Жінка-УКРАЇНКА

Вась залишився на зміні сам. Сердито вглядався у темряву за сітчастим парканом: машина не їхала. На телефон водій не відповідав. Вась нарізав кола навколо складу, витоптуючи стежку в глибокому снігу. Напарник злиняв ще о шостій: в мужика сім’я, що він буде сидіти на складі в новорічну ніч? А від Вася дівчина пішла рівно рік тому, йому вже спішити нікуди.

Горло стискала образа: усі десь по барах веселяться, а він тут гибіє. Один, як ведмідь у тундрі, як кит в океані! Вась сердито розмахнувся і підгилив ялинку-трилітку. Вона ображено забриніла кожною гілочкою і скинула снігову сріблясту шату, лишившись гола-голісінька. Якийсь струс пройшов крізь Вася. Наче йому ялинка винна, що він не зміг вирватися із роботи ні торік, ні тепер!

Цей вечір був таким довгим і виснажливим, ніби час зупинився. Ніби він ціле життя сидить тут, в заметах серед лісу. Ніби він тут навіки заклятий.

А може, ну його? Зловити попутку, майнути на місто, завалити до Леськи, з порога згребти в обійми – і вдати, що останнього року не було, що він встиг на новий рік, як і обіцяв. На минулий новий рік… А вона хай вдасть, що повірила…

Вась вкотре зайшов у ангар. Високе неопалюване приміщення вкрилося інеєм по кутках. Склад майже порожній: лишилася остання партія товару. Всі полиці спорожніли, і лише середня секція заставлена коробками від верху до низу. Нащо він тут нидіє? Смисл забирати товар сьогодні - однаково не довезуть і не продадуть… Знічев’я Вась підсунув драбину і видряпався майже під стелю.

На верхній полиці під ящиком лежала книжка, велика й тонка. Звабливо виблискувала сріблястою пружинкою корінця. Що за проява? Її тут не було! Чи була? Вась потягнувся до неї, повільно, мов зачарований, невідворотно, як уві сні… Срібляста пружинка була не гладенькою і холодною, як він чекав, а шорсткою і… живою. Як маленька змія, вона шурхнула йому між пальців і всоталася в зап’ястя.

Вась міг присягнути, що вона зробила це! Він витріщався на своє зап’ястя без жодного сліду. У ньому щось зрушилося. Й не тільки у ньому!

Вась звів очі, панічно змахнув руками… Календар за минулий рік – а це був він – на мить завис перед його очима, пролопотів усіма сторінками… Січень, лютий – безпросвітна пелена снігів… березень, квітень – дощова завіса… травень, червень, липень, серпень, вересень – гаряче спекотне марево… жовтень, листопад – випар прілого листя… і грудень, новий рік, свято, час перемін – весь рік безрадісного скніння на роботі втулився в одну мить…

Клята зміюка, клятий календар! Коробка, яка стояла на ньому, посунулася від руху, всі коробки посунулися і стали повільно, як уві сні, як під водою, валитися просто на Вася, усі разом, відкриваючись у польоті, наче ніколи не були запечатані! Вась панічно відсахнувся – і полетів спиною вперед із самого вершечка драбини.

Він силився закричати, але крик ніяк не проштовхувався назовні. І саме падіння було таким легким і повільним, наче він опускався на дно прозорого південного моря, повільно плив у лагідних хвилях. І перед ним, наче підводні піратські скрині, одна за одною розчахувалися коробки, невідомою силою скинуті із полиць. Одна, третя, десята… Із них вилітали скляні кульки, барвисті ялинкові прикраси, крихкі пухирці свята, і зависали в повітрі, повільно, але незворотно наближаючись до бетонної підлоги. Вась падав швидше. Він проплив-пролетів крізь хмару ялинкових кульок, розширеними очима охопив увесь цей потік, уявив, як насмерть розбивається об бетонну підлогу, а згори повільно, як уві сні, легко, як у хвилях південних морів, яскраві кульки продовжують осипати його понівечене тіло барвистим скляним конфетті…

Прихований скарб похмурого складу, в якому Вась ховався від світу, найяскравіше видовище його життя, залишене насамкінець…

Удару він не відчув. Мить спливала за миттю, нічого не відбувалося. Він несміливо відкрив очі – у повітрі над ним зависли сотні ялинкових прикрас. Він повернув голову – він плив за кілька сантиметрів від підлоги. Обережно поворухнувся – і тіло здолало цю крихітну відстань, відчутно приклавшись об бетон. Вась панічно глянув угору – кульки лиш злегка здригнулися, наче хтось стукнув по ялинці, на яку їх почеплено. Кульки зависли і під самою стелею, і за півметра від підлоги, міцно вкорінені в повітря. Забувши про все, із дивним відчуттям у горлі – солодким аж гірким, наче там застряг новорічний льодяник – Вась помацав найближчу іграшку. Внутрішньо він був готовий, що від цього доторку все осиплеться йому на голову, але іграшки висіли, міцно прикріплені до невидимої новорічної ялинки. Вась підішов до кульки впритул і зазирнув у відбиття на скляній поверхні. Там не було коробок, стелажів, складу. Всередині новорічної кульки сяяла вогнями ялинка, він кружляв із Леською, спалахували бенгальські вогні… в наступній іграшці ялинка вже не сяяла, а згаслі бенгальські вогні стирчали в пляшці з-під шампанського. Наступна кулька показала його вдвох із Леською, на  річці у човні. Ще одна показала, як вони рачкують під осінніми кущами в пошуку опеньків. Ще одна вихопила мить, коли вони стоять, притулившись, під величезним дубом, а звідусіль їх поливає злива… Нічого цього не було із ними. Але могло бути, якби на минулий новий рік він прийшов вчасно. Гіркий льодяник знову дряпнув горло. Якби ж він міг повернутися на рік назад!

Він би не став сидіти в клятому ангарі, о ні! Він би зловив попутку, майнув на місто, завалив до Леськи, змерзлий і засніжений, підхопив на руки – і все це відбулося б насправді!

Вась вглядався у десятки застиглих у повітрі днів минулого року, які так і не відбулися. Вони висіли перед ним, мертві, блискучі, нерухомі, недосяжні… Як повернути ці втрачені дні? Як зробити, щоб кульки ніколи не впали на бетонну підлогу, а злетіли до стелі, шикуючись у вервечку подій, що виведе його із цієї самотності?

Не знати як він опинився перед найпершою, найнижчою кулькою. Минулорічна новорічна ніч. Ось він виходить зі складу. Зачиняє двері. Спотикається об ялинку. Вона здригається, струшуючи сніг… і він повертається до складу… видіння обривається. І ось він знову виходить зі складу. Зачиняє двері. Заносить ногу над ялинкою… Якийсь струс пройшов крізь його тіло. Він спробував зупинити себе, схопив кульку, смикнув… срібна змійка вирвалася із його зап’ястя і шмигнула в кульку.

… І час зрушився. Сотні скляних кульок посипалися на нього із висоти.  Сотні днів, наповнених сміхом і світлом, падали і розбивалися в друзки. Вась затулив голову ліктем, позадкував, притискаючи кульку до грудей… зашпортнувся і впав, приклавшись потилицею об стелаж.

Коли він розплющив очі, було порожньо і темно. Не знати, скільки минуло часу. Потилиця боліла. Рука, що стискала кульку, затерпла. Стогнучи, він перевернувся на живіт і на трьох пошкандибав до дверей. Стояла ніч, холодна, біла і новорічна. В повітрі мерехтіли сніжинки. Зорі підморгували на чорному небі. Ялинка-трилітка стриміла сумна й самотня. Як він. Вась без жодної думки підійшов і почепив кульку на ялинку. І щось здригнулся. Струс пройшов крізь нього. Срібна змійка розпрямилася. Залопотіли сторінки календаря. Майнула вервечка блискучих кульок…

Вась затулив очі від сяйва. Машина вигулькнула із заметілі раптово, фари засліпили очі. Рикнула невдоволено і стала. Хряпнули дверцята – одні й другі. Нарешті! Значить, зустрічати йому новий рік удвох із дальнобійником за погрузкою ящиків… якщо кляті кульки вціліли… Вась похолов, повільно, як уві сні обернувся до складу і рушив до дверей – наче брів крізь прозору й солону воду південних морів.

Його зупинив знайомий голос. Не вірячи вухам, обернувся. В золотому світлі фар, крізь білу пелену снігу до нього бігла Леська, вимахуючи руками. Бігла і не могла добігти. З усіх сил, не думаючи, він кинувся їй назустріч. Вервечка сріблястих кульок сяяла між ними, скорочуючись із кожним кроком, поки лишилася лиш одна кулька, сяюча, наповнена світлом і сміхом, що злегка здригалася між гілок ялинки-трилітки…

Оксана Самара

Про автора:

Оксана Самара, народилася в Києві. Біолог і культуролог. Досліджую магію, вишивку та поведінку тварин. Працювала арт-директором галереї та науковим співробітником зоопарку. Автор поетичних збірок «Посмішка Сфінкса»,  «Debris», «Внутрішня справа сталі», та понад тридцяти літературних публікацій. Вірші перекладено російською, англійською, болгарською мовами. Переможниця літературних конкурсів «Смолоскип», «Гранослов», «Коронація слова».