Жінка-УКРАЇНКА

Відгук  на книгу  Тетяни  Іванчук  «Там, де небо землю обняло», Київ, 2015 р.,  (135 стор.)

«Я виношую в серці слова, як  дитину виношує мати»  -  ці  рядки  з вірша  Тетяни Іванчук містять два  найважливіші  слова, що характеризують і творчість, і особистість поетеси. Поезія Тетянина  щедра на кольори, настрої, тонкі  відчуття – вона « малює» свої вірші, як картини, влучними, яскравими, живими  словами. І основні з них, як на мене, це,  власне, «слово»  і «мати». Вірніше, «мати» - на першому місці. Бо те саме   «слово»  вона  народжує, як мати  дитину, а тоді відриває від свого серця і відпускає у світ широкий,  до людей.

Я  чекала  на нову  Таніну збірку, зізнаюся, з тривогою. Перша  її книжечка   настільки пронизана печаллю, що аж  серце стискалося читаючи. І так хотілося мені, щоб   розійшлися  темні  хмари над цією жінкою, щоб усміхнулося їй щастя!

І нова весняна  збірочка  Тані  Іванчук справді зійшла і засяяла мені, як вранішня зірка, - в ній менше суму, вже розвидняється  обрій, сходить сонечко,  яснішає світ:

Світає день  і спогади тьмяніють,
Спливає сон  водою забуття.
Стою одна  на березі надії ,
Хлюпоче біля ніг ріка  життя.

А це життя   благословило поетесу  дітьми і онуками,  вмінням бачити і розуміти,  творити і віддавати. Воно  подарувало їй  кохання, хоча й нелегке. Але згадую слова  французького  драматурга Жана  Ануя -  «хто  знає лиш  щасливе кохання, той не  має  про нього  ніякого уявлення…».  Таня  здатна   на глибокі , справжні  почуття - звідси і її  поезія,  зігріта теплом  жіночої, материнської  душі.

Працьовита  селянська  дитина, Тетяна зросла серед   мальовничої   української природи  і нерозривно   пов’язана  на все  життя  з рідною землею. ЇЇ незрадлива натура  відображається   у віршах  про село, родину, батьківщину.  Вона  вміє бути вдячною  -  батькам  і дітям,  матері - свекрусі  і дикій  яблуньці, дощу і росі. Милується і радіє   онучатами, лелечатами, яблучатами! В ній самій   і її поезії поєднуються ніжність і стійкість, мрії  про щастя і вірність ідеалам:

Тяжію  до землі
І до твердого  слова,
До нерозмитих  фраз,
Стійких  переконань.
Тяжію  до сім’ї,
До вірної любові,
Молюсь  в майбутній  час
На  здійснення  бажань.
                           

Все сказала про себе  у цьому вірші.  Ось така  жінка:  стоячи міцно  на землі, не відмовляється  від заповітних , п’янких,  полохливих,  жіночих мрій…

Хочу побажати Тетяні, щоб її   мрії  здійснилися. І  ще дуже хочу,  щоб вона  знайшла спільну  мову,  порозумілася зі своєю  долею – досить уже змагань! Я вірю, що вистачить Тані душевних сил  пробачити своїй долі за пережиті горе і втрати, подякувати за  все те хороше,що має сьогодні,– а тоді й  вдячна Доля  обдарує у відповідь новими здобутками, радощами, прекрасними  несподіванками. Хай  усе це станеться в житті чудової української  поетеси, гарної  жінки Тетяни Іванчук! Вона  того варта.

                                     Світлана  Макаревська