Іванчук Тетяна

Відбулася презентація «Материнської молитви» у бібліотеці ім.Сайріддіна Айні

Сьогодні в столичній бібліотеці сімейного читання ім.Сайріддіна Айні відбулася ще одна презентація «Материнської молитви», книги поезій, яка побачила світ рівно рік тому і була присвячена Героям Майдану. 

Участь у зустрічі взяли автори збірки - Тетяна Іванчук, Світлана Макаревська, Тетяна Череп-Пероганич, а також поетеса і співачка з Дніпропетровська Олеся Чайка. Свою поезію прочитала киянка Ольга Золотаренко.

15 жовтня - Всесвітній день сільських жінок

Більше чверті всього населення планети становлять сільські жінки. У багатьох сільськогосподарських країнах саме вони відіграють ключову роль у розвитку держави. 15 жовтня — Всесвітній день сільських жінок — це день, коли суспільство має звернути увагу на те, що багато хто з жінок, що проживають у сільській місцевості, не мають доступу до якісної медицини та сфері обслуговування, які стали важливою частиною сучасного життя. Хороша освіта, банківські установи та Інтернет часто є недоступними для сільських жителів.

Хто в моїй хаті хазяїн?

Відколи   вмерла  його баба, старий Олекса жив самотою, хоча мав шестеро дітей. До дітей не хтів, та вони його не дуже й кликали через одну паскудну ваду: коли напивався, починав дошукуватися правди. А напивався у свої  неповні 78 частенько. А потім брав гармошку, грав  до знемоги, заплющивши очі , і  горлав усі  пісні, які знав.

«Заспіваю - і заплачу...»

Заспіваю - і заплачу,
І зрадію, й засміюсь.
Так печаль свою неначе
Виллю рідному комусь.

Ніби радість довгождану
Поміж друзів розділю,
З дна криничного дістану
Воду - й душу закроплю.

Розів'юся сизим хмелем,
Злину чайкою в зірки,
Де під небом пісня стелить
Вишивані рушники.

Я з покоління онучат війни...

Я з покоління онучат війни.
Вона обох моїх дідів забрала.
Постали обелісками вони
Там, де пройшла коричнева навала.
А вдома виглядали їх сини
І доньки, що без них попідростали.
Тепер їх чемно звуть "дітьми війни".
Тоді ж їх просто сиротами звали.
А вдома виглядали їх лани,
Дружини їх, солдатки виглядали.
Впрягались в плуг солдатки і сини
І землю закривавлену орали.
Вкидали упереміш із слізьми
В ріллю свою гірку сирітську долю.
Засіяне жінками і дітьми
Вродило перше повоєнне поле.
А скільки їх ще довелось зорать
Малим синам полів на білім світі!
Батьки, що десь зажурено стоять,
Чорніли з горя в темному граніті.
Прокляття всім, хто прагне до війни!
Хто оскверняє правду цю велику!
Аби не звались доньки і сини
Дітьми війни віднині і довіку!

Тетяна Іванчук

«Така тривога і розпука!..»

Така тривога і розпука!
Така душевна суєта!
Немовби у кайданах руки,
Думки, і серце, і уста.
Весни діждалася природа.
Все суще знову ожива.
А ти, мій стомлений народе,
Воюєш за свої права.
Хто з нас правий? Хто винуватий?
Уже нема чого й ділить.
Лише у тих, що "скраю хата"
За тебе серце не болить.
Дай, Боже, сили і терпіння,
Прощення, віри і снаги!
Весна приносить потепління!
Весна розтопить всі сніги!

Тетяна Іванчук

«Біда ніколи не прийде одна…»

Біда ніколи не прийде одна –
Сім бід по світі за собою водить.
То не біда, що в косах сивина,
Як є душа, що розуміє поряд.

Як поруч є синів міцне плече,
Чи доньчині надійні теплі руки.
Біль самоти тоді не так пече,
Стають коротші місяці розлуки.

Як вирахувать мамине тепло,
Чим виміряти татові тривоги?
І хоч би скільки років не пройшло –
Батьки дітей чекають край дороги.

Спаси їх,Боже, бідам всім на зло!
Не дай батькам зазнати смертну муку!
Щоб їм на схилі літ не довелось
В чужих людей випрошувать притулку.

Тетяна Іванчук

Чиї ви діти?

Коли вмирають хворі, молоді
І нічим цій зарадити біді,
Невтішно й гірко плаче вся родина.
А тут в людей стріляли, як в мішень,
Поклавши тридцять срібних до кишень,-
На цілий світ голосить Україна.

Сини, сини!В якій землі зросли,
Що брат на брат руку здійняли?
А як же мати? Вам її не шкода?
Чи ж вас вона родила для війни?
Кому запродалися ви, сини,
Зганьбивши клятву, що дали народу?

Отим панам, що за кордон летять?
То ж їм на вас, чужі сини, начхать!
Стравили вас, немов дурних, лобами.
Бо їм народна рана не болить.
Ви де тепер збираєтеся жить?
Чи за кордон гайнете за панами?

Чи в вас маєтки, як у тих панів?

Реквієм

Тих, кого вже нема, хто на небо вознісся,
Ми, схиливши чоло, пом'янемо усіх.
Нам лишилася їх недоспівана пісня,
Недосміяний сміх, недоплаканий гріх.
Ще летять їх думки- схарапуджені коні,
Їх не спинить ні час, ні мораль, ні закон.
Їх не спинить і час на своїм Рубіконі,
Бо вони вже самі перейшли Рубікон.
Світ стоїть і без нас. Не спиняються ріки.
Тільки гаснуть зірки, як стихають вітри.
Люди, наче зірки, теж згасають навіки.
Дуже шкода, що кращі із них до пори…

Тетяна Іванчук

Стрітення

На перехресті двох доріг
Зима з весною стрілася.
Зимі наснився білий сніг,
Весні тепло наснилося.
Зима тепло зморозить в лід,
Недовго лютувати їй.
Весна той лід розтопить вслід
І землю напуватиме.

Тетяна Іванчук

Творчість — супутниця в житті

І. І. Даценко, перший секретар Ставищенського райкому СПУ (з Київщини), попросив допомогти з виходом поетичної збірки своєї землячки Тетяни Іванчук. При цьому він передав підбірку її віршів. Вони здалися непідробними, щирими.

Дякуючи небайдужим людям, збірка вийшла (хоч і малим накладом — 1000 екз.) під назвою «Роса ріки». Не буду оцінювати майстерність автора, бо не про те йдеться. Коли писано душею, то у вірші є все: замальовки життя, неспокій, переживання, чистота почуттів, — те, без чого поезія неможлива. А ще є підтвердження справжньої майстерності і таланту. Фах Тетяни Іванчук до літератури стосунку не має, але вона — одна з тих, хто своєю творчістю безпосередньо формує середовище культури. Переконайтесь у цьому самі.

Олександр МОРОЗ

Тетяна ІВАНЧУК

*  *  *

Дощі осінні на вікнах скачуть,
Сльозини-краплі на землю гублять,
Не плачуть люди, які не люблять,
Не люблять люди, які не плачуть.

З Тетянами!

А ми, Тетяни, отакі:
Уперті і цілеспрямовані,
Рішучі, мужні і … м'які,
І ділові, та не суворі ми.

Всім сонце у очах несемо,
Не обминаючи нікого.
Ми коли любим- миле все нам,
А як не любимо- нічого.

Ми книгу вміємо читати 
Життя людського таємниці,
Та птицю щастя упіймати
Не всім нам стачить інтуїції.

В нас є і воля, є і сила,
Активність.Що там є іще?
А хочеться, щоб нас любили,
Міцне підставивши плече.

Щоб ми жили, не озираючись,
Хоч ми не дуже й боязкі,
Щоб ми кохали щиро, знаючи:
Не зрадять нас чоловіки.

Об'єднати вміст