Новини

Моноспектакль за оповіданням Володимира Даниленка

У Центрі Леся Курбаса пройшов передпрем’єрний показ містичного моноспектаклю за оповіданням Володимира Даниленка «Малюнок на замерзлому вікні». В основу спектаклю покладено  історію дівчинки, батька якої вбив коханець її матері, після чого її життя перетворюється на хворобливу реальність.  До дівчинки навідується вбитий батько, якого вона любить і не може змиритися з його смертю. Вона не може пережити, що вбивця стає її вітчимом, від якого мати збирається народжувати дитину. Протест дівчинки носить інтимний характер, тому весь спектакль складається з дитячих  спостережень, рефлексій і несподіваних одкровень.   

Роль героїні у спектаклі зіграла актриса театру «Перетворення» Олена Мотовилова. Режисер – Володимир Завальнюк.

Екзистенція Долі або Гіркий трунок свободи

Історик, мистецтвознавець, письменник… Це – Анатолій Горовий. Відразу скажу: його нова поетична збірка стала для мене своєрідним відкриттям: в сучасній українській літературі тексти такого плану трапляються досить рідко.

 Межово лаконічні ( аж до еліптичної побудови речень), мінімум емоцій, зате максимум думки та спонуки до співтворчості, найперше – у філософсько-психологічному сенсі.

Така поезія непросто читається, ще важче піддається традиційній жанровій класифікації. Так, в основному це – верлібри за формою і мініатюри за розміром, що інколи поєднані в диптихи, триптихи і навіть в окремі цикли. Однак трапляється, що в деяких рядках автор ніби мимохіть «збивається» на класичну «силаботоніку»: «Коли холоне кров, журба шукає долю»… «Дух-перехід до проростань крізь камінь»… «Збивається», щоб через мить, ніби похопившись, повернутися до звичного для себе вільного вірша. А можна і пограти словом ( «вповні спокійний лише покійник» ) чи жорстко зіронізувати  ( «Спина пряма – Горба нема» ), що звісно, додає цікавинки і несподіваних відтінків до художньої палітри цього автора.

І все ж тексти Анатолія Горового – це, передусім, поезія думки, болісного пошуку сенсу: власного буття, історії держави, існування Землі, законів Всесвіту. Це поезія риторичних запитань, відповіді на які знає лише Творець. Однак то аж ніяк не холодна риторика, оскільки:

Вірші Адама Лізаковського українською

Adam Lizakowski
 

Лист 1

Питаєшся як я живу?

Тепер після стількох років коли
від такої кількості непотрібних речей у житті
я очистив життя, живу своїм власним життям.
Я пишний кущ винограду
що впивається промінням сонця,
спокоєм коли світить місяць.
Я витишив у собі галасливе життя і думки
мої зайняті облаштуванням місця
для всіх цих речей які насправді необхідні для життя. Не планую
жодних подорожей, потребую трохи часу щоб помешкати, для себе, для 
поезії.
Ступаю життям дуже обережно
щоби знову не спіткнутися, не перекинутися.
Я не вибігаю до світу з відкритими обіймами.
Не страждаю з цієї причини, ані з причини вбогості.

Василь Кравченко - дослідник великої Волині

(до 155 - річчя від дня народження)

Згадаймо добрим словом ще одного славетного вченого, видатного україн­ського етнографа, фолькло­риста, письменника, діалекто­лога, друга Бориса Грінченка, Михайла Коцюбинського, Дмитра Яворницького, Катерини Грушевської, дослідника Великої Волині, Василя  Григоровича Кравченка. Хоча герой нашої розповіді – не волиняк, проте 45 років свого життя він присвятив вивченню саме території цього благословенного краю, зокрема, питанням музейної справи, проблемам українського народознавства.  

Та чи всім відомо, де знаходиться історична  Волинь, які її межі і хто її сусіди? Думаю, що навряд. Тому додамо цікаву інформацію для допитливих людей. Північна частина Хмельниччини з містами Шепетівкою, Ізяславом, Полонним, Старокостянтиновом, Славутою (за позначенням на мапі), – це Поділля. Однак, якщо бути точнішим, то це – південно - східна Волинь, або, як її називають – Хмельниччина Волинська. А Кременецький, Шумський, Гусятинський, Лановецький райони Тернопільщини – мабуть, впевнені що це також Поділля? Звичайно, тільки – західне. Але вони вважаються споконвічними волинськими землями. А на Львівщині – Золочівський, Сокальський, Жовківський, Рава - Руський райони?Усі знають, що це Галичина. Не тільки, а ще й галицька Волинь. А Рівненщина і Житомирщина? Звичайно, це – Волинське Полісся, а також – східна Волинь. Отже, уся величезна територія, починаючи з лівого берега Південного Бугу, разом з Погоринням і Поліссям, що простягається за межі сучасної Польщі, включаючи Підляшшя та Холмщину на заході, аж до Київщини на сході, – за історичною і геог­рафічною традицією на­зивається Великою Волин­ню. Отже, це справжня краї­на, яку раніше населяли де­сятки різних народів і землі якої впродовж віків належа­ли кільком державам.

Чоботи-чоботище…

Для мене дід без сивої бороди не дід, а літній чоловік, хай йому навіть дев’яносто літ! Взагалі таких дідів уже немає: всі молодяться, все біжать навперегони із самим життям. Щоправда таким постав мій дядько Григорій, нехай пухом земля йому, не по своїй силі: підкосила болячка й поклала назавжди гріти на лежанці кості. Й відразу запустив тобі бороду, і заговорив до жінки, що, мовляв, колись була трава зеленіша, а вода мокріша, ставок мілкіший, карасики в ній не смачненькі, й навіть кислиці перевелись квасниці. Словом, із дірявою пам’яттю обріс дід, мов бородач, скрушно зітхнула його дружина, мелеш що попало…

Мені ж дядько любив розбалакувати здебільше про воєнні роки, і не що попало, а про те було справдешнє в далекій в молодості. Про заслужену медальку «За отвагу» і про бої не згадував, більше  гомонів про далеке місто Ашхабад, де йому після тяжкого поранення майже рік довелося провалятися: там хоч і на милицях, та місто південне, ні лютих морозів і сніговійниць, що під Харковом в окопах у ту зиму довелося пережити, а тут теплінь, достолиха  винограду та абрикосів, небачених нами гранатів і мигдалей, інших заморських фруктів-овочів, якими переповнені тамтешні базари, і, звісно, (він притишив, за звичкою голос, бо дружина недалеко крутиться) молоденькі кирпаті медсестрички-туркменки з госпіталю… І ніби війна десь далеко-далеко…  

І тільки раз (тоді я провідував дядька щонеділі) він пригадав далекий, притрушений болем трапунок із фронтового життя, за він яким не стримував сліз…

Василя Слапчука та Івана Корсака нагородили у Білорусі

Веніамін Блаженний

За поданням президента Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергія Дзюби, лауреатами Міжнародної літературної премії імені Веніаміна Блаженного в Білорусі стали видатні письменники з України та Казахстану. Почесні нагороди у Мінську отримали Василь Слапчук та Іван Корсак (Україна), Роллан Сейсенбаєв і Галимкаір Мутанов (Казахстан).

За поетичну творчість у Білорусі відзначено Шевченківського лауреата Василя Слапчука та лауреата багатьох міжнародних і державних нагород, академіка, ректора Казахського національного університету імені аль-Фарабі Галимкаіра Мутанова. А прозаїків Івана Корсака та Роллана Сейсенбаєва нагороджено за їхні чудові романи.  

Видатного поета Веніаміна Блаженного практично не друкували за радянських часів, бо він був віруючим і писав високодуховні вірші. Тепер добродія Веніаміна справедливо вважають класиком у Білорусі. Він уже відійшов у Вічність. Тож на його честь створили почесну відзнаку, якою щороку нагороджують талановитих письменників із різних держав.

Катерина Білокур – цар-колос Богданівки

Ніна Головченко

10 червня  2017 року у селі Богданівка, Яготинського району, Київської області відбувся VІ Всеукраїнський сільський фестиваль народної творчості «КАТЕРИНИНА ПІСНЯ», присвячений пам’яті Народної художниці України Катерини БІЛОКУР.

Ця культурна подія сприяє популяризації художньої та епістолярної спадщини Народної художниці України К. В. Білокур зокрема, відродженню духовності українського народу загалом.

Життям епохи душа його переболіла, надію чисту сповила

 20 травня йому виповнилося б 75. З них 40 він віддав поетичній, публіцистичній, журналістській і  видавничій творчості.  Його прізвище у списку поетів яскравої когорти шістдесятників: Василя Симоненка, Івана Драча, Василя Стуса, Валерія Марченка, Миколи Вінграновського, Дмитра Павличка. Людство тоді стояло на порозі нових наукових і технічних відкриттів. Воно долало земне тяжіння, рвалося у простори Всесвіту, прагнуло осягнути закони світобудови і необмежені можливості людського організму.

Петро Скунць… Епохальний поет, яскравий перекладач, видатний громадський діяч, будівничий української Незалежності, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка… На його вірші «Балада про Борканюка» Дезидерій Задор, «Вічне полум’я», «Світку ти мій карпатський», «Колискова», «Карпатський вальс» –  Петро Рак, «Реквієм» Йосип Івашкович, «Дороги кличуть» Олександр Шугаєв написали музику. Пісні стали жити своїм самостійним життям. Ним написані публіцистичні, літературознавчі статті, рецензії, передмови до книг Петра Пойди, Миколи Матоли, Надії Панчук, Володимира Матієва, Олекси Янчика, Антона Копинця… Ним повернуті з небуття відомі постаті Олександра Духновича, Августина Волошина, Михайла Томчанія, Василя Гренджі Донського… Його перекладами «Голуба мандрівка» (1979), «Рокам подвоєно ціну» (1996)  Ольги Рішави з німецької,  «Зоряниця» (1985), Ананія Размислова  з комі, «Чотири квітки» Муси Джаліля з татарської, з угорської «Карпатська весна» (1972), «Хвиля  Балатону» (1983), чеської – «Легенда про голод» (1969), «Забута земля» (1982), «Весняна Влтава» (1982), «Вітер з полонини» (1986) зачитувалися. В 1982-му  у Братиславі зі Степаном Жупанином видали упорядковану дитячу антологію поетичних творів письменників Закарпаття «Карпатська весна»…

Вшанували київські родини

 23 травня 2017 року в приміщенні Київського Центру по роботі з жінками Київської міської державної адміністрації відбулась зустріч з переможцями конкурсу «Моя київська родина», який проводила Спілка жінок м. Києва (голова- Москаленко Лідія Василівна).

Переможцями конкурсу були визнані:

-    Галина Телечук – молода дружина і мама (перше місце в конкурсі).
-    Шевченківський район – багатодітна сім’я Микола Петрович та Алла Петрівна Бурдюженко (12 –ро дітей)
-    Солом’янський район –  Юлія Сергіївна та Роман Сергійович Легкі (3- є дітей).
-    Від творчого об’єднання «Світлина» Спілки жінок м. Києва –  Тетяна Костянтинівна Іванчук (3-є дітей та 4-ро онуків).

Після вручення переможцям подарунків від Спілки жінок м. Києва та Червоного Хреста відбувся концерт.

Українізуємо світ разом!

Оголошується міжнародний конкурс перекладів українською мовою відомих іноземних пісень, світових хітів минулого і сьогодення – «Слухай українською!».

Конкурс заснований кримською співачкою, автором пісень, журналістом, перекладачем та автором проекту «Слухай українською!» Юлією Качулою.

Учасників чекає:

  • грошова премія;
  • участь у фінальному концерті (для переможців – презентації у різних містах України);
  • інтерв’ю для газет, радіо і телепрограм;
  • запис професійним співаком (співачкою) Вашого українського перекладу з музикою оригіналу;
  • знайомство, спілкування, обмін досвідом у колі професійних, талановитих, творчих людей.

Положення

Молоді родини - майбутнє України!

23 травня Спілка жінок міста Києва вшановувала родини киян. На цьому заході було відзначено і переможницю конкурсу нарисів "Моя київська родина", який проводила Спілка з нагоди Міжнародного дня сім'ї, Галину Теличук.

Журналістка, поетеса вразила членів журі,  до складу якого ввійшли відомі письменниики, журналісти та громадські діячі, короткою, але такою емоційною і щирою розповіддю про свого коханого чоловіка та маленького синочка.

Вітаємо! Бажаємо, щоб і через десять, двадцять, п'ятдесят років про свою родину писала Галина Теличук з таким же захопленням і любов'ю!

До Вашої уваги також збірка нових поезій для діточок  від переможниці:

 

Шкарпеткожер

Вліз у шафу і завмер:
Знову цей Шкарпеткожер!!!
Ну й створіння ненаситне,
І до того ж яке спритне!
Кожен день прошу Химеру:
З’їж всю пару на вечерю!
Нащо ж по одній жереш?! -
Дві шкарпетки й не збереш!
Якщо ти голодний дуже,
Снідаймо зі мною, друже.
Тебе, Монстре, не ображу:
Мені - речі, тобі – кашу!

Третя почесна нагорода в Білорусі

Знані українські поети з Чернігова Тетяна та Сергій Дзюби нещодавно стали лауреатами Міжнародної літературної премії імені Олексія Жданова в Білорусі. Напрочуд цікавий поет та художник Олексій Васильович Жданов (1948-1993) фактично не мав державного визнання за радянських часів. Він закінчив відділення філософії Білоруського державного університету. І був учасником різних неформальних арт-груп та перших резонансних виставок «неофіційного мистецтва» – в Білорусі, Росії, Польщі… Нонконформістські погляди митця, його глибокі філософські асоціації, зрозуміло, ніяк не могли сподобатися тодішній владі та оспівувачам «комуністичного раю». Тому поет відійшов у вічність невизнаним…

Однак тепер неординарна, колоритна творчість загадкового мінського «самітника» – Олексія Жданова – привертає все більшу увагу шанувальників поезії та живопису – і в рідній Білорусі, й за кордоном. Тож на його честь створена почесна міжнародна премія, якою в Мінську щороку нагороджують талановитих письменників із різних держав світу. Головний організатор такої престижної нагороди – популярний літературно-мистецький журнал «Новая Немига литературная», що видається у Білорусі, в Мінську, де в № 2 цього року успішно вийшли поетичні добірки Сергія і Тетяни. Підпис головного редактора цього популярного часопису, відомого поета Анатолія Аврутіна стоїть і на лауреатських дипломах.

Об'єднати вміст