Марія Олександрівна Дружко народилася 01.03. 1983 року. Випускниця Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, факультет української філології та мистецтвознавства (2000 – 2005).
З 2003 року член Національної спілки письменників України. Пише віршовані та прозові твори для дорослих і дітей.
Авторка книг «Журливі журавлі» (2000), «Сонячна соната» (2001), «Камертони душі» (2003), «Казочка про рукавички» (2005), «Клепсидра» (2006), «Стрітення» (2012). Авторка романів «Шейла» (2008), «Полювання на тура» (2017).
Дуже хочеться вірити — людина,
що відвідала це місце,
вже ніколи не зможе жити так,
аби після неї лишалися мертві міста.
(О. Сирота.)
1
Темна шибка холодила чоло, але Максим, здається, не зважав, тулячись до неї усе щільніше. Він знав: десь там, у темряві цокотить підборами по змоклому від нічної роси асфальту його мама. Хлопчик не чув того цокотіння, не бачив жодного натяку на чиюсь присутність там, за вікном, але був готовий будь-якої миті рвучко відхилити шибку і стрибнути у ніч, як він це зазвичай робив, чекаючи, доки мама повернеться з робочої зміни. Максимко стрибав у високу траву, на пожовкле листя, а бувало і у глибокий сніг, і чимдуж гнав назустріч довгожданим долоням, теплому, несхожому ні на який інший, ніжно-солодкому духу материних обіймів. Хлопчик мчав у ніч, аж доки його не перепиняв лагідний, трохи хриплуватий від денної напруги голос: