Статті

Зустріч випускників

Збірка віршів під такою назвою нещодавно вийшла в ніжинському видавництві «Орхідея». Автор – Олександр Гадзінський, поет і перекладач, колишній керівник (протягом двадцяти років) літературної студії Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.

Це довгоочікувана книжка для всього літературного Ніжина, а не лише для автора. А ще – для друзів, знайомих, приятелів поета, – а їх у нього надзвичайно багато і в Україні, й поза її межами.

Отож, вони таки зустрілися! Оці випускники! Запускаючи в хід художнє мислення, назву книжки розумію в метафорично-символічній площині. Випускники, як мені здається, – це вірші Олександра Євгеновича, випущені з його творчої уяви, свідомості й навіть підсвідомості на волю, в читацький вжиток, і вони зустрілися саме тут, – у невеликій поетичній збірці на 146 сторінок, щоб бути прочитаними, сприйнятими, проаналізованими.

Розмисли про "Невідворотне" (Рефлексії)

Юлія Бережко-Камінська. Невідворотне. – К.: Саміт-книга, 2019. – 400 с.

Отже, треба думати про все, треба гартувати
свій дух перед лицем того, що може статися.

Сенека, «Моральні листи до Луцілія», лист XCI

Читаю вступну статтю авторки, а рука тягнеться до ручки і паперу. Поетка стверджує, що «Людина безсила проти невідворотного» (с. 6). Але ж пам’ятаймо, що щастя людини в цьому житті – це коли не стається того, чого не мало би статися, бо наше життя, події «від часу і нагоди залежні вони» (Екклезіяста 9:11б) і щоденної важкої праці. Що ж таке «невідворотне» і чи людство може захиститися від нього? В передньому слові до книжки «Антологія сучасної філософії науки, або усмішка ASIMO» читаємо: «Одним із магістральних напрямів розвитку сучасної науки є створення штучних особистостей, які здатні бути цілковитими аналогами людини» (с. 5). Хибна думка. Людина – твориво Бога живого і неможливо створити щось, що може «бути цілковитими аналогіями людини», бо «Бог є невимірно сущим, істинним і благим» (Тома Аквінський). Із цих позицій і потрібно осмислювати «невідворотне»:

Є те, що віриш Ти у мене, Боже.
Я – тільки вдих у холоді пітьми
Чогось того, що тільки бути може (с. 126).

Сергій Дзюба: «Болгарія – у наших серцях!»

Інтерв’ю з Сергієм Дзюбою для публіцистичної книги Антоніни Корінь (робоча назва «Єднаймося»)

Сергій і Тетяна Дзюби – відомі українські письменники, перекладачі, журналісти, а пані Тетяна ще й науковець – доктор наук із соціальних комунікацій, професор та академік. Їхні твори перекладені 65-ма мовами і надруковані в провідних газетах і журналах 50-ти країн. Тож за кордоном успішно побачили світ 30 їхніх книжок.

Вони – лауреати багатьох дуже престижних зарубіжних нагород: імені Франческо Петрарки, Ернеста Хемінгуея, Джека Лондона, Мігеля де Сервантеса, Франца Кафки, Гомера, Антуана де Сент-Екзюпері, Людвіга Нобеля та інших відзнак у багатьох державах.

Сергій і Тетяна – постійні учасники міжнародних літературних фестивалів. Сергій Дзюба уже 5 років очолює Міжнародну літературно-мистецьку Академію України, котра об’єднує письменників, перекладачів, науковців, журналістів та громадських діячів із 55 країн. До речі, твори Сергія Дзюби (він автор 85 книг) прочитали вже понад 4 мільйонів людей в усьому світі.   

Переможці Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова" - 2019

РОМАНИ
І премія "Зламані сходи" Василь Добрянський Івано-Франківська обл. 
ІІ премія "Шпигунки з притулку Артеміда" Наталія Довгопол Греція(Афіни) 
ІІІ премія "Літератор" Сергій Грініченко Суми.

КІНОСЦЕНАРІї 
І премія "Кияни" Алла Мелентьєва Київ 
ІІ премія "Коли приходить вечір" Соломія Кривенко Львів 
ІІІ премія "День перемоги" Олексій Уманський Андрій Євстратенко Київ

П’ЄСИ 
І премія "Собака" Юрій Васюк Чернігів 
ІІ премія "Степан Бандера" Марія Лелека Київ 
ІІІ премія "Шахтар-чемпіон" Володимир Стенько Синельникове

Як Одеса була у Києві, або єднання буржуазних світів

Наталя Куліш

У світ вийшла нова книжка одеської письменниці Арсенії Великої «Оксамитова тека, або Україна і буржуазний стиль».

Це роман-філософія про кохання і любов до України. Головна героїня Надія, письменниця,‑ наша сучасниця. Вона має добрий смак в усьому: розуміється на капелюшках і шалях, полюбляє класичну музику і залюбки відвідує театр. Її подруга Лілі, редакторка, частенько обговорює з Надією літературні новинки і дає слушні поради. Каву по-турецьки навчив готувати Надію ‑Май, її колишній… Наразі жінка вільна… Вона, взагалі, незалежна і самодостатня…

Один громадянин пізнього вечора помилився номером телефону… і вони з Надією довгенько говорилипро музику і театр. Ця несподівана розмова розворушила Гріга, зневіреного самітника, заінтригувала його, вселила в підсвідомість солодкий неспокій небайдужості.

Геннадій Горовий: Своїми успіхами завдячую батькам, друзям, шкільним вчителям, університетським викладачам та всім добрим людям, які траплялися на моєму шляху

Іноді дивишся на людину й думаєш: ось той, з кого можна брати приклад. Не зважаючи на труднощі й фізичні проблеми, людина багато працює, має значні досягнення, веде активну громадську діяльність. Про кого йдеться?

Письменник, журналіст, громадський діяч Геннадій Горовий народився 18 червня 1981 року у знаменитому селі Трипілля, що на Київщині. Там і пройшли перші дитячі роки, сповнені перших відкриттів. Знайомство з таким загадковим довколишнім світом починалося близько шостої години ранку, а закінчувалося пізньої вечірньої пори. І кожен день приносив щось своє, неповторне. Скільки відкриттів очікувало на хлопчика! На власному досвіді він дізнався, що вогонь пече, не кожну собачку варто намагатися погладити, а якщо піти самому до Дніпра – можна й заблукати…

Про дитинство й не тільки – у відвертому інтерв’ю Геннадія Горового.

– Треба так розуміти, що ти був хлопцем непосидючим, але рідні намагалися ненав’язливо спрямовувати дитячу енергію у більш безпечних напрямах?

Ніжний лірик з сумними очима

25 грудня поету Леоніду Федоруку було б 80 років. А прожив він - 75. За місяць буде сумна дата : 18 лютого 2014 року, забираючи онуку зі школи ,потрапив під атаку «Беркуту»… Помер 24 лютого від серцевого нападу. На робочому столі залишилися кілька рядків вірша «Небесна сотня»…

Щоб заробити на харчі – шили капці. І співали

Він сам згадував: «Рід Федоруків пробився до сонця на прасвятій землі Вінниччини, в селі Малий Чернятин, але голодомором був зігнаний звідти на Південь, у Вознесенськ, де я і народився. Але і там, і по всій Україні нас живлять глибинні джерела і води святого Дніпра-Славути, який наші сльози, нашу волячу терплячість, нашу журавлину тугу і голубину лагідність обертає на Волю. Нам завжди було важко: нас згинали до землі, нас рубали під корінь в 20-ті та 30-ті, позбавляли навіть колоска, що вже впав на землю… До нас ішли немов би на підмогу, а в підсумку прагнули витурити із власної хати, із одвічно родинного клаптика землі…».

Любов Відута. Абетка письменника від А до Я

Поетеса та прозаїк Любов Відута – львів’янка. Іноді мені здається, що це визначення дуже важливе для творчості авторки, яка наприкінці 2018 року відсвяткувала 10-річчя від початку своєї активної творчої діяльності.

Її перша книжка «Працьовита бджілка» вийшла друком у 2008 році у Львові. У наступному ж, 2009 році, побачила світ тематична збірка про вибір професій «Ким я буду? Ким я стану?». У 2010 році видана збірка дитячих віршів, загадок, скоромовок «Усміхнулось сонечко» тощо.

Традиційно щороку з’являються на світ одна, а то й дві книжки авторки. Книжки виходять у Львові, Харкові, Києві, Чернівцях, Дрогобичі та ін.

На теперішній час Любов – авторка понад 30 книжок, серед яких переважна більшість – книги для дітей.

На цьогорічному Форумі видавців Л. Відута презентувала дві прозові книги – фантастичний роман «Ловці думок» і повість про життя та діяльність Кирила Селецького. Але і поезії Люба не зрадила. У видавництві «Пегас» вийшла її чудова Абетка для дітей...

Книги ці різнопланові, отже розпитувати авторку можна не тільки про її творчість, але й про, так би мовити, глобальне...

– Любо, скажи, якою, на твою думку, має бути сучасна українська література? Чи уявлення збігається з дійсністю?

Невдячний пасинок українського народу

Fragment palityrku Shylgin spogaduУ російській історичній науці цій доволі контраверсійній фігурі відводиться особливе місце. Як-не-як, Василь Шульгін був присутній при зреченні царем Миколою ІІ імператорського престолу, опосередковано був співучасником організації вбивства одіозного Григорія Распутіна, безпосередньо впливав на рішення Тимчасового уряду у найдраматичніші для влади дні і місяці 1917 року. А ще задовго до цих буремних подій зажив сумної слави видавця чорносотенної газети «Киевлянин» монархічного спрямування, що існувала понад півстоліття у третьому за значенням місті імперії, а також входив до складу «партії війни» при обранні до Державної думи.

Він залишив по собі чимало спогадів, які із дивною регулярністю публікуються московськими видавництвами, коли на горизонті замаячить якась дата з його біографії.

От і тепер з’явилися друком мемуари «Василь Шульгин. Дни. 1920 год» в одному із московських видавництв, які, власне кажучи, можна було б і проігнорувати (ну не наш це герой!), якби не цікава обставина. Виявляється, Василь Віталійович Шульгін насправді є Василем Дмитровичем Пихном, який від народження був не росіянином, а українцем!

Об'єднати вміст