Жінка-УКРАЇНКА

Кицька

Кицька вмивалася. Лапкою, неначе пензлем, старанно виводила по мордочці, раз по раз витираючи свою заспаність. Здавалося, її ніщо не цікавило, окрім власної краси. Однак лукавим поглядом вона спостерігала за горобцями, які, незважаючи ні на кого, вперто сварилися за шматочок хліба. Вмита красуня отетеріла від нахабства забіяк, коли побачила, як у неї з-під носа викрадають сніданок. Мить, і її лапка-пензлик перетворилася на миротворчий інструмент. 

Горобці стрепенулися від несподіванки, видихнули переляк і розлетілися врізнобіч, залишаючи втрачені надії на легку наживу. Та звідки було їм знати, що порух Кицьки – то був добрий знак їх примирити?

Галина Корицька. Запоріжжя, 17 червня 2018 року.

Дощова живильність

Вечір опускався на землю червневою спекою. Народ, вирвавшись із лап кондиціонерів, сновигав вулицями міста з надією отримати природну прохолоду. Однак вітер розважливо реагував на людське бурмотіння й ледь уловими порухами старався нагадати про себе. Горобці купалися в пилюці, натякаючи своїми діями на можливу живильність. І не помилилися. Несподівано вийшли на розвідки перші краплини, несміливо запрошуючи до спасіння. Однак, підморгнувши хмаринкам, які умить нависли над землею, вони вдалися до гри, заганяючи всіх під крону дуба, який здався надійним прикриттям. Раптом ударив грім. Він накочувався то з одного, то з іншого боку, глузуючи над людською метушнею. Йому на допомогу летіли блискавиці, створюючи безлад і тривогу. Опам'ятавшись, на допомогу людям кинувся вітер і, взявшись за батога, почав розганяти хмари. Однак дощ, дочекавшись своєї місії, встиг накрити живильною пеленою спраглих.... Стихія... 

Галина Корицька. Запоріжжя, 17 червня 2018 року.

Зозулька

Червневі вранішні промінчики ніжно торкалися листочка горіха, на якому погойдувалася Зозулька. Замилувався цим дійством Вітерець. Ледь уловим подихом виколихував її, вкладаючи в ці порухи всю свою старанність. Люлі-люлі... Вона, хизуючись червоненьким платячком у чорний горошок, насолоджувалася тим колисанням. Здавалося, ніщо не може їй зашкодити отримувати природну насолоду. Я зачаровано спостерігала за дійством. Раптом голос подала зозуля: «Ку-ку! Ку-ку!» Від несподіванки Зозулька втратила рівновагу й опинилася на моїй долоні. «Ой зозулько золота, покажи ми ворота», – відгукнулося дитинством. І Зозулька, стрепенувшись, взяла курс на мою малу батьківщину, яка притягує  щемливими дитячими споминами. 

Галина Корицька. Запоріжжя, 17 червня 2018 року.