Жінка-УКРАЇНКА

Олександр Козинець – поет, прозаїк. Народився в Лубнах на Полтавщині, мешкає в Києві.  Працює в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова. Він учасник та переможець багатьох літературних конкурсів, зокрема «Коронації слова», літературного конурсу імені Григора Тютюнника. Твори письменника публікуються у вітчизняних та зарубіжних антологіях, альманахах, газетах.

Нещодавно  в Києві побачила світ серія поетичних збірок «Сезон днів». Різнобарвне чотирикнижжя втілює задум автора не тільки за змістом, а й за кольором. Філософія кожної пори року має свої відтінки, свій код, і мабуть, того, хто хоче побачити, переосмислити, скласти свої думки, наче пазли, у єдину, але розмаїту феєрію.

Не думалося і не гадалося, що доведеться про цей Словник не Миколі Михайловичу вести мову,  над яким він працював не один рік дуже вдумливо і натхненно, а  мені, його братові.  Не хотілося б з цього починати, але людське життя не передбачуване.

Цієї весняної пори  українська культура зазнала тяжкої втрати. На 78 році життя перестало битися серце Миколи Ткача – нашого земляка, члена Чернігівського земляцтва, письменника, талановитого поета, видатного науковця, українознавця, кандидата історичних наук, професора Національного університету культури і мистецтв.

Микола Ткач на теренах культури знакова постать, унікальна творча  особистість. Він писав поезію, оповідання, збирав по селах народні пісні, етнографічні матеріали( видав разом з дружиною Надією Данилевською кілька збірок українського фольклору).  У 1975 році побачила світ його перша поетична книжка „ Риштування”, з якої партійні рецензенти вилучили найбільш вартісні вірші, в яких були ознаки радянської дійсності. Згодом почали з’являтися інші збірки. Зокрема „ Відвідини матері”, „ Древо”, „ Дзвони скляної гори”, „Золоті орелі” – ліричний дует з Надією Данилевською, „Не осквернись, душа моя, у слові” „У світлині неба”, „Непочата вода”, „Вино з тюльпанів”, „Осел у шкурі лева”, „Сонячний зайчик”, „У володіннях  Волоса”, „ Земля і люди”, „Михайлик і Марко” – книга для дітей, „Цвіт полинь” – книга авторських пісень. І остання його лебедина пісня, поетична книга – „Вербове коріння”, яку він встиг ще потримати в руках. У ній виявився філософський і символічний підтекст, адже латинське vergum – то слово. Книги „Вино з тюльпанів” та „Земля і люди” висувалися на премію Тараса Шевченка.

“Хто не був на церемонії нагородження, може тепер нарешті побачити (або не побачити… бо не всі ж стали переможцями) свою відзнаку, оцінку свого таланту, обдарованості.

Нагороджені учасники заочного літературного конкурсу, які не змогли з різних причин побувати на святі, отримають грамоти поштою.

Вітаю усіх іще раз! Наснаги, віри в себе! Тим, хто не потрапив до списку переможців – наполегливості і впертості! Успіх прийде, якщо йти йому настріч!”

Письменник-код, письменник-містик і фантастичний життєлюб з душею жайвора – все це можна сказати про видатного українського новеліста і цьогорічного ювіляра Марка Черемшину. Кобаки, Коломия, Відень, Делятин, Снятин – усі ці місця покарбували його характер і світогляд особливою огранкою, а письменник, у свою чергу, залишив яскравий і колоритний слід у історії літератури, громадсько-національної ідеї та юриспруденції. До слова, цьогоріч Марко Черемшина – ювіляр, адже виповнилося 145 років із дня його народження.

І саме з ювілейної нагоди снятинці зробили своєму видатному землякові оригінальний подарунок – Телекомпанія «Снятин» у тісній співпраці зі Снятинським літературно-меморіальним музеєм Марка Черемшини запустили проект автентичного читання творів Марка Черемшини, популяризуючи його у такий спосіб у теле- та інтернет-просторі. Марко Черемшина писав особливим варіантом гуцульських говірок південно-західного наріччя, адже рідне йому село – Кобаки (Косівський район Івано-Франківської області) етнографічно належить до порубіжної зони, тут присутні риси як Гуцульщини, так і Покуття.

Тетяна Череп-Пероганич

Вчора у Мистецькому салоні Київського національного університету імені Тараса Шевченка, відбувся творчий вечір чудової виконавиці Зої Тимченко. Після робочого дня було приємно зануритися з головою у світ творчості цієї непересічної особистості і просто хорошої людини.

Колись Зоя розповідала, що народилася з піснею. І вона з нею все життя – естрадна, народна, українська пісня. "Пісня – це моє джерело натхнення та сили", – говорить завжди. Шляхжінки довеликої сцени довгийі непростий. Але вона занадто сильна і вперта, щоб здатися й опустити руки.

Поміж нас багато тих, хто за звичкою роками чекає манни небесної. Все їм не так, все погано, все хтось чи щось винен. Зоя і її надійна половинка, помічник та захисник – чоловік Віктор Бутко, з тих, хто самі віддаються світові, людям, роботі, творчості сповна, нічого не чекаючи взамін. І тому, мабуть, так багатолюдно було вчора в залі, де проходило свято Зоїної пісні.