Проза

Проза Роксолани Жаркової

Світанок

(або діалог двох маленьких душ)

–Хто ти?

–Я…я маленька  блукаюча душа, що загубила свій спокій.

–В тебе очі задощили…

–А я ніколи й не була сонячною. Я – дитина Ночі.

–Всі ми такі. Похмурі. Зачинені. Нещасні.

–А я не шукаю щастя. Я чекаю на…світанок.

–А він прийде?

–Сподіваюся…

–А якщо ні? То що тоді?

–Вмиратиму. Під місяцем. У темряві.

–Тебе не побачать…

–Нехай. Мене і зараз не помічають. А я – є!.. Ще є…

Чечевиця

Тетяна  СИДОРЕНКО

                                                   
                                             ( інтертекстуальна повість)

***Чечевиця – іменник жіночого роду однини Називного відмінку першої відміни. Чечевиця – метафоричний еквівалент людської продажности. 
                                    ***       

…Ісаак був сорокарічним, коли взяв собі за дружину Ревекку, дочку Вафуїла Арамеянина із Месопотамії, сестру Лавана Арамеянина. І молився Ісаак Господу за жінку свою, бо була вона безплідною; і Господь почув його, і зачала Ревекка, дружина його. Сини в утробі її почали битися, і вона сказала: якщо так буде, то навіщо мені це? І пішла запитатися Господа. Господь сказав їй: два племені в череві твоєму, і два різних народи вийдуть із утроби твоєї; один народ стане сильнішим іншого, і більший буде служити меншому. І настав час народжувати їй: і ось, близнюки в утробі її. Перший вийшов червоний, як шкіра, увесь – мов плащ волосяний; і нарекли йому ім’я Ісав. Потім вийшов брат його, тримаючись рукою своєю за п’яту Ісава; і наречено йому ім’я Іаків. Ісаак же був шістдесятирічним, коли вони народились. Діти виросли, і став Ісав чоловіком, що знався на вловах, чоловіком полів; а Іаків – чоловіком мирним, що в наметах сидів. Ісаак любив Ісава, бо здобич його мисливська йому смакувала, а Ревекка любила Іакова. І зварив Іаків страву; а Ісав прийшов із поля стомлений. І сказав Ісав Іакову: дай мені поїсти отого червоного, бо я стомився. Та Іаків сказав: продай мені зараз же своє первородство. Ісав сказав: ось, я помираю, що мені з того первородства? Іаків сказав: поклянись мені зараз же. Він поклявся йому і продав первородство своє Іакову. І дав Іаків Ісавові хліба і юшки із чечевиці; і він їв і пив, і встав,  і пішов; і знехтував Ісав первородство своє (Книга Буття, глава 25; вірші 20-34).

Осінні сни їжака

102675367_dmitriykustanovichkartinyimastihinomezhiknaprogulkeosenyu40h50Їжакові, як і людині, сняться сни, особливо ж осінні. Сняться вони здебільшого про літо-літечко. Отож, прокидається він дуже рано і, полякавши на нашому городі комах, жучків та черв’ячків, смачно посьорбавши ще теплого сиродою з-під корови, яким наша мама його підгодовує, влягається в тінь м’яти-холодянки, що пахне так духмяно, аж паморочиться голова, і спостерігає за життям нашого обійстя. Скоріше одним оком спостерігає, а другим дрімає…   

Он підсліпуватий песик Рудько викарабкується з будки, крутить головою — це така фізкультура в нього, і не поспішаючи плететься до веранди, до порожньої миски, до якої мама ось-ось покладе ще гарячі, прямо з печі, бараболі. В Рудька вже немає зубів, і варена картопля для нього найсмачніший наїдок, а з кісткою від м’яса він тільки зрідка бавиться. Їжак зовсім не боїться Рудька тому, я так гадаю, що він дуже розумний, і знає, що погратися з таким колючим дивом ризиковано — і лапи нитимуть, і писок. Тільки молодий котяра Бутерброд (бо моя сестра ще кошеням годувала його канапками з сиром) не усвідомлює цього: намагається кігтями перекинути клубок із колючками. Та дзуськи, нічого на виходить, тільки болять поколоті лапи, а їжак відтак не терпить котячого духу…

Балувана Галя (антифілософська фікція)

Світлій пам’яті матері своєї
Сидоренко Ольги Лаврентіївни присвячую

***Цей текст про те, як у процесі еволюційного розвитку звичайна жінка може досягти свого найвищого фемінного статусу, перебуваючи в якому,  вона тільки й чує навколо себе: «Наша Галя – балувана». Після прочитання цього тексту кожна жінка  відчує себе щасливою.

                                                        1.

Проза Марії Косян

Уривок із роману «Коли в місті N. дощить»

Книга III

Розділ 1

Грудень 2533 року.

Їхати було незручно. Зувсебіч – змоклі від поту тіла, повітря – важке та сперте, ліву ногу судомить. Трохи далі, на іншому кінці сонцебу́са, – червонясте обличчя Джиммі. Той підморгує і гукає:

– Франсуа, друже! Звідки ця кисла міна? Попереду – найкраща ніч у цілому півріччі!

Проза Тетяни Сидоренко

Неарештована спідниця

новела

Сінешні двері рвучко відчинилися, ледь із петель не злетіли.

– Ой тьотечко!!! Ой ріднесенька!!! — залетіла в хату Мелашка, мов оглашенна.

– Тю, дурнувата! — злякалась, аж побіліла Ганна, витираючи на всяк випадок руки об фартух. — Чи женеться хто? Чо’ ти, як навіжена?

– Ой тьотечко!!! У нас саме трусять!!! Розкуркулюють нас!!! — випалила всю правду небога. — Зараз і до вас прийдуть!!! Вони з багнетами!!!

– Розкуркулюють… З багнетами… Що ж у вас куркулити?..

Пасха мертвих

Германов

Степанчичок прострибав по вікну. Сонце зненацька продерлося крізь зачучверене хмаринням небо. Бережки калюж в зеленкуватих заїдах опалого пилку. Дерева змащені бріоліном дощу. Голуби рвучко видзьобують м’якуш з окрайця білого хлібу. Стомлений чоловік у сіро-брудному крислатому капелюсі з бесагами цератових пакетів навшпиньках зирить у сміттєвий кіш. В повітрі післядощова вільгість та запах бузку. Розкуйовджені горобці старанно цигичуть свої мелодії, а мозок вискубує з них пачіски нот...

Кохання першим і останнім не буває

Моральність – це розум серця.
Генріх Гейне

ЗАМІСТЬ ПРОЛОГУ. 4 квітня 2014 року сайт Еспресо TV повідомив: "Головний виконавчий директор Mozilla Соrp та творець мови програмування Java Script Брендан Айк подав у відставку.

52-річний Айк є засновником компанії. 2008 року він зробив пожертвування у розмірі 1000 доларів на підтримку поправки до каліфорнійського законодавства. Відповідно до неї шлюб є союзом між чоловіком і жінкою. Поправка розглядалася як перешкода для легалізації одностатевих шлюбів. Поправка була прийнята, але 2013 року її відмінив Верховний Суд США.

Війна в Україні. У свічаді неба

1. Коралі

Надійка заледве встигла до поїзда. Андрій уже стояв на приступці вагона. Повістка — як сніг посеред літа. Знав, що його чекає зона так званої АТО. Зателефонував до Львова коханій. І вона, облишивши лекції в університеті, примчала сюди. В останню секунду.

Потяг сіпнувся і почав набирати швидкість. Надійка на бігу зняла з шиї коралі — єдине, що змогла придумати на подарунок-пам’ять.

— То ще від бабці оберіг! — вигукнула. — Вони освячені. Вірю, що й наше щастя збережуть!

— На весіллі ти одягнеш їх знову, — спробував усміхнутись Андрій.

Зайшовши до вагона, поклав коралі в кишеню навпроти серця. Надалі вони були з ним постійно: і в підготовчому центрі, й на Донеччині, й на Луганщині.

Мала проза Любові Геньби

ПОПУТНИКИ

Оце їду!.. «Рушай, поки люди случаються…» – сказала б мені бабуся Галя. Та вже, ба, случилися, скажу Вам. Кажуть: купуй не хату, а хорошого сусіда, вибирай не купе, а хорошого попутника. А оце вже й попутник. Ні тобі здрастуйте, ні будь ласка. Чорний, як домовичок із труби, «негретьонок», одним словом. Ще років тридцять тому ми, у наших провінційних містечках, дивилися на них, як на інопланетян, а потім потроху призвичаїлися, притерлися. Петро І лише вікно у Європу прорубав, а тут ціла завіса гухнула. І потекли, і попливли… Колись воно і у Франції були французи і все якось у них було по-французьки, а тепер і в них «негроцузи» або мулати. Красивенькі, бува, виходять. А це уже і в нас негри заговорили, на задрість нам – українською, та ще й, трапляється, вишиванку надягають… «Молодес!..» – сказав би дід Іванченко. Але це було минулого року – стрічала шоколадненьких на фестивалі, а сьогоднішній – ні бовк, ні няв… Ну та хай йому… Було й не те…

Цикорії

Мовби небесна блакить зненацька бризнула на луки й на узбіччя доріг — то синьо та бентежно зацвіли цикорії, і від тої дивовижі навтьоки кинулися у прибережні шелюги та ближні бори надокучливі дощиська, сховалися за обрій косматі хмари.

Дивна народна назва цих цикоріїв — петрові батоги. Так і бачиться, що наш далекий родак Петро завжди тримав цю рослину-батіг на покуті, на острашку своєї молоденької доньки, щоб не заглядала біля колодязя у голубі очі молодому козакові-зуху аж до Покрови, аж поки він не засватає її. То була, звичайно, традиція батьківської науки, адже доця слухалася батька-матері, покірно опускала погляд перед хлопцями. Інші перекази доносять нам, що від небесної блакиті цикоріїв і ночі увірвалися —  такі ж куці, Петрівчані. А той цвіт, мовляв, все одно батожить нещасні ніченьки, щоб вони стали ще коротшими. Можна ще й згадувати, а то й вигадувати небилиці про цикорії: так було чи інак, але ж наймення осталось.

Світлана Макаревська. Скільки того літа!

Скільки того літа!

(Київська липнева замальовка)

1Плюс тридцять – краще, ніж мінус тридцять!

– Насолоджуйся, – кажу я свому «морозостійкому» чоловікові, який знемагає від спеки, – тобі безкоштовно «дають» тепло! А взимку за температуру вдвічі меншу викладеш щомісяця кругленьку суму. Цінуй момент!

– Ой, дихати нічим, – скаржиться узбечка на ринку, я купую в неї родзинки, курагу й інші східні смаколики. – В нас удома буває й плюс п’ятдесят, але чомусь не так важко, як тут…

Об'єднати вміст