Заржицька Еліна

Зайці на Дніпрі

Еліна Заржицька. Заєць та чарівний барабан. Х. – Юнісофт, 2017. – 64 с.: іл. - (Серія «Читаю сам»)

Сучасні діти – це нове покоління. Психологи їх називають покоління «Z» або діти цифрового покоління. Вони з дитинства чудово справляюся з гаджетами, їх неможливо примусити щось зробити. Цим дітям необхідно пояснити, для чого потрібно виконати певну дію.

Саме тому існує проблема не читаючих дітей у сучасному суспільстві. І саме тому сучасним письменникам треба проявити гнучкість, щоб створити такий твір, щоб він зацікавив дитину. В той же час цей твір повинен нести і виховне навантаження.

Тому наша сучасниця, дніпрянка Еліна Заржицька і створила цикл казок, які об’єднала у збірник «Заєць та чарівний барабан». Це казки про тварин. Але наділені вони людськими якостями. Короткі діалоги не перевтомлюють маленького читача, але ненав’язливо знайомляться з діалектами рідного краю, вчать дружити та вибирати друзів за інтересами.Особливо добре у авторки виходить підводити підсумки діям персонажів казки, застосовуючи фразеологічні обороти.

«Убити Антиципатора»: червона кнопка українського сьогодення

Ірина Баковецька-Рачковська,
м. Рівне

Убити Антиципатора: роман / Еліна Заржицька, Ольга Рєпіна. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2018. – 364 с.

В літературі, зазвичай, насторожливо ставлюся до двох речей патріотичної тематики і любовних історій: і в одному, і в іншому часто бувають виключно шмарклі – без реалій, переосмислене крізь призму власного «нещасливо-народного» аналізу, загальних стереотипностей та цілої купи іншої побутовості і шлафрокщини.

Іноді такі «писання» нагадують світло-бежевий «запорожець», увесь у аерографії вишиванок та прадавніх закодованих сакральних символів, а з його привіткритого вікна штиняє дешевими цигарками «Прилуки», «залатимі хітамі рускава шансона» і немитими ногами його власника. Дивно, але книга «Убити Антиципатора», яка поєднує ці дві теми (!), яку написали дві жінки (!!), одна з яких пише книги для дітей (!!!) – це просто безбожне ламання стереотипів і революційне викорінення усіх гнилих стандартів бачення України в образі жінки, що вічно плаче – в сірій пуховій хустині з дірками та босими ногами із зашкарублими п’ятами.

У видавництві «Світ» вийшла друком книга «Що ми знаємо про себе?»

Нова книжка відомої дитячої письменниці Еліни Заржицької «Що ми знаємо про себе?» знайомить юних читачів із «внутрішнім світом» людини, розповідає про різноманітні властивості людського організму, у легкій і цікавій формі розтлумачує дитині, як працюють серце, легені, м’язи, кишківник, навіщо дотримуватись режиму дня та сну тощо.

Видання може стати у пригоді вихователям, учителям, батькам під час проведення занять, уроків і виховних бесід з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку.

Рік видання: 2019                                  ISBN 978-966-914-164-4 
К-ть сторінок: 64                                    УДК 613(0.053.2) З-34                 

Міжнародна медаль Олександра Довженка за 2019 рік

Міжнародна літературно-мистецька Академія України, яка об’єднує знаних письменників, перекладачів, науковців, журналістів та громадських діячів із 55-ти держав світу, визначила нових нагороджених міжнародною медаллю Олександра Довженка (рішення № 7). Це:

1. Письменниці Еліна Заржицька та Ольга Рєпіна (м. Дніпро) – за роман «Убити Антиципатора»;

2. Науковець, доктор теологічних та кандидат історичних наук, настоятель Свято-Покровської церкви Василь Погорецький (Копичинці Гусятинського р-ну Тернопільської обл.) – за визначну творчу, наукову та громадську діяльність;

Серед нагороджених у попередні роки – відомі українські письменники: Юрій Мушкетик, Василь Голобородько, Рауль Чілачава, Василь Слапчук, Леонід Горлач, Ігор Качуровський, Ігор Павлюк, Володимир Шовкошитний, Богдан Бойчук; літературознавці: Михайлина Коцюбинська, Микола Жулинський; знані зарубіжні письменники: Бенедикт Дирліх (Німеччина), Гурам Одішарія (Грузія), Єтон Келменді (Бельгія), Роллан Сейсенбаєв та Галимкаір Мутанов (Казахстан), Анатолій Аврутін (Білорусь) й інші достойні люди.

Геннадій Горовий: Своїми успіхами завдячую батькам, друзям, шкільним вчителям, університетським викладачам та всім добрим людям, які траплялися на моєму шляху

Іноді дивишся на людину й думаєш: ось той, з кого можна брати приклад. Не зважаючи на труднощі й фізичні проблеми, людина багато працює, має значні досягнення, веде активну громадську діяльність. Про кого йдеться?

Письменник, журналіст, громадський діяч Геннадій Горовий народився 18 червня 1981 року у знаменитому селі Трипілля, що на Київщині. Там і пройшли перші дитячі роки, сповнені перших відкриттів. Знайомство з таким загадковим довколишнім світом починалося близько шостої години ранку, а закінчувалося пізньої вечірньої пори. І кожен день приносив щось своє, неповторне. Скільки відкриттів очікувало на хлопчика! На власному досвіді він дізнався, що вогонь пече, не кожну собачку варто намагатися погладити, а якщо піти самому до Дніпра – можна й заблукати…

Про дитинство й не тільки – у відвертому інтерв’ю Геннадія Горового.

– Треба так розуміти, що ти був хлопцем непосидючим, але рідні намагалися ненав’язливо спрямовувати дитячу енергію у більш безпечних напрямах?

Сонячна вишиванка

Оксана Маковець,член НСПУ,
м. Ґлостер, Вірджінія.
США

Не так давно, а саме влітку 2018 року, сталася особливої вагомості подія в книжковому світі України. Харківське Видавництво ЮНІСОФТ розмаїто увінчало свій черговий проект з серії «Найкращий подарунок» прекрасною збіркою творів для дітей «Вишиванка для сонечка». Як зазначено в передмові –книга містить три розділи, тематично укладені за віком, починаючи з трирічних дітей до дошкільнят та учнів початкових класів. На мій погляд, самецей факт дає підставу вважати новий збірник читанкою для дошкільнят та молодших школярів.Книга ж, безумовно– найкращий подарунок! Побільше та частіше б такик подарунків появлялося в Україні, особливо на даний час. Благословенна Думка й Голова, яка зуміла реалізувати їїу вже згаданому видавничому проекті. Щасти Вам, шановні Видавці, і на майбутнє!

Прості та вічні істини казки

Юрій Ключ,
м. Апостолове
Дніпропетровської обл.

Еліна Заржицька. Заєць та чарівний барабан. Х. – Юнісофт, 2017. – 64 с.: іл. - (Серія "Читаю сам")

Можна справді повірити, що заєць, знайшовши давним-давно барабан, почав ним лякати вовків та лисиць, а відтоді й стукають вже спадкоємці того давнього вуханя лапками по пеньках. Хоча, можливо, то зовсім не маленький кабанчик шукає друзів, а сам маленький читач, зневірившись в їх пошуку, звернувся якогось самотнього вечора за порадою до книжки. І знайшов її, як і кабанчик – друга качку. Та повірив разом з кабанчиком в існування справжньої дружби, не зважаючи на перші невдачі в її розшуках.

Любов Відута. Абетка письменника від А до Я

Поетеса та прозаїк Любов Відута – львів’янка. Іноді мені здається, що це визначення дуже важливе для творчості авторки, яка наприкінці 2018 року відсвяткувала 10-річчя від початку своєї активної творчої діяльності.

Її перша книжка «Працьовита бджілка» вийшла друком у 2008 році у Львові. У наступному ж, 2009 році, побачила світ тематична збірка про вибір професій «Ким я буду? Ким я стану?». У 2010 році видана збірка дитячих віршів, загадок, скоромовок «Усміхнулось сонечко» тощо.

Традиційно щороку з’являються на світ одна, а то й дві книжки авторки. Книжки виходять у Львові, Харкові, Києві, Чернівцях, Дрогобичі та ін.

На теперішній час Любов – авторка понад 30 книжок, серед яких переважна більшість – книги для дітей.

На цьогорічному Форумі видавців Л. Відута презентувала дві прозові книги – фантастичний роман «Ловці думок» і повість про життя та діяльність Кирила Селецького. Але і поезії Люба не зрадила. У видавництві «Пегас» вийшла її чудова Абетка для дітей...

Книги ці різнопланові, отже розпитувати авторку можна не тільки про її творчість, але й про, так би мовити, глобальне...

– Любо, скажи, якою, на твою думку, має бути сучасна українська література? Чи уявлення збігається з дійсністю?

Не бійтеся негідників. Убийте Антиципатора

Ольга ПОЛЕВИНА,
м. Кропивницький

Заржицька Еліна, Рєпіна Ольга. Убити Антиципатор : роман / Е.І. Заржицька, О.Г. Рєпіна. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2018. – 364 с.

Писати про недавні події, які не пройшли перевірку Часом, «який розкриває все», – для письменника сміливо і ризиковано: можна зробити висновки і узагальнення, які з часом виявляться помилковими. Нам, сучасникам, «звідси не видно». Тільки через десятиліття можна буде сказати, що насправді сталося і як це вплинуло на майбутнє – бо майбутнє пишеться теперішнім, але нам не дано знати, який саме дріб’язковий прорахунок повернув хід історії...

Нам здається, що ми можемо передбачити майбутнє, ґрунтуючись на масиві інформації в нашій пам’яті, і навіть дещо зробити, щоб події, які ще не вибухнули, пішли по-іншому, «правильному», руслу. І тільки Його величність Час розвінчує або, навпаки, підтверджує правильність нашої антиципації...

Марія Дружко: Для мене найвище задоволення – зробити щось таке, чого від мене ніхто не очікує

Зараз вислів «люди з особливими потребами» вживається хіба не на кожному кроці. Для таких людей робиться дуже багато: створюються відповідні умови, надається пріоритет в усіх сферах... Не подумайте поганого, я не проти! Я – тільки «за».

Та ж іноді мені здається, що таке ставлення створює певні незручності для тих самих «людей з особливими потребами». Можливо, вони вважають себе звичайними? Нічим не згіршими за нас, «нормальних»? Або й кращими? От, наприклад, візьмемо громадську діяльність письменниці й журналістки Оксани Радушинської. Та такого активного волонтера лише пошукати! Пані Оксана встигає і посилки збирати, і з концертами наших вояків відвідувати, і писати цікаві повісті й романи...

Нехай і в іншому ключі, але теж стосується і камʼянчанки Марії Дружко, члена НСПУ, координатора артпроекту «VivArt», директора літагенції та видавничого дому «DRUMIYAV».

– Маріє, мені здається, що тобі не треба створювати якихось «особливих» умов. Навпаки, письменникам та й, взагалі, пересічним громадянам, можна з тебе приклад брати. Ти – працьовита, енергійна, наполеглива... Звідки такі бійцівські якості?

– Та хіба ж справді бійцівські? (посміхається). Ніколи не мала на меті комусь доводити, що потребую більшого, ніж маю, ніж дає мені моє оточення, Всесвіт взагалі. Просто я люблю те, чим займаюся, і прагну займатися тим, що до вподоби. Ймовірно, звідси й енергія до створення, реалізації та досягнення нового. Для мене найвище задоволення – зробити щось таке, чого від мене ніхто не очікує. Наприклад, покататися верхи, спуститися лісовою річкою на байдарці, освоїти новітні технології як от ведення інстаграм акаунту чи ютуб каналу, або запустити якийсь новий артпроект чи культурний захід.

Версії сутності світу, або жіночий погляд на "... і нині, і прісно, і навіки вічні"

ОЛЕГ ГОНЧАРЕНКО,
м. Мелітополь

Заржицька Е. Рєпіна О. Убити Антиципатора: роман / Еліна Заржицька, Олена Рєпіна. – Луцьк: Твердиня, 2018. – 364 с.

Ну давайте, на хвилину уявімо собі, що якийсь сучасний Екклесиаст, десь колись перед аудиторією українських (але підкреслюю українських) інтелігенток (знову підкреслюю інтелігенток) виходить і проповідує отаке, своє знамените: «Краще спокою мала дещиця, аніж безмір марноти й ловитви вітру…» Я особисто не беруся прогнозувати точних наслідків такої дії, проте певен, що зала спорожніла би до чуття подиху протягу в шторах.

Певен, бо останнім часом дивним чином, а може й волею далекоглядної долі, углибаю душею і розумом у нашу «жіночу» прозу, автори якої уже не романтичні юнки, але далеко ще й не пані бальзаківського віку, котрі на все дивляться вже крізь затуманені скельця неіснуючих лорнетів – себто дещо відсторонено, дещо втомлено. Крий Боже, не хочу тут нікого образити: потрібна і набута тяжким досвідом мудрість, але без бажання глибинного сприйняття і осмисленнясучасності, яке властиве саме названому вище людському вікові, висновки наших метрес, на жаль, частенько відгонять деякою аж зайво «чистою філософією», яка ні до чого не зобов’язує, ні до чого не закликає і, наче й даючи глобальні відповіді на вселенські питання, елементарно кульгає на конкретику у визначеній нам для буття реальності.

Володимир Кільченський: Мені ще з дитинства слався шлях в небо – стати авіатором

Ще в дитинстві ми знаходимо для себе ідеал, на який орієнтуємось, чию поведінку копіюємо... Зараз дівчата намагаються бути схожими на актрис, співачок, хлопці – на героїв бойовиків.

У свій час мене теж не оминуло це захоплення. Але моїм ідеалом після прочитання трилогії Старицького став гетьман Війська Запорізького Богдан-Зіновій Хмельницький. Потім цілеспрямовано вишукувала книги про улюбленого героя.

Зараз часи інші. Інформацію про будь-яку історичну особу можна знайти в інтернеті або бібліотеці. Є й думка, що не був гетьман героєм, а лише п’яничкою, бабієм та злодієм. Та вірити в це не хочеться. Бо ж як жити без ідеалу?

Тому уявіть собі мою радість, коли познайомилась із цікавою непересічною особистістю – нашим земляком, льотчиком та письменником Володимиром Кільченським. А найбільше здивувало, що пан Володимир є автором трилогії про ті самі вікопомні події 1948-1952 років в Україні, тобто наші, так би мовити, естетичні, етичні смаки й погляди на історію нашої держави співпадають.

Яким чином льотчик перекваліфікувався у письменника? Про це наша з паном Володимиром розмова.

Об'єднати вміст