Новини

Іще раз про любов…

Валентина Попелюшка, письменниця:

Щойно дочитала роман Олександри Малаш «Любові багато не буває». Перше враження, перше, що хочеться сказати, закривши книгу: такі твори – немов ковток чистого повітря. Життя! Воно у кожного таке по-своєму і складне, і прекрасне. Хтось бореться зі спокусами, з бурхливою течією, а хтось віддається на волю випадку – куди хвиля винесе.

Бути щасливим, як і вміти любити – то не подарунок долі, а кропітка повсякденна праця. Так, я не обмовилася – любові можна навчитися, любов можна виплекати, як квітку, приречену на загибель, якщо цього дуже захотіти. Ось тільки вчора я читала публікацію Лесі Коковської-Романчук (лікар, письменниця з Тернополя) про примхливу квітку бегонію, яку їй подарували і яка згодом почала гинути в горщику на вікні. Порада фахового флориста виявилася невтішною: «Відпусти, бо саме цей сорт бегонії вирощують винятково для продажу. Вони не придатні для життя». Та хіба ж лікар так легко «відпустить» хворого. Пообламувавши рештки заквітчаних гілочок, господиня поставила одну у склянку з водою, а потім, як людині, сказала квітці, що гинула в горщику: «У тебе є два варіанти»… Які – здогадаєтеся самі. Але згодом і гілочка у воді пустила корені, і у вазоні квітка пустила нові ЖИВІ гілочки. Перемогло життя, бо квіти, як і люди відчувають, що вони потрібні, що комусь не байдуже, загине чи розцвіте.

Оксана Муха заспівала поезію Антонича і присвятила пісню Воїнам

 Напередодні Дня незалежності України – прем’єра патріотичного синглу у рамках культурно-мистецького проекту «Від Шевченка до Костенко»

«Листопад» - п’ятий сингл у проекті співачки Оксани Мухи та композитора Дмитра Кацала «Від Шевченка до Костенко», у якому піснями стають вірші найвідоміших українських поетів. Цього разу, напередодні Дня незалежності України, команда проекту презентує композицію на слова геніального українського поета Богдана-Ігоря Антонича. На музику «Листопад» поклав Дмитро Кацал. А виконала пісню у стилі блюз-рок Оксана Муха.

«Ой, не калина, не червона в лісі,
А людська кров, мов дощ, у голім полі,
І тільки небо, наче прапор, висить
Блакитне з сонцем золотим у колі».

Розпис храму Зіслання Святого Духа у Виноградові

Серце кожного незримо і назавжди прив’язане до шматочка рідної землі. У щедрій зелені садів проглядається батьківський дім.

Розлога верба завжди чекає і виглядає нашого повернення з доріг. Над нею високо і захоплююче кружляють лелеки. У густій траві красується пасіка. Сюди у соти бджоли постійно переносять солодкий нектар. Незабувається материнська вишиванка її заворожуючі пісні, та доріжка, на якій зроблені нами перші кроки на землі. Дух природи і дух народу завжди витають поміж нас. Цими відчуттями постійно укріплюється наша свідомість, громадянська позиція, несхитна віра у Вседержителя, духовні християнські чесноти та мораль.

Талановите подружжя Бойчуків знову збирає друзів на фестиваль «Мовою серця» у Івано-Франківськ

Цього року знову талановите подружжя Бойчуків Роман і Ольга запрошують до Івано-Франківська творчих друзів на Всеукраїнський фестиваль «Мовою серця». Про це і говоримо:

– Ви засновники, чудового мистецького фестивалю, який від і до наповнений любов’ю. У вересні він відбудеться вдруге. Які особисто у вас, як організаторів, враження від першого?

Роман: Таке враження. Що це не рік минув, а було, наче вчора. Пам’ятається мало не кожна деталь. Це і виставка художніх картин Бороденко Наталії з Рівненщини, і виставка робіт фотохудожника з Верховини Руслана Трача, і виставка картин із соломки нашої краянки Галини Різничук; це також чуттєві, як поетичні, так і музично–пісенні виступи учасників, напутнє тепле слово від членів журі; також книжкова виставка авторських книг; презентація поетичної книги київської письменниці Тетяни Череп–Пероганич «Осінь дорослої жінки», екскурсія містом, кавування/чаювання у поєднанні із теплим, щирим, творчим спілкуванням одіні з одними, та багато–багато іншого...

«Трипільський сапет»

12 і 13 серпня 2017 року у мальовничому Трипіллі, неподалік Києва, відбувся перший драйвовий фестиваль української бардівської пісні «Трипільський сапет». Сапет у Трипіллі -- це особливої форми кошик, виплетений особливим формуванням напрямку плетива лози (дідусь вчив мене плести кошики, і я трошки розуміюся на тому). Так от, у сусідніх Українці та Ржищеві цей виріб вже називається інакше. У сакральному для українців Трипіллі є музей трипільської культури. А ще тут чудова акустика, пейзажі, світанки. Якраз тими днями відбувалися метеоритні потоки Персеїд, і певно уперше в житті мені так сильно відкрилися Небеса. Я неспроста про них згадала. Бо автор і організатор фестивалю «Відкриті Небеса» Едуард Драч був нагороджений призом «золотий сапет» за бездоганне виконання кобзарських пісень. 

Названі лауреати Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» за 2017 рік

Цю відзнаку у 2005 році заснували Волинське товариство «Світязь» і ГО «Чернігівський інтелектуальний центр» за сприяння Національної спілки письменників України, Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України та міжнародних громадських організацій.

З 1 листопада 2014 року засновником цієї премії стала Міжнародна літературно-мистецька Академія України (президент Сергій Дзюба), котра об’єднує відомих письменників, перекладачів, журналістів та науковців із
53-х держав.

Серед лауреатів цієї почесної нагороди за минулі роки – Іван Дзюба, Юрій Мушкетик, Микола Жулинський, Василь Голобородько, Валерій Шевчук, Михайло Слабошпицький, Рауль Чілачава, Кость Москалець, Павло Вольвач, Віра Вовк, Сергій і Тетяна Дзюби, Ігор Павлюк, Віктор Неборак, Володимир Шовкошитний, Дмитро Дроздовський, Анна Багряна; Кшиштоф Зануссі, Богдан Задура, Боян Ангелов, Димитр Христов, Імант Аузінь, Рісто Василевські, Бенедикт Дирліх, Ріта Кіндлерова, Ауезхан Кодар, Віра Чорний-Мешкова, Сограб Рагімі, Сейран Сулейман, Інга Крукаускене та інші відомі письменники, науковці, перекладачі, журналісти, громадські діячі і меценати з України, США, Англії, Німеччини, Канади, Італії, Швеції, Болгарії, Чехії, Польщі, Сербії, Македонії, Латвії, Литви, Ізраїлю, Грузії, Росії, Казахстану, Білорусі та Бразилії.  

«Співатиму, співатиму, поки гласу стане; Хоч і слухати не схочуть, я не перестану...».

(До 200 - річчя від дня народження  МИКОЛИ КОСТОМАРОВА)

Серед славетних ювілярів нинішнього 2017 року виділяється постать геніального історика, письменника, публіциста, перекладача, славіста... Автора 16 томів історичних монографій, шести томів історії в життєписах та ще понад 300 різноманітних праць у багатьох галузях гуманітарних знань. Про людину - енциклопедиста, що володіла десятком мов, один перелік праць якої зайняв би окрему книжку, добре знають лише фахівці. На жаль, його гігантська спадщина до цього часу гідним чином не вивчена і не поцінована. Микола Іванович Костомаров. Як данина пам’яті і шани славетному вченому, досліднику в галузі фольклористики та етнографії, яким він присвятив усе своє свідоме життя, ця стаття.

Народився М. І. Костомаров 16 травня 1817 р. у слободі Юрасівка Острозького повіту Воронізької губернії в родині російського поміщика і кріпачки - українки. Північно - Східна Слобожанщина колись була історичною українською територією (ще у 20 - х роках ХХ століття тут мешкало близько 70% українців, та й зараз українська мова і пісні тут звучать нарівні з російською). Тому оточення формувало уподобання і світогляд майбутнього вченого. Навчався юнак у Воронізькому дворянському пансіоні та гімназії, з 1833 р. – у Харківському університеті. Захистивши дисертацію на тему «Историческое значение русских песен» на ступінь магістра, одержав посаду вчителя історії в Рівненській гімназії. Через рік переїхав до Києва: тут працював за фахом в Інституті шляхетних дівчат, де й познайомився зі своєю майбутньою дружиною, вчителькою музики Аліною Крагельською.

Прихисток зруйнованих доль або Любові багато не буває

Кожному своє. І в поняття «любов» кожен вкладає те, що йому зручно. Мусиш це визнавати, якось толерувати, примирятися, читаючи роман «Любові багато не буває» Олександри Малаш, навіть якщо впродовж усієї книги думаєш одне: «Тікай, дівко, тікай звідти! Харе свої комплекси перевтілювати в любов! Там не буде тобі щастя!». Але й в поняття «щастя» кожен вкладає те, що йому підходить.

У центрі роману біполярний зв’язок хлопця-рятівника, а насправді руйнівника доль і дівчини, що несе любов, а насправді непомірну жертву. І так кружляють вони в своєму біполярному танці, не можучи ні з’єднатись, ні розірватись – впевнені, що діють правильно, в ім’я високих цінностей і любові. А якщо розібратись?

Головна героїня Настя має улюблену роботу, де її шанують, приязні стосунки з усіма, дім, який ділить із люблячою сестрою, а ще – велике серце. Вона допомагає хлопчику з біл-борда, хворому на рак. Пересилає гроші на лікування зі своєї невеликої зарплатні, навіть не знаючи достовірно, чи цей Ромчик існує насправді, чи є вигадкою чергових аферистів. Вона й сама не зрозуміє, коли її пожертвування перетворяться на її ж жертовність. Як в гонитві за грошима вона переживе неймовірне за жорстокістю зґвалтування і лишиться безплідною, як вона стане нелюбою Ромчиковою мачухою і терпітиме, і догоджатиме, і пустить байдужого до неї і їй Ромчикового татка в те місце, яке ще недавно збирали докупи на операційному столі фахівці від гінекології, ледь загоїтись встигло. А все заради Ромчика, бо ж йому потрібна любов, а любові багато не буває… При цьому власні забаганки Настя вперто ігнорує, на себе в неї не лишається любові. Її девіз стосовно себе: «Люблю, то й що? Це тепер не головне» (с. 171).

«Земля і воля» відкриває нову дорогу

Піснями, поетичними рядками, словами подяки відкривали дорогу Стара Басань-Піски 9 серпня після нового будівництва, зробленого за кошти ТОВ «Земля і воля». Понад п’ять кілометрів асфальтного полотна профінансувало господарство, яке постійно показує приклад всій області, як можна вдало господарювати та дбати про соціальну сферу населених пунктів.

На урочисте відкриття автошляху завітали і високопосадовці з області: губернатор Валерій Куліч та заступник голови Чернігівської обласної ради Арсен Дідур, начальник Служби автомобільних доріг в Чернігівській області Володимир Гузема. Генерального директора ТОВ «Земля і воля» Леоніда Яковишина радо зустрічали мешканці двох сіл: Старої Басані та Пісок. Маленькі сільчани у вишиванках дарували вірші написані для господарника, який вміє не лише вдало керувати, а й дбати про добробут сіл.

«Три жінки. Три долі. В одній поетичній строфі»

Поетично-пісенне дійство об`єднало Київщину і Хмельниччину, поетів та співаків, історію і сучасність.

У кожної – власний шлях у літературі і своя дорога в житті. Поетеси народилися і мешкають у різних містах. По-різному реагують на певні речі. Мають свої вподобання і свої табу. У кожної – власні цілі, мрії, траєкторія руху на шляху їх досягнення. Утім, попри такі різності, жінки-поетеси звучать, як одна поетична строфа, говорячи про своє, про наше, про життєве...

Поетеси Оксана Радушинська зі Старокостянтинова і Тетяна Череп-Пероганич з Києва ініціювали проведення низки літературно-музичих вечорів на теренах України. Запросили до поетичного кола поетесу-колежанку з Києва Лілю Батюк-Нечипоренко. І утрьох взялися створити умовну неписану книгу жіночої долі – несхожу в своїй індивідуальності і подібну до більшості жіночих доль, юну і мудро-осмислену, легковажну і філософську. Перший захід відбувся в липні у столиці України в Галереї мистецтв ім. Павла Загребельного. За місяць поетеси навідалися на Хмельниччину. І саме про цей захід наразі – більше.

Петро Кухарчук: «Ми живемо так, як мріємо»

Книжки, як діти… Виношуємо їх, народжуємо, робимо все, аби вони з’явилися на світ, і любимо навіть тоді, коли віддаємо в інші руки  - руки читача, задля якого й відбувається весь цей не завжди легкий творчий процес.

Нещодавно одне з таких паперових дітищ письменника Петра Кухарчука (Вид. О.О.Євенок, 2017, м. Житомир) під назвою «Коло» потрапило й до мене.

Всяко нині буває. Береш книжку – гарне оформлення, недешевий папір, а доходить черга до тексту і, йой!!! – закриваєш її з сумом та відкладаєш на книжкову полицю, навіть не «до кращих часів».

«Коло» я прочитала, і якщо відразу не пройняло, бо трохи збила з пантелику в першому творі «Новий рік» перенасиченість цитування поезій інших авторів, то образ жінки, яка цілує небо в «Поцілунку» заволодів моєю увагою.

Книга «Коло» – самобутнє одкровення автора

Найперше, що привертає увагу у новій книзі Петра Кухарчука, – літературний пошук. Теми, які його цікавлять, давно вже опрацьовані у красному письменстві, тому головне завдання автора – знайти такий спосіб вираження, щоб навіть традиційна тема зазвучала по-новому, несподівано, художньо привабливо.

Такий спосіб поступово формується в автора книги «Коло», і своєрідність цього формування полягає у стилі мислення автора. Для роздумів Петро Кухарчук обирає важливі людські моральні цінності, він загалом у центр своїх роздумів ставить Людину з її одвічними клопотами і прагненнями: любов, весна-молодість, радість, щастя, смисл життя...

Думка рухається вільно, асоціативно вбираючи у свій рух реалії буденного життя, яке людина прагне перетворити на щось значуще і вартісне. Для руху думки автор обирає не раціональні поняття, а вслуховується у голос інтуїції, довіряє своєму духові і культурному досвіду, піднімає з прадавніх духовних глибин образи, які самі по собі несуть поетичний заряд.

Об'єднати вміст