Жінка-УКРАЇНКА

Артемко зайшов до кімнати й закляк. Настя – його маленька сестричка – сиділа на підлозі й висолопивши язика калякала брудно-зеленим фломастером по його ангелику! По тому самому, виліпленому з білісінької глини. По тому самому ангелику, якого Артем хотів розфарбувати срібною та золотою фарбою і подарувати таткові. Щоб татусь повісив того – найгарнішого у світі – янгола на ялинку. А тепер…

– Насько! – Артем вихопив ангелика, покресленого безладними чорними, зеленими та фіолетовими рисками, з рук сестри. – Ти його зіпсувала! Знову зіпсувала!

– Некасивий янгелік, – пролепетала сестра. – Нася малювала.

– Так! Ангелик став некрасивий. Бо ти його зіпсувала! Ти все тільки псуєш!!! – з очей Артема мимоволі бризнули сльози. Все! Сьогодні татко приїде у відпустку з війська. А подарунка – нема!

– Що за гам? – до кімнати зазирнула мама.

– От! От що твоя Настька зробила! – плакав Артем, тицяючи зіпсованою фігуркою. – Нащо ви тільки її народили!

А Настя лепетала, показуючи поцяткованою фломастерами ручкою на ангелика: «Нася робити касивий. Некасивий янгелик… Нася хооса.»

– Вона ж ще маленька. І не переживай ти так. Після Різдва відкриється магазин, я куплю тобі нового ангела.

Але що йому «після свят». Татко ж післязавтра поїде…

Тут і Настя ніби прочитала його думки:

– Де тато? Тато там? – і підбігла до дверей, притулилася до них вушком. – Тато де?

– Так, доню, татко вже йде, – мама повернулася до Артема. – Синку, сьогодні прийдуть гості. Я готую святкову вечерю. Не сварися з Настунею, добре? Бо мені зараз ніколи вас розбороняти! Ну, будь ласка! І прослідкуй, щоб вона не перекинула ялинку.

Артем пожбурив зіпсованого ангелика кудись в куток. А сам пішов до великої кімнати  й сів просто під ялинкою малювати великих сердитих роботів.

Підійшла Настя і стала ластитися:

– Атем сердитий? Нася хооса…

– Відійди від мене! Ніяка ти не хороша! – гиркнув Артем і намалював роботу гострі зуби.

Мала поторкала пальчиком позолоченого горішка на ялинці. Та Артем її відігнав.

Почулася колядка – то задзвонив мамин телефон. А за хвилинку зазирнула й вона.

– Артемко, Настуню, татко вже в місті! Друзі везуть його додому. Я піду в кімнату вберуся в святкове, а ви тут чекайте татка. І дивіться мені, щоб було мирно!

Серце Артема застукотіло. Він побіг до дитячої, сховав злих роботів в стіл, склав олівці… А де ж це та противнюча Наська? Мабуть, знову щось шкодить. Коло ялинки її не було. Артем пішов до кухні. Які пахощі! Звідти линув справжній запах свята. Може, то мамині різдвяні пиріжки? Ну так і є! Он і Настя стоїть, пальчик облизує, а навколо – крихти й розламаний пиріжок.

– Насько, ти виколупувала з пиріжка начинку? От! Ти знову! Мама готувала, старалася!..

– Нася хооса. Тато ням-ням.

Та Артем вхопив її за руку і витягнув з кухні. По підлозі зацокотіли намистинки. Вічно у неї в кишені як не монети, так дрібний конструктор, як не ґудзики, так намистинки. І як не ховай від неї – завжди знайде! Та тут задеренчав дверний дзвінок.

– Приїхали! – вигукнула мама.

І відразу в коридорі стало тісно від людей, поцілунків та щасливих голосів.

Коло ялинки стояв широкий стіл, за яким помістилися всі-всі. Настя сиділа у татка на руках, а Артем – поряд. Гості нахвалювали кутю та інші наїдки. А мама вже з гордістю заносила цілу тацю рум’яних і запашних пиріжків. Їх швидко розібрали та стали частуватися. Раптом татко вхопився за щелепу.

– Ой! Що це?! – він виплюнув велику намистину.

А за ним один гість болісно зойкнув, бо мало не зламав зуба об руку дрібного робота, а другий – викладав на тарілку шматок конструктора…

– Жінко, це що ж за сюрпризи такі в пиріжках? – спохмурнів татко.

– Артеме, твоя робота? – суворо запитала мама.

– Ні… – розгубився Артем.

– Насте! Це ти зробила? – глянула на дівчинку.

– Нася робила! – зраділа маленька. – Нася пальциком цяцю – отак, – і Настуся показала, як маленьким пальчиком запихала до пиріжків свої скарби. – Татко ням-ням!

Сердита мама шарпнула маленьку за руку і вивела з кімнати.

«Так їй і треба!» – зрадів про себе Артем.

– Артеме, і ти йди сюди! – суворо позвала мама.

– А я за що?

– Бо недогледів цю шкоду! Напакостила! Знову! Ще й у Святвечір, і коли татко приїхав! Сидіть в дитячій! – ух як мама розсердилася!

Артем сердито глянув на сестру. Але та заховалася за штору, тільки личко трохи виглядало збоку. Сестричка великими розгубленими очима дивилася на нього:

– Нася хооса. Свято! Татко ням-ням. Янгелик для Атема…

І Артем раптом все зрозумів! Настя ж не капостила! Вона чула, що приїде татко, і всі готуються до свята. Мама готує різдвяну вечерю, Артем – готує подарунок. І вона…

– Насте, а ти хотіла допомогти?

– Тяк.

– І ангелика… – йому перехопило горло, – ти ангелика для мене розмалювала?

– Тя-а-а-ак! – раптом заревла Настуся. Вона плакала гірко-гірко і сльози розміром з горошину одна за одною падали на комірець святкової сукенки.

Артем рішучо зайшов до кімнати, де святкували дорослі.

– Так не правильно!

– Артеме, йди до кімнати, бо я тебе покараю! – сказала мама.

– За що? І Настю ні за що насварили! Вона ж чекала на татка, вона хотіла зробити свято. І ангелика мого хотіла красиво розмалювати. Вона ж просто маленька і малювати ще не вміє. Але старалася, я бачив! І намистинки в пиріжки напхала не для того, щоб зіпсувати Різдво. Вона гадала, що татко зрадіє, що так пиріжки будуть смачнішими! Вона хотіла свята…

Дорослі здивовано дивилися на Артема. І раптом весь запал у нього пропав. Залишилася тільки гіркота. Він повільно повернувся і побрів до дитячої.

Настя схлипувала, лежачи в своєму ліжечку. Артем заліз до неї та ліг поряд. Погладив її по тоненькому волоссячку і зашепотів:

– Настю, вибач, що я тебе не зрозумів. Я знаю, ти хотіла як краще. І вибач, що я про тебе казав… Я колись дуже-дуже у татка і мами просив сестричку. А потім я на тебе сердився і тебе не хотів. А тепер я хочу, щоб ти була у мене завжди-завжди. Я до тебе прислухатимуся. І розумітиму. Ти тільки мені кажи.

Настя перестала плакати й тільки схлипувала:

– Нася хооса?

– Настя найкраща! – сказав Артем.

Двері до кімнати прочинилися і тихенько зайшли татко й мама.

– Вибач, синку, і ти доню, вибач, – сказала мама, нахилившись над ліжечком. – Я була така заклопотана! Хотіла найкраще прийняти гостей, а на рідних діток уваги не звертала.

А татко, показуючи пиріжок, сказав:

– І пиріжки у Насті справді вийшли смачнішими, ніж були у мами! Бо ті пиріжки тільки гам-гам – і проковтнув! А ці треба обережно жувати. І так краще розумієш весь чудовий смак! Ось дивися, доню!

І татко обережно відкусив шматочок пиріжка, а потім з зосередженим виглядом став повільно-повільно його жувати. І він так кумедно це робив, що Настя й Артемко, і навіть мама, засміялися.

Доївши, він розкинув руки:

– Ну, то хто хоче до татка на ручки?

– Я! – закричала Настя.

– Я! – закричав Артем!

– Я! – вигукнула мама!

Так вони й зайшли до кімнати: татко тримав на руках їхню тендітну маму, вона тримала Артема, Артем – Настю, а Настя – розмальованого ангелика. Вони зупинилися коло ялинки. «Давай» – прошепотів Артем сестричці. І вона повісила янгола на найкраще місце!

І відразу ялинка ніби стала ще справжнішою. І запахла так по-різдвяному! Іграшки заграли виблисками, радіючи святу. Ангелик крутився на тонкій мотузочці, літаючи між гілками. А мама тихенько заспівала:

«Христос родився,
Бог воплотився,
Ангели співають,
“Чудо, чудо!” –
повідають.»

І всі принишкли, відчувши, що нарешті прийшло Різдво.

А потім гості розійшлися, а вони вчотирьох сиділи тісно-тісно. І татко розповідав, як скучав та як радіє святу. І в кімнаті було тихо-тихо, аж Настя заснула на руках у татка. А потім й Артемко задрімав, поклавши голову на таткові військові штани. Вони пахли одночасно незнайомим і рідним. І було свято. І була радість.

Оксана Давидова

Про автора:

Оксана Давидова народилася 29 жовтня 1976 року в Києві.

Закінчила НПУ ім. М.П.Драгоманова.

З 2008 року працюю у видавництві «Мамине сонечко» редактором журналу для дітей «Вигадуй, думай, грай».

Пишу казки, оповідання статті для дорослих і дітей вже більше 20 років. Публікувалася в різноманітних виданнях для дітей: «Барвінок», «Чомусик», «Однокласник», «Вигадуй, думай, грай», «Маленький Розумник», «Маленька Фея і сім гномів», «Мамине сонечко» та в інших.

Автор книжок для малюків «Розумні гри для малят» та «Розумні ігри для малят – 2». Також мої твори з’являлися в різних збірках.

Кілька новорічних п’єс, написаних мною, були поставлені Київським музичним театром ім. Г.Ф. Квітки-Основ’яненка.

Як упорядник, створила книжки про наших воїнів «Героям слава. Розповіді для дітей про героїв фронту і тилу» - 1 та 2 частина. Є автором одного з творів в першій збірці, яка була представлена на Франкфуртському книжковому ярмарку. Також я упорядник та автор деяких статей та творів книжки «Незалежність України» (Видавництво «Мамине сонечко»).

Заміжня. Маю сина Іванка й доньку Софійку.