Жінка-УКРАЇНКА

Сергій Дзюба. Примчу на білому коні. Сто пісень. – Чернігів. – ТОВ «Видавництво «Десна Поліграф», 2018.

У популярному чернігівському видавництві «Десна Поліграф» вийшла напрочуд ошатна книжка – в дуже красивій твердій обкладинці, великим форматом, з набраними у спеціальній комп’ютерні програмі нотами, значним накладом. Цю талановиту збірку ста своїх пісень «Примчу на білому коні» створив відомий український поет Сергій Дзюба. Причому тут він постав і як цікавий, неординарний композитор, який написав музику на вірші багатьох вітчизняних та зарубіжних поетів.

Так називається психолого-культурологічна повість Тетяни Сидоренко. Книга вийшла друком наприкінці травня ц. р. у видавництві Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» й перше її знайомство з читачами відбулося  в дні проходження Міжнародного Мистецького Арсеналу в Києві.  

Це перша в Україні художня книга про взаємостосунки видатних митців двадцятого століття, імена яких відомі всьому світові: балерина Ольга Хохлова й художник Пабло Пікассо. Подружня пара – українка й іспанець. Їхнім сімейним стосункам ніхто не пророкував бути щасливими й довготривалими. Їхні сучасники дивувалися такому шлюбові: полігамний, непередбачуваний, епатажний Пікассо й вихована в традиційних рамках християнської моралі, аристократична Ольга Хохлова... Вона – родом із Ніжина. Саме їй судилося стати повічною дружиною Пікассо. Бо в силу життєвих обставин вони так і не розлучилися. Їхньому шлюбові в  нинішньому році виповнилося сто років.

                                                   (Мандрівний  есей)

Дев’ятий рік я не дивлюся телебачення. Не слухаю радіо. І не читаю газет. Це мій власний соціальний протест негативно захаращеному українському та світовому медіа-простору на тематичному, концептуальному та мотиваційному рівнях. Дев’ятий рік я закрила очима й плечима на теракти, авіакатастрофи, пожежі, війни, потопи, буревії та державні перевороти. Але я ніде не можу сховатися від цієї інформації! Вона наздоганяє мене і руйнує ізсередини! Вона доходить до мене іншими, навіть найвужчими інформаційними каналами і робить свою деструкцію. Я не відстала, на превеликий жаль, від жодної суттєвої новини українського та світового соціуму. Бо від реальності не сховаєшся… Війна на Сході України… АТО… Сотні тисяч біженців і переселенців… Тисячі вбитих і поранених, зниклих безвісти… Ллється кров людська рікою… Мені тяжко від цього… Ніби я в чомусь винна…  Як отой інтермеццівський персонаж, я неймовірно від усього стомилася… Пішла навіть до військкомату. «Беріть мене на війну, - сказала. – Я вже нажилася». Там на мене довго й підозріло дивилися якісь пани полковники синьоокі. А потім відповіли: «Купляйте бронежилет, військову форму, спальний мішок – і вперед!»… Іти на війну за власний рахунок мені виявилось не по кишені…

Тетяна  СИДОРЕНКО

                                                   
                                             ( інтертекстуальна повість)

***Чечевиця – іменник жіночого роду однини Називного відмінку першої відміни. Чечевиця – метафоричний еквівалент людської продажности. 
                                    ***       

…Ісаак був сорокарічним, коли взяв собі за дружину Ревекку, дочку Вафуїла Арамеянина із Месопотамії, сестру Лавана Арамеянина. І молився Ісаак Господу за жінку свою, бо була вона безплідною; і Господь почув його, і зачала Ревекка, дружина його. Сини в утробі її почали битися, і вона сказала: якщо так буде, то навіщо мені це? І пішла запитатися Господа. Господь сказав їй: два племені в череві твоєму, і два різних народи вийдуть із утроби твоєї; один народ стане сильнішим іншого, і більший буде служити меншому. І настав час народжувати їй: і ось, близнюки в утробі її. Перший вийшов червоний, як шкіра, увесь – мов плащ волосяний; і нарекли йому ім’я Ісав. Потім вийшов брат його, тримаючись рукою своєю за п’яту Ісава; і наречено йому ім’я Іаків. Ісаак же був шістдесятирічним, коли вони народились. Діти виросли, і став Ісав чоловіком, що знався на вловах, чоловіком полів; а Іаків – чоловіком мирним, що в наметах сидів. Ісаак любив Ісава, бо здобич його мисливська йому смакувала, а Ревекка любила Іакова. І зварив Іаків страву; а Ісав прийшов із поля стомлений. І сказав Ісав Іакову: дай мені поїсти отого червоного, бо я стомився. Та Іаків сказав: продай мені зараз же своє первородство. Ісав сказав: ось, я помираю, що мені з того первородства? Іаків сказав: поклянись мені зараз же. Він поклявся йому і продав первородство своє Іакову. І дав Іаків Ісавові хліба і юшки із чечевиці; і він їв і пив, і встав,  і пішов; і знехтував Ісав первородство своє (Книга Буття, глава 25; вірші 20-34).