Сидоренко Тетяна

Поезія танцю українки Ольги Хохлової, або драма життя мадам Пікассо

Тетяна Сидоренко. «Ольга, дружина Пікассо». – «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». – К., 2018.

Відома українська письменниця Тетяна Сидоренко вперше в світовій літературі об'єктивно змалювала образ знаменитої танцівниці, своєї землячки Ольги Хохлової, відновивши цим історичну справедливість

«Сьогодні все буде залите сонцем. Всі вікна їхнього дому, вся вулиця, весь Ніжин… Спекотно буде…» Так розпочинає найсвіжішу повість «Ольга, дружина Пікассо» українська письменниця Тетяна Сидоренко. Образ сонця – інколи навіть немилосердного, скаженого, безжального – й справді проходить через усю повість. Поруч з образом головної героїні, її чоловіка, колег з балетної трупи, краю, де вона зросла і сформувалася як особистість, та краю, де довелося жити і відлетіти у небесний Вирій. Від його променів дійсно часом стає спекотно. Як і цього дня. Пекло з часу його появи на обрії до надвечір'я. І спека не даватиме спокою, доки сонце не перекотиться над домом родини поручника Хохлова на інший бік горизонту – на захід. Спека дошкулятиме не тільки Лідочці Миколаївні – матусі Оленьки, берегині шляхетного сімейства, у якої розболиться голова і нападе хвороба з якимсь «наче французьким словом – мігрень», і цей біль не вгамовуватиме ні величезний листок холодної капусти з погреба, ні свячена вода. Додасть ця спека неспокою та болю й читачам, яких з першого абзацу цієї психолого-культурологічної повісті з філософськими роздумами авторка невимушено інтригує розвитком подій і спонукає до останнього рядка переживати за долю своєї героїні, нашої землячки, корінної українки Ольги Хохлової.

"Ольга, дружина Пікассо"

Так називається психолого-культурологічна повість Тетяни Сидоренко. Книга вийшла друком наприкінці травня ц. р. у видавництві Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» й перше її знайомство з читачами відбулося  в дні проходження Міжнародного Мистецького Арсеналу в Києві.  

Це перша в Україні художня книга про взаємостосунки видатних митців двадцятого століття, імена яких відомі всьому світові: балерина Ольга Хохлова й художник Пабло Пікассо. Подружня пара – українка й іспанець. Їхнім сімейним стосункам ніхто не пророкував бути щасливими й довготривалими. Їхні сучасники дивувалися такому шлюбові: полігамний, непередбачуваний, епатажний Пікассо й вихована в традиційних рамках християнської моралі, аристократична Ольга Хохлова... Вона – родом із Ніжина. Саме їй судилося стати повічною дружиною Пікассо. Бо в силу життєвих обставин вони так і не розлучилися. Їхньому шлюбові в  нинішньому році виповнилося сто років.

«Літературний Чернігів», №4 (76), жовтень-грудень 2016

%d0%bb%d1%96%d1%82%d0%b5%d1%80%d0%b0%d1%82%d1%83%d1%80%d0%bd%d0%b8%d0%b9-%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d1%96%d0%b2-2016-6-%d0%be%d0%b1%d0%ba%d0%bb%d0%b0%d0%b4%d0%b8%d0%bd%d0%ba%d0%b0Повна електронна версія щоквартального мистецького журналу «Літературний Чернігів», №4 (76), жовтень-грудень 2016.

ЗМІСТ

ПОЕЗІЯ І ПРОЗА

  • Микола Ткач. Обіч шляху лежу. Поезія.
  • Тетяна Сидоренко. Неарештована спідниця. Новела.
  • Василь Герасим’юк. Поезія.
  • Олена Конечна. Пальці. Оповідання.
  • Володимир Пилипець. Яблука з осіннього саду. Поезія.
  • Віталій Леус. Прокляття (уривок з повісті).
  • Тамара Марченко. Ця мить не вернеться назад. Поезія.
  • Михась Ткач. Я заберу твоє життя. Оповідання.
  • Тетяна Череп-Пероганич. З книги «Берег любові». Поезія.
  • Петро Нестеренко. Фіалки для батька. Оповідання.
  • Олена Мамчич. Молитва до сонця. Поезія.
  • Анастасія Юник. Зелена пожежа. Оповідання.
  • Володимир Фриз. Поезія.
  • Леонід Луцюк. Гість. Довідка. Новели.

Батьківщина в обмін на рай або Три тижні в пеклі

                                                   (Мандрівний  есей)

Дев’ятий рік я не дивлюся телебачення. Не слухаю радіо. І не читаю газет. Це мій власний соціальний протест негативно захаращеному українському та світовому медіа-простору на тематичному, концептуальному та мотиваційному рівнях. Дев’ятий рік я закрила очима й плечима на теракти, авіакатастрофи, пожежі, війни, потопи, буревії та державні перевороти. Але я ніде не можу сховатися від цієї інформації! Вона наздоганяє мене і руйнує ізсередини! Вона доходить до мене іншими, навіть найвужчими інформаційними каналами і робить свою деструкцію. Я не відстала, на превеликий жаль, від жодної суттєвої новини українського та світового соціуму. Бо від реальності не сховаєшся… Війна на Сході України… АТО… Сотні тисяч біженців і переселенців… Тисячі вбитих і поранених, зниклих безвісти… Ллється кров людська рікою… Мені тяжко від цього… Ніби я в чомусь винна…  Як отой інтермеццівський персонаж, я неймовірно від усього стомилася… Пішла навіть до військкомату. «Беріть мене на війну, - сказала. – Я вже нажилася». Там на мене довго й підозріло дивилися якісь пани полковники синьоокі. А потім відповіли: «Купляйте бронежилет, військову форму, спальний мішок – і вперед!»… Іти на війну за власний рахунок мені виявилось не по кишені…

Пише жінка мелодію долі…

Рецензія Тетяни Сидоренко на книгу Тетяни Череп-Пероганич "Осінь дорослої жінки".

Із категорією простоти в мене вже давно серйозні стосунки. Кожна людина не така проста, як спершу здається. Будь-яке явище, факт, подія тільки на перший погляд зрозумілі й не вимагають детального пояснення. Безліч літературних текстів (цілі томи!), прості за формою, породжують ілюзію простоти, – як у Сковороди, наприклад. Але, вчитуючись у написане, пробуючи пізнати текст ізсередини, дивуюся часто сама собі: як я могла раніше цього не бачити - багатющого поетикального наповнення, вишуканої ритмомелодики, занурення в архетипи й народнопісенність? І тоді цікавий мені текст потроху начебто сам розкривається, розкодовується, дозволяє себе роздивитися, а потім запрошує мене на прогулянку в художній світ образів, тем, мотивів, асоціацій, символів та розкішних метафор. І немає тоді більшої насолоди, ніж бачити той чи інший текст наскрізь: чим він дихає, якими звуками, кольорами, доторками, тонами й напівтонами наповнений…

Чечевиця

Тетяна  СИДОРЕНКО

                                                   
                                             ( інтертекстуальна повість)

***Чечевиця – іменник жіночого роду однини Називного відмінку першої відміни. Чечевиця – метафоричний еквівалент людської продажности. 
                                    ***       

…Ісаак був сорокарічним, коли взяв собі за дружину Ревекку, дочку Вафуїла Арамеянина із Месопотамії, сестру Лавана Арамеянина. І молився Ісаак Господу за жінку свою, бо була вона безплідною; і Господь почув його, і зачала Ревекка, дружина його. Сини в утробі її почали битися, і вона сказала: якщо так буде, то навіщо мені це? І пішла запитатися Господа. Господь сказав їй: два племені в череві твоєму, і два різних народи вийдуть із утроби твоєї; один народ стане сильнішим іншого, і більший буде служити меншому. І настав час народжувати їй: і ось, близнюки в утробі її. Перший вийшов червоний, як шкіра, увесь – мов плащ волосяний; і нарекли йому ім’я Ісав. Потім вийшов брат його, тримаючись рукою своєю за п’яту Ісава; і наречено йому ім’я Іаків. Ісаак же був шістдесятирічним, коли вони народились. Діти виросли, і став Ісав чоловіком, що знався на вловах, чоловіком полів; а Іаків – чоловіком мирним, що в наметах сидів. Ісаак любив Ісава, бо здобич його мисливська йому смакувала, а Ревекка любила Іакова. І зварив Іаків страву; а Ісав прийшов із поля стомлений. І сказав Ісав Іакову: дай мені поїсти отого червоного, бо я стомився. Та Іаків сказав: продай мені зараз же своє первородство. Ісав сказав: ось, я помираю, що мені з того первородства? Іаків сказав: поклянись мені зараз же. Він поклявся йому і продав первородство своє Іакову. І дав Іаків Ісавові хліба і юшки із чечевиці; і він їв і пив, і встав,  і пішов; і знехтував Ісав первородство своє (Книга Буття, глава 25; вірші 20-34).

Літературний Чернігів, № 2/2016

LC2016-2Зустрічайте повну електронну версію щоквартального мистецького журналу «Літературний Чернігів», №2 (74), квітень-червень 2016.

ЗМІСТ

ПОЕЗІЯ, ПРОЗА

  • Дмитро Кремінь. Поезія
  • Анастасія Юник. Новели 
  • Ігор Фарина. Поезія 
  • Станіслав Шевченко. З садів земних і небесних. Поезія
  • Михась Ткач. На призабутій дорозі. Новела 
  • Ірина Васильківська. Жіноча доля. Поезія
  • Віталій Леус. Шрам на серці. (Уривок з повісті) 
  • Михайло Кушніренко. Ніхто, окрім нас. Поезія
  • Оксана Неділько. Новели
  • Дмитро Мельниченко. Поезія
  • Валерій Конаш.  Нірвана. П’єса (Закінчення. Початок – число 1 (73) за 2016 р.) 
  • Петро Пулінець. Поезія. 
  • Володимир Фриз. Історії неповторного Подолу. 
  • Анатолій Редько. Поезія. 
  • Ілля Левченко. Історія одного роду
  • Ісаак Клейнер. Поезія.
Об'єднати вміст