Жінка-УКРАЇНКА

8 листопада, напередодні Дня української писемності та мови, члени «Літературного форуму» та шанувальники українського поетичного слова зібралися в затишній і завжди гостинній бібліотеці сімейного читання імені Садріддіна Айні, аби поспілкуватися, поділитися новими творчими здобутками, обговорити хвилюючі усіх проблеми в суспільному житті, зокрема, мовне питання.

Модерувала зустріч голова правління Літфоруму Тетяна Іванчук, яка розпочала його словами Василя Захарченка, про те, що рідна мова дається народові Богом, а чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів. 

Думки виступаючих дещо різнилися щодо української мови, але всі були спільні в тому, що саме українці повинні  бути господарями на своїй землі, щоб нас поважали як націю, як мудрий і мужній народ. 

«Покрова – традиційне свято українського війська з найдавніших часів» – під такою назвою 12 жовтня у бібліотеці сімейного читання імені Садріддіна Айні пройшла патріотична година за участю:

• Тетяни Череп-Пероганич, письменниці, члена Національної спілки письменників України, засновниці веб-порталу «Жінка–УКРАЇНКА»;
• Юрія Пероганича, громадського діяча, засновника ГО «Вікімедіа Україна», одного з авторів української Вікіпедії;
• Тетяни Іванчук та Юрія Титаріва, поетів;
• Євгена Букета, краєзнавця, журналіста та громадського діяча, члена правління національної Спілки краєзнавців України,
• Юрія Старчевода, поета, композитора та виконавця пісень
•  учнів 7- А та 7-Б класів ЗНЗ № 199.

Друга книга поезій Тетяни Іванчук «Там, де небо землю обняло» з’явилася на світ цьогорічною весною. Але за збігом обставин, презентувала її поетеса сьогодні у бібліотеці сімейного читання імені  Садріддіна Айні (м. Київ).  І саме тому осінь, найулюбленіша її пора, не пошкодувала цього чудового дня ні тепла, ні сонця. Тепло було й у залі, де відбувалося знайомство читачів з творчістю авторки, яка своїми віршами викликала впродовж вечора масу різних відчуттів - і біль, і сльози , і любов.

Та й чи могло б бути інакше, коли кожне слово - від душі, коли кожен рядок - з пережитого. Але найбільше у віршах цієї авторки любові до рідних і близьких людей, до внуків, які прийшли підтримати бабусю, а внучка Катя зі своєю подружкою ще й почитала вірші присвячені саме їй, взагалі до життя.

Кожна збірка віршів має свій настрій. Відкриваючи книгу Тетяни Іванчук «Там, де небо землю обняло», ніби приходиш до гостинної оселі, щоб неспішно поспілкуватися з господинею за чаєм з м’ятою. Обговорити все на світі, як буває, коли маєш досить часу для розмови.  І попри те, що в світі коїться багато печальних речей – вертаєшся додому з легкою душею, як після сповіді. Бо книжка проникнута невловимо природним духом оптимізму: «Заглядає в вікна березневе сонечко, і одразу в хаті затишно стає».
 
Книжка-хата завжди повна люду. Там живе не одна душа, а ціла рідня, бо вірші для авторки – як діти:
 

Я виношую в серці слова,
Як дитину виношує мати.
І так боляче часом, бува,
Їх від серця свого відривати!
 

Якби можна було якось виміряти чи зважити вміст думок і переживань людини, яка  творить, то,  напевно, це була б планета  завбільшки з Сонце. У кожного  сонця, тобто автора, свій градус кипіння: хтось вариться  у власному соку, не намагаючись вистрибнути з баняка, хтось, швидко нагріваючись, пригорає і втрачає свій неповторний смак, а хтось закипає повільно і  впевнено збільшується в об’ємі, при цьому  набуває тільки йому одному належний запах і колір. У самій  назві книги Василя Куйбіди «Простір перевтілень» передбачено саме оцей збільшений об’єм, який  автор осягає  своїм поетичним поглядом: «безсоння  очікуваного світанку», куди  «осінні дерева повертаються», а  «день прив’язаний до поля  за шворку втраченої тиші», бо  « далеко іще до полудня».