Жінка-УКРАЇНКА

Мене звати Оринка, я ходжу до садочка в старшу групу і вже вмію читати й навіть писати друкованими літерами. І я вірю в Діда Мороза. А мій братик-першокласник – не вірить! Каже, що то сусід, одягнувши кожух і червону шапку, приходив минулого року нас вітати. Брат сказав, що він упізнав його руки. Як можна по руках когось упізнати? Та в Діда Мороза вони можуть бути які завгодно, навіть такі, як у нашого сусіда.

До Нового року залишається зовсім мало часу. Я сиджу біля ялинки й намагаюся не заснути, чекаю, коли Дід Мороз виконає моє бажання. Братик пішов спати, він вважає: якщо я щось і побачу, то лише, як мама або тато покладуть під ялинку пакуночки. То будуть подарунки від них, я знаю. Бо в листі Дідові Морозу я замовила таке, що в пакуночок не поміститься.

Щохвилини лунав дзвінок і рипіли двері. Родичі віталися, обіймалася, наповнювали вітальню. Юрко радів кожному гостеві, навіть закинув гру на планшеті. Мама метушилася навколо святкового столу, час від часу заглядаючи, як печеться пиріг на кухні.

– Юрчику, збігай до тітки Ївги, – прикликала мама Юрка, – купи гілочку живої ялинки. Хочу ефектно подати пиріг.

– До тітки Ївги? За годину до Нового року? – обурився Юрко. – Та її вже й на майданчику нема!

– Біжи-біжи, он вона є, – кивнула мама на вікно.

Артемко зайшов до кімнати й закляк. Настя – його маленька сестричка – сиділа на підлозі й висолопивши язика калякала брудно-зеленим фломастером по його ангелику! По тому самому, виліпленому з білісінької глини. По тому самому ангелику, якого Артем хотів розфарбувати срібною та золотою фарбою і подарувати таткові. Щоб татусь повісив того – найгарнішого у світі – янгола на ялинку. А тепер…

– Насько! – Артем вихопив ангелика, покресленого безладними чорними, зеленими та фіолетовими рисками, з рук сестри. – Ти його зіпсувала! Знову зіпсувала!

– Некасивий янгелік, – пролепетала сестра. – Нася малювала.

– Так! Ангелик став некрасивий. Бо ти його зіпсувала! Ти все тільки псуєш!!! – з очей Артема мимоволі бризнули сльози. Все! Сьогодні татко приїде у відпустку з війська. А подарунка – нема!