Жінка-УКРАЇНКА

(Васильчук В. Б. Зустріч у рейсовому автобусі. Повість, новелети. Житомир, 2022).

Сьогодні, на початку воєнного тривожного 2023 року, «мирна» проза перебуває наче на другому плані нашого сприйняття. Із особливою увагою ми вчитуємось у майже щоденникові оповіді учасників бойових дій, в описи   різних подій (різного жанру) із визволених від рашистів українських територій, в спрямовану  на сучасні політичні перипетії публіцистику. І от мою увагу привабила опублікована у фейсбуці, оповідка «Солодкий мамин хліб». З особливою ностальгією я поринула у хатній затишок, де бродить мамине тісто, де в печі палають березові дрова, які нарубав батько, щоб більше було жару, де він потім «дужими пальцями розламує свіжоспечений хліб на шматочки»… Захопилася, поринула у подібні спогади,  наче вступила в тепло рідного дому, відступило від серця болюче місиво війни… Психологічний ефект внутрішньої радості виявився не просто потрясаючим, він пробудив такі глибинні цінності українського роду і народу – хліборобські, землеробські труди віковічні, що стало зрозуміло з особливою ясністю і глибиною, чому таким незнищенним у своєму добротворенні виявися український народ, багато віків і поколінь витримуючи важкі і криваві випробування. Ось на прикладі простої працьовитої родини, зі складним багатонаціональним родоводом, на її способі життя, її взаємин, основаних на повазі, любові, взаємодопомозі, на чистоті словесній і хатній… На цій основі, на цьому віковічному фундаменті будувалися всі найкращі надбання українського народу. На цих засадах творить і Віктор Васильчук.

Відшуміло, відгомоніло, від багрянилося й на славу відбулося… Навіть попри страшну світову коронавірусну пандемію, інші негаразди. Правда, в дещо іншому форматі. Не було звичних відвідин меморіалом, поїздки на садибу-музей Василя Юхимовича. Але в Коростень прибули гості з багатьох міст України, шанувальники й митці рідного слова, журналісти. І живі квіти – до пам’ятника Великому Кобзарю.

А розпочалося все 9 жовтня на майданчику розважально-розвивального комплексу «Шалена PANDA», де відбувся традиційний творчий вернісаж учнівської молоді «Література свіжого повітря». Після кількагодинних прослуховувань журі визначило шість переможців. Серед поетів дипломи та подарунки одержали: Ангеліна Федоренчик (ЗОШ №11), Олександра Нестеренко (м. Овруч), Марія Будзинська (ЗОШ №11), У прозі – Олена Будзинська (ЗОШ №11), Олександра Харченко (м. Овруч), Марія-Вікторія Ковалевська (КМГ). Спецвідзнаки Коростенського центру позашкільної освіти та літературно-мистецької студії «Древлянка» дісталися Вікторії Петренко, Іллі Нечипоруку, Вікторії Васьківській (КМГ №7).

Ігор Фарина: Візії: вибрані рецензії. Тернопіль: Золота Пектораль. 2019. – 72 с.

З Ігорем Фариною я знайомий вже давно, але правда – лише заочно. Більше спілкуємося за допомогою електронної пошти та мобільного телефону. Нещодавно, а якщо бути точним, то на початку жовтня познайомився ще й з його творчістю, прочитавши книгу «Любов у негоду», що одержала Всеукраїнську премію імені Василя Юхимовича. І тепер – «Візії». Взявши до рук нову книгу галичанина, і, перегорнувши кілька сторінок, одразу можна сказати, що автор зробив справді гарну роботу. Адже мова йде про книгу вибраних рецензій, що побачила світ нещодавно у тернопільському видавництві Володимира Погорецького «Золота пектораль». Дванадцять прочитаних ним книжок і альманахів лягли в основу невеликого дослідження, що дають розлогу уяву про пошуки сучасних українських літераторів, які працюють у різних жанрах. І це тоді, коли наша література так потребує кваліфікованої критики й змістовного аналізу.Адже критик є достатньо реальним посередником між письменником і читачем. Його судження й аналіз досить важливі для них, бо, як вважав Михайло Коцюбинський, не відаєш, «що даєш зерно чи полову». Та й не «часто одні письменники пишуть про інших». «Деколи, – як вважає саме пан Ігор, – письменники через елементарні заздрощі не читають колег. «Допомагає» і книгорозповсюдження: нині неможливо отримати бажаний друк для створення цілісної картини певного літературного явища». Отож я впевнено скажу, що книга актуальна і надзвичайно потрібна, аби зорієнтувати насамперед читача і показати автору ті чи інші достоїнства чи прорахунки твору.Відчуваю, що це не проста робота. Критик має бути надзвичайно самодисциплінованим і відповідальним та мати неабияке підгрунття, щоб не тільки читати тексти, але й професійно вникати в контексти. Мати власні секрети, зрештою, й по-доброму ділитися ними.

Васильчук В.Б. Останній бій знайденця. Оповідання. – Житомир: ПП «Рута», 2018. – 40 с.

Пошта принесла нову книгу. Скажете: невелика подія? Та не спішив би так стверджувати. Справді, чи не щодня на мій робочий стіл лягають нові поліграфічні вироби з різних куточків України. Але… Поява цього видання таки назвав би подією. Вже хоча б тому, що відразу взявся перечитувати книжку. І вже не зміг відірватися. І навіть пожалкував, що історія з собакою так скоро щасливо завершилася (за роки літературної роботи мені, як критикові, довелося перечитати  чимало друків і подібне зі мною трапляється дуже рідко).

Чому так швидко прочитав. Та не тому, що знаю попередні книги автора і про деякі з них писав у різних засобах масової інформації. І, звісно, міг зіграти роль фактор елементарної цікавості: чи вдалося авторові втриматися на вже досягнутому рівні? Можливо, й було це. Десь на підсвідомому рівні. Але спонукою стало не це. «Заманив» автор обкладинкою (таки мають рацію ті, хто говорить про важливість поліграфічного виконання!). Вірніше, одне слово з неї. Зачудував «знайденець».

13 жовтня, 9:00 • м. Коростень, вул. Грушевського, 3 • Коростенський палац культури імені Тараса Шевченка

Є у кожній жовтневій порі чарівні миті безкрайнього синього неба, щедрого сонця, сивих світанків і замріяної тиші, в якій ще так буйно квітнуть осінні пломенисті чорнобривці. Саме о цій прекрасній порі, напередодні святої Покрови та Дня українського козацтва, за доброю традицією щороку Коростенщина скликає до себе учасників Всеукраїнського літературно-мистецького фестивалю «Просто на Покрову». Заснував його, за сприяння Коростенського міського голови Володимира Москаленка й Коростенських райдержадміністрації та райради, заслужений журналіст України, лауреат літературних премій імені Лесі Українки, Івана Огієнка, Бориса Тена, автор відродження хати, де народився Василь Юхимович, фундатор премії його імені Віктор Васильчук.