба – і за подвижницьку наукову діяльність.

Чернігівці стали переможцями Міжнародного літературно-мистецького фестивалю (Італія – Німеччина – Україна) та Міжнародного літературного конкурсу «Пушкін і Гоголь в Італії». Яскраві поетичні фестивалі проводяться там щороку, а відтепер організатор чудового дійства – Міжнародна Академія «ЛIК» – діячів літератури, мистецтв та комунікацій (Німеччина – Україна; президент – письменниця, мистецтвознавець, журналіст і громадський діяч Олена Ананьєва), котра об’єднує талановитих людей із різних держав світу. Академія швидко розвивається, адже до неї увійшли знані письменники та науковці.   

У престижному міжнародному гоголівському конкурсі взяли участь поети і прозаїки з  дев’яти держав. Сергій і Тетяна здобули найвищу відзнаку – «Діамантовий Дюк у Римі» – водночас у двох номінаціях. Тетяна Дзюба –  за нову книжку віршів «Танок Саломеї» (Канада, Торонто) і численні наукові статті про Миколу Гоголя, Пантелеймона Куліша, Михайла Коцюбинського й інших видатних наших класиків в українських та зарубіжних виданнях. А Сергія Дзюбу нагороджено за поетичний цикл «Українець Микола Гоголь в Італії» та його есеї і рецензії.

Збирач метафор, зодчий, чарівник

Василь Слапчук

Михайло Блехман. Час збирати метафори : Оповідання українською мовою. – Канада, Монреаль: Порт-Фоліо; Київ: Міжнародна літературно-мистецька Академія України, ГО «Чернігівський інтелектуальний центр» (українсько-канадський літературний проект), 2017. – 130 с.

Великий розумник і великий вигадник Умберто Еко у «Нотатках на берегах “Імені троянди”» зауважив, що для розказування перш за все необхідно створити певний світ, якомога краще облаштувавши його і осмисливши в деталях. Наприклад, взявши річку з двома берегами і на лівому березі посадивши рибалку з паскудним характером і кількома судимостями, вже можна розпочинати писати.

Василь Слапчук – лауреат премії імені Ернеста Хемінгуея

За поданням президента Міжнародної літературно-мистецької Академії України, заступника головного редактора газети «Деснянська правда» Сергія Дзюби троє видатних письменників стали лауреатами міжнародної нагороди – премії імені Ернеста Хемінгуея (Канада). Це – Василь Слапчук (Україна), верхньолужицький письменник Бенедикт Дирліх (Німеччина) та Роллан Сейсенбаєв (Казахстан). Їх відзначено у номінації «Країни і континенти» – «за творчість, що єднає народи».

Об'єднати вміст