Проза

Новорічний пиріг

Щохвилини лунав дзвінок і рипіли двері. Родичі віталися, обіймалася, наповнювали вітальню. Юрко радів кожному гостеві, навіть закинув гру на планшеті. Мама метушилася навколо святкового столу, час від часу заглядаючи, як печеться пиріг на кухні.

– Юрчику, збігай до тітки Ївги, – прикликала мама Юрка, – купи гілочку живої ялинки. Хочу ефектно подати пиріг.

– До тітки Ївги? За годину до Нового року? – обурився Юрко. – Та її вже й на майданчику нема!

– Біжи-біжи, он вона є, – кивнула мама на вікно.

Котове щастя

Кіт з’їв мишу. Навіть трохи не доїв, залишив на потім. Бо чи перепаде до ранку ще чогось поживного… Сидів ситий, але не надто від того щасливий. Нічого не тішило в ці хвилини: ні те, як святково падає додолу сніг, ні те, як мило щойно запалала ялинка у вікні навпроти.

- І чого воно так? - думав кіт. – Аби врятуватися від голоду, я мусив позбавити життя маленьку сіромаху…Але ж цього вечора навіть понюхати святкової їжі мені ніхто не дав…

О, як же давно він не пробував на смак домашньої ковбаски чи свіжої сметанки…

Було холодно, власна шубка не гріла. «От тобі й маєш – ніби й врятувався  хоч ненадовго від голоду, так помру тепер від морозу».

Різдвяний ангелик і найсмачніші пиріжки

Артемко зайшов до кімнати й закляк. Настя – його маленька сестричка – сиділа на підлозі й висолопивши язика калякала брудно-зеленим фломастером по його ангелику! По тому самому, виліпленому з білісінької глини. По тому самому ангелику, якого Артем хотів розфарбувати срібною та золотою фарбою і подарувати таткові. Щоб татусь повісив того – найгарнішого у світі – янгола на ялинку. А тепер…

– Насько! – Артем вихопив ангелика, покресленого безладними чорними, зеленими та фіолетовими рисками, з рук сестри. – Ти його зіпсувала! Знову зіпсувала!

– Некасивий янгелік, – пролепетала сестра. – Нася малювала.

– Так! Ангелик став некрасивий. Бо ти його зіпсувала! Ти все тільки псуєш!!! – з очей Артема мимоволі бризнули сльози. Все! Сьогодні татко приїде у відпустку з війська. А подарунка – нема!

Чарівна ялинка

Вась залишився на зміні сам. Сердито вглядався у темряву за сітчастим парканом: машина не їхала. На телефон водій не відповідав. Вась нарізав кола навколо складу, витоптуючи стежку в глибокому снігу. Напарник злиняв ще о шостій: в мужика сім’я, що він буде сидіти на складі в новорічну ніч? А від Вася дівчина пішла рівно рік тому, йому вже спішити нікуди.

Горло стискала образа: усі десь по барах веселяться, а він тут гибіє. Один, як ведмідь у тундрі, як кит в океані! Вась сердито розмахнувся і підгилив ялинку-трилітку. Вона ображено забриніла кожною гілочкою і скинула снігову сріблясту шату, лишившись гола-голісінька. Якийсь струс пройшов крізь Вася. Наче йому ялинка винна, що він не зміг вирватися із роботи ні торік, ні тепер!

Проза Ярослави Дегтяренко

Роман «Лицарі Дикого Поля», розділ V 

Орися

Чорнiї брови, карiї очі,
Темнi, як нічка, ясні, як день!
Ой, очі, очі, очі дiвочi,
Де ж ви навчились зводить людей?

З української народної пісні

Марко плентався додому в похмурому настрої: там потрібно було пояснювати сварливій бабусі причини нічної відсутності, тож бідний хлопець передчував великий скандал. Тимофій почувався краще, ніж після пробудження, але все ж не так добре, тому щохвилини натикався на перехожих.

Мої сніги

У мене до снігів особливе ставлення, вірніше – любов. Любов на все життя, ще з дитинства. Прокидаюсь бувало вранці, а на вулиці: світу білого не видно. Снігу намело нарівні з хатою. Та, де там… Повно снігу і в сінцях – такого пухнастого та крихкого.

Ви знаєте: а сніг різниться протягом дня. Зранку він похмурий, тільки де-не-де можна зловити відблиски ранкового сонця. А по обіді – засліплює очі, мабуть, щоб не милувалися його білосніжною красою.

Під вечір сніг інший – рипучий, особливо коли мороз береться. А коли сутінки повністю охопили село, а місяць ще не зійшов, сніг стає поводирем вечора. В’ється густий димок з димарів і стелеться, стелеться над снігом. Інколи, здається, що то хмари спустились на землю.

Проза Наталки Капустянської

Теорема від Галини Іванової

Галина Петрівна вже другий день насолоджується краєвидами своєї рідної Коломиї, такої красивої і затишної. Тут все рідне і знайоме… і вода цілюща. Не вірите? З-під престолу собору Святого Михаїла витікає цілюще джерело, яке зветься Кляштор. А ще подейкують, що батьківщиною улюблених коломийок і є Коломия… А які симпатичні тісні вулички з австро-угорськими спорудами! Площа Ринок та навколишні квартали причепурені і, здається, ось-ось почнуть розповідати свою історію…

Проза Роксолани Жаркової

Світанок

(або діалог двох маленьких душ)

–Хто ти?

–Я…я маленька  блукаюча душа, що загубила свій спокій.

–В тебе очі задощили…

–А я ніколи й не була сонячною. Я – дитина Ночі.

–Всі ми такі. Похмурі. Зачинені. Нещасні.

–А я не шукаю щастя. Я чекаю на…світанок.

–А він прийде?

–Сподіваюся…

–А якщо ні? То що тоді?

–Вмиратиму. Під місяцем. У темряві.

–Тебе не побачать…

–Нехай. Мене і зараз не помічають. А я – є!.. Ще є…

Чечевиця

Тетяна  СИДОРЕНКО

                                                   
                                             ( інтертекстуальна повість)

***Чечевиця – іменник жіночого роду однини Називного відмінку першої відміни. Чечевиця – метафоричний еквівалент людської продажности. 
                                    ***       

…Ісаак був сорокарічним, коли взяв собі за дружину Ревекку, дочку Вафуїла Арамеянина із Месопотамії, сестру Лавана Арамеянина. І молився Ісаак Господу за жінку свою, бо була вона безплідною; і Господь почув його, і зачала Ревекка, дружина його. Сини в утробі її почали битися, і вона сказала: якщо так буде, то навіщо мені це? І пішла запитатися Господа. Господь сказав їй: два племені в череві твоєму, і два різних народи вийдуть із утроби твоєї; один народ стане сильнішим іншого, і більший буде служити меншому. І настав час народжувати їй: і ось, близнюки в утробі її. Перший вийшов червоний, як шкіра, увесь – мов плащ волосяний; і нарекли йому ім’я Ісав. Потім вийшов брат його, тримаючись рукою своєю за п’яту Ісава; і наречено йому ім’я Іаків. Ісаак же був шістдесятирічним, коли вони народились. Діти виросли, і став Ісав чоловіком, що знався на вловах, чоловіком полів; а Іаків – чоловіком мирним, що в наметах сидів. Ісаак любив Ісава, бо здобич його мисливська йому смакувала, а Ревекка любила Іакова. І зварив Іаків страву; а Ісав прийшов із поля стомлений. І сказав Ісав Іакову: дай мені поїсти отого червоного, бо я стомився. Та Іаків сказав: продай мені зараз же своє первородство. Ісав сказав: ось, я помираю, що мені з того первородства? Іаків сказав: поклянись мені зараз же. Він поклявся йому і продав первородство своє Іакову. І дав Іаків Ісавові хліба і юшки із чечевиці; і він їв і пив, і встав,  і пішов; і знехтував Ісав первородство своє (Книга Буття, глава 25; вірші 20-34).

Осінні сни їжака

102675367_dmitriykustanovichkartinyimastihinomezhiknaprogulkeosenyu40h50Їжакові, як і людині, сняться сни, особливо ж осінні. Сняться вони здебільшого про літо-літечко. Отож, прокидається він дуже рано і, полякавши на нашому городі комах, жучків та черв’ячків, смачно посьорбавши ще теплого сиродою з-під корови, яким наша мама його підгодовує, влягається в тінь м’яти-холодянки, що пахне так духмяно, аж паморочиться голова, і спостерігає за життям нашого обійстя. Скоріше одним оком спостерігає, а другим дрімає…   

Он підсліпуватий песик Рудько викарабкується з будки, крутить головою — це така фізкультура в нього, і не поспішаючи плететься до веранди, до порожньої миски, до якої мама ось-ось покладе ще гарячі, прямо з печі, бараболі. В Рудька вже немає зубів, і варена картопля для нього найсмачніший наїдок, а з кісткою від м’яса він тільки зрідка бавиться. Їжак зовсім не боїться Рудька тому, я так гадаю, що він дуже розумний, і знає, що погратися з таким колючим дивом ризиковано — і лапи нитимуть, і писок. Тільки молодий котяра Бутерброд (бо моя сестра ще кошеням годувала його канапками з сиром) не усвідомлює цього: намагається кігтями перекинути клубок із колючками. Та дзуськи, нічого на виходить, тільки болять поколоті лапи, а їжак відтак не терпить котячого духу…

Балувана Галя (антифілософська фікція)

Світлій пам’яті матері своєї
Сидоренко Ольги Лаврентіївни присвячую

***Цей текст про те, як у процесі еволюційного розвитку звичайна жінка може досягти свого найвищого фемінного статусу, перебуваючи в якому,  вона тільки й чує навколо себе: «Наша Галя – балувана». Після прочитання цього тексту кожна жінка  відчує себе щасливою.

                                                        1.

Проза Марії Косян

Уривок із роману «Коли в місті N. дощить»

Книга III

Розділ 1

Грудень 2533 року.

Їхати було незручно. Зувсебіч – змоклі від поту тіла, повітря – важке та сперте, ліву ногу судомить. Трохи далі, на іншому кінці сонцебу́са, – червонясте обличчя Джиммі. Той підморгує і гукає:

– Франсуа, друже! Звідки ця кисла міна? Попереду – найкраща ніч у цілому півріччі!

Об'єднати вміст