Статті

Покликаний бути світлом для світу: Іван Світличний

«Вітчизна – це не хтось і десь.
Я – теж Вітчизна»

(Іван Світличний)

Інтелектуал європейського рівня, людина енциклопедичних знань, людина-світло… – якщо можна у кількох словах охарактеризувати особистість поета, науковця, критика і дисидента Івана Світличного, то Любов Крупник зробила це саме так.

Є особистості, що надихають робити щось прекрасне, бути людиною честі та ніколи в житті не здаватися. Такою особистістю є й Іван Світличний. На його життєвому шляху траплялися важкі перипетії, його не раз намагалася перемолоти тоталітарна машина, однак він жодного разу не зламався. Він дарував своє натхнення сучасникам і молодому поколінню й був особистістю, «яку багато хто називав вчителем» (цит. зі спогадів Семена Глузмана).

Географія ШМІТТА і його київські маршрути

До 60-ліття від дня народження письменника

Наприкінці березня французькому письменнику, режисеру, науковцю-філософу, педагогу, перекладачу, музиканту Еріку-Емманюелю ШМІТТУ виповнилося 60 років. Програму, підготовлену українською театральною спільнотою на відзначення ювілею, можна буде переглянути після закінчення карантину.

Тож у новому сезоні на глядачів очікує прем’єра вистави«Мадам Пилінськаі таємниця Шопена». Постановка Київської Академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» під керуванням народного артиста України Олексія КУЖЕЛЬНОГО (вул. Ярославів вал, 14-б). До речі, у Шмітта є власний театр у Парижі, де також демонструється цей спектакль. Драматург виконує в ньому роль самого себе. Цей автобіографічний твір нещодавно побачив світ окремою книжкою в Україні, у Видавництві Анетти АНТОНЕНКО. Український переклад здійснив Іван РЯБЧІЙ.

Леся Мудрак: Для культури не було ніколи «легких» часів

Щастя і біль водночас: як це — бути дівчиною-письменницею 

Бути дівчиною-письменницею – це щастя і біль водночас. Ортодоксальні чоловіки, звинувачували мене, дівчину, свого часу, в «пропаганді порнографії», ледь не в «розбещенні молоді» за мою еротичну поезію. ПЕРЕЖИЛА. Тяжко. Зішкрябуючи себе з асфальту. Тепер загартована.

Я не вважаю, що цілісну літературу варто розділяти за гендерним принципом. Дослідниця літератури М. Зав’ялова, наприклад, констатувала: не існує “чоловічої” літератури, а радше світова, в якій “жіночій” або не було місця, або її проголошували другорядною, “поганою”. За саркастичними словами письменниці та філософині Оксани Забужко, визнання “жіночності” літературного твору приховує “зниження рангу”, тому доводиться виправдовуватися, “ховати її під корсет “мужності”.

Ніна Хіль відкриває секрети власної "творчої лабораторії"

Еліна Заржицька
м. Дніпро

Мені сумно. Пішла з життя подруга й колежанка, член НСПУ та НСЖУ Ніна Хіль. Пішла передчасно, ще повною сил і творчих задумів. І зовсім не через коронавірус...

Інтерв’ю з Ніною я зробила два роки тому. Читайте, знайомтеся з особистістю, яка не встигла до кінця реалізувати свій творчий потенціал – вона готувала книгу своїх п’єс, була членом правління Дніпропетровської обласної організації НСПУ, брала участь у літературних та мистецьких заходах м. Павлоград.

Чим саме цікаві письменники читачам? Вочевидь, тим, що їм у певній мірі вдається створити світ, дуже схожий і несхожий на той, у якому вони та їхні сучасники живуть. І ця несхожість пов’язана з дивним світінням, котре часом випромінюється від особистості автора. Чим цікавіша, значиміша ця особистість, тим більша сила тяжіння. Книги таких авторів у пам’яті читачів залишають особливі та неповторні відчуття надовго.

Зоїна пісня

Тетяна Череп-Пероганич

Вчора у Мистецькому салоні Київського національного університету імені Тараса Шевченка, відбувся творчий вечір чудової виконавиці Зої Тимченко. Після робочого дня було приємно зануритися з головою у світ творчості цієї непересічної особистості і просто хорошої людини.

Колись Зоя розповідала, що народилася з піснею. І вона з нею все життя – естрадна, народна, українська пісня. "Пісня – це моє джерело натхнення та сили", – говорить завжди. Шляхжінки довеликої сцени довгийі непростий. Але вона занадто сильна і вперта, щоб здатися й опустити руки.

Поміж нас багато тих, хто за звичкою роками чекає манни небесної. Все їм не так, все погано, все хтось чи щось винен. Зоя і її надійна половинка, помічник та захисник – чоловік Віктор Бутко, з тих, хто самі віддаються світові, людям, роботі, творчості сповна, нічого не чекаючи взамін. І тому, мабуть, так багатолюдно було вчора в залі, де проходило свято Зоїної пісні.

Сергій Дзюба промчав на білому коні

У Чернігівській обласній універсальній науковій бібліотеці імені В. Короленка відбулося ювілейне літературно-мистецьке свято «Примчу на білому коні» з нагоди 55-ліття українського письменника і журналіста Сергія Дзюби та 40-річчя його творчої діяльності.

Хоча була п’ятниця, післяобідня пора, коли люди зазвичай уже лаштуються провідати своїх близьких чи просто відпочити, на це свято чернігівці прийшли. У залі виявилося людно, а головне – з самого початку створилася напрочуд тепла, невимушена та затишна атмосфера. Взагалі, ювіляр принципово відмовився від будь-яких дифірамбів на свою адресу та нудних і пафосних доповідей-промов, запропонувавши натомість цікаві й оригінальні концертні номери.

Почалося свято несподівано – з презентації відеокліпу на нову пісню Сергія Дзюби «Примчу на білому коні» (музика композитора Петра Лойтри) у виконанні народного чоловічого вокального квартету з Полтавщини «Пісенне джерело». Ці артисти – справжні подвижники, які люблять і чудово популяризують українську пісню. Ось і нещодавно вони представили творчість С. Дзюби на Всеукраїнському святі «Осіннє золото», яке щороку проводиться на Пирятинщині для вшанування незабутнього Дмитра Луценка (автора таких шедеврів, як «Мамина вишня», «Як тебе не любити, Києве мій», «Осіннє золото»), до речі, земляка добродія Сергія.

Зустріч випускників

Збірка віршів під такою назвою нещодавно вийшла в ніжинському видавництві «Орхідея». Автор – Олександр Гадзінський, поет і перекладач, колишній керівник (протягом двадцяти років) літературної студії Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.

Це довгоочікувана книжка для всього літературного Ніжина, а не лише для автора. А ще – для друзів, знайомих, приятелів поета, – а їх у нього надзвичайно багато і в Україні, й поза її межами.

Отож, вони таки зустрілися! Оці випускники! Запускаючи в хід художнє мислення, назву книжки розумію в метафорично-символічній площині. Випускники, як мені здається, – це вірші Олександра Євгеновича, випущені з його творчої уяви, свідомості й навіть підсвідомості на волю, в читацький вжиток, і вони зустрілися саме тут, – у невеликій поетичній збірці на 146 сторінок, щоб бути прочитаними, сприйнятими, проаналізованими.

Розмисли про "Невідворотне" (Рефлексії)

Юлія Бережко-Камінська. Невідворотне. – К.: Саміт-книга, 2019. – 400 с.

Отже, треба думати про все, треба гартувати
свій дух перед лицем того, що може статися.

Сенека, «Моральні листи до Луцілія», лист XCI

Читаю вступну статтю авторки, а рука тягнеться до ручки і паперу. Поетка стверджує, що «Людина безсила проти невідворотного» (с. 6). Але ж пам’ятаймо, що щастя людини в цьому житті – це коли не стається того, чого не мало би статися, бо наше життя, події «від часу і нагоди залежні вони» (Екклезіяста 9:11б) і щоденної важкої праці. Що ж таке «невідворотне» і чи людство може захиститися від нього? В передньому слові до книжки «Антологія сучасної філософії науки, або усмішка ASIMO» читаємо: «Одним із магістральних напрямів розвитку сучасної науки є створення штучних особистостей, які здатні бути цілковитими аналогами людини» (с. 5). Хибна думка. Людина – твориво Бога живого і неможливо створити щось, що може «бути цілковитими аналогіями людини», бо «Бог є невимірно сущим, істинним і благим» (Тома Аквінський). Із цих позицій і потрібно осмислювати «невідворотне»:

Є те, що віриш Ти у мене, Боже.
Я – тільки вдих у холоді пітьми
Чогось того, що тільки бути може (с. 126).

Сергій Дзюба: «Болгарія – у наших серцях!»

Інтерв’ю з Сергієм Дзюбою для публіцистичної книги Антоніни Корінь (робоча назва «Єднаймося»)

Сергій і Тетяна Дзюби – відомі українські письменники, перекладачі, журналісти, а пані Тетяна ще й науковець – доктор наук із соціальних комунікацій, професор та академік. Їхні твори перекладені 65-ма мовами і надруковані в провідних газетах і журналах 50-ти країн. Тож за кордоном успішно побачили світ 30 їхніх книжок.

Вони – лауреати багатьох дуже престижних зарубіжних нагород: імені Франческо Петрарки, Ернеста Хемінгуея, Джека Лондона, Мігеля де Сервантеса, Франца Кафки, Гомера, Антуана де Сент-Екзюпері, Людвіга Нобеля та інших відзнак у багатьох державах.

Сергій і Тетяна – постійні учасники міжнародних літературних фестивалів. Сергій Дзюба уже 5 років очолює Міжнародну літературно-мистецьку Академію України, котра об’єднує письменників, перекладачів, науковців, журналістів та громадських діячів із 55 країн. До речі, твори Сергія Дзюби (він автор 85 книг) прочитали вже понад 4 мільйонів людей в усьому світі.   

Переможці Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова" - 2019

РОМАНИ
І премія "Зламані сходи" Василь Добрянський Івано-Франківська обл. 
ІІ премія "Шпигунки з притулку Артеміда" Наталія Довгопол Греція(Афіни) 
ІІІ премія "Літератор" Сергій Грініченко Суми.

КІНОСЦЕНАРІї 
І премія "Кияни" Алла Мелентьєва Київ 
ІІ премія "Коли приходить вечір" Соломія Кривенко Львів 
ІІІ премія "День перемоги" Олексій Уманський Андрій Євстратенко Київ

П’ЄСИ 
І премія "Собака" Юрій Васюк Чернігів 
ІІ премія "Степан Бандера" Марія Лелека Київ 
ІІІ премія "Шахтар-чемпіон" Володимир Стенько Синельникове

Як Одеса була у Києві, або єднання буржуазних світів

Наталя Куліш

У світ вийшла нова книжка одеської письменниці Арсенії Великої «Оксамитова тека, або Україна і буржуазний стиль».

Це роман-філософія про кохання і любов до України. Головна героїня Надія, письменниця,‑ наша сучасниця. Вона має добрий смак в усьому: розуміється на капелюшках і шалях, полюбляє класичну музику і залюбки відвідує театр. Її подруга Лілі, редакторка, частенько обговорює з Надією літературні новинки і дає слушні поради. Каву по-турецьки навчив готувати Надію ‑Май, її колишній… Наразі жінка вільна… Вона, взагалі, незалежна і самодостатня…

Один громадянин пізнього вечора помилився номером телефону… і вони з Надією довгенько говорилипро музику і театр. Ця несподівана розмова розворушила Гріга, зневіреного самітника, заінтригувала його, вселила в підсвідомість солодкий неспокій небайдужості.

Геннадій Горовий: Своїми успіхами завдячую батькам, друзям, шкільним вчителям, університетським викладачам та всім добрим людям, які траплялися на моєму шляху

Іноді дивишся на людину й думаєш: ось той, з кого можна брати приклад. Не зважаючи на труднощі й фізичні проблеми, людина багато працює, має значні досягнення, веде активну громадську діяльність. Про кого йдеться?

Письменник, журналіст, громадський діяч Геннадій Горовий народився 18 червня 1981 року у знаменитому селі Трипілля, що на Київщині. Там і пройшли перші дитячі роки, сповнені перших відкриттів. Знайомство з таким загадковим довколишнім світом починалося близько шостої години ранку, а закінчувалося пізньої вечірньої пори. І кожен день приносив щось своє, неповторне. Скільки відкриттів очікувало на хлопчика! На власному досвіді він дізнався, що вогонь пече, не кожну собачку варто намагатися погладити, а якщо піти самому до Дніпра – можна й заблукати…

Про дитинство й не тільки – у відвертому інтерв’ю Геннадія Горового.

– Треба так розуміти, що ти був хлопцем непосидючим, але рідні намагалися ненав’язливо спрямовувати дитячу енергію у більш безпечних напрямах?

Об'єднати вміст