Оповідання

Оповідання Оксани Загранюк

Завтра буде!..

Вона йшла вже давно стемнілою вулицею додому. Під ногами від світла вуличних ліхтарів іскриться, переливаючись, як розкидані повсюди діаманти, сніг. Тіні від дерев, що ростуть вздовж тротуару, як живі, рухаються за ходою жінки. Легенький мокрий сніжок приємно шурхотить, долітаючи до сірого балонового пальто. Зимовий теплий вечір. Надворі тихо, спокійно. Навкруги – жодної живої душі. Тільки у вікнах житлових будинків горять вогні – як вісники того, що містечко не безлюдне. Просто час вже такий. Восьма вечора. П’ятниця. Сьогодні святвечір у православних християн. Всі сім’ями зібралися за святковими столами і святкують.

Ігор Фарина. Відплата. Оповідання

Тьмища була непрозірною. «Сивий» з власного досвіду знав, що у таку пору можна чекати на несподівану, неприємно забарвлену. Диверсанти не дріматимуть. Підійдуть впритул, нароблять рейваху і займуть вигідну позицію. Вже тричі за це літо намагалися, але… Тому він, стоячи на посту, вслухався у кожен шурхіт. Хто-хто, а недавній вчитель біології теорією і практикою підштовхнувся до того, що тишина уміє промовляти. Той, хто підкрадається неодмінно сполохає якусь комашину і вона обурено подасть сигнал іншим.

Не помилився. Десь вдалині озвався цвіркун. І це стривожило. Почав вслухатися у сумеркність. Хтось чалапав до них, не думаючи про осторогу. Напружився, клацнув затвором автомата.

Майже вечір — оповідання Михайла Блехмана

Михайло Блехман

Майже вечір

Ті, про кого я пишу, ніколи мене не помічають.

– Що ти найбільше за все не любиш? – запитав я.

– Час, – майже не замислюючись, відповіла вона, навіть не помітивши мене.
 

Так само точно ні про що не замислюючись, день хилився якщо ще й не до вечора, то вже за гору, до заходу. Сонце, як завжди, не звертало на них уваги, тому й не відривало від них уже не спекотного погляду.

Він застрибнув у моторний човен з навісом від дощу – такий собі маленький корабель.

Михайло Блехман. Час збирати метафори

Запрошуємо ознайомитися із оповіданнями з нової збірки Михайла Блехмана «Час збирати метафори».

Мирний край

В парку стрілянини майже не чулося. Навіть вітер гучніше шепотів до листя буків, зваблюючи їх відірватися від рідного дерева та полетіти в далеку подорож. Темна ніч здавалася затишною, як шкіряне крісло. В цьому затишку примостилися двоє. У них була розмова.

– Вперше тут нікого, крім нас.

– І відключили світло.

– Кажуть, старий наживався на освітленні.

– Нові спекулюють на темряві.

– Ти не думаєш, що він вкрав у нас все світле і має бути покараний за це?

Об'єднати вміст