Новини

Книга «Коло» – самобутнє одкровення автора

Найперше, що привертає увагу у новій книзі Петра Кухарчука, – літературний пошук. Теми, які його цікавлять, давно вже опрацьовані у красному письменстві, тому головне завдання автора – знайти такий спосіб вираження, щоб навіть традиційна тема зазвучала по-новому, несподівано, художньо привабливо.

Такий спосіб поступово формується в автора книги «Коло», і своєрідність цього формування полягає у стилі мислення автора. Для роздумів Петро Кухарчук обирає важливі людські моральні цінності, він загалом у центр своїх роздумів ставить Людину з її одвічними клопотами і прагненнями: любов, весна-молодість, радість, щастя, смисл життя...

Думка рухається вільно, асоціативно вбираючи у свій рух реалії буденного життя, яке людина прагне перетворити на щось значуще і вартісне. Для руху думки автор обирає не раціональні поняття, а вслуховується у голос інтуїції, довіряє своєму духові і культурному досвіду, піднімає з прадавніх духовних глибин образи, які самі по собі несуть поетичний заряд.

Людина, яка тримає небо

Видатні люди завітали до Ічні на ювілей Станіслава Маринчика

Відомий письменник, кінорежисер, кінодраматург, літературознавець, очільник Ічнянського районного об’єднання літераторів «Криниця», автор газети «Деснянська правда» Станіслав Маринчик відзначив своє 80-ліття. Взагалі, Станіслав Гаврилович – людина скромна, і головне для нього – не якісь лаври, а справи на благо України, рідних Чернігівщини та Ічнянщини. Це – Подвижник, котрий виконує огром роботи, не рахуючись ні зі своїми літами, ні з часом. Десятки років його проникливі розповіді про знаменитих земляків, надруковані на шпальтах «Деснянської правди», читають тисячі людей, причому вже не лише в Україні, а й за кордоном, зокрема в Канаді. А в нашій газеті Станіслав Маринчик активно публікується ось уже 50 років!

Анна Багряна — лауреат Літературно-мистецької премії імені Володимира Косовського

За поданням редакції газети «Культура і життя», цьогорічним лауреатом Літературно-мистецької премії імені Володимира Косовського стала уродженка Фастова, відома українська письменниця, драматургиня, перекладачка, постійна авторка нашої газети Анна Багряна (Ганна Юріївна Багрянцева). Вона відзначена за багаторічну творчу діяльність та книжки останніх років – «Здійснені мрії» (оповідання для дітей про видатних українців), «Читотинь» (повість-казка), «Македонські оповідки» (збірка оповідань).

У пошуках сили: гора Тотоха й могутній Богуслав

У пошуках сили: гора Тотоха й могутній Богуслав

Маршрут: м. Богуслав – місток Кохання – урочище «Яма» – Майстерня ткацтва – урочище «Калиновий кущ» – місце сили гора Тотоха – 600-літній дуб

Якщо ви втомилися від шуму великого міста, значить, прийшов час складати валізу – ініціативна група «Драйвовий Равлик» та творча агенція «Бюро Дівочих Мрій» запрошують вас у неймовірну подорож! Таємничі місця сили, неймовірні любовні історії та маленькі драми, легенди та історичні сказання, мальовничі краєвиди, від яких просто захоплює подих – пагорби, скелі, урвища, ріки-потоки, цілющі джерела допоможуть вам позбутися негативу й натомість наповнитися енергією природи! Ця мандрівка для тих, хто цінує хвилини усамітнення, моменти глибоких медитацій, переосмислення та спілкування з Природою.

Рано-вранці ми вирушимо Обухівською трасою до Старого Богуслава, швидко минатиме час у хорошій компанії! Радіє, сміється Богуслав!

Поезія Лілії Сакмар із Башкирії українською

Лілія Сакмар - башкирська поетеса. Читайте її поезії тепер і українською. Автор перекладу - Євген Букет

Урман яна

Урман яна. Үтте аҙна, ай.
Юҡ, туҡтамай янғын, туҡтамай…
Тыныс урын эҙләп, үҙ өңөнән
Сығып ҡасты айыу йоҡламай.
Урман яныу яман, ә Ер шарын
Бер көн шулай ялҡын уратһа
Китербеҙме ошо айыу кеүек
Күрше планетаға ҡунаҡҡа.
Йондоҙҙар бит Ергә яҡынаймаҫ
Кемде йыуатабыҙ: “Бул тыныс!”
Урманды ла булыр һүндерергә -
Донъя тоҡаныуы ҡурҡыныс!

Пожежа лісова

Пожежа лісова.
Минає тиждень, місяць…
Не може вже ніхто пожежу ту згасить.
Шукаючи спокою,
Прокинувшись зі сплячки,
З барлогу вийшов і біжить ведмідь.
Погано, коли ліс горить,
Ну, а якщо всю Землю
Так само полум’я в обійми огорне,
Невже і ми, мов цей ведмідь,
Полетимо у інший світ
Шукаючи спокою?
Планети не наблизяться до нас.
Кого ж ми тішимо: “Спокійно!”
Ліс бо ще можна загасить,
Біда, коли планета запалахкотить.

«Піккардійська Терція» продовжує черпати пісні із «колодязя» Володимира Івасюка

ПРЕМ’ЄРА! Напередодні свого 25-річчя вокальна формація презентує ще один сингл із нового альбому «Лети…» - пісню «Запроси мене у сни».

«Запроси мене у сни» - не просто ще одна композиція легендарного маестро Володимира Івасюка у репертуарі «Піккардійської Терції», це ще один сингл, що увійде до 15-го альбому вокальної формації «Лети…», реліз якого заплановано на вересень 2017 р. Восени «піккардійці» святкуватимуть своє 25-річчя.

Геннадій Горовий - серед переможців конкурсу в Дніпрі

8-го липня в м. Дніпрі фінішував літературний конкурс «Літературна надія Дніпра – 2017». Організатором конкурсу як завжди виступила Дніпровська Центральна міська бібліотека за підтримки управління культури департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради та сайту Gorod.dp.ua

Нагоду проявити свій творчий хист в цьому насправді цікавому конкурсі мали письменники до 40-ка років, які своїм життєвим шляхом або творчістю пов'язані з містом Дніпром. Конкурсантам було запропоновано три номінації: “Поезія”, “Проза” та “Гумор” з можливістю взяти участь хоч у всіх трьох.

Конкурс ще раз довів, що нинішня молода генерація обдарована та перспективна. Хлопці й дівчата спроможні на твори високого гатунку. Вони пишуть яскраво, розкуто і водночас, прислухаючись до внутрішньої цензури. З понад сотні учасників зі східної, західної та центральної України поважне журі відібрало 26 фіналістів. За умовами конкурсу фіналісти мали надати додаткові доробки для остаточного визначення переможців. І тут вже мали значення не тільки майстерність пера, а й уміння скомпонувати творчий доробок з урахуванням двох турів. Такі дещо  не стандартні умови дозволили якнайповніше  розкрити нинішній потенціал кожного конкурсанта.

Моноспектакль за оповіданням Володимира Даниленка

У Центрі Леся Курбаса пройшов передпрем’єрний показ містичного моноспектаклю за оповіданням Володимира Даниленка «Малюнок на замерзлому вікні». В основу спектаклю покладено  історію дівчинки, батька якої вбив коханець її матері, після чого її життя перетворюється на хворобливу реальність.  До дівчинки навідується вбитий батько, якого вона любить і не може змиритися з його смертю. Вона не може пережити, що вбивця стає її вітчимом, від якого мати збирається народжувати дитину. Протест дівчинки носить інтимний характер, тому весь спектакль складається з дитячих  спостережень, рефлексій і несподіваних одкровень.   

Роль героїні у спектаклі зіграла актриса театру «Перетворення» Олена Мотовилова. Режисер – Володимир Завальнюк.

Екзистенція Долі або Гіркий трунок свободи

Історик, мистецтвознавець, письменник… Це – Анатолій Горовий. Відразу скажу: його нова поетична збірка стала для мене своєрідним відкриттям: в сучасній українській літературі тексти такого плану трапляються досить рідко.

 Межово лаконічні ( аж до еліптичної побудови речень), мінімум емоцій, зате максимум думки та спонуки до співтворчості, найперше – у філософсько-психологічному сенсі.

Така поезія непросто читається, ще важче піддається традиційній жанровій класифікації. Так, в основному це – верлібри за формою і мініатюри за розміром, що інколи поєднані в диптихи, триптихи і навіть в окремі цикли. Однак трапляється, що в деяких рядках автор ніби мимохіть «збивається» на класичну «силаботоніку»: «Коли холоне кров, журба шукає долю»… «Дух-перехід до проростань крізь камінь»… «Збивається», щоб через мить, ніби похопившись, повернутися до звичного для себе вільного вірша. А можна і пограти словом ( «вповні спокійний лише покійник» ) чи жорстко зіронізувати  ( «Спина пряма – Горба нема» ), що звісно, додає цікавинки і несподіваних відтінків до художньої палітри цього автора.

І все ж тексти Анатолія Горового – це, передусім, поезія думки, болісного пошуку сенсу: власного буття, історії держави, існування Землі, законів Всесвіту. Це поезія риторичних запитань, відповіді на які знає лише Творець. Однак то аж ніяк не холодна риторика, оскільки:

Вірші Адама Лізаковського українською

Adam Lizakowski
 

Лист 1

Питаєшся як я живу?

Тепер після стількох років коли
від такої кількості непотрібних речей у житті
я очистив життя, живу своїм власним життям.
Я пишний кущ винограду
що впивається промінням сонця,
спокоєм коли світить місяць.
Я витишив у собі галасливе життя і думки
мої зайняті облаштуванням місця
для всіх цих речей які насправді необхідні для життя. Не планую
жодних подорожей, потребую трохи часу щоб помешкати, для себе, для 
поезії.
Ступаю життям дуже обережно
щоби знову не спіткнутися, не перекинутися.
Я не вибігаю до світу з відкритими обіймами.
Не страждаю з цієї причини, ані з причини вбогості.

Василь Кравченко - дослідник великої Волині

(до 155 - річчя від дня народження)

Згадаймо добрим словом ще одного славетного вченого, видатного україн­ського етнографа, фолькло­риста, письменника, діалекто­лога, друга Бориса Грінченка, Михайла Коцюбинського, Дмитра Яворницького, Катерини Грушевської, дослідника Великої Волині, Василя  Григоровича Кравченка. Хоча герой нашої розповіді – не волиняк, проте 45 років свого життя він присвятив вивченню саме території цього благословенного краю, зокрема, питанням музейної справи, проблемам українського народознавства.  

Та чи всім відомо, де знаходиться історична  Волинь, які її межі і хто її сусіди? Думаю, що навряд. Тому додамо цікаву інформацію для допитливих людей. Північна частина Хмельниччини з містами Шепетівкою, Ізяславом, Полонним, Старокостянтиновом, Славутою (за позначенням на мапі), – це Поділля. Однак, якщо бути точнішим, то це – південно - східна Волинь, або, як її називають – Хмельниччина Волинська. А Кременецький, Шумський, Гусятинський, Лановецький райони Тернопільщини – мабуть, впевнені що це також Поділля? Звичайно, тільки – західне. Але вони вважаються споконвічними волинськими землями. А на Львівщині – Золочівський, Сокальський, Жовківський, Рава - Руський райони?Усі знають, що це Галичина. Не тільки, а ще й галицька Волинь. А Рівненщина і Житомирщина? Звичайно, це – Волинське Полісся, а також – східна Волинь. Отже, уся величезна територія, починаючи з лівого берега Південного Бугу, разом з Погоринням і Поліссям, що простягається за межі сучасної Польщі, включаючи Підляшшя та Холмщину на заході, аж до Київщини на сході, – за історичною і геог­рафічною традицією на­зивається Великою Волин­ню. Отже, це справжня краї­на, яку раніше населяли де­сятки різних народів і землі якої впродовж віків належа­ли кільком державам.

Чоботи-чоботище…

Для мене дід без сивої бороди не дід, а літній чоловік, хай йому навіть дев’яносто літ! Взагалі таких дідів уже немає: всі молодяться, все біжать навперегони із самим життям. Щоправда таким постав мій дядько Григорій, нехай пухом земля йому, не по своїй силі: підкосила болячка й поклала назавжди гріти на лежанці кості. Й відразу запустив тобі бороду, і заговорив до жінки, що, мовляв, колись була трава зеленіша, а вода мокріша, ставок мілкіший, карасики в ній не смачненькі, й навіть кислиці перевелись квасниці. Словом, із дірявою пам’яттю обріс дід, мов бородач, скрушно зітхнула його дружина, мелеш що попало…

Мені ж дядько любив розбалакувати здебільше про воєнні роки, і не що попало, а про те було справдешнє в далекій в молодості. Про заслужену медальку «За отвагу» і про бої не згадував, більше  гомонів про далеке місто Ашхабад, де йому після тяжкого поранення майже рік довелося провалятися: там хоч і на милицях, та місто південне, ні лютих морозів і сніговійниць, що під Харковом в окопах у ту зиму довелося пережити, а тут теплінь, достолиха  винограду та абрикосів, небачених нами гранатів і мигдалей, інших заморських фруктів-овочів, якими переповнені тамтешні базари, і, звісно, (він притишив, за звичкою голос, бо дружина недалеко крутиться) молоденькі кирпаті медсестрички-туркменки з госпіталю… І ніби війна десь далеко-далеко…  

І тільки раз (тоді я провідував дядька щонеділі) він пригадав далекий, притрушений болем трапунок із фронтового життя, за він яким не стримував сліз…

Об'єднати вміст