Жінка-УКРАЇНКА

До 55-річного творчого ювілею Олесі Омельченко

Відома Січеславська майстриня слова народилася на Солонянщині, у мальовничому селищі Військове морозної зимової ночі. Дух майбутньої поетки гартувався у сім’ї простих хліборобів, які в роки фашистської навали активно протистояли окупантами. Із теплом та ніжністю поетка згадує мамині пісні, які закарбувалися у пам’яті та проклали невидиму стежечку до пишної краси природи, що оточувала з юних літ, до мудрості українського народу, до козацького вільного духу та глибинності людських почуттів.

Успадковане від батьків почуття естетичного та прекрасного незабаром знайшло закономірний відбиток у творчості. З юних літ творчі доробки пані Олесі відзначалися відомими літераторами як високохудожні та ціннісні. Молода, енергійна, прекрасна і наповнена, дівчина встигала скрізь: і у навчанні, демонструючи виняткову працьовитість, і у суспільній діяльності, у творчих гуртках, театральних та образотворчих студіях. Єдине, в чому був ґанж – у замалій тогочасній ідеологічності. Та попри те, а може, завдяки тому, твори молодої чарівної юнки завжди відзначали корифеї літератури: І. Пуппо, М. Зобенко, В. Корж, М. Чхан, С. Бурлаков.

Гостя СловОпису – відома журналістка, поетеса Тетяна Череп-Пероганич.

Тетяно, завжди із задоволенням читаю Ваші проникливі й глибокі вірші в соцмережах. Що надихає на поезію в наш такий прозаїчний час?

Почала писати дуже рано. З дитячих літ. Перші тексти з’являлися в районній і обласних газетах. У 1996 році вийшла моя перша маленька поетична збірка «Ідуть дощі», яку редагував і до якої написав передмову, чим дуже мені допоміг, нині покійний професор, поет, критик Олександр Астаф’єв. Тоді я, мабуть, чи не вперше, відчула як важливо, коли поруч з тобою ті люди, які можуть чомусь навчити, порадити,  підтримати, вселити віру у власні сили. Саме за це я вдячна  і Анатолію Погрібному  і Дмитру Головку. Кожен з цих письменників у свій час – були моїми вчителями, моїми натхненниками. Бо натхнення я теж отримую і від спілкування з хорошими, освіченими, цікавими  людьми.

Як Софія Русова — донька француженки і шведа — стала щирою українкою

Софія Федорівна Русова народилася 18 лютого 1856 р. в с. Олешня в родинному маєтку Ліндфорсів на Чернігівщині в аристократичній сім’ї. Батько Федір Ліндфорс — полковник, швед за походженням, перебував на військовій службі в Омську. Одружився на француженці Ганні Жерве, донці генерал-губернатора Омська. Згодом родина перебралася із Сибіру на Чернігівщину, де й народилася Софія, яка в січні 1913 року в Петербурзі на першому Всеросійському жіночому з’їзді виступила з вимогою навчатися в Україні українською мовою.

Її погляди на проблеми виховання актуальні й нині

Наша історія, неможливо читати без брому, складна і суперечлива. Вона по-живому рве душу і тіло людей. Пропоную вам історію одніє незвичайної жінки - жительки одного з маленьких сіл на Слобожанщині – Духовниче, моєї рідної тепер вже Чупахівської ОТГ на Сумщині. Споконвіків там проживало кілька сотень людей, яких упродовж останнього століття нищили голодоморами, війнами, безгосподарністю і безвідповідальністю. Залишилось тепер їх там зо два десятка...

Марія Іванівна ЛІДАКОВА-Ревединська (11.08.1925-28.12.2008)  - жінка незвичайної долі! Потрапивши у фашистську неволю сімнадцятирічною юнкою, повернулась з кількарічної неволі, зазнавши поневірянь і від чужих і від «своїх». З чоловіком - вчителем-фронтовиком Ревединським Григорієм Лаврентійовичем виховали трьох синів, онуків і правнуків...

До 60-ліття від дня народження письменника

Наприкінці березня французькому письменнику, режисеру, науковцю-філософу, педагогу, перекладачу, музиканту Еріку-Емманюелю ШМІТТУ виповнилося 60 років. Програму, підготовлену українською театральною спільнотою на відзначення ювілею, можна буде переглянути після закінчення карантину.

Тож у новому сезоні на глядачів очікує прем’єра вистави«Мадам Пилінськаі таємниця Шопена». Постановка Київської Академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» під керуванням народного артиста України Олексія КУЖЕЛЬНОГО (вул. Ярославів вал, 14-б). До речі, у Шмітта є власний театр у Парижі, де також демонструється цей спектакль. Драматург виконує в ньому роль самого себе. Цей автобіографічний твір нещодавно побачив світ окремою книжкою в Україні, у Видавництві Анетти АНТОНЕНКО. Український переклад здійснив Іван РЯБЧІЙ.